Ведмідь з драконом обнялися

Поділитися
Ведмідь з драконом обнялися
Напруженість, як на Сході, так і на Заході Євразії, складні відносини із Заходом примушують Москву та Пекін не тільки зближуватися, а й діяти узгоджено для нейтралізації загроз - військових і зовнішньополітичних. Однак, здавалося б, неминучість цього "тандему" оманлива.

Росія, що перетворилася за кілька останніх місяців майже на країну-ізгоя, під час візиту Володимира Путіна до Китаю зробила низку недвозначних і дуже важливих кроків назустріч Пекіну. Це сталося якраз у момент, коли самому Китаю досить потрібна така підтримка. Адже він опинився під дедалі сильнішим геополітичним тиском з боку країн-сусідів і США через територіальні спори на своїх південних і східних морських кордонах. Напруженість, як на Сході, так і на Заході Євразії, складні відносини із Заходом примушують Москву та Пекін не тільки зближуватися, а й діяти узгоджено для нейтралізації загроз - військових і зовнішньополітичних.

Однак, здавалося б, неминучість цього "тандему" оманлива. Цілі Москви і Пекіна в ньому різні, і, зчепившись намертво в дружніх обіймах, стратегічні партнери саме тепер починають, очевидно, найрішучіший поєдинок за те, хто в майбутньому визначатиме "відносини держав нового типу" або навіть "новий світовий порядок".

Поворот на Схід

Китайські ЗМІ говорили прямо, що конфронтація із Заходом та українська криза штовхають Росію в обійми Китаю. Російські ЗМІ висловлювалися з цього приводу ще відвертіше, але щоразу в останні дні намагалися применшити "українську складову" у зміні курсу Кремля. Мовляв, "поворот на Схід" був неминучим ще до українських подій, писали вони, а тепер у Володимира Путіна просто не залишилося іншого вибору. Сьогодні очевидно: повернення Росії в Азію - це вже не показовий виступ, розрахований на підйом ставок у грі з Заходом. "Це - продумана, зважена, давно назріла політика". Однак усе ж таки саме події в Україні та загроза санкцій із боку Заходу стали каталізатором цього "повороту", адже під час візиту у Шанхай 20-21 травня російський лідер пішов на домовленості з Китаєм у такому обсязі, що його, навіть попри всю багаторічну і глибоку взаємодію двох країн, експерти одностайно називають безпрецедентним.

Досить згадати про рішення збільшити товарооборот до 100 млрд дол. на рік у 2015 р. та подвоїти його через десятиліття. Історичним можна вважати газовий контракт на 400 млрд дол. на 30 років із поставками 38 млрд кубометрів газу на рік, над яким "Газпром" бився з "Китайською національною нафтогазовою компанією" (CNPC) 10 років. Правда, експерти вважають, що на заявлені обсяги поставок палива в Китай Росія зможе вийти лише до 2030 р., а нерозголошення ціни на газ, закладеної в контракті, навряд чи свідчить про її завищений характер, хоча вона й прив'язана до поточної ціни на нафту. Експерти вважають, що ціна - у діапазоні 350-380 дол. за 1000 кубометрів газу. Окрім того, "Роснефть" домовилася про поставки Китаю 665 млн т палива за 25 років.

Але й це ще не все. Москва відновлює з Пекіном військово-технічне і технологічне співробітництво в тих галузях (авіації і космонавтиці, обміні науковими розробками), які роками були "заморожені" через крадіжки китайцями передових російських технологій. Тепер Росія навіть згодна на спільну розробку нових видів озброєння, що практикувала раніше тільки з Індією. Крім того, компанії російського ВПК домовилися про поставки в КНР
зенітно-ракетних комплексів С-400 і виробництво на китайській території важкого вертольота Мі-26. Росія вирішила поділитися і технологією будівництва широкофюзеляжного пасажирського літака, що його самі китайці не змогли реалізувати. А також пустила китайських автовиробників на свій ринок, від чого утримувалася останні роки. Росія вважає, що сьогодні з Китаєм вдасться створити незалежний від Заходу центр "виробництва ключових технологій".

Що Росія отримує натомість? Насамперед - гроші, нестачу яких Кремль гостро відчуває після масової втечі капіталу з Росії. Очевидно, можна чекати інвестицій і певного економічного пожвавлення ринку праці в депресивних регіонах Сибіру та Далекого Сходу, де будуть реалізовуватися спільні з Китаєм проекти, зокрема з будівництва газопроводів, на яке Китай уже погодився виділити 25 млрд дол. У зв'язці із сучасною китайською економікою, що швидко зростає, російська може доповнити її насамперед своїм ресурсним потенціалом. Росія отримує і своєрідну економічну "страховку" від широкомасштабних санкцій Заходу, однак у політичному плані її тили аж ніяк не прикриті.

Альянс на руїнах
старого світопорядку?

Російські експерти пояснюють несподівану зговірливість Москви прагненням Путіна довести економічну складову відносин до рівня, на якому вже перебуває політична. У спільній декларації лідери оголосили про "новий етап всеосяжного партнерства і стратегічну взаємодію … в інтересах становлення більш справедливого і раціонального світового порядку". У російських ЗМІ проскочила фраза, що про "союз" із Китаєм говорити, звісно, зарано, але про те, що "партнерство" перетікає в "альянс", - уже доречно. При цьому Кремль відкрито намагається подати себе рівноправним партнером Китаю в такому тандемі і в роботі з "вибудовування нової світової архітектури". Росія говорить про те, що обидві країни однаково зацікавлені в ліквідації гегемонії США та Заходу, припиненні "експансії євроатлантичної глобалізації".

Однак цей російський підхід також однобокий, китайські ж експерти не настільки категоричні, і підконтрольні пекінській владі ЗМІ чітко визначили цю грань: "Нове покоління керівників Китаю постійно виявляє рішучість у просуванні шляху мирного розвитку. Сам чи у співпраці, Китай стає активним учасником діючого міжнародного порядку, відповідальним творцем миру, та аж ніяк не різким провокатором або конфронтатором. Така стратегія встановила певні обмеження для простору дій у зближенні Китаю і Росії, проте вона не може перешкодити привабливим дипломатичним маневрам", - резюмує російсько-китайські домовленості один із китайських експертів.

Стратегія Китаю в цьому пасажі представлена більш повно й точно, ніж у запевняннях лідерів про вічну дружбу. Китай не підтримує політики "провокацій та конфронтації" і наполягає на мирному розвитку й участі в існуючому світопорядку, а не в його руйнуванні. При цьому, незважаючи на ці встановлені "обмеження для простору дій", Китай, очевидно, не проти і сам підвищити ставки у власній геополітичній грі.

Китай, за прикладом Росії, теж спробував з позиції сили розмовляти з сусідами - В'єтнамом і Філіппінами, погрожувати Японії, вважаючи, що у Заходу і, зокрема, у США сьогодні не буде можливості адекватно реагувати на ці дії. Однак спроба Китаю встановити бурову вишку в спірній із В'єтнамом акваторії Південно-Китайського моря на континентальному шельфі в районі архіпелагу Сіша (Парасельські острови, контрольовані Китаєм із 1974 р.) викликала масові антикитайські виступи у В'єтнамі, які призвели до загибелі понад 20 осіб (16 із них - громадяни КНР) та поранення більш як сотні. Пекін і Ханой уперше за довгі роки опинилися на межі збройної конфронтації, і Китай був змушений останніми днями провести термінову евакуацію тисяч китайців із В'єтнаму.

Незважаючи на вочевидь конфронтаційний характер своїх дій стосовно сусідів, по суті, наслідуючи Москву, Пекін також заявляє про суверенні права на ці території, які підтверджені історією. І каже, що за антикитайськими настроями стоять США, які налаштовують сусідів проти Китаю та підігрівають антикитайські настрої в Азії. У Пекіні є ті, на чию думку, ряду країн, включно з В'єтнамом, слід "звикнути сприймати владу в Пекіні як переважаючу силу в регіоні".

Якщо виходити з такої позиції, то саме зараз Пекін не знайде собі кращого союзника, ніж Росія. І Кремль в особі Володимира Путіна сьогодні готовий підтримувати Китай - прямо й опосередковано - у цьому протистоянні із Заходом. Навіть при тому, що за це Пекін абсолютно не гарантує Москві аналогічної підтримки.

"Українське питання", яке фактично переслідувало Володимира Путіна всі дні перебування в Китаї, чітко показало рамки, за які Пекін не має наміру виходити у зближенні з Москвою. Так, у спільній китайсько-російській декларації лідери зійшлися на необхідності "деескалації внутрішньополітичного конфлікту в Україні". Водночас Китай утримується від визнання анексії Криму Росією, а також не розглядає як законний референдум у Криму, засуджує сепаратизм. При цьому Китай і Росія висловилися за повагу до принципів ООН, закликали всі країни твердо дотримуватися Статуту організації, підкреслили центральну роль ООН у захисті миру в усьому світі.

При тому що сторони констатували збіг поглядів та відсутність суперечностей на міжнародній арені, варто зазначити, що Москва і Пекін сьогодні сповідують у зовнішній політиці принципово різні підходи. Дії Росії вочевидь контрастують з ідеями, з якими сьогодні виступає Китай. Якщо для Росії сила і погроза її застосування стають реальними інструментами реалізації своїх інтересів, то Китай очевидно готовий "брязкати зброєю" лише для того, аби примусити інші країни поважати свою думку. Перетворитися на ізгоя й агресора він не хоче.

Підтвердженням цього став 4-й саміт Наради із взаємодії і заходів довіри в Азії (НВЗДА), яка відбулася в Шанхаї 21 травня з участю 14 лідерів держав і глав урядів, 8 представників міжнародних організацій, делегацій із приблизно 40 країн та міжнародних організацій. Цей форум розглядається як один із найбільших із безпеки в Азії (див. "ДТ. Україна", №22,
11 червня 2010 р.). Україна представлена на цьому форумі як спостерігач на рівні нашого посла в Китаї Олега Дьоміна. І хоча українське питання там обговорювалося, однак воно не потрапило в підсумкову декларацію навіть у формі заклику "до деескалації конфлікту" через протидію Росії.

Китайський лідер Сі Цзіньпін використав саміт НВЗДА для викладення свого бачення забезпечення колективної безпеки в Азії. Його ключова теза - "основою безпеки регіону мають стати інтеграція та спільний розвиток, а безпека, у свою чергу, - умовою для такого розвитку". На найближчі два роки Китай очолює форум і спробує використати цей механізм для просування ідей своєї зовнішньої політики і, що, очевидно, особливо важливо, власних інтеграційних проектів на пострадянському просторі.

Так, новітня ініціатива Пекіна зі створення поясу взаємовигідного економічного співробітництва за маршрутом стародавнього Великого шовкового шляху викликала значно більший інтерес, ніж ідея Євразійської інтеграції, проповідувана Кремлем. Багато хто звернув увагу, що Володимир Путін у Китаї вже не намагався (як бувало раніше) виступати виразником інтересів усього Євразійського економічного союзу, який він із лідерами Казахстану і Білорусі спробує створити до 1 січня 2015 р. Цього разу позиція президента Казахстану Нурсултана Назарбаєва звучала особливо і була більш мотивована: він, зокрема, бачить Євразійський економічний союз виключно економічним об'єднанням, натякаючи, що Путіну варто забути про ідеї політичної інтеграції в рамках ЄАЕС. А із НВЗДА Назарбаєв запропонував зробити азійський аналог ОБСЄ - Організацію з безпеки і розвитку Азії (ОБРА). На його думку, саме цінності і традиції Азії допоможуть Заходу подолати глобальну кризу.

Цікаво, що Володимир Путін не висловив особливих пропозицій щодо НВЗДА, при цьому підтримавши ідеї лідера КНР. Однак, визнаючи можливість для Китаю розвивати свої інтеграційні проекти в рамках формування "Економічного поясу Шовкового шляху" на пострадянському просторі, російський лідер усе ж таки закликав китайського колегу до координації зусиль із ЄАЕС і поважання російських інтересів.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі