Топ Новини

Лукомор'я більше немає

3 січня 2013 в 11:36

Крах соціалістичної економіки був історично неминучий, адже вона трималася тільки на казці. Дивно не те, що цей проект провалився, а те, що він проіснував стільки років.

Напередодні Нового року є ще одна примітна дата: "ті, кому за 30", можуть відзначити річницю остаточного краху СРСР. Цілком природно: що далі від нас ті пам'ятні дні, то більше чутно ностальгії за казковою країною ковбаси по 2,20. Ба більше, за даними соціології, відсоток співгромадян, які мріють про повернення до планової економіки, не зменшується з роками. Це означає, що на місце покоління, яке відходить і найкращі роки якого припали на радянський період, приходить молодь, уведена в оману вилизаними цензурою радянськими фільмами. А їх, можу засвідчити, сучасники сприймали не інакше, як казки. Де немає черг і дефіциту (та сама ковбаса вільно продавалася тільки в кількох містах!), огидної якості товарів і послуг (горезвісна ковбаса була, звісно ж, неїстівною), гнітючої убогості без права підробити, не кажучи вже про власний бізнес...

Охочим ностальгувати можна запропонувати перевести тодішні зарплати й ціни за курсом 1 карбованець = 1 євро та переконатися, як бідно ми жили. Так, звичайно, структура цін істотно змінилася. Але навіть із поправками на це на нинішню середню зарплату можна купити рівно стільки ж злощасної ковбаси, зате зовсім вільно і такої якості, яку можна було знайти лише в спецрозподільниках. Не кажучи вже про вибір товарів і послуг. Тому особливо немає про що жалкувати. Тим більше що СРСР розвалили не Горбачов і не Рейган. Крах соціалістичної економіки був історично неминучий, адже вона трималася тільки на казці.

Дивно не те, що цей проект провалився, а те, що він проіснував стільки років. Адже в його основі лежали помилкові ідеї та уявлення про досконалість людини і всесилля розуму, з яких виходили у своїх архаїчних фантазіях утопічні соціалісти. На цих казках виросли Маркс із Енгельсом, а втілити їх у життя взявся Ленін. Утім, згубність комуністичної ідеї в чистому вигляді стала остаточно очевидною практично відразу ж, як тільки її спробували втілити. І не хто інший, як сам Ленін (треба віддати належне його прагматизму та гнучкості) настояв на НЕПі. Але! Все те, що призвело до розрухи і голоду 1920-го, нікуди не зникло й 1928-го. Проте після скасування НЕНу країна не просто проіснувала ще понад шістдесят років, а й у чомусь досягнула чималих успіхів.

Причина, хоч як дивно, у деякій помірній дозі… корупції, тобто розкладання. За "обмеженого доступу" вона виступає "мастилом", яке робить суспільний механізм гнучкішим, а отже, життєздатнішим. Не спроможна існувати в чистому вигляді, планова економіка виявилася доволі живучою, будучи доповнена неформальним "адміністративним ринком" і тісно пов'язаним із ним блатом. Протиприродний суспільний лад міг вижити тільки в країні, де суворість законів применшується необов'язковістю їх виконання.

Якщо всі одержують порівну, то немає стимулу працювати добре? Ну, коли мова про робітників, то до біса ідеологію, хай живуть підрядна робота і потогінна система! А коли про керівників, яким не дано стати мільйонерами чи розоритися, так комфорт можна забезпечити привілеями, престиж — пропагандою, плюс можливості для зростання. Або навпаки: менш успішних — у табірний пил, а за найцінніших кадрів заступиться сам міністр. Так, на думку Олександра Пасхавера, репресії на певному етапі в якомусь сенсі замінили стимули до праці й ринковий відбір, які в нормальній економіці забезпечує конкуренція. Правда, їхня економічна ефективність цілком залежить від особистих рішень начальників, які визначають, кого — репресувати, а кого — підвищити.

Завдання центрального планування в принципі вирішуване тільки в дуже примітивній економіці, а для сучасного виробництва в масштабах величезної країни не вистачить усіх обчислювальних потужностей, не кажучи вже про помилки й перекручування інформації? Не біда, адже план можна підкоригувати під час "ієрархічного торгу", у термінології Єгора Гайдара. Правда, за ним нагляд потрібен, інакше все піде в рознос.

Вертикаль не працює? А хто сказав, що вона взагалі існувала в природі? Насправді відносини всередині колосального бюрократичного апарату (куди входили не тільки власне державні службовці, а й силовики, і партійні функціонери, і господарники — всі, хто становив клас номенклатури) будувалися на принципах "адміністративного ринку", як назвав його Симон Кордонський. Утім, ще в самвидаві можна було прочитати про квазіринок неформальних статусів, які відігравали роль капіталу, і про послуги, які Власник Статусу одержував можливість надавати — діставати дефіцитні товари, просувати кар'єрними сходами потрібних людей, улаштовувати до вишу або на роботу їхніх родичів і багато чого іншого. Той, хто в такий спосіб уміло "інвестував" свій статусний капітал, одержував можливість примножити його: піднятися вище у формальній ієрархії, налагодити потрібні зв'язки та на цій основі надавати ще більш цінні послуги. Але той, хто його розтринькував, — не по чину брав, конвертуючи статус у багатство, не відповідав взаємністю або надавав послуги недостатньо потрібним і правильним людям, — ризикував скотитися вниз або навіть узагалі "сісти". Адже вся ця діяльність була формально незаконною, тому в СРСР не було хоч трохи "ділової" людини, від заводського бригадира до першого секретаря, яку не можна було б посадити.

Оскільки офіційне право не могло регулювати принципово незаконні відносини, його місце на деякий час зайняли репутація та партійний контроль. Блат — мережа неформальних, базованих на репутації зв'язків — став позаправовим способом забезпечення домовленостей, зокрема й життєво важливих для економіки, наприклад, про обмін зайвими "фондами" — ресурсами, потрібними для виконання плану. Недаремно в 1990-х директорам так легко вдалося замінити гроші бартером! Але такий неформальний обмін придатний для будь-якої, навіть відверто злочинної діяльності. Він успішно пережив крах системи, що його породила, і, як пророкував ще 1991-го (!) Джон Літвак, став однією з головних перешкод для розвитку ринкових інститутів: корупція радянської системи плавно переросла в просто корупцію. Чому ж цього не сталося раніше, принаймні у катастрофічних масштабах — адже власника, здатного запобігти розкраданню, взагалі не було?

Замість нього був, як заведено на Сході, "арбітр", що обмежував апетити своїх  "клієнтів", аби врятувати джерела ресурсів від виснаження та розкрадання, які неухильно наздоганяють нічийну власність. І грала цю роль... Комуністична партія! Партійні керівники були офіційними "смотрящими" за всіма сферами життя. Своєю чергою, КПРС як організація мала напрочуд міцну й довговічну внутрішню структуру, що допомогла їй пережити не тільки своїх засновників, а й кілька наступних поколінь керівників. Поки партія розраховувала на вічне життя, вона відносно успішно виконувала роль "арбітра". Але основою її структури та влади була ідеологія. Тому все в країні трималося на вірі в казку про комуністичне майбутнє, заради якого варто пережити труднощі.

Власне, саме ця здатність до мобілізації заслужено вважалася головним козирем радянської системи. Насправді "мобілізаційна культура" була притаманна Росії ще з часів підсічно-вогневого землеробства та оборони від кочівників. Напівформальна радянська ієрархія, не стримувана законами і, як здавалося більшовикам, природними економічними обмеженнями, довела цю рису до досконалості. Чи абсурду, адже мобілізація — річ двогостра. На етапі індустріалізації навздогін, коли "цілі ясні, завдання поставлені", вона працює, причому в усьому світі. І віддача на цьому етапі теж величезна і теж повсюди.

А далі, коли на перший план виходить уже вибір цілей, і вони аж ніяк не очевидні, починаються провали. Для війни — мобілізувалися й перемогли, щоправда, втративши понад 15% населення, що в абсолютних цифрах порівнянне із втратами всіх інших країн, разом узятих. Для гонки озброєнь і тісно пов'язаної з нею космічної програми СРСР теж успішно мобілізувався, але виграти вже не зміг: занадто непорівнянними були економічні потужності й творчі можливості. Тим часом закинули не тільки супутник, а й сільське господарство, так що з 1960-х років колишня житниця Європи стала найбільшим у світі покупцем сільгосппродукції. А останнє "будівництво століття" — БАМ? Що сильніша мобілізація, то вища ціна помилки, а що складніший світ, то більша її ймовірність.

Ба більше, як зауважив відомий соціолог Роналд Інглхардт, покоління, що виросло в уже індустріалізованому суспільстві, де немає безпосередньої загрози виживанню, масово відмовляється від одвічних цінностей, які забезпечували мобілізацію (таких, як дисципліна), а шукає самореалізації та самоствердження. Це добре для постіндустріальної економіки. Але радянська система ні ідеологічно, ні організаційно не була здатна переступити індустріальну епоху. Навіть розуміючи, що наука рухає прогрес, і вкладаючи в неї величезні кошти, СРСР був не в змозі забезпечити інноваційний розвиток ніде, крім ВПК. І не дивно, адже підприємництво було під забороною. Можливості для реалізації творчої енергії були вкрай обмежені, адже з політекономічного погляду СРСР був доведений до логічного абсурду системою "обмеженого доступу". Тому втрату мобілізаційних якостей не було нічим компенсовано. У результаті всього цього економіка ставала дедалі менш ефективною. Однак вона могла б стагнувати ще довго, якби не крах ідеології.

Націям, як і людям, властиво дорослішати, а отже, переставати вірити в казки. Основу основ системи — ідеологію — підточила описана вище еволюція цінностей і… розвиток освіти, яка по праву вважалася одним із головних досягнень СРСР. Попри те, що вивчення будь-яких предметів супроводжувалося посиленою ідеологічною обробкою, навчившись думати, люди неминуче починали порівнювати канонічні тексти та продукцію агітпропу (ті ж таки фільми) з дійсністю і знаходити в них дедалі більше протиріч і недоладностей. Не кажучи вже про те, що марксизм від самого початку позиціонувався як стовідсотково наукове вчення — на противагу релігійному мракобіссю, а нав'язувався саме як релігія, щодо якої заборонялося сумніватися, причому вирішальним аргументом у суперечці була цитата з класика. Послідовно матеріалістичне вчення трималося на чистому ідеалізмі.

У результаті вже до початку 1980-х від ідеологічних радянських цінностей залишилися ріжки та ніжки. Люди ще боялися говорити про своє розчарування вголос далі власної кухні, звично вважаючи себе меншостями, відступниками. Та час "арбітра", який втратив легітимність, минув. А коли партійна номенклатура усвідомила цей факт, повалилася, наче лавина, опора системи — вертикаль партійних "арбітрів". Цей процес чудово описав Стівен Сольник (див. "Доля вертикалей", DT.UA №25 від 27 липня 2012 року).

Тут, власне, і казочці кінець...

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
3 коментаря
  • Віктор 9 января, 21:22 Справа не в системах. Справа в людях . Головний "н*юанс" полягає в тому, що придумують систему одні люди а втілюють в життя і піттримують її існування зовсім другі люди! Якщо замінити Шведський парламент і уряд НАШМ парламентом і НАШИМ урядом то Швеція через 5 років піде по світу з торбою.! У НАС була Козацька Держава - успішно її завалили; була монархія - успішно завалили; був соціалізм - успішно завалили! А тепер слідкуйте як успішно завалим демократію! Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Данило 8 января, 13:46
    zakhar Вчора, 21:52 «При чем тут социализм. В Швеции - социализм и что... Напомню автору и всем нам -1980 - СССР успешно провел Олимпиаду. Уже через короткое время пошли перебои со всем, потом карточки, потом крах СССР! Недавно Греция провела Олимпиаду - начался крах... Украина успешно провела Евро2012 - вот вам три точки ,через которые проходит одна прямая. Украину очень скоро ждет греческий сценарий (как минимум) или - сценарий краха СССР...»
    В Швеції немає соціалізму й бути не може - те, що рівень соціального благополуччя в Швеції порівнюється з "соціалізмом", то це тільки відображення в головах "комуношизоїдів" того, чого вони хотіли досягти протягом 80 років, але ніяк не вдавалось... В Швеції не існує державної власності на засоби виробництва та на результати праці своїх громадян. Там справжня ринкова, конкурентна, вільна економіка з справедливим правосуддям та захистом приватної власності на державному рівні!
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • zakhar 7 января, 21:52 При чем тут социализм. В Швеции - социализм и что... Напомню автору и всем нам -1980 - СССР успешно провел Олимпиаду. Уже через короткое время пошли перебои со всем, потом карточки, потом крах СССР! Недавно Греция провела Олимпиаду - начался крах... Украина успешно провела Евро2012 - вот вам три точки ,через которые проходит одна прямая. Украину очень скоро ждет греческий сценарий (как минимум) или - сценарий краха СССР... Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
USD 25.90
EUR 27.56
Останні новини