ФОРМУЛА ГЕНІАЛЬНОСТІ

Кожна дитина — унікальна і неповторна, кожна, запевняють психологи, обдарована. Також індивідуальними є і темпи розвитку окремо узятого малюка: один росте швидше і випереджає своїх ровесників за багатьма показниками, інший — відстає в розвитку. Така ситуація може зберігатися досить довго, а може різко змінитися за дуже короткий час. У результаті той, хто показував високі результати, згодом зрівнюється за показниками розвитку зі своїми однолітками, а той, хто, здавалося б, відставав, — різко виривається вперед. За статистикою, число дітей, котрі розвиваються у швидшому, аніж їхні однолітки, темпі, становить приблизно 10% серед малюків до трьох років, 2—3% — серед дітлахів від 4 до 7 років і близько 1% — серед школярів.

Та чому, якщо всі діти обдаровані, не всі виявляють свої здібності і чому ці здібності зникають у дорослішому віці — адже задатки у дитини залишаються старі? Про це ми вирішили поговорити з психологом, науковим працівником Інституту психології ім. Г.Костюка АПН України Ларисою Кондратенко:

— Для початку давайте з’ясуємо, що таке «обдарована дитина». Обдарованість — це вміння бачити незвичний ракурс у звичайному і виявляти невмотивовано високі, частіше за все творчі, здібності в одному чи декількох видах діяльності. Обдарована дитина може навіть не намагатися — вона творить, як дихає. Але не завжди дар виявляється сам по собі — його потрібно зуміти виявити. Для цього малюк повинен мати всі можливості для власної реалізації: іграшки, що розвивають, книжки, із ним потрібно багато гуляти на природі, вивчати довкілля, ходити в театри, музеї і на виставки. Крім того, дитину формує і так зване інтелектуальне тло. Це те, що оточує малюка вдома: книги, фільми, обстановка, а також теми, які обговорюють між собою батьки, люди, котрі приходять у гості.

— А чому, якщо здібності все одно наявні, вони не виявляються в будь-якому випадку? У моїх знайомих син доки не пішов у дитсадок, жодних здібностей не виявляв зовсім. При цьому в нього для власної реалізації було усе те, що й у дитсадківської дитини: із ним гуляли, водили в різноманітні секції, купували фарби, пластилін, кольоровий папір і так далі. Однак лише в садку виявилися великі здібності до ліплення.

— Нерідко для прояву здібностей необхідна мотивація. Саме наявність обдарованості в поєднанні з мотивацією і завзятою працею дають можливість говорити про талант. Без мотивації обдарована дитина може так і не проявити свої здібності, а без роботи над удосконаленням свого дару може не домогтися великих результатів у даній галузі. Тому багато залежить від батьків — саме вони можуть створити відповідну мотивацію, поставити перед дитиною якусь привабливу ціль, для досягнення якої необхідні постійні заняття улюбленою справою, навчити дитину використовувати свої розумові здібності.

— Аякже — талант завжди «прорветься»?

— У будь-якому випадку проявитися може не талановитість, а геніальність. Зупинити генія можуть лише неймовірно складні обставини, наприклад, важка травма. Адже відмінність геніальної людини від талановитої полягає в тому, що вона багатогранна, у неї не буває якоїсь однієї спрямованості. І всі ці грані — сильні, що дозволяють досягти неймовірних висот. Тому, коли одна зі сторін не отримає розвитку, геній проявиться в чомусь іншому. Генія також вирізняє високий інтелект, здатність найефективніше застосовувати свої знання й уміння.

— Тобто формула геніальності виглядає як «обдарованість + мотивація + високий інтелект»?

— Так, хоча в сучасній психології існують й інші точки зору на це питання.

— Ви більше говорите про обдарованість, пов’язану з творчими здібностями. Але не так вже рідко можна зустріти дітей, котрі випереджають своїх однолітків за інтелектуальним розвитком. Хіба високий інтелект — не дар?

— Звісно, високий інтелект дуже важливий для розвитку дитини, але сам по собі він мало що означає. Власне кажучи, сьогодні серед учених навіть немає єдиної думки, що таке «інтелект». Це, швидше, технічний термін, показник того, що дитина вміє справлятися з проблемами, котрі виникають в оточуючому її світі, можливо, що вона талановита і навіть геніальна.

— Пам’ятаю, якось читала про дослідження, проведені серед студентів одного зі столичних вузів. З’ясувалося, що високий інтелект не завжди говорить про успішне навчання. Аби вибитися у відмінники потрібні швидше усидливість, пам’ять, працьовитість.

— Цілком можливо. До речі, високий інтелект — «найслабший» дар. Саме діти, котрі вражали своїми розумовими здібностями, частіше за все виростають найзвичайнісінькими дорослими, які нічим не виділяються на загальному тлі.

— Чому так відбувається? Причому не лише з інтелектуальними здібностями, а й з іншими, здавалося б, даними від Бога на все життя: умінням писати вірші, малювати, співати, танцювати.

— Точного пояснення, чому обдарована дитина стає бездарним дорослим, немає. Можна лише спробувати знайти причину серед психологічних і фізіологічних чинників. Коли дитині дається усе легко, вона звикне бути переможцем. Наштовхуючись же на перешкоду, яку не може подолати з ходу, така дитина воліє відступити. Вона настільки боїться зазнати поразки, що навіть не намагається щось зробити. Природно, відразу зупиняється її розвиток і через якийсь час вона зрівнюється з однолітками, а ще пізніше — починає відставати. Батьки будь-якої обдарованої дитини мають навчати свого малюка долати труднощі і переживати поразки. Вона не повинна постійно перебувати в стані ейфорії, викликаної власними винятковими здібностями.

Не повинні заспокоюватися і батьки. Їм потрібно завжди пам’ятати: чим більше у дитини обдарувань, тим легше їх втратити. Адже що унікальніша дитина, то більше негативних чинників на неї впливає. Тому вона має працювати інтенсивніше, аніж її менше обдаровані однолітки. Такій дитині потрібно постійно підкидати складні завдання, можливо, навіть такі, які вона зможе виконати лише разом із дорослим. Якщо малюк займатиметься лише тим, із чим прекрасно справляється й сам, то, знову ж, розвиток зупиниться. Пояснити це можна не лише з психологічної, а й з фізіологічної точки зору. Якщо довгий час мозок дитини постійно активно розвивався, а потім раптом цей розвиток сповільнився або зупинився, то змінюється біохімія мозку. У результаті, малюк не лише перестає розвиватися, а й з віком починає втрачати набуті навички, нерідко руйнуються й інші функції мозку — гарна пам’ять, аналітичні здібності тощо. До речі, це стосується не лише дітей. Дорослі, котрі перестають працювати над собою, починають утрачати набуті знання і навички, починаючи приблизно з 30 років.

— Чи можна повернути втрачені здібності в більш зрілому віці?

— Те, що можна отримати в дитинстві, не можна набути на жодному іншому етапі в майбутньому. Мозок перестає рости, він може лише зберегти набуте в дитинстві. Словом, що в ніжному віці набули, те й маємо.