27 президентських очей. ДТ продовжує представляти нові обличчя в регіональній владі країни - Архів - dt.ua

27 президентських очей. "ДТ" продовжує представляти нові обличчя в регіональній владі країни

4 березня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №8, 6 березня-13 березня

"ДТ" продовжує знайомити читачів із кадровими призначеннями в регіонах, щодо яких Віктор Ющенко заявив: "Не виключаю, що були допущені помилки".

Полтавщина

Людмила КУЧЕРЕНКО

Моменти біографії. Полтавщина — одна з двох областей України, в яких губернаторами призначено соціалістів. 54-річний Степан Бульба, підполковник у відставці, випускник геодезичного факультету Військово-інженерної академії ім. Куйбишева, має намір скласти з себе повноваження депутата Верховної Ради України, куди пройшов під десятим номером списку Соцпартії. Доти він майже два роки працював у Києві секретарем політради СПУ з питань ідеології, пропаганди й агітації. У парламенті трудився в комітеті з питань національної безпеки та оборони, був співавтором законів, які ліквідують диспропорцію у пенсійному забезпеченні військових пенсіонерів. За час своєї депутатської діяльності Бульба виявив рідкісну дисциплінованість: не був лише на трьох із 396 сесійних засідань, і то з поважної причини — перебував у відрядженнях.

Починаючи з 1978 року, Степан Степанович 13 років навчав військової топографії курсантів Полтавського вищого зенітно-ракетного командного училища. Був секретарем парткому і головою суду офіцерської честі, виводив на чисту воду корупціонерів та морально нестійких серед вищого командування навчального закладу. Після розформування військового училища в 1992 році викладав у Полтавському педінституті.

Полтавський обласний комітет Соціалістичної партії, наймасовішої на Полтавщині політичної структури, Степан Бульба очолює (з невеликою перервою) з 1995 року. З 2000 року, коли розпочалася акція "За Україну без Кучми!", він перебував у жорсткій опозиції до старої влади, яка неодноразово піддавала його судовим переслідуванням як ініціатора проведення масових протестних акцій у Полтаві. Тривало це доти, доки Верховний суд України не виніс щодо головного полтавського соціаліста виправдувальний вердикт. Після першого туру президентських виборів Бульба активно підтримав кандидатуру Віктора Ющенка, а після другого туру очолив в області Комітет національного порятунку.

Союзники та суперники. Ще задовго до інавгурації Президента було відомо про домовленість лідера соціалістів Олександра Мороза з Віктором Ющенком про те, що Полтавщину віддадуть губернатору-соціалісту. І Степан Степанович як один із найближчих соратників Олександра Олександровича в цьому плані був поза конкуренцією. Сам Бульба, хоч і народився на Чернігівщині, давно вважає себе полтавчанином, оскільки живе в Полтаві майже 30 років.

Знаючи про квоту соціалістів на губернаторські посади, представники "Нашої України", втім, активно й відкрито опиралися призначенню Степана Бульби на посаду голови облдержадміністрації, лобіюючи своїх кандидатів. А коли з цього нічого не вийшло, один із "нашоукраїнських" претендентів на губернаторське крісло, довірена особа Віктора Ющенка по Лохвицькому виборчому округу підприємець Іван Близнюк у день представлення Миколою Томенком Степана Бульби влаштував "помаранчеве" пікетування Полтавської облдержадміністрації. Агресивно налаштовані мітингуючі навіть прорвалися до залу, намагаючись заволодіти трибуною. Але віце-прем'єр рішуче припинив демарш. Полтавські "нашоукраїнці", незважаючи на те, що рішення щодо тієї чи іншої кандидатури на посаду заступників губернатора і голів райдержадміністрацій приймалися на обласній політраді коаліції "Сила народу" більшістю голосів, були вкрай незадоволені кадровими призначеннями С.Бульби й почали критикувати його в місцевій пресі. У свою чергу, голова Полтавської облради Володимир Гришко привселюдно дорікнув Степанові Бульбі за те, що той занадто прислухається до думки політради (куди входять керівники обласних організацій партій-переможниць), тоді як відповідальність за добір і розстановку кадрів, на думку глави облради, лежить виключно на губернаторі.

Інтереси. Полтавський губернатор не має жодного стосунку до бізнесу й одним із найголовніших своїх пріоритетів на новій посаді називає боротьбу з корупцією. Насамперед — у правоохоронних органах. Адже ні для кого не є таємницею, що останніми роками нечисті на руку силовики разом із "братками" поділили "маленький Кувейт", як дехто називає Полтавщину, на п'ять секторів і щомісяця справно возили до столиці валізку "газолінових" грошей, яка, за словами знавців, була вдвічі товстіша за ту, що переправлялася з Донецька.

Наведення порядку в нафтогазовидобувній галузі — одна з чотирьох короткострокових регіональних програм, які Степан Бульба презентував під час його представлення віце-прем'єром. У аграрному секторі — це модернізація системи управління через зміну оцінки ефективності роботи сільгосппідприємств, розвиток малого і середнього бізнесу на селі, залучення інвестицій. Особливі надії новий губернатор покладає на розвиток програми "Туристична Полтавщина". Адже за 70 кілометрів від Полтави лежить Більське городище, найбільше в Європі укріплене поселення раннього залізного віку (деякі вчені вважають його столицею царських скіфів — Гелоном), не кажучи вже про інші, більш відомі визначні пам'ятки. Такі, наприклад, як місце Полтавської битви, Сорочинський ярмарок, мальовничий курортний Миргород, столиця кераміки Опішня, оспівана Гоголем Диканька і, зрештою, сама Полтава.

Миколаївщина

Ігор Черненко

Моменти біографії. Новому губернатору Миколаївської області Олександру Садикову 40 років. Він — корінний миколаївець. З дитинства захоплювався хімією, неодноразово ставав призером і переможцем загальнодержавних шкільних олімпіад. Логічним продовженням біографії випускника елітної школи №2 із поглибленим вивченням англійської мови був би вуз, але він вибирає завод, де впродовж року працює слюсарем у спеціальному проектному бюро "Машпроект". Після цього Олександр поступає на хімічний факультет Московського державного університету, звідки його призивають на строкову службу в армію. Служити довелося на БАМі в суворих умовах радянського "будівництва століття". Саме там Олександр виробив у себе серйозне ставлення до грошей. Після звільнення в запас двадцятирічний хлопець привіз додому 16 тисяч карбованців. Тоді, 1986 року, це була солідна сума, яка перекривала спекулятивну вартість "Волги" — мрії будь-якого радянського автолюбителя.

Віддавши свій громадянський обов'язок батьківщині, Олександр Садиков повернувся до Миколаєва, де продовжив навчання на економічному факультеті Миколаївського кораблебудівного інституту, поєднуючи навчання з роботою в планово-економічному відділі Чорноморського суднобудівного заводу. Отримавши диплом інженера-економіста, Садиков вирішує зайнятися бізнесом і бере участь у створенні, а також керівництві кількох комерційних підприємств. Найуспішнішим дітищем миколаївського періоду бізнес-біографії Олександра Валерійовича стала виробничо-комерційна компанія "Торговий дім "Скіф". Та згодом бізнесмену Садикову стає затісно в Миколаєві, він перебирається до Києва, де 1996 року очолює спостережну раду акціонерів банку "Юнекс". Це його останнє місце роботи перед призначенням на посаду губернатора Миколаївської області.

За неповні дев'ять років, упродовж яких Олександр Садиков очолював АКБ "Юнекс", банк кількаразово змінював як засновників, так і напрями своєї діяльності. Найвідоміші партнери АКБ "Юнекс" того періоду — "УкрТатнафта" і структури російського олігарха Володимира Потаніна ("Онексімбанк"), студентська дружба з яким, що виникла під час недовгого навчання Садикова в МДУ, і посприяла створенню потужної фінансової установи.

Сьогодні АКБ "Юнекс" є уповноваженим банком промислово-фінансової групи, до сфери діяльності якої входять підприємства переробної промисловості, сільського господарства й суднобудівної промисловості. Іншими словами банк можна назвати відомчим для цілої групи підприємств.

Формально перебуваючи в партії "Вперед, Україно!", але практично не беручи участі в її діяльності, на парламентських виборах 2002 року Садикова включили до списку "Нашої України" під 101-м номером. Сьогодні ж миколаївський губернатор не є членом будь-яких політичних партій і блоків. До офіційного обласного штабу Віктора Ющенка під час торішніх президентських виборів він не входив, проте паралельно з ним вів самостійну роботу. За словами керівника передвиборного штабу Ющенка в Миколаєві народного депутата Юрія Ширка, новий губернатор під час виборів сприяв здійсненню агітаційного проекту й забезпечував присутність закордонних спостерігачів на всіх турах виборів. Вагомих успіхів серед прибузького електорату ющенківці не досягли, але більшість аналітиків схиляється до того, що остаточний результат близький до оптимального. Слід також зазначити, що левова частка фальсифікацій на виборах випала саме на цей регіон.

Союзники і суперники. Коли залишив пост голова обласної ради колишній губернатор Миколаївської області Олексій Гаркуша, то зійшов нанівець конфлікт, який почав було визрівати, між новим губернатором і старою номенклатурою області. А за всього скепсису депутатів облради до нової влади й для них самих, і для їхніх виборців очевидно: як "прогинався" обласний депутатський корпус під Гаркушею, так само "вишукується" і під Садикова. Ще очікують своєї долі керівники обласних силових структур, які проявили себе як послідовні та енергійні виконавці всіх "задумів" і "проектів" старої влади на виборах. До речі, колишній губернатор Миколаївської області О.Гаркуша призначений в.о. голови правління "Артемівський завод шампанських вин".

Практично всі останні роки серйозно впливав на економічне й політичне життя Прибужжя Анатолій Кінах — тут він був обраний народним депутатом, працював губернатором, звідси пішов до владних коридорів Києва. Призначення Садикова на посаду губернатора Миколаївської області також не обійшлося без участі першого віце-прем'єр-міністра. Кажуть, ніби окрема впливова персона з президентського оточення клопотала про призначення на цю посаду парламентарія Валерія Акопяна, який входив раніше до фракції Народно-демократичної партії, а потім записався до фракції Народної партії Володимира Литвина. Проте вирішальною виявилася все-таки думка Кінаха, підкріплена підтримкою з боку лідера Української народної партії Юрія Костенка.

Попри свої миколаївські корені, місцевою елітою Олександр Садиков сприймається більше як "столичний гість". Тому затверджуватися в новій якості Садикову доведеться практично з нульової оцінки. Оскільки той факт, що в нового глави облдержадміністрації залишилися друзі з загону піонерів кооперативного руху, а також те, що він — не чужий для місцевих підприємців, для безболісного входження в головну адміністративну роль, звичайно, замало. Надії на підтримку в період адаптації Садиков, вочевидь, покладає на найближче оточення: своїми заступниками він призначив Андрія Туманіка і Віктора Войналовича, котрі приїхали з ним з Києва. Щоправда, перший із них родом із Миколаєва. Ще одного заступника губернатора — Михайла Рихальського — можна назвати новим старим: наприкінці минулого року, після другого туру президентських виборів, Рихальський добровільно подав у відставку з поста віце-губернатора. Четвертий заступник Садикова — Сергій Ісаков — донедавна очолював суднобудівний завод "Лиман".

Швидкому порозумінню Садикова з місцевою владою навряд чи сприятиме метод формування його команди: кадрові рішення він приймав сам, без узгодження з політичними й економічними структурами області. Ті, хто очікував консультацій, переговорів і розподілу посад за квотами, розчарувався прямо під час представлення нового керівника області: Садиков відразу ж назвав імена всіх своїх заступників. Однак при призначеннях на інші посади губернатор пообіцяв діяти публічно й враховувати як думку місцевого осередку коаліції "Сила народу", так і ділових кіл. При цьому зауважив, що сама по собі "помаранчевість" не буде абсолютною домінантою в його кадровій політиці.

Інтереси. Кажуть, щойно Юлія Тимошенко зачитала у Верховній Раді список новопризначених голів обласних держадміністрацій, Олександр Садиков завершив переговори про продаж своїх акцій у банку "Юнекс". Тринадцять відсотків податку на продаж, які він при цьому заплатить, — гроші дуже серйозні, із такою сумою розстаються лишень після прийняття кардинальних рішень. Що може свідчити про твердий намір нового керівника Миколаївщини сконцентруватися на державній роботі. Інший, не основний свій бізнес (участь у київській будівельній компанії та сільгосптоваристві під Києвом) Садиков передав у довірче управління: обидві справи не стосуються економіки Прибужжя.

Попри торішній п'ятнадцятивідсотковий приріст в економіці, кількість больових точок у регіоні майже не зменшилася. Мало того, із кожним днем загострюється ситуація на європейському гіганті суднобудування — Чорноморському суднобудівному заводі (ЧСЗ). У результаті сумнівної приватизації підприємство ні на крок не наблизилося до випуску суден, займаючись переважно угодами з брухтом. Кажуть, віце-губернатор Сергій Ісаков сьогодні днює та ночує на ЧСЗ.

Головні проблеми Миколаївської області нова влада розділила на три групи: гуманітарну, промислову й сільськогосподарську. Як і для всіх регіонів нашої країни, головним пріоритетом у гуманітарній політиці є бажання повернути довіру до влади шляхом залучення до роботи енергійних професіоналів, діяльність яких буде прозорою для населення. Досягти цього в регіоні з міцними корупційними традиціями буде, звичайно, непросто. У промисловості запланована реалізація двох великих проектів. Потрібно завершити будівництво Ташлицької гідроакумулюючої електростанції, розпочате ще 1981 року. Введення в дію цього об'єкта дозволить забути про віялові відключення електрики. Другий проект — будівництво нового мосту через Південний Буг. Для цього обласна адміністрація вирішила залучити іноземного інвестора й вже розпочала активні переговори з японськими партнерами.

Для реанімації сільського господарства області її нове керівництво планує впроваджувати сучасні технології з тим, щоб екстенсивний шлях розвитку замінити на інтенсивний. Як експеримент нинішнього року вирішено на конкурсній основі відібрати 10 найперспективніших фермерів, щоб усіляко сприяти їм з боку районних адміністрацій, банків і Спілки фермерів. З тим, щоб уже наступного року зміцнілі аграрії змогли цілком самостійно вибудовувати свій бізнес. А їм на зміну прийдуть нові, відібрані в результаті конкурсу, фермери.

ЖИТОМИРЩИНА

Світлана ІСАЧЕНКО

Моменти біографії. Життєвий шлях житомирського губернатора Павла Жебрівського нагадує сюжет епічних народних сказань. В небагатій селянській родині жив собі хлопчик, у якого було шестеро старших сестер. Йому рано довелося залишити батьківську хату й почати самостійно заробляти собі на хліб. Зі шкільної парти він одразу став до верстата на заводі залізобетонних виробів київського комбінату "Будіндустрія", звідки пішов служити в армію. Потім працював у системі правоохоронних органів, одночасно навчаючись на юридичному факультеті Київського державного університету.

Як Павло Іванович заробив свій перший мільйон, офіційна біографія замовчує. Джерела наступних мільйонів широковідомі. Одне з найпотужніших — Мар'янівський склозавод, що спеціалізується на випуску склотари для медикаментів. Пан Жебрівський, добре орієнтуючись в українському законодавстві доби первинного накопичення капіталу і вже маючи практичий досвід роботи на керівних посадах фірм з виробництва і продажу вітчизняних товарів, витягнув занепале підприємство з боргової ями й запустив в дію, як мовиться, на радість собі і людям. Завод забезпечив роботою мало не половину дорослого населення поліського села й немалі надходження до місцевих бюджетів. Сьогодні його продукція користується величезним попитом не лише в Україні, але й за кордоном. Особливо — на відомій фармацевтичній фірмі "Фармак", генеральним директором якої є рідна сестра Павла Івановича.

Пан Жебрівський не приховує, що його родина має широкий бізнес в різноманітних галузях народного господарства, концентруючись, втім, на малій батьківщині. Навпаки — пишається цим. Принаймні відкритий ним у рідних Немиринцях, що в Ружинському районі на Житомирщині, новий завод з виробництва соку й лікарських настоянок на цілющих травах він називає на честь сина "Янівським", так само, як і агрофірму "Ян", президентом якої є.

Епічний жанр, однак, завжди передбачає боротьбу не так за статки, як за світлі ідеали. Цей період в житті Павла Жебрівського починається з того моменту, як він у 2002 році вирішує включитися у виборчі перегони за депутатський мандат. Пан Жебрівський висуває свою кандидатуру до Верховної Ради по Бердичівському округу й перемагає під знаменом блоку Віктора Ющенка "Наша Україна". Перед ним відкриваються не лише двері сесійної зали найвищого законодавчого органу країни, але й обійми усіх політичних партій, які наввипередки прагнуть залучити у свої лави молодого успішного бізнесмена й парламентаря, котрий офіційно задекларував 6 мільйонів власних річних надходжень. Павло Жебрівський обирає "Солідарність", входить до її депутатської групи й стає першим заступником партійного голови. Вирішальну роль у політичному орієнтуванні, за зізнанням самого Павла Івановича, зіграла особистість лідера "Солідарності" Петра Порошенка. "Ми з ним обоє трудоголики", — каже Павло Іванович.

Внесок П.Жебрівського у перемогу Віктора Ющенка був вагомим не лише в матеріальному, але й моральному аспекті. Він очолював регіональний виборчий штаб "Нашої України" з червня 2003 року. Коли настав час роздачі губернаторських крісел, ніхто з житомирян навіть не подумав би побитися об заклад з приводу того, кому воно дістанеться в його рідному місті.

Союзники і суперники. Однак без інтриги не обійшлося. Своє слово в постреволюційному переділі територій намагався було сказати чи не найавторитетніший нині житомирянин Володимир Литвин. З висоти посади спікера ВР йому бачився губернатором колишній міністр і голова Житомирської облдержадміністрації С.Рижук. Але Президент був непохитний: лише Жебрівський. Як сатисфакцію, п.Литвину дозволили поставити "свою людину" першим заступником. Пізніше при визначенні функціональних обов'язків В.Загривому, всупереч традицій, дістались лише проблеми Чорнобиля, комунальне господарство і капітальне будівництво. Ключові питання економіки, інвестицій, енергетики вирішуватиме інший заступник — Б.Буряченко, колишній заступник гендиректора "Укртелекому".

Наслідуючи Президента, новий житомирський губернатор при формуванні адміністративної команди й чути не хотів про квоту як вирішальний чинник призначень на державницькі посади. Чим викликав неабияке невдоволення з боку соратників по коаліції. Аби "випустити пару", Павло Жебрівський вчинив досить мудро — провів перші в країні громадські слухання щодо визначення кандидатур на начальників управлінь облдержадміністрації, остаточне рішення залишивши, втім, за собою. Як і у виборі претендентів на голів райдержадміністрацій.

З приводу останніх завирували неабиякі пристрасті. Збагнувши, що стихійною силою натовпу можна вирішувати безліч питань, невдоволені кадровими призначеннями місцеві партійні діячі зорганізували в багатьох райцентрах мітинги проти дій нового губернатора. Про "правовий нігілізм рішень Жебрівського" заявив на спеціально скликаній для того прес-конференції народний депутат-житомирянин Володимир Заєць — заступник голови СДПУ(о).

Кадрові ж рішення в області, за словами Павла Івановича, грунтуються не на чиїхось амбіціях чи партійній приналежності, а винятково на авторитеті і професійних здібностях охочих працювати у системі виконавчої влади. "І те, і те визначається чи не в першу чергу тим, як людина змогла проявити себе у підприємницькій діяльності, — зазначає житомирський губернатор. — Переконаний: хто був успішним бізнесменом, той буде успішним чиновником. Владі потрібні не говоруни, а менеджери".

Інтереси. Поки більшість губернаторів про це лише говорять, не в змозі знайти іншої розумної теми, Павло Жебрівський активно взявся наводити порядки. Основна мета — повернути в лоно області потужні бюджетоформуючі підприємства, які в результаті паперових махінацій працюють на благо інших регіонів й окремих осіб.

Обласна прокуратура уже порушила кримінальну справу стосовно передачі місцевого Іршанського гірничо-збагачувального комбінату, який спеціалізується на видобутку титану, в управління кримському підприємству "Титан". Перевіряється законність передачі славнозвісній ДУСі двох потужних заводів — Чуднівського спиртового та Житомирського лікеро-горілчаного. А також з'ясовується доля 60 мільйонів бюджетних гривень, виділених області для розвитку хмелярства, яке насправді геть занепало.

Особлива тема для нової влади — вивести з "тіні" гранітні кар'єри й лісосіки. Зробити це не так просто, оскільки і видобуток каміння, в тому числі й напівдорогоцінного, і заготівля деревини перебувають під авторитетним "дахом" народних депутатів.

— Запевняю, всі "дахи" скінчилися, — каже пан Жебрівський. — Найобразливіше, що ці депутати — житомиряни. На їх сумлінні той прикрий факт, що область собі на збитки по суті перетворилася на сировинний додаток до індустріальних регіонів країни. Природні багатства практично розкрадалися. Наше завдання — покласти цьому край, підняти промисловість за рахунок реанімації старих й створення нових обробних підприємств, особливо у лісовій галузі.

За цими словами — багаторічний досвід підприємця. Між іншим, свій бізнес пан Жебрівський не збирається нікому дарувати. Хоча від нього відійшов. Усі акції він передав в руки досвідчених менеджерів. "Тойоту-Камрі" також віддав на одну із своїх фірм. Їздить неновим "Мерседесом", який облдержадміністрація орендує у обласної ради. Має благодійний фонд "Благодар" для допомоги хворим дітям і як ревний прихожанин робить регулярні пожертви для римо-католицької парафії Бердичівського храму святої Варвари, де колись Оноре де Бальзак вів під вінець красуню Евеліну Ганську.

Херсонщина

Григір РУДЬ

Моменти біографії. На початку січня Херсонська громадська організація "Гільдія бізнесу" провела опитування серед місцевих підприємців. За його результатами, 54 відсотки представників середнього та малого бізнесу висловилися за те, щоб губернаторську посаду в Херсонській області обійняв 45-річний мер Нової Каховки Борис Силенков.

Саме він і став одинадцятим за останні тринадцять років господарем обласного "Білого дому".

Народився Борис Силенков 7 листопада 1960 р. у місті Сміла Черкаської області. Після школи працював бандажувальником на електромашзаводі, служив у особливому батальйоні ім. Дзержинського в Москві. Здобув освіту на економічному факультеті Одеського інституту народного господарства, після чого працював в обласному фінуправлінні, де пройшов шлях від рядового служителя цифр до в.о. начальника відділу.

Потім був переїзд із Херсона до Нової Каховки і посада завідуючого міськфінвідділом. Далі — робота в місцевих філіях банків "Відродження" та "Аваль". 1997-го Борису Силенкову дали можливість "спробуватися" на роль заступника губернатора з економіки. Але на цьому місці робота в нього не заладилася. Можливо, через "надмірну самостійність": Силенков дозволяв собі публічно критикувати навіть свого шефа! Тож ніхто не здивувався, коли його звільнили з посади.

Вигнанець поїхав "загоювати рани" в сусідній Крим. Там він спочатку очолив спільне підприємство АТЗТ "ТЕРхолдинг Компані Україна", а потім став начальником департаменту економіки і фінансів ЗАТ "Лукойл-Крим". Тоді ж без відриву від виробництва Силенков закінчив аспірантуру при Херсонському технічному університеті за спеціальністю "Фондовий ринок і цінні папери". Але незабаром чиновник-"передвижник" залишив гостинний Крим і знову з'явився в Новій Каховці. Цього разу — на посаді економіста дочірнього підприємства "Таврія-2", яке випускає коньяки. Коли у 2002 році в Новій Каховці розгорнулася серйозна боротьба (переважно між "донецькими" та "кримськими") за крісло мера другого за величиною міста в області, переміг безпартійний Б.Силенков.

Союзники та суперники. Міський голова не знайшов спільної мови й підтримки в тодішнього губернатора Анатолія Юрченка, душею й тілом відданого президентові Кучмі. Фактично самостійно (якщо не брати до уваги народного депутата Володимира Фіалковського, який одержав мандат від місцевого електорату) йому довелося боротися з пітерсько-донецькими господарями ВАТ "Південелектронмаш", власниками речових і продовольчих ринків, "недобросовісними" комунальниками...

Вісті з Нової Каховки скидалися на бойову хроніку: "Невідомий обстріляв машину мера", "Силенков кинув виклик мафії", "Завдяки голові люті холоди відступили", "Силенкову оголошують імпічмент"...

Тим часом Нова Каховка почала повертати собі колишню славу міста, тепло оспіваного геніальним Олександром Довженком. Місто вийшло на перше місце в області й на "призові" в Україні за темпами зростання економіки, благоустрою, тут почали своєчасно виплачувати пенсії й зарплати. Поповзли чутки, буцімто Борис Віталійович навіть став "людиною Кучми".

Ось тільки обласна влада чомусь продовжувала не любити нашого героя, а коли заступниками губернатора стали "донецькі" (В.Теличко і М.Костяк) — зненавиділа ще більше. Чи не тому, що в країні справді розігрувався сценарій "Третій термін Леоніда Кучми"? На власному досвіді переконавшись, чим обертається критика начальства, й тому виявляючи обачність у стосунках із Києвом, Силенков аж до початку торішньої президентської кампанії не визначався зі своїми симпатіями. "Допомогли" йому в цьому земляки Віктора Януковича, які ледве не силоміць розмістили на місцевому державному телеканалі "Скіфія" сюжети, що компрометували мера, а також блокбастер під назвою "Демократія по-новокаховському", який набув великого розголосу.

Рішучому, але водночас обережному Силенкову, вочевидь, стало зрозуміло: "прийдуть червоні — посодють, прийдуть білі — посодють..." І, мабуть, тому, на відміну від решти населених пунктів області, Нова Каховка в особі мера однаково радо зустрічала як людей Януковича, так і людей Ющенка. І коли Херсонський аеропорт "не приймав літаків", а стадіон у Новій Каховці, на якому з передвиборною програмою мав виступити теперішній Президент країни, терміново закрили "на ремонт", мер розпорядився обладнати трибуну на центральній площі міста, а прес-конференцію провести у приміщенні міськради.

Місцеві спостерігачі сходяться на думці, що саме той день вирішив подальшу долю Силенкова: з півтора десятка бажаючих "порулювати" доведеною до зубожіння областю вибір упав саме на нього. Та до цього світлого дня ще потрібно було дожити...

Обласне керівництво, яке втратило контроль над передвиборною ситуацією, намагалося ізолювати мера з допомогою міліцейських мундирів і прокурорських мантій. Його звинувачували у "великому хабарі", а обласна прокуратура навіть "відкрила" справу. Силенкова мали ось-ось узяти. Депутатам-однодумцям довелося навіть організувати чергування під вікнами квартири мера. Але міський голова без попередження несподівано взагалі зник у невідомому напрямку. "Невже загребли?" — губилися в здогадах новокаховці. Тим часом на позачерговій сесії міськради ухвалили рішення звернутися до Верховної Ради з вимогою припинити будь-які слідчі дії проти Силенкова і вважати їх "політичним" замовленням. За відсутності Силенкова у нього вдома й на роботі було проведено обшук. Опозиціонери до чинної тоді влади організували мітинг, на якому закликали жителів міста 21 листопада віддати голоси Віктору Ющенку. Справжньою сенсацією тоді стало телефонне звернення до присутніх... Бориса Віталійовича: "Я з вами! Я серед вас!.." У відповідь пролунали захоплені вигуки жінок, чоловіки потискували один одному руки...

Ледве освоївшись у новому кріслі, новий губернатор узявся за кадрову чистку. Під гарячу руку потрапили всі — і "вороги Ющенка", і агітатори за Януковича, і тямущі керівники, яких в області гостра нестача. Жертвою "полювання на відьом" став генеральний директор державної облтелерадіокомпанії, лідер обласної журналістської організації В.Долина, а також інші державні службовці.

Коли настав час заповнювати вакансії, місцева коаліція "Сила народу" та бізнес-асоціація "Херсонщина" стали дибки: ми, мовляв, творили революцію, годували площу Свободи, де наші квоти?!! Борис Віталійович дипломатично заспокоював: ще не вечір... Коли ж "вечір" таки настав, народ був украй здивований неординарними кадровими діями губернатора. Керівником апарату облдержадміністрації, наприклад, став колишній лікар-сексопатолог і приватний підприємець (виготовлювач наметів та тентів) А.Бабич, в.о. першого заступника призначено соратника Силенкова по роботі в Новій Каховці Юрія Горбенка, начальником управління сільського господарства і продовольства облдержадміністрації — колишню (кажуть, розлучення у них фіктивне) дружину Юрія Світлану. На обласну культуру з тієї ж таки "кузні кадрів" — Нової Каховки — "кинуто" якусь Федотову, яка, за певними даними, є кумою Силенкова. Хоч би там як, а обіцяної "квотизації", як, утім, і публічності, в кадровій політиці нового херсонського губернатора не видно. На думку місцевих спостерігачів, "Силенкова понесло": одна річ — жити в помаранчевому наметі, пошитому тим-таки Бабичем, і зовсім інша — керувати областю.

Інтереси. Не менш гостро, ніж кадрові питання, на Херсонщині стоять проблеми відродження комбайно- та суднобудування, бавовноткацтва, боротьби з корупцією і підтопленням території. Силенков уже встиг чи не на всю країну заявити, що через кілька років через вихід підземних вод дві третини Херсонщини стануть непридатними для проживання. Першими на цю заяву відреагували... інвестори, які почали згортати свою діяльність в області.

…Днями в журналі "Бізнес" з'явилася інформація про те, що Борис Силенков або його родичі є нібито (цитуємо місцеву газету "Гривня") "засновниками і співвласниками чотирьох десятків великих нафтових компаній, банків, медіа-холдингів та інших фірм". Коментар губернатора не забарився: "Дуже приємно, що мене вважають багатою людиною, насправді мені не відомі назви більшості (!) згаданих тижневиком бізнесів-структур. Щоправда, в одній із них я колись працював найманим директором".

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво