Театр. Фотосесія

ZN.UA Ексклюзив
Поділитися
Театр. Фотосесія
DT.UA підбиває підсумки сезону

Театру (різного) нині помітно більше. З різних причин - соціальних, творчих, політичних, метафізичних. Деякі вже награлися в політику і, зрозумівши, що нічого там не виграють, зайнялися сценою. А деякі як гралися в театр, так і граються, віддаючи підмосткам розум, честь і совість епохи. Інші, позиціюючи себе як нове покоління, поза репертуарними стінами намагаються створювати той світ, який їм здається актуальним.

Якщо наш політичний театр - поголовно бездарний, вульгарний і підступний, то мистецтво сценічне (частенько) все-таки пред'являє бодай спроби чесного емоційного діалогу з реальністю. Спроби пошуку форм нових і ревізії старих. Часто сценічне мистецтво для багатьох - як батарейка, від якої хочеться підзарядитися. Хоча б тимчасово вгамувавши тотальну мізантропію, депресію, емоційну спустошеність.

Тому, підбивши умовні підсумки театрального сезону (вересень-2015/червень 2016: у полі зору переважно столиця), згадаємо деякі важливі й принципові події, що вирізнили саме цей сезон. Вистави, проекти, зірки, образи, явища. Фото на пам'ять.

Як діти до школи

Проект відомого драматурга Наталії Ворожбит CLASS ACT: Схід-Захід - орієнтир на соціальний театр. На театр - подобу "швидкої допомоги": вчасно приїхала й бодай тимчасово вгамувала біль. Адресна аудиторія - діти, дорослі. Хотілося б помріяти, що й дорослі політики - також.

Підлітки з різних регіонів, зі Сходу й Заходу країни, написали п'єси про війну на вулицях і у власних душах. Дорослі професіонали ці сюжети поставили-розіграли в столичному ТЮГу на Липках.

Ефект проекту - не тільки на території театру. Насамперед - це територія зраненого соціуму, простір дитячої розтривоженої мрії.

те_6
те_6

Якість підліткових мініатюр інколи не поступалася рівню дорослої "нової драми". Конфліктність сюжетів іскрила небанальністю, щирістю. Як кажуть у Мінкульті, успіх першого Class Act передбачає і другий "навчальний рік".

Найкращий соціальний театральний проект.

Літа молодії

"Слава Героям!" (спільний проект столичних "Золотих воріт" та Івано-Франківського театру ім. Івана Франка) небувало популярний у молоді, хоча сюжет - про героїв минулих часів, про ветеранів-антагоністів, які опинилися в одній лікарняній палаті. До цієї ж вистави - підкреслена ідеологічна увага з боку Мінкульту й Українського інституту національної пам'яті.

У сезон минулий виник великий репертуарний попит на "Бабу Прісю" драматурга П.Ар'є. У сезон, що минає, увагу різних театрів привернули його "Герої". П'єсу написано ще до Сходу й Криму. Тому її не можна назвати ні спекулятивною, ні кон'юнктурною. Швидше - пророчою, гостро рефлексуючою на наші історичні й соціальні теми. Вистава київського режисера Стаса Жиркова ефектніша за деякі конкурентні постановки (в Маріуполі, Львові). Дідусів у "Воротах" ексцентрично й психологічно наповнено грають молоді актори. Трагічне режисер тут вивертає в комічне (і навпаки), залишаючи глядача "наодинці з усіма" і з самим собою.

Одна з кращих вистав сезону; головний акторський дует сезону: Дмитро Рибалевський і Олексій Гнатковський (у ролях хуліганів-ветеранів).

Король розважається

"Річард ІІІ" у Національному театрі ім. Івана Франка - спогад Великого Барда в міжнародний рік його пам'яті; метафорично надмірна і трохи архаїчна сценілюстрація для деяких сучасних політиків-"шекспірознавців" (які раптом побачать у головному герої оскал власного відображення); важлива роль для Б.Бенюка.

Кілька років Богдан Бенюк шукав себе в розмаїтті поточного репертуару рідного театру. А навіщо шукати, коли варто звернути погляд на шекспірівську спадщину? Грузинський режисер А.Варсімашвілі й запропонував українському акторові складну партію короля-супостата.

те_4
те_4

Колеги-критики сперечаються, чи повною мірою режисер розкрив трагікомічний потенціал артиста. Втім, незаперечне одне: це вже одна з найважливіших ролей у кар'єрі Б.Бенюка, принциповий пункт для статті у "Вікіпедії".

Артист покликаний зіграти і шекспірівського вбивцю, і такого собі сучасника-політика, для якого зв'язок часів розпався, оскільки цей зв'язок він сам і знищив.

Акторське соло сезону.

"Оскар" і його драма

Арт-проект "Оскар і Рожева Пані" (за мотивами Е.-Е. Шмітта) - для тих, хто страждає через невиплачений кредит; для тих, хто скаженіє через шаленство тарифів та інших актуальних проблем. Після перегляду цієї вистави (режисер Р.Держипільський), можливо, перелічені вище проблеми видадуться дрібними й надуманими - порівняно зі справжнім горем, якого торкаються герої сценічного сюжету.

Це найбільш титулований проект сезону. Нагороди сипалися на нього, як із рогу достатку: "Дзеркало сцени", "Київська Пектораль", премія за найкращий благодійний проект тощо. На основі твору Е.-Е. Шмітта режисер дивиться на драму хворої дитини - очима самої дитини. Обставляючи її зумисне барвисто, сонячно, комп'ютерно. І навіть якщо барви життя тьмяніють, залишається не тільки біль, а ще й світла пам'ять. Дуже потужний соціальний потенціал вистави: зібрані кошти направляли на допомогу хворим дітям.

оскар
оскар

Тут-таки одна з найкращих ролей в актриси Ірми Вітовської (Роза). Відкриття проекту - івано-франківські школярі Влад Балюк і Марко Кирильчук.

Ще одна сценверсія твору
Е.-Е. Шмітта - вже на сцені столичного лялькового театру. Про цю виставу менше писали, але подивитися її варто.

"Оскар" - головний катарсис сезону.

Він чекає на неї

Прихильникам немодернізованої оперної класики; шанувальникам золотого сопрано; дипломатичним корпусам різних європейських країн; а також фанатам Джузеппе Верді - "Набукко" в Національній опері України (режисер А.Солов'яненко).

Апробована тактика й практика нашої опери - посилювати прем'єри зірками першої величини - знову дала сходи. Чергове явлення столиці і країні Людмили Монастирської (Абігейль у "Набукко") - гарантія, що видатний голос примусить забути про все позасюжетне (в театрі, в житті), занурюючи у світ високого вокального мистецтва. Ну й що як надміру рукотворні концертні декорації? В опері головне - музика, голос. Ось і слухайте, поки їздить на батьківщину.

Знаменита співачка вже анонсована Нацоперою і на новий сезон - у заголовній партії "Тоски".

наук
наук

А поки в "Набукко" знову найкращий оперний голос сезону.

Уроки польської

"Наш клас" за гучною п'єсою Т.Слободзянека (грають на кіностудії ім. О.Довженка в просторі DIYA) приваблює прогресивну театральну спільноту, знавців сучасної драми, адептів актуального, але не радикального театру. Оскільки певний радикалізм і крайня міра відвертості - в самій темі, у способі її викладу польським драматургом.

Поставив п'єсу Т.Слободзянека київський режисер Сергій Перехрест. Судячи з усього, чоловік не пошкодував власних кревних заради сучасного мистецтва. Поки що невідомо, чи окупився цей проект. Але відомо, що він викликав ентузіазм і хороший відгук театральної спільноти. Ось що каже про проект продюсер і критик Ярослава Кравченко: "Це вистава, яку треба дивитися замість новин. Адже саме тут усвідомлюєш, яке все не нове й циклічне в цьому світі - у стосунках людей. І яке все, що відбувається сьогодні з нами, передбачуване. Така вистава - свого роду новосілля для самого театру. Театру не новаторського, без ексцентрики й суперінновацій. Театру класичного, традиційного. При цьому потужного і зробленого чесно".

те_7
те_7

Потрійний дебют сезону - п'єси, режисера, театру.

Прийшов солдат із фронту

Перша експедиція культового ірландського драматурга Мартіна МакДонаха на велику столичну сцену - "Однорукий" (Київський Молодий театр, режисер А.Білоус). Відповідно, ця вистава як для шанувальників модної чорної комедії, так і для любителів театру - режисерського, акторського, психологічного.

Дивно, як ця чорна комедія (поставлена без ексцентрики й сміховитискання, а з трагікомічними психологічними переливами), здатна пронизати больові точки навіть нашого сьогодення. До якого, здавалося б, текст МакДонаха не має безпосереднього стосунку.

Відразу після прем'єри, пам'ятаю, написав про героя п'єси Карлмайкла як про людину, котра перебуває в далекому відрядженні - "на війні". Із часом (що приємно) більш розгорнута й деталізована асоціація на цю ж тему виникла і в критика Віталія Жежери: "У цій виставі йдеться про відірвані руки й понівечені душі. Нарешті, про цю нинішню нашу війну. І про те, що вона закінчиться зовсім не завтра, бо почалася зовсім не вчора".

одно
одно

Як стверджує у FB один із досвідчених театральних продюсерів, Молодий театр сьогодні - як "Современник" періоду розквіту: за кількістю зірок на один квадратний метр і насиченістю творчого життя на трьох сценах.

Одна з найкращих вистав сезону; одна з найкращих головних ролей - Станіслав Боклан (Карлмайкл); найкраща роль другого плану - Дмитро Суржиков (Мервін).

Ігри жінки

"Незрівнянна" і "Ліс" у Національному театрі ім. Івана Франка - подвійний бенефіс Наталі Сумської, на вистави якої, як мухи на мед, глядачі злітаються роєм. Відповідно, це "театр без кордонів"; театр, що приваблює авангардистів, традиціоналістів і просто щирих шанувальників.

У прем'єрі "Незрівнянної" вона співає, грає (і грається), розкривається на всю широчінь і потугу акторського бенефісу (режисер А.Хостікоєв). У виставі "Ліс" за п'єсою О.Островського (режисер Д.Богомазов) ця актриса в ролі "класичної" поміщиці Раїси Гурмижської.

те_2
те_2

Флоренс Фостер Дженкінс із "Незрівнянної" - бранка власних мрій, сама собі режисер і сама собі жінка-мрія. Гурмижська з "Лісу" - зовсім не втілення "темного царства", а така собі естетськи вифранчена жінка-невдаха, яка в душі своїй, можливо, "актриса", та ось програла справжнє щастя, свою єдину велику любов, втілену на сцені Несчастливцевим (А.Хостікоєв).

Найкраща актриса сезону 2015/2016.

Містичний Франко

"Украдене щастя" І.Франка у столичних "Золотих воротах" - все-таки не для школярів (які вивчають п'єсу в шкільній програмі), все-таки не для апологетів трафаретів. Це вільна режисерська версія для тих, хто побачить у шедеврі І.Франка темний містичний вир, а потім упірне в нього з головою.

У ювілейний рік Івана Франка (160 років від дня народження і 100 років від дня смерті) ця вистава з'явилася зовсім не до "дня календаря".

Двері в засніжену хату Миколи Задорожного режисер Іван Уривський відчиняє чаклунською відмичкою, лишаючи позаду побут, традиції, вплив корифеїв.

те_8
те_8

Ось що каже про цей містичний сценічний етюд критик Анастасія Гайшенець: "Напередодні прем'єри у мене виникло запитання: а чому саме ця п'єса і саме тепер? Після перегляду всі запитання відпали. Молодий режисер демонструє глибоке розуміння матеріалу, а це, взагалі-то, головне. Хоча, здається, це ж так просто звучить - "розуміти", про що ти розповідаєш, базуючись на такій відомій п'єсі. "Украдене щастя" демонструє помітне зростання Івана Уривського як режисера. А Дмитро Олійник у ролі Миколи Задорожного відкриває глибину трагізму, зовсім неочікувану від учорашнього студента. Вистава наповнена натхненням, особливою манерою адаптації класичного тексту й оригінальною сценічною лексикою".

Найщиріша інтерпретація української класики.

Хорошії "гості" у мене…

Ця "вистава" для тих, хто її написав, хто в ній бере участь, хто ще не розуміє, що завтра - тиша чи вічне свято? Вистава називається "Контрактна система", задіяні - всі.

Природно, ця так звана вистава не передбачає маститих драматургів абсурдистського напряму. Таких як С.Беккет, Е.Іонеско. Адже п'єсу писали - буквально на колінах - і в Мінкульті, і в парламенті. (У цих місцях теж не бракує майстрів специфічного жанру.) Одні сприйняли розкручений сюжет, тобто перехід на нібито нові рейки театрального будівництва - з ентузіазмом. Інші - вичікують. Треті - накопичують енергію.

Очевидно, цікаві мізансцени в цих самих "Контрактах" з'являться, коли одним підпишуть, а іншим не підпишуть договір про взаємну любов.

Уже цього літа африканська спека навколо муніципальних театрів, попит на які (з боку претендентів на корону), як ніколи, активний.

Чим закінчиться вистава - побачимо. Головне - щоб фінал не був таким, як в А.Чехова: "Людину забули".

Тут номінація - резонанс сезону.

Курс психології

За короткий термін - відразу кілька постановок у найпопулярніших театрах. Такий персональний рекорд молодого режисера Дмитра Весельського. У цьому сезоні він поставив твори Віни Дельмар ("Поступися місцем!", Київський Молодий театр) і Ганни Яблонської ("Язичники", Театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра). Здається, він знайшов свого глядача - шанувальника психологічної драми, яка з кожним сезоном стає все дефіцитнішою.

Прем'єра в Молодому - море сліз: глядачі в залі дві години підряд ридають над нещасною долею старих батьків та їхніх непутящих дітей. Прем'єра на Лівому - цікавий психологічний кульбіт, що перетворює драму "зневір'я" на утвердження Віри.

Якщо все правильно сходиться в моєму наступному припущенні, саме цей постановник трохи дистанціюється від своїх однолітків. А саме - бажанням грати у щемливий театр, у театр сердечний.

Можливо, такий потяг до психологічного начала - від його вчителів Едуарда Митницького та Андрія Білоуса.

те_12
те_12

Можлива номінація: трепет сезону.

Лиш вона, лиш вона…

Тут з адресною аудиторією абсолютно все зрозуміло. Вона має бути платоспроможною, не дуже вимогливою, любити серіальних зірок в афіші, цінувати невибагливість і навіть банальність режисерських побудов. Це часто аудиторія сучасної української антрепризи.

У театральному словнику Патріса Паві (1991) марно шукати це чарівне слово. У словнику є, наприклад, "автомазія", "антракт", "антропологія". А "антрепризи" - немає.

Зате в усіх своїх модифікаціях вона неймовірно активна і в нашому сезоні. Антреприза - цариця й годувальниця української сцени. Голод, холод, тарифний терор, стихійні лиха, політичні катаклізми - все це примушує режисерів навіть першої ліги (таких, як Д.Богомазов) ставати тимчасовими союзниками цієї самої антрепризи.

Зовні в такому розвитку театрального промислу немає нічого ганебного.

А внутрішньо? Якщо маємо на увазі внутрішнє художнє життя театру, тоді, природно, залишаються запитання на полях.

Адже поки що (в цьому антрепризному напрямі) і акторські, і режисерські удачі - дефіцит.

Утім, сумнівний продукт - ознака не тільки антреприз, а й багатьох репертуарних театрів. І якщо почну згадувати їхні "шедеври", втомляться пальці й клавіатура.

Тому теперішня "Антреприза" як явище, як світогляд, як економіка, як збагачення й зубожіння (духу) - виключно справа смаку і особистого вибору.

Така "реальність сезону" - необхідна тут номінація.

Звуки музики

Епохи великих депресій (а можемо частково й тут у нас говорити про таку) постійно провокують потяг мас до "звуків музики", до барвистого маскараду. І ось столичний Театр оперети саме й виявився в потрібному місці і в потрібному часі. Маси поголовно потягнулися до арій Кальмана і Рябова.

На недавньому круглому столі, присвяченому проблемам музичного театру, з вуст аналітиків прозвучала важлива інформація. Згідно з останнім соцдослідженням, проведеним серед киян, більшість з них налаштовані переважно на театр музичний. Зокрема на мелодійну столичну оперету (художній керівник Богдан Струтинський).

те_11
те_11

У просуванні себе і жанру цей театр справді зробив помітний ривок-кульбіт, про що свідчать повні зали й фінансові показники. І тут уже справа критика - розмірковувати про причини попиту і пропозиції. А справа слухача - розчулюватися на музичних казках для дорослих. Чим, по суті, і є репертуар мюзикловий, оперетковий.

Номінація: безхмарність сезону.

Хороший, злий, "дикий"

Сезон ознаменований народженням нових актуальних театральних промислів. Серед таких - "Дикий театр". Його аудиторія - переважно айтішники, фейсбучники, заможні студенти творчих вишів. Одне слово, прогресивна молодь. Не за штатним розписом "головний режисер" у "Дикому театрі" - Максим Голенко.

Він помітно стверджує себе в сезоні. І у зв'язку з проектами "Дикого театру", і у зв'язку з МакДонахом у "Золотих воротах" ("Королева краси"). І у зв'язку з успіхом у Магдебурзі, де режисер здійснив сценічну версію "Вія" з німецькими акторами.

вий
вий

"Дикий театр" - важливий ньюсмейкер, символ народження нових театральних організмів. Природно, деякі з них виживуть, інші - розчиняться. Добре, що процес пішов, народжуючи театр новий: злий, хороший, "дикий", різний.

Прорив сезону, нарив сезону, симптом сезону.

Спочатку була слава

Опера-реквієм IYOV режисера Влада Троїцького (композитор Роман Григорів) - прихисток для творчих нонконформістів, експериментаторів і поміркованих радикалів.

Уперше опера представлена у вересні 2015-го на Gogolfest, потім - у США, Китаї й Австрії.

Цього літа її почули в Івано-Франківську на фестивалі Porto Franko Gogol Fest. В основі - книга святого Йова зі Старого Заповіту. Проект побудований на поєднанні біблійних і латинських сакральних текстів, музики для рояля, ударних, віолончелей.

те_1
те_1

Ось що каже про проект критик Анастасія Гайшенець: "Владислав Троїцький має унікальний дар - відчуття моменту. Дивним чином його біблійна опера-ораторія резонує з настроєм на порозі безвір'я, що охопило наш соціум саме в момент його прем'єри. Лаконізм і містеріальний характер - головні особливості цього проекту. І той факт, що нова музика композиторів Іллі Разумейка та Романа Григоріва знайшла свого слухача, не може не надихати".

Блага вість сезону.

Виростеш ти, сину

Вистава для неспокійних матусь та їхніх нервових синів-підлітків - "Це все вона" в Київському Молодому театрі.

На міжнародному фестивалі "Мельпомена Таврії" експерти високо оцінили (і навіть нагородили дипломом за виконання найкращої чоловічої ролі) молодого актора Олега Коркушка за головну роль у камерній постановці. Раніше актор, ще в статусі студента, вийшов на професійну сцену театру в "Жарі" за І.Буніним. Тепер - повноцінний дебют.

Юний артист не губиться поруч з відомою Риммою Зюбіною. Він навмисне вступає з нею в активне емоційне змагання. Що передбачає сюжет - розповідь про небезпечний психологічний двобій утомленої матері і її неприкаяного сина-підлітка.

те_5
те_5

Артист переконливий у сценах, коли віддаляється, коли наближається до своєї матері й до свого віртуального кохання. Тут взірець задерикуватої юнацької, але водночас і дорослої осмисленої акторської гри - за гамбурзьким рахунком.

Найкращий акторський дебют сезону.

Віра... І майна!

Нерепертуарна, але принципова подія сезону - активізація театрального будівництва на Андріївському узвозі. Згори дали зелене світло спорудженню практично нового приміщення для багатостраждального Театру на Подолі (художній керівник Віталій Малахов).

Цікаво, що сакральні будівельні вигуки ("Віра! Майна!") прозвучали з найвищого ешелону влади (у підпорядкуванні якого - популярна кондитерська імперія).

Будинок обіцяють здати наприкінці 2016-го - на початку 2017 р.

те_13
те_13

Дай-то Боже. Чекаємо.

Надія сезону - отримати, як цукерку, сучасний театр (обладнаний за останнім словом техніки).

Особлива подяка за творчі пропозиції у складанні "Підсумків сезону" -Анастасії Гайшенець, Людмилі Олтаржевській, Юлії Бірзул, Вікторії Ільків, Аллі Підлужній, Ярославі Кравченко.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі