27 президентських очей - Архів - dt.ua

27 президентських очей

18 лютого, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №6, 18 лютого-25 лютого

"ДТ" продовжує знайомити читачів із кадровими призначеннями в регіонах, щодо яких Віктор Ющенко заявив: "Не виключаю, що були допущені помилки".

 

Чернігівщина

Володимир ФОМЕНКО,
Ілля ХОМЕНКО (Чернігів)

Моменти біографії

Губернатором Чернігівщини став Владислав Анатолійович Атрошенко. Рік народження — 1968. Освіта — Харківський авіаційний інститут, спеціальність — системи автоматичного управління, і Національна академія державного управління при Президенті України (обидва дипломи — з відзнакою). Колишнє місце роботи — Верховна Рада (обраний народним депутатом у квітні 2002 р. по 207-му одномандатному округу). Доти — радник президента УСПП з питань паливно-енергетичного комплексу. Під час помаранчевої революції керував виборчим штабом Віктора Ющенка. Керівництво можна оцінити як досить ефективне (не в останню чергу — завдяки тямущому шефу прес-служби В.Чепурному). Не боягуз. Заступався за заарештованих студентів, брав участь у пікетуванні правоохоронних органів. Під час розгону демонстрації 26 листопада (23 поранених, четверо — тяжко) разом з усіма надихався сльозоточивого газу. Педант (через це прозваний "німцем"). Не палить, нетерпимий до пияцтва. Член парламентської групи "Солідарність". Очевидно, наближений до Порошенка.

Раді були б написати, що ділові інтереси у зв'язку з призначенням на державну посаду облишив — але тоді працівники деяких підприємств сфери обслуговування, зокрема ресторанного бізнесу, а також хлібокомбінатів у обласному центрі й у глибинці (не впевнені, що згадали всіх) можуть звинуватити нас у некомпетентності.

Кримінальні розбірки навколо контрольованих Атрошенком комерційних структур, очевидно, мали місце, але інформації про це обмаль. До нещодавно застреленого авторитета на прізвисько Атрон новий губернатор відношення не має (через подібність прізвищ їх часом плутали). Найсумніший факт із минулого життя глави облдержадміністрації пов'язаний із нещасним випадком на трасі Чернігів — Київ. Поблизу села Красне Владислав Атрошенко на смерть збив пішохода. Пом'якшувальна обставина: у крові загиблого виявили велику кількість алкоголю.

Союзники та суперники

На момент написання цих рядків найближче оточення нового губернатора офіційно не представлене. Відомо, втім, що його першим заступником стане соратник у політичній боротьбі підприємець Олег Обушний. До обласного уряду ввійдуть представники УНП, "Нашої України" та Соцпартії.

Чи протистоятимуть Атрошенку ті, хто зовсім недавно відгороджувався від нього щитами поліцейських спецпідрозділів (насамперед це мер Чернігова Олександр Соколов і його команда), невідомо. Важко сказати також, чи заважатиме йому керівництво облради, яке залишилося ще з часів старої влади (голова — Василь Ковальов). Є підстави побоюватися, що ні, натомість спробує потоваришувати й "робити справи" по-старому.

Головним суперником Атрошенка став екс-губернатор Чернігівщини Микола Бутко, котрий побачив у революції шанс "піднятися". Керівник, який неодноразово присягався в особистій відданості колишньому гаранту. Чиновник, який провокував зрощування правоохоронних органів і оргзлочинності, винний у створенні унікальної корупційної системи (улюблені вислови — "треба працювати системно" та "я — людина Кучми"). Людина, котра з параноїчною жорстокістю переслідувала чесних службовців, які не хотіли грати за його правилами. Один із небагатьох губернаторів, відсторонених від влади за цілковитий розвал роботи (ганебно, з порушенням кримінальної справи). Про те, до якої катастрофи привела б область "помаранчева реінкарнація" такого мастодонта кучмізму, навіть думати не хочеться... Однак у теперішній ситуації він уже не противник Атрошенка. Головним противником Владислава Анатолійовича стане не конкретна персона або інституція, а практично невразлива корупційна мережа, виплекана його попередниками.

Інтереси

Владислав Атрошенко не може не знати реального рівня як регіональної, так і прикритої столичними зв'язками корупції. Садок школи (ліцею № 16), яку він закінчив із відзнакою, незаконно віддано під будівництво елітних особняків. Фірма "Агроінвестпостач" (її реальним керівником, за деякими даними, був саме він) знищена правоохоронними органами за командою одного зі стовпів старої влади. У держадміністрації, куди він відтепер ходитиме на роботу, навіть транспортна база, як нам повідомили, належить якійсь комерційній структурі. Про ситуацію в ПЕК області можна писати детективи... Лише нещадна атака на економічну злочинність (як запорука відродження життєзабезпечувальних галузей промисловості та сільського господарства) могла б дати шанс регіону на виживання. Будь-які спроби щось змінити, не захищені антикорупційними діями, поза сумнівом, приречені. Водночас таким (настільки очікуваним земляками) чином губернатор свої завдання не формулює. Задекларовані ним у пресі пріоритети стосуються кадрової політики, окремих економічних перетворень (розмах — від кредитної сфери до капбудівництва) та "грунтовного реформування відносин влади і бізнесу". Багато хто з "колишніх", які скомпрометували себе, після призначення Атрошенка впевнено дивляться у майбутнє і владні кабінети не залишають. А тому є підстави вважати, що й репортери, які спеціалізуються на жанрі журналістського розслідування, за нової влади без діла не залишаться.

БУКОВИНА

Світлана ІСАЧЕНКО (Чернівці)

Моменти біографії

Новий чернівецький губернатор Микола Ткач за кілька тижнів до свого призначення відзначив 60-річний ювілей. Отож, привітальні слова на його адресу як ректора Чернівецького національного університету плавно перейшли у вітання з нагоди обрання на високу державницьку посаду. Хоча з приводу останнього особливих святкувань в області не було.

Микола Ткач — безпартійний. Але свого часу він брав участь у таких елітних партійних тусовках, які не снилися жодному нинішньому державному діячеві країни. Микола Васильович був членом ЦК КПУ. Після 1991 року єдина його партія, його дітище, якому віддавав усього себе, — Чернівецький національний університет. У 1961 році "золотим" медалістом Микола Ткач вступив сюди на фізико-математичний факультет і відтоді не розлучався з ЧНУ. Тривалий час очолював кафедру теоретичної фізики. Безперечно, ніхто з губернаторів не знається краще за нього на природі напівпровідників та діелектриків. Потім обіймав посаду проректора з наукової роботи. З 2001 року — ректор.

"Жаль було залишати посаду ректора. Робота саме наладилася, попереду планувалося безліч справ щодо удосконалення навчального і наукового процесу, — каже пан Ткач. — У владу йти не збирався. Та й навіщо це мені? Туди йдуть задля грошей, престижу, дехто — щоб мати молодих коханок. А в мене й так молода симпатична дружина". Кілька років тому Микола Васильович узяв другий шлюб — з Людмилою Тарновецькою, доцентом кафедри сучасної української мови, чим довів, що здатен на рішучі й неординарні кроки.

Союзники та суперники

Призначення ректора Чернівецького національного університету, професора, академіка Академії наук вищої школи України, заслуженого діяча науки і техніки Миколи Ткача губернатором Буковини здивувало багатьох і водночас усіх заспокоїло. За всіма попередніми прогнозами, область мала увійти до квоти Петра Порошенка, представник якого Іван Демчак очолював регіональний виборчий штаб Віктора Ющенка, а в дні помаранчевої революції — Комітет національного порятунку. Саме йому ладили губернаторське крісло.

Прізвище Миколи Ткача навіть не згадувалось у п'ятірці можливих претендентів, хоча він і був серед найактивніших учасників мітингу на підтримку Ющенка. Але, образно кажучи, пан Ткач скочив в останній вагон бурхливого виборчого процесу. За щирим зізнанням самого Миколи Васильовича, він і гадки не мав, що доля піднесе йому несподіваний дарунок у вигляді мало не нічного дзвінка від його учня Олександра Зінченка, який не так пропонував, як уклінно просив свого вчителя очолити Чернівецьку облдержадміністрацію. (У 1982 році О. Зінченко був одним із перших аспірантів М.Ткача, під керівництвом якого достроково захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата фізико-математичних наук).

Отож, пан Зінченко повернувся на Буковину переможцем, утвердивши свої права на область, яка донедавна була вотчиною есдеків. Однак навряд чи це принесе великі матеріальні блага новітньому держсекретареві — якихось солідних бізнесових структур в області він не мав і не має. Хіба що дозволить узяти моральний реванш над колишніми однопартійцями й навіть друзями, найперше І.Плужниковим та М.Папієвим, із якими колись разом починав у Чернівцях свою політичну кар'єру, зокрема й розбудову соціал-демократичної партії (об'єднаної). Між іншим, саме після виходу Зінченка з лав СДПУ(о) обласний партійний осередок розсипався, мов картковий будиночок, — заяви про припинення членства лягали на стіл, що називається, пачками.

Найпершим своїм завданням Микола Ткач визначив формування сильної команди професіоналів та однодумців. І тут-таки зізнався, що навряд чи пощастить зібрати таку команду. Критерії добору державних службовців насправді досить сумнівні. Вирішальними при роздачі портфелів стали, схоже, особисті уподобання головного "кадровика" області Бориса Баглея й активна робота претендентів на державницьку посаду в місцевих штабах коаліції "Сила народу". Принаймні у відповідь на запитання, чому саме ця людина призначається керівником району в системі виконавчої влади, можна почути: під час другого туру президентських виборів він організовував автобуси для поїздки у Донецьк.

Опозиції нова виконавча влада області також не має. Що навряд чи є позитивом. Схоже, і не матиме. Оскільки, за великим рахунком, опозиційні настрої буковинських політиків формувалися здебільшого на амбіціях тих чи тих осіб або на природному бажанні всіма правдами і неправдами захистити свій бізнес, видаючи із себе гнаного владою опозиціонера, особливо коли в тому бізнесі починало пахнути криміналом. Окрім того, всі чудово розуміють, що стати в опозицію до Миколи Васильовича означає автоматично накликати на себе гнів Олександра Олексійовича. Кому, питається, треба сваритися з держсекретарем?

Інтереси

Миколу Ткача вже встигли охрестити ректором Буковини. Він справді поводиться з представниками місцевого політичного й бізнесового бомонду як зі студентами, а ті не приховують, що почуваються перед ним школярами на іспиті. Пан Ткач обіцяє очистити облдержадміністрацію від хабарів і мату, запровадивши в її роботу справді демократичні принципи. Щоправда, багатьох бере сумнів, чи зможе фізик-теоретик стати добрим ґаздою для області, де накопичилося чимало проблем, із якими пану Ткачу зіштовхуватися ще не доводилося. Тепер доведеться заглибитись, у прямому і в переносному значенні, в карпатські лісові хащі, визначитись із довгобудом Дністровської ГАЕС, що загрожує світовою екологічною катастрофою, і розібратися нарешті з міським Калинівським базаром, керівники якого "наїхали" на обласних правоохоронців.

На жаль, якоїсь конкретної програми з економічного й соціального розвитку області він не має. "Треба проаналізувати промисловий потенціал краю, проблеми аграрного сектора, розбудовувати туризм. Поки що вивчаю ситуацію, після чого буду розробляти план", — окреслює губернатор свої дії загальними і беззмістовними фразами. Що наводить на сумні думки, чи не стане він маріонеткою Києва і рупором окремих політичних сил, всупереч проголошеній демократії та запевнянням служити на благо народу. Адже щоб служити своєму народу не на словах, а на ділі, мало бути буковинцем за духом і походженням. (Микола Ткач народився на славній Кельменецькій землі, у селянській родині).

Мер Чернівців Микола Федорук влучно назвав призначення ректора ЧНУ губернатором області елегантним рішенням Києва. Адже, попри все, Микола Ткач, безперечно, авторитетний і дуже шанований. Навіть місцева преса не візьметься критикувати, тим більше збиткувати з нього, як із попередніх губернаторів. У нього кришталево чисте минуле поважного науковця і викладача, який виховав не одне покоління студентів. Він не заплямований ані сумнівним бізнесом, ані співробітництвом і колишньою владою. Жодного разу не був помічений у якійсь авантюрі. Якщо не вважати за таку одруження з молодою вродливою аспіранткою.

Донеччина

Олександр МІЩЕНКО

Моменти біографії

Призначення Вадима Чупруна губернатором Донецької області викликало в місцевої еліти стан шоку. Його ім'я навіть не розглядалося під час ворожіння чиновників "на кавовій гущі". І справа тут не лише у віці. 62-річний Вадим Прокопович виявився явним "переростком" для держслужбовця такого рангу. Його віддалене донецьке минуле теж можна з натяжкою розглядати як обов'язкову президентську преференцію до призначення. Політичні переконання Чупруна тим більше не могли стати підставою до сходження на губернаторський престол. По-перше, ні в підтримці, ні навіть у симпатіях до помаранчевої революції він помічений не був. Щоправда, й у прихильниках Януковича не значився. По-друге, цілком заслужено здобув звання ортодоксального комуніста. Сьогодні місцеві праві пригадують йому не стільки славну партноменклатурну біографію до серпня 1991 року (після закінчення ВПШ він був другим і першим секретарем двох райкомів компартії і секретарем Донецького обкому КПУ), скільки неприховане неприйняття української незалежності, активне сприяння відродженню компартії і проведенню її установчого з'їзду в Донецьку 1993 року, а також похід у владу рік по тому під знаменами й ідеями КПУ. Що ж до останнього, молода донецька буржуазія зробила все можливе, щоб "прокотити" Чупруна. Тоді ставленик компартії фінішував на виборах голови обласної ради лише четвертим. На цьому донецька сторінка в біографії Вадима Чупруна перервалася на довгі десять років.

Таке враження, ніби кар'єрному просуванню Вадима Прокоповича посприяв його добрий ангел-охоронець. Багатьом і досі незрозуміло, як простий випускник маловідомого Мелітопольського інституту механізації сільського господарства, провінціал із Волновахи просочився до компартійної номенклатури, а 1992 року став головою впливової Донецької обласної ради. Ще дивнішим було його призначення 1995 року Надзвичайним і Повноважним Послом України в Туркменистані. Сталося це вже явно не завдяки дипломатичним талантам і видатним інтелектуальним здібностям Чупруна. Як стверджують поінформовані джерела, під час співбесіди в МЗС на запитання про те, як Вадим Прокопович збирається будувати свою роботу повпреда України в далекій азіатській республіці, новоявлений дипломат безапеляційно заявив, що ніяких проблем не виникне. Адже він "добре знайомий з президентом Туркменії Назарбаєвим (Назарбаєв — президент Казахстану. — Авт.), що й стане запорукою його успішної роботи в Азії". І хоча, як відомо, Схід — справа тонка, дипкорпус українського МЗС, дружно схопившись за голови, чомусь усе-таки затвердив його представляти інтереси держави у вотчині Ніязова.

Союзники та суперники

Радянська ментальність прислужилася Чупруну під час роботи в Туркменистані. Він став улюбленцем Туркменбаші. Сайт Народного демократичного руху цієї країни "Гундогар" повідомив, що на одному з дипломатичних прийомів 1998 року Сапурмурат Ніязов пообіцяв Чупруну: "Коли твоє відрядження закінчиться, я заберу тебе в Кучми. Будеш моїм послом в Україні". Кілька років по тому Туркменбаші вже обіцяв Чупруну посаду міністра закордонних справ Туркменистану, нагородивши його вищим орденом "За любов до вітчизни". Чупрун, у свою чергу, регулярно виступав зі статтями й інтерв'ю в офіційній туркменській пресі, вихваляючи "мудру й далекоглядну політику Великого Туркменбаші".

Особливий статус Чупруна на Сході цілком зрозумілий — саме Україна була й залишається основним покупцем туркменського газу. Цей аспект пояснює, чому й за чиєю протекцією після виходу на дипломатичну пенсію він не змінив громадянство, а був "відряджений" "Великим Туркменбаші" у НАК "Нафтогаз України" першим заступником його глави. У тому ж контексті можна розглядати й несподіване призначення Чупруна на посаду донецького губернатора. Сьогодні багато хто схильний розглядати цей факт як подяку з боку Юлії Тимошенко за те, що саме український посол під час перебування її на посаді віце-прем'єра сприяв "газовій принцесі" у досягненні вигідних для України поставок блакитного палива з Туркменії. Проте відтоді спливло багато води. Та й такі заслуги не змогли б переважити політичні негативи самого Чупруна. Найімовірнішою виглядає версія про те, що саме Вадим Прокопович на прохання розгніваного Ніязова "здав" Юлії Володимирівні секрети тіньових угод стосовно туркменського газу. Це дозволило українському прем'єру публічно заявити про те, що їй відомо, чому Туркменія, починаючи від 2005 року, підвищила ціни на газ для нашої країни. На думку Юлії Тимошенко, з Туркменистаном можна було домовитися, керуючись національними інтересами України, але Туркменбаші був добре поінформований про афери, які проводило керівництво НАК "Нафтогаз України". За словами Юлії Володимирівни, ця компанія закуповувала одну тисячу кубічних метрів газу по 44 дол., а експортувала його за ціною 170 дол. Різниця ж нібито осідала на нелегальних рахунках.

Інтереси

Таким чином, за збігом численних обставин Вадим Чупрун виявився своєю людиною у чужій донецькій команді. В нього немає власного бізнесу в регіоні. А отже, й особистих інтересів у лобіюванні впливового донецького капіталу. Будь-яка ж його спроба просувати приватні інтереси інших в умовах оголошеної Президентом тотальної війни "донецькому монополізму" виглядатиме як зрадництво. На адресу нового губернатора вже пролунали втішні аванси з боку деяких впливових у регіоні "червоних директорів", які упродовж тривалого часу перебували під цим самим монопольним ковпаком. Однак, схоже, це не допомогло Чупруну зрозуміти, що нова українська влада намагається створити в Донбасі інший полюс економічного та політичного тяжіння. Днями він непередбачливо підтримав голову обласної ради, одного з головних сепаратистів і федералістів, ставленика Ріната Ахметова Бориса Колесникова, котрий засудив різкий виступ у Донецьку Президента Віктора Ющенка: "Я... підтримую Бориса Вікторовича в тому плані, що треба старанно вивчити все, що було сказано. Не можна сьогодні рубати з плеча, адже є не зовсім точні моменти в матеріалах, які було надано Президенту для цієї промови... Нам треба ретельно вивчити все й об'єктивно підійти до кожного моменту, якого торкнувся Президент".

Можна уявити реакцію самого Президента на просторікування свого ставленика у кризовому Донецькому регіоні, якщо згадати поставлені перед Чупруном завдання: рішуче боротися з корупцією і тіньовою економікою, у найкоротші терміни налагодити платежі за енергоносії, відпрацювати та розпочати реалізацію на регіональному рівні передвиборних соціальних програм Віктора Ющенка. Натомість губернатор заодно з Колесниковим і "відповідними управліннями облдержадміністрації і комісіями облради розглядатиме всі порушені Президентом України питання" із тим, щоб... "дати необхідну відповідь".

Можна припустити, що губернаторська кар'єра Вадима Чупруна виявиться недовгою. І, як бачимо, не лише через його вік. Звісно, якщо нова влада справді бажає одержати реальні результати з поліпшення соціального, економічного та політичного життя Донбасу, а не просто обзавестися власним інформатором у ворожому таборі.

Тернопільщина

Роман ЯКЕЛЬ

Моменти біографії

Головою Тернопільської облдержадміністрації призначений 43-річний Іван Стойко. Доля вихідця з Тернопільщини доволі складна, але її важко назвати унікальною. Тривалий час він жив у республіці Комі, де відбувала заслання його родина. Перед нащадком українських буржуазних націоналістів двері Сиктивкарського університету відчинилися аж з четвертої спроби, в період перебудови. Він вступив і здобув фах учителя історії. Повернувшись на батьківщину, деякий час працював юридичним консультантом та заступником директора малого підприємства у Дрогобичі. І лише згодом опинився в своїй тарілці — у Тернопільському комерційному інституті, де викладав історію, релігієзнавство і політологію, а пізніше став деканом факультету. Але викладацької роботи для Стойка здалося замало. І він вступив в тоді ще єдиний Народний рух України, а наприкінці 90-х став заступником голови крайової організації НРУ...

На парламентських виборах-2002 Іван Стойко балотується до Верховної Ради по Бучацькому виборчому округу як кандидат від блоку "Наша Україна". На Тернопіллі, де майже кожен житель пов'язує з Віктором Ющенком усі надії на краще життя, цього було достатньо, щоб перемогти 9 конкурентів і набрати 58 відсотків голосів виборців. Основний суперник — заступник начальника УМВС в області Михайло Цимбалюк здобув лише 14 відсотків голосів. Пізніше Леонід Кучма призначає переможеного начальником УМВС в Рівненській області. Однак через два роки учитель фізкультури, генерал міліції Цимбалюк, повертається на Тернопільщину на білому коні, стає останнім губернатором старої влади і зовсім не сподівається, що на перше крісло поклав око інший вчитель — історії!.. Задовго до президентських виборів Іван Стойко очолив регіональний штаб Віктора Ющенка. Але про ефективність чи неефективність проведення виборчої кампанії штабу говорити важко. Тернопільщина — одна з найбільш проющенківських областей (під час переголосування Віктор Андрійович набрав аж 96 відсотків голосів), і тому Стойкові та К° не доводилося докладати великих зусиль, щоб змінити суспільну думку.

Союзники та суперники

Змагаючись за першу посаду в області, Іван Стойко відвойовував плацдарм за плацдармом у відомого в регіоні бізнесмена, нардепа-нашоукраїнця, голови обласної організації Української народної партії Ярослава Джоджика. Але у боротьбі сьогоднішній переможець був не самотній. У червні 2003 року, за неофіційною інформацією, плече йому підставив голова облради Анатолій Жукінський — давній опонент Джоджика, в якого ледве виграв свою нинішню посаду. Саме Жукінський випросив у друга Ющенка — голови НРУ Бориса Тарасюка посаду керівника регіонального штабу для Івана Стойка і тим самим ослабив позиції пана Джоджика. Та депутат-бізнесмен від політики не відійшов. Під час помаранчевої революції його обрали головою виконкому облради, і до губернаторського крісла стало вже ближче (до речі, виконком Тернопільської облради протримався найдовше серед подібних в Україні). Крім того, Ярослав Джоджик зміцнив тил — він заручився ще й підтримкою бізнесменів-депутатів Тернопільської міської ради. А ті переконали більшість колег звернутися до новообраного Президента з проханням призначити Я.Джоджика головою ОДА. Подібні рекомендації надійшли і від деяких громадських організацій. Однак Ющенко зупинив вибір на керівникові регіонального виборчого штабу.

Та конкурент Стойка знову не здався і заявив претензії на третину посад в органах місцевої виконавчої влади для представників УНП. В іншому разі, попередив пан Джоджик, обласна організація УНП з новим губернатором співпрацювати не буде. Стойко від такого ультиматуму не в захваті. Але відверто зігнорувати "китайське" попередження не наважується: Джоджика підтримує понад 20 депутатів облради, які можуть будь-коли розпочати різку критику "революціонера Стойка". Новопризначений голова ОДА добре розуміє, що більшість депутатів облради — представники старої влади: голови райдержадміністрацій, начальники обласних управлінь, головні лікарі. І більшість з них за логікою подій повинні бути звільнені з посад. Вони, поза сумнівом, перейдуть в опозицію, а для поповнення лав прихильників Стойка в облраді поки що бракує людей. І тому новий губернатор не поспішає приймати важливі кадрові рішення. Коли писалися ці рядки, ще не було жодних нових призначень — ані заступників, ані начальників управлінь, ані голів райдержадміністрацій.

Зате з місцевими ЗМІ у нового керівника області — повне порозуміння. Він часто зустрічався з місцевими журналістами під час помаранчевої революції, приділяє їм достатньо уваги і вже на новій посаді. Але дві газети для пана Стойка все-таки залишаються "неправильними" — "Репортер", який був "оплотом режиму Кучми", і … "Дзеркало тижня". Ідеологічне оточення довго переконувало Івана Михайловича, що ця газета — "результат жидівської інтриги Медведчука, Суркіса і Рабиновича". Мабуть, тому досвідчений рухівець втікає геть від кореспондента "ДТ", і газету не запрошують на прес-конференції за його участю.

Інтереси

Поки що Іван Стойко підприємництвом не займається. В області жартують, що він від народження займається революційною діяльністю. У жарті — велика частка істини. Пан Стойко створив собі стійкий імідж революціонера на барикадах, який закликає "не коритися корумпованій владі, бо перемога — за нами". В цьому його популярність серед жителів області і водночас великий недолік. До влади прийшла людина без досвіду адміністративної та господарської роботи. І вже на першій зустрічі з активом області вразила слухачів яскравою революційною риторикою: "Я буду їздити навіть на броньовику, але наведу лад в області". А виведе пан Стойко область із занепаду через розвиток сільськогосподарського виробництва, туризму, малого і середнього бізнесу. Ці пріоритети міг підказати новому регіональному керівникові Президент. Але про ще один напрям Ющенко, мабуть, забув. Отут знадобилися Стойкові знання релігії та історії. Новий керівник обіцяє впорядкувати релігійне паломництво, бо воно — ще "один резерв прогресу". "Франція має єдиний духовний центр — Люрд, — підкреслив голова ОДА, — а Тернопільщина — два: Почаїв та Зарваницю. То чого ж нам бідувати?!"

Севастополь

Моменти біографії

Новому голові Севастопольської міськадміністрації Сергію Іванову — 53 роки. Останні три десятиліття він прожив у Криму, хоча народився в Токмаку Запорізької області. Там же після школи працював різальником на місцевому дизелебудівному заводі, а відслуживши в армії, закінчив юрфак Сімферопольського держуніверситету. Службу в органах МВС розпочинав із посади дільничного інспектора зі справ неповнолітніх. 1998 року, коли С.Іванов вирішив балотуватися по мажоритарному округу до ВР України, він мав звання полковника й керував у кримському УБОЗі невеличким відділом із гучною назвою "тактичної розвідки та оперативних розробок, бандитизму й незаконного обороту зброї". Цей рік в історії Криму відомий міліцейським зачищенням тісно пов'язаної з політикою та економікою півострова злочинності. Щоб не допустити приходу бандитів до органів влади, міліцейське начальство рекомендувало своїм підлеглим скласти їм конкуренцію. Проте, як розповів "ДТ" сам С.Іванов, йти в депутати він вирішив за порадою…"одного бандита", який вважав, що професійні успіхи полковника ("в одному районі прокурора посадив, в іншому — голову адміністрації, суддю") мають викликати довіру у виборців. За роки свого першого депутатства безпартійний Іванов перемінив три фракції — НДП, ПЗУ і "Трудова Україна". До парламенту нинішнього скликання він пройшов по тому ж мажоритарному округу в Джанкойському районі, день пробув позафракційним, а потім поповнив пропрезидентську "Єдину Україну", якій гостро були потрібні голоси для обрання В.Литвина спікером. І треба ж, такий збіг: у цей самий час С.Іванову було присвоєне звання генерал-майора. Колишні кримські товариші по службі стверджують, що випадок цей унікальний: генеральські погони, за сталою практикою, давали лише до Дня незалежності або, дуже рідко, до Дня міліції. До того ж інші нардепи, які прийшли до парламенту з правоохоронних органів, чергові звання не отримують не те що роками — скликаннями. А от С.Іванова Президент вирішив відзначити особливо.

Союзники та суперники

У період роздрібнення пропрезидентської більшості разом з іншими кримськими мажоритарниками В.Шкляром і Л.Миримським С.Іванов ввійшов до групи "Народовладдя", а нині є членом групи "Центр", що й лобіювала його призначення на посаду. Поява депутата Іванова, якого завжди вважали провладним, поруч з опозиційним кандидатом у президенти Ющенком під час його кримських поїздок на півострові багато хто сприйняв зі здивуванням, а на різноманітних сайтах замайоріли припущення, що С.Іванов мітить у міністри внутрішніх справ чи як мінімум — у начальники кримського головкому міліції. У зв'язку з цим виникла маса чуток про маловідомі моменти біографії генерала, бізнес його сім'ї та ділові зв'язки з деякими авторитетами. Проте викид компромату С.Іванов називає помстою за перехід в опозицію.

Однак призначення генерала в Севастополь деякі керівники кримської міліції сприйняли з полегшенням. Напевно, передусім ті, з ким під час виборів Сергій Анатолійович вів розмови про їхню долю у разі перемоги Ющенка.

У Севастополі ж появу нового градоначальника сприйняли спокійно, що здивувало насамперед самого С.Іванова. При семи відсотках голосів севастопольців за Ющенка він очікував іншого. Кажуть, що з більшістю депутатів міськради порозумівся й опозиції в особі представницького органу в нього поки немає. Проте Іванов ризикує мати опозицію в особі прибічників Президента. Активісти виборчої кампанії вже кажуть про організацію акцій протесту: влада в місті, де ющенківців під час виборів пригноблювали з особливим завзяттям, не оновлюється. "Вони нас душили-душили, а тепер щовечора слухаю по телевізору: ці самі чиновники розповідають, як вони здійснюватимуть десять кроків назустріч людям", — з обуренням каже активіст ющенківського штабу, який натерпівся. Іванов не зробив поки жодного призначення, працює з тими самими заступниками і на прес-конференціях (а їх градоначальник уже встиг провести тричі) обіцяє, що ніякої кадрової революції в місті не буде.

Інтереси

За великим рахунком, Сергію Іванову не позаздриш. І річ не лише в вибудовуванні відносин із жителями "міста російської слави", не тільки в труднощах керування містом двох флотів, а передусім — у занедбаності всіх служб життєзабезпечення Севастополя. Горезвісний колектор, що в буквальному значенні отруює життя городян, який Л.Кучма обіцяв реконструювати кожного свого приїзду до Севастополя. Вічні проблеми з водопостачанням і газовим голодуванням. До речі, на посаду Сергій Анатолійович вступав в особливо критичні для міста дні: через нестачу газу воно просто замерзало. Кілька депутатів міськради оголосили голодування і закликали голову адміністрації приєднатися. Той висловив готовність і повідав, що в нього є досвід лікувального голодування. Кризу в Севастополі ліквідували всім адміністративним миром: великі промислові підприємства півострова зменшили споживання газу, Генпрокуратура порушила кримінальну справу щодо постачальників, проте перші дні С.Іванова при владі тепер закарбуються у свідомості пересічних севастопольців саме поверненням тепла до їхніх квартир. Тепер серед першочергових своїх завдань градоначальник називає врятування від банкрутства п'ятьох великих підприємств, перевірку законності землевідведень і... відкриття до 9 травня обеліска слави. Для цього він уже знайшов 690 тисяч гривень спонсорської допомоги, проте навідріз відмовляється називати добродійника, зауважив лише, що це іноземна фірма.

Утім, бізнесові можливості генерала Іванова для сімферопольців не секрет. Тут будь-який завсідник розважальних закладів у самому центрі кримської столиці вам скаже, що дуже дорогий нічний клуб "Камелот" і відомий пивний бар у міському сквері мають безпосереднє відношення до народного депутата. Правда, до переліку додадуть ще кілька об'єктів, але С.Іванов погоджується лише на названі. І уточнює, що бізнесом займається дружина Людмила, вона співзасновник ТОВ "Десерт", яке орендує приміщення нічного клубу, і фірми "Біостом", що має стоматологічний кабінет у готелі "Україна". До речі, кримські бізнесово-депутатські кола переконані: при приватизації готелів "Україна" і "Москва" їх нинішньому власнику відчутно сприяв саме С.Іванов. Та він це категорично заперечує. Як і те, що в перший свій похід до парламенту країни він одержував допомогу від авторитетного кримського нардепа Льва Миримського, яким у той час посилено, але безрезультатно цікавився начальник кримського головкому міліції Геннадій Москаль.

Зростання добробуту С.Іванова легко простежити. Під час його першої виборчої кампанії, за його ж словами, у нього не було особистого автомобіля — користувався службовою "дев'яткою". Під час другого походу за депутатським мандатом він уже їздив на "Фольксваген-Пассаті", щоправда, генерал стверджує, що цей автомобіль йому видали в МВС. Нині ж до головкому міліції він приїжджає на особистій "Тойоті-Камрі". При цьому за звичкою стрижеться в міліцейській перукарні, де найдорожча стрижка коштує не більш ніж 10 гривень.

Київщина

Надія ГОЦУЄНКО

Моменти біографії

Губернатором Київської області став 43-річний народний депутат із парламентської фракції "Наша Україна" Євген Жовтяк. Євген Дмитрович — уродженець села Рудники Снятинського району Івано-Франківської області. До свого нового призначення він, не залишаючи Київщину, неодноразово змінював місця роботи і навіть напрями діяльності. Працював майстром і інженером-конструктором на Жулянському машинобудівному заводі, інженером-економістом у кооперативі "Теплотехнік", завідуючим сектором підприємництва та приватизації Києво-Святошинської райдержадміністрації, головним спеціалістом відділу Кабінету міністрів. Здійснювати такі різкі зигзаги в кар'єрі дозволяло Жовтяку те, що майбутній глава облдержадміністрації встиг здобути кілька вищих освіт. Він закінчив Харківський авіаційний інститут за фахом інженер-механік, Інститут державного управління та самоврядування, Київський університет імені Т.Шевченка (економічний факультет) і Національну юридичну академію ім. Ярослава Мудрого.

Проте з частою зміною місця роботи було покінчено 1994 року, після обрання Жовтяка народним депутатом України. Відтоді ось уже понад десять років його трудова книжка лежить у відділі кадрів українського законодавчого органу, оскільки її власник із незмінно чудовим результатом перемагає на парламентських виборах по тому самому виборчому округу в Київській області. Останній, третій за рахунком, похід за депутатським мандатом став для Євгена Дмитровича серйозним випробуванням на міцність його електоральних позицій. Серед його вісімнадцяти суперників був ректор Національної академії державної податкової служби Петро Мельник. Академія, яка знаходиться в Ірпені, тобто в центрі 95-го виборчого округу, мобілізувала на перемогу свого ректора всіх студентів, а їхніх батьків привозили з відкріпними талонами на виборчі дільниці цілими автобусами. Проте ніякий адміністративний ресурс не зумів зашкодити Жовтяку обійти свого головного конкурента.

Як лідер київської обласної організації Українського народного руху Євген Жовтяк брав активну участь у Форумі національного порятунку (2001 рік). Від позаминулого року він очолює обласний осередок Української народної партії, входячи до складу її центрального проводу.

Союзники й суперники

Київський мер Олександр Омельченко знає Євгена Жовтяка не лише за спільним протистоянням клану Засух останніми роками, а й завдяки давнім контактам під час роботи в Києво-Святошинському районі. Олександр Олександрович неодноразово публічно говорив про те, що "знайомий із Євгеном багато років". Це, на його думку, "професіонал і демократична людина". Стосовно ж недостатнього досвіду керівної роботи, то з допомогою своїх заступників і оновленого складу глав районів, вважає столичний градоначальник, новий губернатор цілком здатний подолати складності становлення й досягти успіху. Однак твердження про те, що призначення нового київського губернатора лобіював виключно столичний градоначальник, не цілком справедливе. Зусилля до цього доклала й Юлія Тимошенко, із котрою в Жовтяка склалися партнерські стосунки ще тоді, коли він працював заступником Юлії Володимирівни, яка очолювала в парламенті минулого скликання бюджетний комітет. Не забула прем'єр-міністр, напевно, і того, як Жовтяк виводив під стіни Лук'янівського СІЗО, де тоді перебувала Тимошенко, пікетників на підтримку "газової принцеси".

Очікування, пов'язані з новим призначенням, неабиякі. Бо вони стосуються інтересів не тільки жителів Київщини, а й столиці. Причину колишніх конфліктних відносин між керівництвом Києва та столичної області, що поширилися на весь регіон, Євген Жовтяк вбачає виключно в особистих рисах екс-губернатора Анатолія Засухи. За його словами, "жодних об'єктивних підстав для існування протиріч між столицею й областю не існує". Навпаки, обидва суб'єкти господарювання зацікавлені в тісній та взаємовигідній співпраці. Керівник області пообіцяв поставити жирний хрест на колишніх негараздах і надалі не допускати ситуацію, яка часом доходила до абсурду. Коли, приміром, "Київмлин" був змушений із усієї країни звозити зерно для переробки й забезпечення столиці хлібом, бо сільгосппідприємствам області співробітничати зі столичною владою розпорядженням губернатора просто заборонялося.

Із огляду на останні заяви Омельченка й Жовтяка, можна припустити: із тривалим протистоянням столиці й області буде покінчено. Проте це зовсім не означає автоматичного здійснення давньої ідеї Олександра Олександровича "створити єдиний економічний простір" на території Києва й області. У столичного голови справді є підстави сподіватися на спокійну, незлобиву вдачу нового голови Київської облдержадміністрації, що в поєднанні з недосвідченістю в номенклатурних іграх робить Жовтяка дуже "вигідним" партнером для такого "закоренілого чолов'яги", як Сан Санич. Проте ті, хто добре знає Євгена Дмитровича, попереджають: у принципових питаннях Жовтяк уміє бути впертим і непохитним.

При призначенні Євгена Жовтяка визначальну роль, поза всяким сумнівом, відіграла його партійна приналежність, послідовний опір сваволі влади, яка на Київщині характеризувалася особливим цинізмом, а також ефективна підтримка опальних мерів Василькова, Вишгорода та Броварів. Його робота у виборчому окрузі як народного депутата від опозиції докорінно відрізнялася від діяльності провладних парламентаріїв. Якщо останні демонстрували свою прихильність до округу й виборців різноманітними подарунками-послугами, то ім'я Жовтяка виникало, коли він ставав на захист скривджених владою. Маючи великий досвід боротьби з владною сваволею протягом майже десяти років перебування у ВР, Євген Дмитрович зарекомендував себе як один із найефективніших керівників обласних виборчих штабів Віктора Ющенка. Хоч би як хто характеризував його діяльність цього ключового періоду, але те, що столична область, попри особливо запеклий тиск влади від туру до туру, збільшувала кількість прибічників "жовтогарячого" Президента, — його безсумнівна заслуга. У остаточному виборі кандидатури Жовтяка, крім іншого, відіграла роль та обставина, що в новому уряді й у губернаторському корпусі не вельми значне представництво націонал-демократів, до котрих належить новопризначений. Київщина бодай певною мірою компенсує цей недолік.

Інтереси

На Київщині, як і в інших регіонах, є свої "технічні" болячки, які потребують пріоритетної уваги нової влади. Вони пов'язані з розв'язанням проблеми чорнобильської зони, із розбитими дорогами, особливо в глибинці, запустінням інфраструктури віддалених сіл. Але, відповідно до запитань, що виникли під час представлення губернатора та його першої прес-конференції, від нього чекають передусім зрушень у відносинах влади й населення. Це пояснюється тим, що мораль і моральність на Київщині нехтувалися з особливим цинізмом. І в цей процес було втягнено всю вертикаль влади, зокрема керівників райдержадміністрацій. Широковідома, зокрема, їхня участь у багаторічних "війнах" губернатора з мерами білястоличних міст області, наполегливі прагнення розвалити самоврядування міст, селищ і сіл. Через ці обставини ставлення Євгена Жовтяка до представників старої влади досить жорстке. Усі без винятку глави районів області, на його думку, грубо порушували закон, особливо під час президентських виборів. Тому ні в кого з них немає шансів залишитися на посадах. До того ж новий губернатор без недомовок вважає посади глав райдержадміністрацій політичними й переконаний, що на них мають бути представники політичних сил, котрі виграли вибори. Унаслідок цього політична складова при кадрових призначеннях на Київщині превалюватиме, й особливого ідеологічного розмаїття серед заступників губернатора та глав районів не очікується.

Від губернатора чекають рішучих заходів із припинення розбазарювання землі, яке набуло в столичній області загрозливих масштабів. Зважаючи на все, він усвідомлює важливість і першочерговість цього завдання. На своїй першій прес-конференції Євген Дмитрович, зокрема, пообіцяв "навести порядок з землевідводами", старанно вивчити "всі попередні рішення по земельним питанням". Там, де порушувалися закони, "рішення будуть відмінені негайно".

Київщина не може бути задоволена нинішнім досить слабким, як для столичної області, струмочком інвестицій, зокрема іноземних. Тут сподіваються на поліпшення інвестиційного клімату, прихід на всі рівні управління моральної влади. Крім того, плекають надію на встановлення тісніших зв'язків області зі столицею, унаслідок чого має відбутися певний перерозподіл фінансових потоків — область отримає від цього процесу відповідні дивіденди.

Власного бізнесу, як сказав на прес-конференції сам новий губернатор, у нього "немає й ніколи не було, є бізнес дружини". Проте, за його словами, масштаби цього підприємництва, як і ступінь заглиблення в нього, незначні та за відповідних умов родина губернатора може безболісно згорнути свою приватну діяльність.

Львівщина

Євген ГУЦУЛ

Моменти біографії

Новим главою Львівської обласної держадміністрації призначено 48-річного Петра Олійника. Теперішній ставленик Президента народився 30 липня 1957 року у Приморському краї. Там вихідці з Тернопільської області після війни відбували заслання. Пізніше, коли сім'я повернулася в Галичину (шахтарське селище Соснівка у Львівській області — в рідному селі на Тернопільщині КДБ осісти не дозволив), клеймо політично неблагонадійного забрало в Петра Олійника чимало нервів і сил. Йому не вдалося вступити до торговельно-економічного та сільськогосподарського інститутів Львова. Коли Олійник готувався до вступу вже на заочне відділення сільгоспінституту, один із працівників першого відділу цього навчального закладу порадив йому більше ніколи не намагатися вступати до ВНЗ Західної України. Лише у віці 22 років він став студентом Дніпропетровського гірничого інституту (фах — гірничий інженер-економіст). Про те, що Петра несправедливо "зрізали" під час вступу до львівських ВНЗ, свідчать хоча б такі факти: у дніпропетровському інституті він навчався на "відмінно" й неодноразово перемагав у студентських олімпіадах із математики.

Коли Олійник навчався на п'ятому курсі, його куратор Яків Ройзінг (нині відомий бізнесмен) порадив хлопцеві, якщо він має намір залишитися в науці, вступити до лав КПРС і одружитися з місцевою дівчиною. Ну, припустимо, одружуватися з місцевою заради кар'єри не варто було — ректор і завідувач кафедри й так просили Петра залишитися в інституті, де він працював із третього курсу. А ось першою порадою Олійник скористався: вступив у партію. А одружився вдома, у Соснівці. Саме там розпочалася і його кар'єра фахівця та політика: інженер планового відділу шахти, старший інженер шахти, інструктор промислово-транспортного відділу в міськкомі партії, заступник начальника відділу праці і заробітної плати в об'єднанні "Укрзахідвугілля", в.о. директора з економіки в цьому ж об'єднанні, студент-заочник Академії управління народногосподарським комплексом при Академії наук (м. Москва) тощо.

Найкращим періодом свого життя Олійник вважає час, коли він був мером Червонограда (Львівська область). У спадок одержав розвалене міське господарство: очисні споруди не працювали, стара частина міста через шахтні розробки постійно підтоплювалася, цілі райони не опалювалися, житлові будинки стояли недобудованими, дороги розбиті, утворилася значна заборгованість із зарплат... Розробили комплексну програму виведення міста з кризи. Під неї було напрацьовано 21 джерело фінансування, серед яких бюджет виявився не найпотужнішим. Червоноград першим у Львівській області вийшов на співробітництво зі Світовим банком. Одне слово, кризу вдалось подолати. Завдяки цьому етапові у своїй кар'єрі Олійник здобув репутацію кваліфікованого й успішного менеджера.

На посаду глави ЛОДА він прийшов із Верховної Ради України, куди потрапив, набравши у 125-му виборчому окрузі 70% голосів. Член НРУ з 1991 року. З лютого 2003 року призначений керівником представництва "НУ" у Львівській області. Під час останньої президентської кампанії очолював обласний штаб Віктора Ющенка. Якщо виходити з результатів голосування, які продемонструвала Львівщина (за Ющенка тут проголосувало 86,9 % виборців), то передвиборну кампанію очолюваний Олійником штаб провів ефективно. Штаб Ющенка також залучав його до роботи на сході України.

Союзники та суперники

Олійник — ставленик Ющенка. Як заявив Віктор Андрійович на "інавгурації" нового глави ОДА 16 лютого 2005 року, він бачить у ньому людину, котра може консолідувати політичні й економічні сили області. Альтернативні кандидатури з оточення Ющенка не пропонувалися. Певну опозицію призначенню Олійника на посаду глави ОДА продемонструвала обласна рада, в якій із самого початку помаранчевої революції більшість контролюють представники ... "Нашої України". Керівництво облради спочатку бачило Олійника однозначно своїм — у революційній гарячці його було призначено головою виконкому при обласній раді. Однак виконувати свої нові обов'язки через сепаратистський вибух на сході України він не почав. Чим викликав негативну реакцію керівництва ради. Обласний штаб Ющенка тоді створив Комітет національного порятунку, що його очолив Олійник. Після цього Львів став повнитися чутками, буцімто облрада хоче бачити у кріслі губернатора колишнього мера Львова Василя Куйбіду. А в самій раді сформувалася думка, що першою особою виконавчої влади в області може бути й перша особа влади законодавчої. Серед претендентів на посаду губернатора якимось чином опинився навіть колишній "кадр Кучми", у минулому глава ОДА аграрій Сенчук, який, подейкують, спонсорував революцію. Остання обставина викликала незадоволення обласної ради, яка була впевнена, що має повне право впливати на кадрові розстановки в області, оскільки безстрашно розпочала війну з Медведчуками (а отже, з Кучмою) задовго до виборчої кампанії.

Інтереси

Три головні проблеми області, які чекають свого вирішення, відповідно до "інавгураційної промови" Петра Олійника, такі: "...у цьому питанні (примирення українського і польського народів) відкриття українського військового меморіалу примирення на Марсовому полі та польських військових поховань на Личаківському цвинтарі є першочерговими. Нинішнього року ми відкриємо в Польщі пантеон творця українського гімну отця Михайла Вербицького. Пам'ять про героїв — це той моральний фундамент, на якому базується цивілізована нація.

Львівщина — це золоті ворота України на Захід. Тому ми не можемо допустити, щоб транспортні єврокоридори оминали наш край. Це стосується прикордонної інфраструктури, пунктів перетинання кордону, логістичних центрів, туризму, залучення стратегічних інвесторів у високотехнологічне виробництво.

Гострим найближчим часом залишається питання збереження історичної спадщини Львова, внесеної у список ЮНЕСКО".

Петро Олійник відомий в області як серйозний підприємець. Разом із партнерами, починаючи з 1992 року, створив безліч підприємств різного профілю. 1997 року від партнерів відійшов, залишивши за собою завод металевих конструкцій і "Львівсистеменерго" — виробництво, зайняте збагаченням високозольного вугілля. Тоді ж створив свою компанію "Західпромінвест". За словами самого П.Олійника, одну маленьку фірму, яка сьогодні не функціонує, переписав на дружину, решту підприємств розпродав ще перед парламентськими виборами, щоб уберегти трудові колективи від тиску з боку есдеків.

БАНКІР, ЯКИЙ ЗІРВАВ БАНК

Богдан СОВЧЕНКО

Призначення 41-річного Арсена Авакова на посаду глави Харківської обласної держадміністрації здивувало багатьох не лише у столиці, а й на Слобожанщині. По-перше, його конкурентами в боротьбі за губернаторську посаду називали набагато відоміших і досвідченіших політиків — Анатолія Матвієнка, Володимира Філенка та Володимира Шумілкіна. По-друге, Арсен Борисович досі волів не стільки бути владою, скільки бути з владою. Завдяки визнаному таланту лобіста його бізнес процвітав незалежно від того, хто саме перебував на верхівці місцевого олімпу.

Моменти біографії

В особовій справі дипломованого інженера, випускника Харківського політехнічного інституту, чимало яскравих сторінок і настільки ж багато білих плям. У Авакові рано проявилися задатки заповзятливого комерсанта. З заздрісною невтомністю він створював і втілював у життя численні й різноманітні бізнес-схеми, завдяки яким його капітал зростав просто на очах. Вже на початку 90-х уродженець азербайджанської столиці вважався одним із найзаможніших і найвпливовіших громадян мегаполісу.

12 років тому успішний підприємець опинився у полі зору правоохоронних органів. Інтерес до керівника фірми "Інвестор" в охоронців закону виник у зв'язку з розслідуванням так званої справи Вальшонка (директора фірми "Поток", якого звинувачували в розкраданні майна в особливо великих розмірах).

Того ж 93-го на харківській вулиці імені 1-ї Кінної Армії двома пострілами в упор було вбито найближчого бізнес-партнера Авакова — віце-президента "Інвестора" Олександра Коновалова. Як стверджує Федір Раззаков (автор книги "Бандити часів капіталізму"), 43-річний, раніше судимий, Коновалов підозрювався у даванні хабара високопоставленим співробітникам прокуратури. Передбачалося, що незаконна матеріальна "допомога" мала прискорити закриття справи Вальшонка. Довести цей факт вітчизняним детективам не вдалося, як і розкрити замовлене убивство Коновалова.

До кінця 90-х за керівником фірми "Інвестор" і банку "Базис" збереглася репутація одного з хазяїв "першої столиці". З іменем дуже милої та чарівної людини чомусь регулярно пов'язували скандали, які, втім, загасали так само швидко, як і розпалювалися. Як стверджують недоброзичливці, не без утручання місцевої влади.

1998-го через банк "Базис" поширювалися квитки спецлотереї "Будуємо метро разом". За деякими відомостями, акція принесла її організаторам близько 10 млн. грн. Передбачалося, що значну частину цієї суми буде спрямовано на покриття витрат, пов'язаних із будівництвом нових гілок міського метрополітену. Скільки саме грошей дісталося метробудівцям, достеменно не відомо. Зате відомо, що відтоді фінансове становище АКБ "Базис" суттєво зміцнилося. Хоча ще 1997-го банк переживав не найкращі часи, і, за чутками, йому загрожували втрата ліцензії і банкрутство.

До речі, згідно з даними інформаційно-аналітичного видання "Інформбюро", "одним із співвласників "Базису" був депутат харківської міськради Асхарбек Єлоєв, засновник знаменитого харківського трасту "Швидкі гроші" та ще сорока семи фірм, які обдурили довірливих харків'ян на 2 млн. дол..."

Після приходу на посаду глави Харківської ОДА Євгена Кушнарьова "Базис" стає учасником значної кількості проектів, які проводяться під егідою місцевої влади. За протекцією обласної адміністрації аваковський банк стає постійним фінансовим партнером флагмана харківського машинобудування ВАТ "Турбоатом" — одного з небагатьох місцевих підприємств, які стабільно працюють на експорт.

У січні 2000 року міський житлокомунгосп передав у оренду комерційним структурам Авакова найбільшу харківську ТЕЦ-3. При цьому орендарі мали інвестувати 10 млн. грн., необхідних для заміни турбіни. Нову турбіну "Турбоатом" виготовив і поставив. Проте ЗАТ "ТЕЦ-3", що належало Авакову, розплатилося не живими грошима, а... векселями "Харківтеплоенерго". За допомогою яких нібито було погашено заборгованість ВАТ "Турбоатом" за спожите тепло.

Приблизно в той самий час Аваков (як стверджують його опоненти) облюбував нібито нічийну газову свердловину в селі Огульці. Після реорганізації "Укргазвидобутку" вона чомусь виявилася без формального власника. На замовлення комерційних структур Арсена Борисовича, БМУ "Харківгазбуд-1" провів в Огульці газопровід і побудував там установку газоконденсування. Після чого будівельно-монтажне управління досить довго чекало оплати за проведені роботи.

Критики теперішнього губернатора стверджували, що газ із прихопленої свердловини благополучно споживався ТЕЦ-3. За посередництва влади Аваков (як стверджувала харківська преса) одержав в оренду ще одну свердловину, яка раніше належала "Шебелинкагазвидобутку". Доти, за інформацією мас-медіа, об'єднання поставляло на ТЕЦ-3 газ за цінами, заниженими приблизно на третину.

Поступливість найрізноманітніших харківських керівників, чиновників і комерсантів, їхню готовність іти назустріч масштабним аваковським планам у місті пояснювали тісними зв'язками хазяїна "Інвестора" з місцевим губернатором Євгеном Кушнарьовим і, особливо, з його першим заступником Володимиром Шумілкіним.

Після того як останній 2002 року прийняв рішення балотуватися у мери, йому було забезпечено підтримку харківського "7 каналу", контрольованого Аваковим. Особливо діставалося від журналістів "сімки" їхньому колезі — відомому телеведучому Сергію Потімкову, колишньому депутату парламенту та головному конкуренту Шумілкіна на виборах міського голови. Михайло Бродський, соратник Потімкова по партії "Яблуко", свого часу стверджував, що теперішній губернатор Харківщини навіть пропонував кількасот тисяч доларів "відступного" за те, щоб Сергій Юрійович добровільно відступився від боротьби за крісло мера. Примітно, що відразу після перемоги Шумілкіна на виборах Аваков і генеральний продюсер "7 каналу" Володимир Чапай стали членами нового міськвиконкому.

Під час парламентської кампанії 2002-го передвиборні ролики "Єди" на "7 каналі" досить мирно сусідили з рекламою висуванців блоку Віктора Ющенка. Такому плюралізму місцеві знавці знайшли логічне пояснення: обережний Володимир Шумілкін і завбачливий Арсен Аваков шукали точки зближення з "Нашою Україною". Заодно перший зміцнював політичні контакти з братом Ющенка Петром, а другий — ділові зв'язки з племінником Віктора Андрійовича Ярославом.

Конфлікт між губернатором Харківщини та мером обласного центру серйозно зіпсував відносини між Аваковим і Кушнарьовим. Власник "Інвестора" поставив на Шумілкіна. І не прогадав. З приходом останнього в крісло міського голови справи Авакова пішли вгору ще веселіше. Про це можна було судити хоча б з успіхів "Базису". 2000 року аваковський банк мав лише одне територіально відособлене відділення. 2003-го їх стало вже 18. Того ж року АКБ "Базис" збільшив статутний капітал майже на третину, і його розмір було доведено до 19,5 млн. грн. а
2004-го він сягнув уже 22,191 млн.

Проте ближче до виборів для Авакова настали нелегкі часи. Підтримуючи Шумілкіна (який зайшов у затяжний клінч із Кушнарьовим), Арсен Борисович остаточно побив горшки з губернатором. Ходили чутки, що хрест на їхніх відносинах поставила активна протидія глави ОДА спробам Авакова взяти під свій контроль ще одну теплоелектроцентраль — ТЕЦ-5.

У Харкові ні для кого не є таємницею, що в стан опозиції главу "Інвестора" та "Базису" навряд чи привели політичні переконання. Аваков завжди вирізнявся хитрістю і завбачливістю: він сподівався, що підтримка Ющенка принесе йому відчутні дивіденди. І, як виявилося, сподівався недарма. Крім того, Арсену Борисовичу потрібні були союзники у війні з губернатором, що саме розпочалася.

Як повідомляло свого часу агентство "АЗН", у грудні 2003 року було здійснено перевірку "Базису", під час якої працівники НБУ зафіксували серйозні порушення. Банк, нібито підозрюваний у відмиванні коштів, уникнув штрафних санкцій, відбувшись письмовим попередженням. Однак у лютому 2004 року (за інформацією того ж "АЗН") "Базис" був включений Нацбанком у список порушників норм фінансового моніторингу сумнівних фінансових операцій. Над банком згустилися хмари. За деякими відомостями, від подальших прикрощів "Базис" урятувало втручання депутатів фракції "Наша Україна", які, цілком можливо, щиро вважали те, що сталося з аваковською структурою, політичними репресіями — адже Арсен Борисович до того моменту був уже активістом обласного штабу "НУ"...

Під час кампанії-2004 аваковський "7 канал" був головним рупором Ющенківської команди в Харкові, крім того, сумлінно ретранслював столичний "5 канал", незважаючи на перманентний тиск обласної влади.

Зоряний час Авакова настав після другого туру. З подачі одного з головних дійових осіб помаранчевої революції Володимира Філенка він, власне, став повпредом Віктора Ющенка в одному з найбільших обласних центрів. Формально банкір і нумізмат був другою людиною в регіональному Комітеті національного порятунку (першим значився глава місцевого передвиборного штабу Анатолій Матвієнко). Насправді ж був, без сумніву, першим. Саме завдяки його організаторським зусиллям у Харкові був свій "помаранчевий Майдан". До речі, більш ніж солідний для міста, яке переважно підтримало Януковича. Саме він переконав Володимира Шумілкіна, котрий іще сумнівався, однозначно підтримати Ющенка. Безпартійний Аваков у якості політменеджера виявився набагато ефективнішим за багатьох ветеранів передвиборних битв. Власник банку пішов ва-банк. І зірвав банк.

Союзники та суперники

Простіше сказати, хто не лобіював Авакова на посаду губернатора. Мер Володимир Шумілкін, якому (згідно з нашими відомостями) Віктор Ющенко запропонував крісло глави ОДА, недовго думав і відмовився. Настійно порекомендувавши як заміну кандидатуру свого давнього партнера Авакова.

Інший претендент, Анатолій Матвієнко, як то кажуть, відмовився від боротьби після безпосереднього спілкування з власником "Інвестора". І не просто відмовився, а й став активним лобістом Арсена Борисовича. Джерела в харківській організації "НУ" стверджують, що своїх зусиль до просування Авакова доклала Юлія Тимошенко. Не залишився осторонь і Олександр Зінченко, в якого, подейкують, виявилися давні друзі на ТЕЦ-3. Та головними поручителями Арсена Борисовича в очах нового Президента стали брат і племінник глави держави. Петра Андрійовича та Ярослава Петровича пов'язують із новим губернатором, здається, найтісніші особисті та ділові контакти. І все-таки останнє слово, зважаючи на все, залишилося за Шумілкіним. Володимир Андрійович одержав доступ до Віктора Андрійовича саме в той момент, коли Ющенко все ще вагався: кого обрати — Авакова чи Філенка...

Одні називають Авакова людиною Шумілкіна. Інші впевнені, що все якраз навпаки. Проте зв'язок між двома видатними харків'янами видно неозброєним оком. Одні переконані, що ці двоє легко знайдуть спільну мову. Інші впевнені, що вони неминуче перегризуться в прогнозованій сутичці за владу. І як аргумент наводять конфлікт між Шумілкіним і Кушнарьовим, які свого часу також вважалися надійним тандемом. Поки перший не став самостійною фігурою і не почав ділити права та повноваження з колишнім шефом. Хоч би як там було, Шумілкін, безумовно, дбав лише про власні інтереси, проштовхуючи партнера нагору. І поки що в особі мера губернатор має надійного союзника. Принаймні доти, доки остаточно не переможений спільний, усе ще небезпечний ворог — Євген Кушнарьов.

Відразу після свого тріумфального приходу в офіс на площі Свободи Аваков оголосив про намір зробити Ярослава Ющенка віце-губернатором. Планувалося, що 26-річний племінник Президента займатиметься в ОДА залученням інвестицій. Проте відповідне офіційне розпорядження досі не підписано: кажуть, що проти такого призначення висловився сам глава держави.

Приятелями та партнерами Авакова є ледь не всі відомі люди міста, зокрема такі помітні у світі політики та бізнесу особистості, як депутати парламенту Олександр Ярославський, Ернест Галієв, Василь Салигін.

Водночас Арсен Борисович є живим підтвердженням правила, що в політиці та бізнесі не буває вічних друзів, а є лише вічні інтереси. Історія його відносин із Кушнарьовим показова й не унікальна. Свого часу теперішній глава Харківської ОДА був ледь не найближчим другом Юрія Гайсінського. Та після звільнення останнього з посади першого заступника генерального прокурора їх почали бачити разом набагато рідше. Зате останнім часом Авакова постійно бачили в товаристві Ярослава Ющенка.

Цікаво склалися відносини власника "Інвестора" з уже згадуваним Потімковим. На виборах-2002 опозиційний політик і журналіст був небезпечним противником для тих, хто підтримував владу Авакова та Шумілкіна. На виборах-2004 Аваков і Потімков уже були в одній команді, обидва входили до складу місцевого Комітету національного порятунку. До того ж екс-нардеп став автором і ведучим програми на 7-му, аваківському, каналі.

Ще химернішою виявилася історія зв'язків Авакова з Геннадієм Кернесом, дуже колоритним харківським персонажем, бізнесменом, депутатом міськради (і, за сумісництвом, зятем Юрія Гайсінського). Геннадій Адольфович (більше відомий у місті на прізвисько Гепа) неодноразово конфліктував з Аваковим. Свого часу аваківське АТ "Інвестор" мало необережність узяти кредит у кернесівському НПКбанку. І не погасило його вчасно. Пан Кернес має репутацію людини запальної і, м'яко кажучи, не надто потайливої. Що і як він тоді говорив про теперішнього губернатора, журналісти пам'ятають добре...

Сьогодні ці добродії — надійні партнери. Саме ці двоє, за великим рахунком, забезпечили Віктору Ющенку підтримку в міськраді. Вбрані в помаранчеве Кернес і Аваков мирно сусідили на революційних мітингах, і вже нічого не нагадувало про колишні сварки та давні образи. Однак, знаючи характер Кернеса та його бізнес-апетити, можна припустити, що в майбутньому вони зіткнуться ще не раз.

Несподівана опозиційність Авакова здивувала багатьох харків'ян, не втаємничених у тонкощі політики. Та ще більше подивував сам факт його призначення. Арсена Борисовича сміливо можна іменувати авторитетом для місцевих бізнесменів. Та навряд чи він є таким для жителів міста й тим більше області. Бізнес-історія "Інвестора" та "Базису" була не завжди гладенькою, до того ж за багато років вона обросла легендами. Гіркі та страшні казки, пов'язані з комерційними структурами Авакова, майже завжди були на слуху, а тому на прихід нового глави ОДА жителі "першої столиці" відреагували радше з переляком, аніж із надією. Неоднозначно сприйняла прихід Авакова в будинок на площі Свободи навіть масштабна (близько 25 тисяч осіб) і впливова вірменська діаспора.

Дивний факт: можна говорити про те, що після призначення Авакова популярність екс-губернатора Кушнарьова лише зросла. І це обставина, з якою новому наміснику доведеться рахуватися.

Інтереси

Відразу після призначення новий губернатор проголосив, що склав із себе повноваження президента АКБ "Базис" і голови наглядацької ради АТ "Інвестор". Урочисто повідомивши, що "прийшов у владу не для поліпшення свого бізнесу або лобіювання інтересів, а для реалізації своїх життєвих ідеалів..."

Підприємницькі справи Арсен Борисович передоручив Геннадію Гайовому, своїй правій руці, давньому партнеру й надійному наперснику. Власне кажучи, Геннадій Іванович і рулював аваківським бізнесом, поки його бос займався лобістською і політичною діяльністю. Близькості Авакова та Гайового є багато свідчень. Приміром, вони є співавторами книги "Вексельний обіг: теорія і практика", виданої 2000 року місцевим видавництвом "Фоліо". Обидва входять до оргкомітету фестивалю наукової фантастики "Зоряний міст" (спонсором якого і є сам Аваков, давній прихильник цього жанру).

На сьогодні імперія Авакова, за деякими даними, об'єднує більш як сім десятків підприємств. Бізнес-інтереси в Арсена Борисовича — найрізноманітніші. Крім згадуваного банку "Базис" і ТЕЦ-3, а також двох газових свердловин, це — хлібозавод і чаєрозважувальна фабрика, компанія з будівництва елітного житла та культовий ресторан "Подвір'я" (свого часу — традиційне місце "забивання стрілок"). Кажуть, не дуже давно Авакову вдалося взяти під свою "опіку" харківський ЦУМ.

Згідно з наявною інформацією, він контролює половину 7-го телеканала (ще 50% — у руках Геннадія Кернеса) та половину холдингу А/ТВК (інші акції належать його партнерам Олексію Липчанському й Олександру Коваленку, а також місцевим олігархам Олександру Ярославському та Василю Салигіну). Крім того, йому приписують видання "Сімон-Інфо", тижневик "П'ятниця" і кілька FM-станцій. Близькими до Авакова називають також популярні газети "Подія", "Вечірній Харків" і "Час".

Аваков, наскільки можна судити, давно співпрацює з російськими підприємцями і, здається, прагне це співробітництво розширити. Подейкують, що Арсен Борисович не проти розмістити свої капітали в Росії. Інші стверджують, що бізнес у РФ у нього й так є, і йдеться лише про його розширення. Водночас новий губернатор очікує приходу російських капіталів на Слобожанщину. Принаймні перед чиновниками він поставив "завдання становлення Харківської області як центру прикордонного співробітництва з Росією". Дехто вважає, що за допомогою нового губернського начальника на місцеві підприємства можуть "зайти" російські олігархи, серед яких чомусь називають навіть Бориса Березовського.

Аваков, безумовно, є марнославним. Виступаючи відразу після призначення перед активом області, він згадав слова Наполеона: "50 тисяч солдатів і я — це сто тисяч солдат".

Плани в Авакова — теж наполеонівські. До кінця року він обіцяє створити 50 тисяч нових робочих місць, знявши одну з найгостріших місцевих проблем. Щоправда, поки не ясно, як саме він збирається це зробити. Інше насущне завдання (яке багато хто називає для губернатора та його команди нездійсненним) — підняття місцевого машинобудування.

Та основним головним болем для глави Харківської ОДА найближчим часом має стати боротьба за власний авторитет в очах населення, яке поки що відчуває до нього погано приховану недовіру. А крім того — сутичка з місцевою опозицією. З огляду на сьогоднішні настрої в місті та надзвичайну активність Євгена Кушнарьова, це буде непросто. Екс-губернатор перебуває у стані війни з недавніми партнерами Аваковим і Шумілкіним. У цю війну втягнені місцеві політичні, бізнес- і медіа-команди. Чим закінчиться бій, поки що незрозуміло.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво