11 митей десятиліття

Поділитися
Корупція: система відрегульована Графік сприйнятливості до корупції складений за результатами відомого рейтингу Transparency International і залежить від місця України в рейтингу...

Корупція: система відрегульована

На тлі країни, яка знову зубожіє, особливо пікантними видаються відомості з полів, де, не покладаючи рук, трудяться українські олігархи. Яких (і це помітно на графіку) досить сильно пошарпала криза. Здавалося б, відомі рейтинги найбагатших людей світу, які публікуються американським журналом FORBES і польським WPROST, а також ТОП-100, за версією українського журналу «Кореспондент», дають вичерпну картину про кількісні результати їхніх трудів. Але тільки на перший погляд. Ось чому з усіх тем, які сьогодні обговорюють у медіа і на базарі (тільки вечірка вітчизняного олігарха-ювіляра на п’ять мільйонів євро в Куршавелі чого варта. Воістину п’ятдесят років прожити легше, ніж відсвяткувати), нас зачепила лише одна: розходження даних цих трьох рейтингів.
Погляньте самі на цифри, що стосуються, наприклад, Ріната Ахметова. Так, у 2007 році його статки, за версією FORBЕS, становили понад 7 млрд. дол. При цьому WPROST нарахував в олігарха 18 млрд. А наш «Кореспондент» — усі 30 (!). У 2009-му — та сама історія. FORBЕS дає спонсору ПР трохи більше 5 млрд. дол., а той-таки «Кореспондент» — майже 17. От і ми про те саме... Тепер іще цікавіше: заступник головного редактора «Кореспондента» пані Морозова нам розповіла, що після публікації останнього рейтингу до офісу зателефонували представники СКМ і подякували за уважне ставлення до інформації, оприлюдненої на їхньому сайті. Активи СКМ усе-таки становлять 17 млрд. дол. Що ж до заморського рейтингу, то, як виявилося, FORBЕS звернувся із запитом у компанію Ахметова тільки за два тижні до публікації свого всесвітньо відомого рейтингу.
А потім нібито просто не встиг правильно полічити мільярди. Ріната Леонідовича. Насправді Ахметов — не виняток. Він, як і всі інші олігархи, користувач держправил, які дозволяють за мережею офшорів приховувати й реальні обсяги, і істинні монополії.

Політики: українські гірки

Рівень підтримки громадянами судових структур обернено пропорційний здатності суду захистити їх, громадян, законні права та свободи. Протягом десяти років ставлення громадян до суду стає дедалі негативнішим: рівень повної і часткової підтримки суду впав із 41 до 33%, рівень повної підтримки — з максимальної позначки (21% у лютому 2005-го) торік упав ниж­че 3%. Три останніх роки, на відміну від попередніх років, уже абсолютна (!) більшість громадян (54—65%) не підтримує суд, отже, не вірить у його справедливість. Після «судової реформи» у редакції Януковича—Ківалова і розгорнутої президентом кампанії репресій проти опонентів, а також вибірковості в застосуванні закону, ставлення громадян до суду на майбутнє спрогнозувати нескладно.
Армія
Ставлення до армії, якщо порівнювати 2000 і 2010 роки, не зазнало істотних змін: рівень повної і часткової підтримки демонструють 55—57% громадян, не підтримують армію 29—30%. За десять років армія, її зброя і техніка не помолодшали — на десять років постаріли. Армію за ці роки чисельно скорочено наполовину, показники боєздатності впали нижче критичної позначки, рівень соціальних стандартів для людей у погонах – також. Але це, схоже, мало кого, крім самих військових, хвилює. Сумно.
Міліція
До цього держінституту народ на зламі десятиліть ставиться своєрідно. З одного боку, рівень підтримки 2000-го і 2010-го приблизно однаковий (40—41%). Але в останні три роки явно помітним стає неприйняття суспільством дій міліції, причому більшістю громадян (48—50—51%). При цьому дедалі менше залишається тих, кому «важко відповісти» на запитання соціологів про ставлення до МВС.
Рейтинг організації «Репор­тери без кордонів» (де Україна також пасе задніх) досить чітко відбиває тенденцію розвитку свободи слова в Україні. Якщо 2002-го наша країна 21-ша з кінця, то в період помаранчевої революції було зроблено об’єктивний і очевидний ривок: у 2005-му — 56-те місце. За даними цієї організації, тенденція зберігається аж до 2008—2009 років. А потім — падіння: знову 48-ме. Всього за рік нової влади. Причини? Легко проглядаються у графіку, підготовленому для «ДТ» Інститутом масової інформації. Насправді дуже важко в цифри і графіки вмістити всі тенденції, відбити всі відтінки, на які була багата українська журналістика десятиліття, що минуло. Проте рубікон — Майдан. Після нього журналісти справді отримали свободу слова, але, на жаль, не розпорядилися нею за призначенням: змінивши рівняння на «темники» Кучми рівнянням на зображення Бенджаміна Франкліна на зеленій банкноті. У результаті якщо в українську журналістику і прийшли дві точки зору, проте з неї пішли — думка, відповідальність, сміливість і, голов­не, мета. Мета медіа — інформувати суспільство. Її підміна метою піарити й заробляти рівносильна ситуації, коли лікар не лікує, а вмовляє хворого, що в нього все гаразд, просто беручи за це бабки. Мода на жовтий колір — стала класикою. Телеканали — особливо затребувані політиками, котрі прийшли до влади, відключили всі професійні фільтри: хто платить, той і замов­ляє музику. А влада знаходить можливість розплатитися з їх власниками. Побачити серйозне розслідування або компетентний, аналітичний сюжет — велике щастя для глядача.
Цікаво, що після перемоги Віктора Януковича на виборах президента колони задоволених і незадоволених повільно, але впевнено рушили назустріч одне одному. Тим самим підтвердивши тезу про щедре вміння українців давати шанс кожному новому очільнику держави. Чи повністю перекладати на нього відповідальність за країну?.. У квітні 2010-го групи скептиків і оптимістів зустрілися на позначці 35% (очевидно, на межі надії) і знову тихо розійшлися. Розрив збільшується. Незадоволених політикою Януковича тепер 53%. Задоволених залишилося 20%. Тенденція.
Варто зазначити, що при цьому людей, готових активно висловлювати своє незадоволення, уп’ятеро менше, ніж тих, хто незадоволений розвитком подій. Суспільство пішло в себе після розчарування Майданом? Цікаво знати: коли повернеться? Ну хоча б для того, щоб зрозуміти: змінити країну можна тільки замкнувши ланцюжок: позиція — вміння її озвучити — відстояти — примусити владу з нею рахуватися. Не один раз на одній, хай і на головній площі, а щодня.
Безумовно, це завдання для добре розвиненого громадянського суспільства. Де однодумці не менш цінні, ніж куми, де в школах виховують громадян і волонтерів (ось у чому сенс реформи освіти), де не тільки вірять у власні сили (моральні, інтелектуальні, фізичні), а й докладають їх до конкретних справ на благо своєї країни. Де не хочуть бути гвинтиками системи, нести і брати... або не брати участь у цьому, але мовчати. Підвищуючи відсоток незгодних. Ось усього цього ми й навчимося в наступному десятиріччі! Правда?
Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі