Топ Новини

Казус Депардьє. Із чого починається батьківщина? 5

1 березня 2013 в 17:52

Саранськ — це місто в РФ. Столиця Мордовії. Розташоване містечко по обидва береги річки Інсар. Населення, згідно з останніми статистичними даними, становить 326,1 тис. Із лютого 2013-го воно поповнилося хоча й одним, але дуже вже примітним громадянином. Ним став Жерар Депардьє. Світова знаменитість, кінозірка. Просто хороший кіноактор.

Олег Вергеліс
Олег Вергеліс
Ще з початку року на мсьє Депардьє, як з рога достатку, посипалися численні нагороди й солодощі. За одну мить його життя в Росії перетворилася на реалізацію віртуального проекту "ось воно, щастя". Це щастя набагато жирніше й рожевіше за французькі комедії-мелодрами, в яких він знімався в 1970—80—90-х і т.д. Артист, до речі, зауважив: "Усе, що мені треба для щастя, — це будинок зі ставочком у Мордовії!". Тож отримуй! Як усім відомо, 1 січня сам В.Путін підписує указ №1 про надання йому, Жерару, російського громадянства. Артистові відразу радісно вручають новий паспорт. І вже 11 січня Депардьє присвоюють звання "почесний удмурт". А 21 лютого цей же громадянин світу отримує омріяну прописку в тому ж таки Саранську. Пікантності цій фарсовій колізії надає сама назва вулиці, де його ненасильницьки прописали. Це не вулиця Будівельників, як в "Іронії долі" Е.Рязанова. Це вулиця Демократична, як і годиться в таких сценаріях для іноземних туристів.

Ну а чого розмінюватися на дрібне? Буквально днями мсьє Депардьє, улюблений актор Б.Бертолуччі і Ф.Трюффо, до всіх своїх десертів отримує ще й звання "почесний громадянин Чеченської Республіки". І сам президент Чечні Рамзан Кадиров уже зі свого персонального рога достатку вручає кінозірці ключі від п'ятикімнатної квартири на 27-му поверсі в елітному житловому комплексі Грозного. Після цього мсьє, як порядна людина, просто не може не пообіцяти зняти реалістичне кіно про щасливу Чечню... Дивлячись на демократичний світ із 27-го поверху свого елітного грозненського комплексу.

Втім, із цього моменту починається вже "друга серія" найкращого російського фільму (продюсер В.Путін, у головній ролі Ж.Депардьє). А "перша серія" цих же пригод датується 20 грудня 2012-го. Коли під час прес-конференції Володимир Володимирович урочисто заявляє: бажання Депардьє отримати або російський паспорт, або посвідку на проживання в Росії — це питання, яке розв'язується в одну мить! Під саундтрек глибоко пронизливої оди невгамовного француза "Росія — країна великої демократії... І це не та країна, де прем'єр-міністр міг би назвати громадянина своєї держави жалюгідною людиною!" — це питання вирішили нараз.

…Так от, іще в грудні-січні медійний рейвах з участю володаря "Сезара" та інших міжнародних регалій нагадував якийсь потішний капусник. Депардьє пародіювали в усіх телешоу. Його зображували в кокошниках на маківці й грубезних російських валянках. Це було чисте втілення "карнавальної концепції" вченого Бахтіна, всередині якої той-таки Депардьє постає колоритним раблезіанським "недоумком" (блазень вирішив пожартувати, от усім і весело). Великий, веселий. Огрядний, злоязикий. Любить випити. Може, як блазень, запросто ляснути будь-якого володаря по поважному плечу. Навіть нашого Віктора Андрійовича, пам'ятається, ляскав, оцінюючи зірким оком гектари виноградників у Криму... Словом, іще донедавна все це розкладалося по поличках зрозумілого "проекту", за яким зчитувалася лукава посмішка Володимира Володимировича, котрий вирішив за посередництва Депардьє показати Європі таку собі "кузькіну мать". І котрий буцімто спровокував великого (в різних значеннях) артиста на його подальші пригоди.

Та, очевидно, апетит до Депардьє справді приходить під час їди? Колишній потішний фарс із цим мсьє днями став вивертатися в якусь чорну й злу кінокомедію. Де в одному кадрі, на одному плані — війна і мир, Чечня і вся Росія, Кадиров і Путін, Депардьє і, даруйте, "совість художника". Із цього моменту на наших очах, по-горбачовськи, "процес пішов". Процес багатовекторного перетворення одного лицедія — від улюбленця Трюффо — до улюбленця Кадирова. Процес переродження, безперечно, великого артиста ХХ століття на якогось міжнародного одержимого "троля". Загадкову істоту без батьківщини, зате з новим паспортом. Священного французького чудовиська, який вмостив себе на верхівку російської "гори самоцвітів". Закінченого конформіста (причому не найбіднішої людини на землі), ладного заради звання "почесний громадянин Удмуртії" зажити на батьківщині слави "перебіжчика", "найманця", "маріонетки" тощо. З чого починається батьківщина, питаєте? Не з картинки у твоєму "Букварі". А із суми прописом у контракті на вигідний комусь "сценарій".

Звісно, у різний час із популярними артистами кіно всяке бувало. Одні від Гітлера втікали на інший континент. Але то була війна. Інші Сталіна славили поміж російських беріз. Але то був "мир" у ГУЛАГу. Треті ж, стискаючи в собі спазми "совісті художника", як відомо, несли свій хрест і вірували. І їм ми досі теж віримо... Казус Депардьє в тому й полягає, що тепер уже зовсім зрозуміло — у що, в якого "Бога" вірує цей лицедій на щедрій платні...

Те, що "образа" Депардьє на батьківщину, тобто на нинішній режим соціалістів, спричинена особливостями драконівського оподатковування, — це ж деталі. Ну й їдь собі, як Делон, у Швейцарію, зберігаючи політичну автономію в оточенні зграї улюблених собак. Тим більше, людина ж небідна. Майно Депардьє оцінюють у 200 млн дол. Можна зрозуміти навіть його праведний гнів, коли він написав відкритого листа своєму прем'єр-міністрові, мовляв, за сорок років життя в мистецтві сплатив 145 млн євро податків, і тільки торік 85 відсотків його доходів пішли на податки, соціальні виплати тощо.

А й правда, у свої 64 ця людина зробила й заробила багато. Майже 180 прокатних і телевізійних фільмів. Протягом сорока років він невтомно знімається одночасно в кількох фільмах. Серед його безперечних досягнень у світі мистецтва — участь у проектах Бернардо Бертолуччі ("ХХ століття"), Франсуа Трюффо ("Останнє метро"). Його гнучкий талант поза амплуа. Він дозволяє акторові бути переконливим і в "Графі Монтекрісто", і в "Сірано де Бержераку". І навіть у другосортній розважальній кінопродукції. Принципово також, що Депардьє на батьківщині не без підстав закидають усеїдність. Погоню за легким заробітком, подеколи, не в найкращих комерційних витворах.

Та невже лише заради п'яти кімнат у Грозному й заради пільг почесного громадянина Удмуртії цьому суб'єктові міжнародного значення тепер наплювати, кого грати: хоч Распутіна, хоч Пугачова? Хоч бонвівана, що проституціює при дворі російської демократії? Пам'ятається, в одному інтерв'ю сам Депардьє сказав важливу фразу: "Політика — це сарай, де гидять кури й півники, які там копошаться!". І, мабуть, саме ці — останні за часом ролі дуже талановитого мсьє Депардьє (бонвіван, курка й півник) — гідні не тільки "Сезара", а й навіть "Оскара". І в цих ролях, як завжди, він до біса щирий і переконливий. Бо не "грає", а "живе", як учив Станіславський (премія імені Костянтина Сергійовича теж є в загашнику в Депардьє).

Звісно, найцікавіше почнеться потім. Коли, відігравши "дві серії" цього поки що прем'єрного російського фільму, Депардьє візьметься за сиквел. За якийсь римейк... Оскільки зупинятися йому не можна. За ним — Москва. І під нього (талановитого, але такого скнарого) підготують іще не один ураганний сценарій на потіху всьому людству. Тут-таки мені й згадався епізод сценариста Будимира Метальникова з фільму "Проста історія". Коли Нонна Мордюкова каже сумнівному героєві Ульянова: "Хороший ти мужик, та не орел!". Так і ми скажемо улюбленцеві "верхів": "Хороший ти актор, мсьє Депардьє. А от людина...".

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
5 коментарів
Реклама
USD 25.64
EUR 27.25
Останні новини