Топ Новини

Спритність православна

23 квітня 2013 в 11:44

Не варто дивуватися, що день хрещення Русі стає справжнім, кондовим просто державним святом. А не церковним, і вже точно — не християнським.

Літо – зазвичай мертвий сезон у столиці. Всі, хто може, тягнуться геть із кам'яного мішка та жорсткого робочого графіка — у відпустку. До літа зазвичай готуються курорти, а не великі міста: цим актуальніше готуватися до зими. Однак цьогорічне літо стане для Києва винятком. До нього готуються, і досить напружено. Воно стане ще одним випробуванням для київської влади. Випробуванням важливішим, ніж "зимова комунальна кампанія", — її "батьки міста" провалили всього-на-всього перед жителями столиці. Влітку вони складатимуть іспит перед значно серйознішою комісією — президентом України, який виходить на старт виборчої кампанії. Місце і час старту – Володимирська гірка у День хрещення Русі

Тільки перспективою виборів можна пояснити раптове пробудження інтересу президента до зазначеної дати. Адже за попередні три роки Віктор Федорович жодного разу не вшанував своєю присутністю це свято — рік у рік воно припадало у глави держави на відпустку, як Великдень – на неділю. Патріарху Кирилу, пригадується, довелося одного разу, як Магомету – до гори (хай вибачить Святійший порівняння), самому у Форос їхати, щоб протеже зі святом хрещення Русі привітати. 

А тут така спритність православна. Може, то все дати некруглі були? А тут ось кругла — 1025. Принаймні аж ніяк не кругліша, ніж ющенківська "1020". Ювілей, можна сказати. Президент видав указ "підняти святкування на новий якісний рівень". Створено оргкомітет — і не один! Скриплять пера чиновників. В усі краї летять запрошення шанованим людям. Володимирську гірку вкотре наміряються реконструювати. Треба, напевно, вимити доріжки для страусової туфлі президента, а може, і стоптаного каблука Папи римського. 

КМДА також відрапортувала про готовність упорядкувати східці, які ведуть вгору від пам'ятника Магдебурзькому праву. Та й сам цей пам'ятник теж упорядкують — слід гадати, для пошанування покійного Магдебурзького права в місті Києві, жителі якого тепер практично позбавлені права обирати свою владу. Як за царя Гороха. Пардон, за самодержця-хрестителя. У дні колишньої слави тобто. На набережній встановлять ще й пам'ятний знак на честь 1025-річчя хрещення Русі. На все це у міста знайдуться кошти. Зекономлені на снігоприбиральній техніці та комунальних потребах киян. Та що там! Хіба про героїчну ретираду батьків міста перед сніговою стихією у липні хтось згадає? Згадуватимуть зовсім про інше — про давнє. Про недавнє постараються якнайшвидше забути. Така властивість нашої політичної й історичної пам'яті. 

Так, про колишню славу буде сказано багато хорошого. Власне, сказано вже чимало на рівні указів і розпоряджень. Наша історична гординя крапає з офіційних паперів жирними краплями — "наймогутніша держава свого часу"! Хтось скаже, що нам це потрібно, — великі герої і їхні великі діяння у великому героїчному минулому. Що це необхідно для становлення нації, ідеології і таке інше. Що наші Аскольди, Святослави, Ольги, Володимири і Ярослави, попри всю сумнівність репутацій, нітрохи не гірші за "їхніх" Карлів, Єлизавет, Сідів і Роландів (чиї репутації, до речі, анітрохи не кращі). Хто сперечається? Хай би були собі героями, творцями держави, батьками націй. Коли без цього категорично не можна. Коли без якогось славного рубаки в глибокій історичній ретроспективі ми тепер не можемо почуватися повноцінною спільнотою. 

У мене тільки одне запитаннячко. Яким боком до цього надування міфологічних щік причетний факт хрещення? 

І вже, звісно, зовсім недоречно було б заглиблюватися в подробиці історичної події та копирсатися в обставинах. Думаю, на "святкових круглих столах", запланованих організаторами, будуть розставлені здебільшого приємні на смак історичні страви — могутність держави Київської, мудрість вождів і слава зброї. Що, впереміш із баличком під коньячок, створить святковий і душевний настрій в учасників. Ніхто не стане підсипати у збиті вершки хіну сумнівів. Про те, що це була перемога Константинополя, а не Київської Русі, яка перетворилася на духовну провінцію Візантії. Що Київ став не тільки "хрещальною купіллю", а й трампліном, на якому Москва піднеслася до саморобного статусу "Третього Рима" і зробила київські землі тепер уже своєю провінцією. Що Русь Володимир хрестив силоміць, палицями заганяючи народ у Почайну. І що відтоді, напевно, у нас так і повелося — заганяти народ у Царство Небесне начальницьким наказом. То зробивши християнство шкільним предметом, бо заманити дітей у недільні школи та християнські табори в церкви за 1025 років так і не накопичилося ні місіонерського бажання, ні місіонерського ж уміння. То скласти закон про заборону абортів, бо проповідники за тисячу із гаком років не навчилися розмовляти з жінками на такі пікантні теми. Та й навіщо вчитися, якщо цар-батюшка про все сам подбає? 

Тому не варто дивуватися, що день хрещення Русі стає справжнім, кондовим просто державним святом. А не церковним, і вже точно — не християнським. Ми отримаємо "державний захід" у всій його красі. З багатими урядовими кортежами, дорогими костюмами та пишним вбранням, із офіційними промовами, урочистими відкриттями нових і старих пам'ятників, "героїчним минулим", що якимось містичним чином осіняє досить жалюгідне сьогодення, і рівноапостольними самодержцями, які якимось містичним чином осіняють нинішніх володарів. Для збереження антуражу все це буде оправлене в молебні (якщо духовні особи домовляться між собою), корогви та хоровий спів. 

Відповідно до указу й самого статусу "державного свята", всі районні адміністрації України проведуть свої "заходи". Тобто управління культури і, можливо, освіти отримають розпорядження "виконувати" і "спустять" його безпосереднім виконавцям — бібліотекарям, музейним та клубним працівникам. Ті в міру своїх сил та уяви "зготують" щось нашвидкуруч. Безкоштовно, звісно, — адже бюджетних коштів на "державні заходи" у районах (і навіть більшості областей), звісно, не знайдуть. Отже, будуть виставки дитячих малюнків у краєзнавчих музеях, що займають одну стіну класної кімнати в місцевій школі. Будуть виступи дитячих танцювальних колективів. Лекції в сільських клубах силами завклубом і, у кращому разі, парафіяльного священика. З обіцянкою "після лекції — танці", — треба ж чимось народ залучати до "державного заходу". 

Нічого не нагадує? Якщо ні — вам можна позаздрити, бо до цього списку людина з більшим (не означає — кращим) життєвим досвідом неодмінно дописала б шкільну лінійку та покладання квітів до пам'ятника Леніну/Невідомому солдату/Героям оборони/революції/повстання. І не знаєш, на що нарікати, — чи на те, що сорок років не минуло, відведених на вимирання "народжених у рабстві", чи на те, що мастодонти замість умирання чомусь прекрасно живуть і розмножуються, а може, річ у тому, що рабство досі так і не скінчилося.

Втім, це все неважливо. Чим біднішими видадуться заходи "на місцях", тим більше уваги буде спрямовано на найголовнішу частину святкування — на ту, котру покажуть по телевізору. Де президент України Віктор Янукович, улюбленець афонських старців, власник таємничих реліквій і просто "православний президент", в оточенні патріархів, митрополитів, а коли пощастить — самого Папи Римського — світитиметься гостинністю та заслуженою гордістю. Почуваючись — і не без підстав — головним героєм дійства. 

Тому хай вибачить мені читач, що у всіх попередніх рядках було так мало християнського духу та букви: прийдешнє свято до християнства має лише опосередкований стосунок. Не більше, ніж привід "добре посидіти". Точніше, постояти і попозувати на публіку. Золоті київські бані, патріарші куколі й сам бронзовий Володимир із хрестом та пам'ятником Магдебурзькому праву — декорації для передвиборної кампанії чинного президента України, що стартує у нас на очах з мовчазного благословення всіх присутніх. 

Думаю, представники всіх наших церков досить розумні й досвідчені, аби це розуміти. Вони пообурювались для проформи тим, що програма свята "не має християнського змісту", і зайнялися своїми власними програмами, планами, своїми власними списками гостей та розкладами заходів. Та якщо вже доведеться брати участь у передвиборному спектаклі президента, слід принаймні не продешевити. Сподіваюся, часи, коли важливо було просто "засвітитися" у почті "першої особи", вже минули, і тепер ділові питання вирішуються більш жорстко й раціонально. 

Найрішучіше повелася УПЦ. Вона відразу заявила себе "господарем свята" як пряма і канонічна наступниця Володимирового хрещення. Втім, кермо влади плавно перейшло до РПЦ, — громадсько-церковний комітет із підготовки святкування засідає в Москві, складається з представників "трьох братніх народів" і планує ще раз зіграти на Володимирській гірці сюжет про "єдність", "братерство" та "силу". Посадові особи УПЦ нагадують "місту і світу", а також патріархові Філарету особисто, що торжества мають очолити патріарх Кирило та митрополит Володимир. Так, і список гостей, до речі, треба погоджувати з "господарями" — тобто з УПЦ. Чи з РПЦ? Ну, одне слово, в Москві — там, де комітет засідає. І куди із завидною регулярністю "рішати" питання "підготовки заходів" їздять українські чиновники. 

Їм, чиновникам, звісно, не позаздриш, — патріарх Кирило зі своєї участі в президентських святкуваннях постарається взяти все можливе й неможливе. Президентові, якщо він захоче бачити патріарха Московського на своєму святі, доведеться піти на компроміс, і, можливо, не на один. Втім, становище чиновників зовсім не безнадійне: якщо патріарх Кирило образиться й не приїде, він програє більше, ніж виграє. Незалежно від того, хто за його відсутності гратиме на Володимирській гірці першу скрипку — Всесвітній патріарх Варфоломій, патріарх Філарет, Папа Франциск I чи навіть митрополит Володимир. Можливо, останнє для московського начальства — найнебажаніший варіант. З погляду Московської патріархії, УПЦ і так надто загралася зі своєю автономією, що здобулася на підтримку нинішнього президента. Тим часом саме на нього свого часу покладав великі надії патріарх Кирило у справі "поглиблення єдності", — її зазвичай уголос називають "слов'янською", але по суті йдеться про єдність РПЦ, якій доводиться витрачати дедалі більше сил на дипломатичні ігри з урядами незалежних країн, що розташувалися на її "канонічній території". Особливо — стосовно України. Адже дедалі прохолодніші відносини між Україною і Росією роблять патріаршу ідею "єдності" все менш актуальною для офіційного Києва. І на прийдешньому святі патріарху Кирилу загрожує виглядати не "господарем", а всього лише одним із запрошених. 

Можливо, тому примхливі зауваження про те, "хто очолюватиме", і "кого запрошувати", і "кому взагалі не місце", звучать так підкреслено гучно. Патріарх Кирило виглядає на найбільш "незручного" з дійових осіб майбутнього свята. Це йому не з руки стояти поруч із тим, і з іншим, і з третім. Неначе спеціально підвищується градус навколо участі у святі патріарха "розкольників" Філарета або Папи римського. Перший обов'язково буде. Другий, швидше за все, ні. Але це неважливо — важливий факт "несанкціонованого запрошення" понтифіка. Дарма що його автори – греко-католики. Так, присутність "уніатів" теж може затьмарити патріархові Московському свято. Але що вдієш! Адже вони в Україні — у себе вдома, і вони теж вважають себе наступниками Володимирового хрещення, причетними до "київської купелі". Втім, незважаючи на те, що папа Франциск I поки що не підтвердив свого наміру приїхати, йому вже пригрозили "акціями протесту". Ось які ми, православні, гостинні. І нам навіть із сутої цікавості не хочеться подивитися, як зберуться на обмеженій оточенням території Володимирської гірки представники всіх трьох Римів. 

Схоже, у липні ми отримаємо вже звичне для нас видовище, тільки "на новому державному рівні" (тобто з президентом у головній ролі). Перед телеекранами буде продемонстровано неіснуючу "слов'янську єдність" і неіснуючу єдність влади з "народом православним". Також неіснуюча, на жаль, єдність народу — господаря свята – надаватиме події певної пікантності: ми цікавитимемося, хто з ким поруч стояв і сидів, говорив або носа вернув. Свято буде — у затишку парафіяльних церков та молебнях. Але більшість телеглядачів отримає його тільки у вигляді сюжетів у теленовинах. Головними героями яких будуть не Христос і навіть не князь Володимир. І це цілком зрозуміло — їм же не треба обиратися на наступний термін.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
4 коментаря
  • 123 11 мая, 01:04 Бандіти при владі вдають із себе православних як у італійських фільмах мафіозі. Всіх у тюрьму- закритиі не випускати. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • українець 5 мая, 20:54 гундяї з путіками молодці - професійно працюють (на превиликий жаль). нам повчитися пропаганди у них треба! Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • донскои козак 3 мая, 12:31 Гундяи на праздновании 1025 летия крещения РУСИ-ПОЗОР ДЛЯ уКРАИНЫ Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Юрій 27 апреля, 16:10 Чесно кажучи, мені видається, що всі ці дати ні Христу, ані християнам нічого не кажуть. Навіть якщо порівняти на осі часу 1000 та 2000. До 1000-го християни вже знали Євангеліє, і сучасні колишні "чисті дошки", що прийшли до Нього, вже знають. І взагалі, коли владоможці знаходяться в храмі, завжди можна знайти інший храм, вільний на даний час від них. І там дійсно Христос. Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама