«Камінцям малим у Мцхета віддаю хвалу і честь...»

У Грузію можна приїжджати нескінченно, в будь-яку пору року і щоразу відкривати її наново. Вона завжди захоплює, заворожує,
а найголовніше — зігріває душу, наповнює її світлом і теплом. Очевидно, недарма назва Тбілісі походить від «тбілі», що означає теплий.

Тбілісі

Вечірній Тбілісі зустрів нас гірляндами вогнів. Зупинилися у старому місті, в готелі «Тифліс-палас», що на майдані Горгасалі. Від краси й багатства ілюмінації захоплює дух, сон як рукою зняло...

Поруч із готелем вросли в землю бані знаменитих турецьких сірчаних лазень. На стіні найгарнішої — Орбеліанівської (Блакитної) лазні з мінаретами — табличка зі словами Пушкіна: «От роду не встречал ни в России, ни в Турции ничего роскошнее тифлисских бань».
У давнину містяни любили проводити тут дозвілля, давали звані обіди, свахи приводили наречених на оглядини. Хоч тепер ці лазні й не такі розкішні всередині, проте свою зовнішню самобутність зберегли.

Старі звивисті вулички, будиночки з різьбленими балконами, кав’ярні, дерев’яний трамвайчик завмер біля пам’ятника тамаді. Дряпаючись угору вузькими брукованими вулицями, згадала рядки Мандельштама:

«Мне Тифлис

горбатый снится,

Сазандарей стон звенит,

На мосту народ толпится,

Вся ковровая столица,

А внизу Кура шумит».

Згори відкрився приголомшливий краєвид: міст через Куру (Мткварі), скеля, що зникає в ріці, на ній Метехська церква і бронзовий вершник — пам’ятник засновнику грузинської столиці Вахтангу Горгасалі.

Вахтанг приєднаний до лику святих і особливо шанований у Тбілісі. У IV столітті він вирішив перенести столицю зі стародавньої Мцхети у Тбілісі. Для цього укріпив місто і побудував царський палац. Дачі, спадкоємець Вахтанга, продовжив справу батька, завершив будівництво міських мурів навколо Тбілісі і перетворив його на столицю.

Сама скеля, на якій стоїть храм, вважається святим місцем. Тут загинув мученик Або, який перейшов із ісламу в християнство. За переказами, він навіть під катуваннями залишився вірний Христу. За що його облили нафтою і спалили саме на цій скелі. У самій церкві похована ще одна мучениця, цариця Шушаніка, яка також постраждала за віру.

Тбілісі виник задовго до царювання Вахтанга Горгасалі. У IV—III ст. до н.е. утворилися перші грузинські держави, Колхідська і Картмійська (Іберія), від яких походить грузинська назва країни — Сакартвело. Історія Тбілісі — це історія нескінченних воєн, руйнацій, бідувань і перемог. Мовчазний свідок тих часів — стародавня фортеця Нарікала, що височіє на горі. Цитадель розділена на дві частини — верхню та нижню. Протягом п’ятнадцяти століть разом із Метехським замком вона була головним військово-оборонним укріпленням міста. Прямо в цитаделі розміщується діючий храм Святого Миколая.

Центральну вулицю Тбілісі — велелюдний проспект Шота Руставелі — прикрашають старі платани. Будинок уряду, будинок Тбіліського драматичного театру ім. Шота Руставелі, університет, Державний музей Грузії, кінотеатр «Руставелі» — все це, на жаль, мені вдалося подивитися тільки з вікон нашого автобуса.

Екскурсію містом ми завершили на горі Мтацмінда, відвідавши церкву Св. Давида, пантеон грузинських письменників і громадських діячів. Там поховані Грибоєдов, його дружина Ніно Чавчавадзе, Ілля Чавчавадзе, поети Ніколоз Бараташвілі, Акакій Церетелі.

З тераси і оглядових майданчиків Святої гори місто видно мов на долоні. Один день у Тбілісі — замало, щоб устигнути побачити його в усій красі, але досить для того, щоб полюбити раз і назавжди.

Мцхета—Ананурі—Гудаурі

День видався надзвичайно сонячним. Ми залишали Тбілісі. Зупинилися у красуні Мцхеті. Це старовинне місто називають Другим Єрусалимом. Головні святині колишньої столиці — собор Светіцховелі і монастир Джварі, розміщений на високому пагорбі. Стародавній переказ оповідає, що саме в цьому місці Ніно Каппадокійська поставила Святий хрест, який ознаменував прийняття Грузією християнства. Пізніше над хрестом було споруджено храм, що його назвали Храмом Святого хреста. Джварі стоїть біля самого краю високого стрімчака, звідки розстеляється панорама Мцхети. Внизу зливаються Кура й Арагві. На вітряних схилах біля монастиря росте дерево бажань, на якому й ми залишили свою стрічку.

Відчуття від спусків, на жаль, описати не можу. Зі слів аборигенів-гірськолижників: траса першої черги — положиста, розрахована на початківців. Друга — довга, без сильних перепадів висоти. Третя черга піднімається на вершину Кудебі (3009 м). Траса з дуже великим ухилом спочатку, потім із викочуванням на більш положистий спуск. Трохи осторонь проходить коротка четверта черга підйомника, п’ята піднімається на улюблену гору фрірайдерів — Садзеле (3270 м). Також навколо курорту величезна кількість позатрасових спусків для беккантрі і хелі-скі. Канатні дороги працюють із 10 по 16 годину, незалежно від кількості лижників. Закриваються вони лише через погодні умови, дуже погану видимість або сильний вітер. На випадок відключення електрики канатні дороги обладнані аварійними дизелями. Ратраки працюють регулярно.

Залишаючи Гудаурі, кинула в гірську річку монету, щоб неодмінно сюди повернутися й піднятися на Кудебі. Перед відльотом у Тбілісі нас чекала вечеря в ресторані «Тамада». Знову стіл вгинався від наїдків: хачапурі, хінкалі, сациві, баклажани з горіхами, долма... А яке застілля без тамади і грузинських тостів?

Мудреця запитали: чому друзі так легко стають недругами, а ось ворогів перетворити на друзів дуже важко? «Але ж так само і будинок зруйнувати легше, ніж побудувати, — відповів мудрець, — і посудину розбити простіше, ніж її зробити, і гроші розтрачувати легше, ніж заробити їх».

Тож піднімімо келихи за те, щоб ми творили, а не руйнували. Миру і процвітання нашим народам.

Висловлюємо вдячність МАУ, департаменту туризму і курортів Міністерства економічного розвитку Грузії та асоціації журналістів «Туристичний прес-клуб України» за організацію прес-туру.