Анатолій Гальчинський: "Глобальна перспектива — не багатополярний, а аполярний світ"

ZN.UA Ексклюзив
Поділитися
Анатолій Гальчинський: "Глобальна перспектива — не багатополярний, а аполярний світ"
Від прискорення системних трансформацій сучасного світу, які і так відбуваються з катастрофічною швидкістю, часом виникає відчуття, що земля йде з-під ніг. Цю проблему ми обговорили з нашим давнім і постійним співрозмовником - екс-головою ради НБУ і екс-директором Національного інституту стратегічних досліджень Анатолієм ГАЛЬЧИНСЬКИМ.

Від прискорення системних трансформацій сучасного світу, які і так відбуваються з катастрофічною швидкістю, часом виникає відчуття, що земля йде з-під ніг.

І це зовсім не дивно, якщо зважити на те, як швидко руйнуються і давно усталені, і такі, що ще навіть не встигли сформуватися, уявлення про майбутнє людства. Настання нового року не принесло полегшення і не додало визначеності в питанні однієї з найбільш значущих (якщо не найбільш значущої) тенденцій сучасності - глобалізації. Епоха якої, якщо судити за багатьма оцінками останніх подій і тенденцій на світовій арені, постала перед реальною загрозою свого завершення. Невже кардинально змінюється логіка розвитку людської цивілізації останніх як мінімум десятиліть? Цю проблему ми обговорили з нашим давнім і постійним співрозмовником - екс-головою ради НБУ і екс-директором Національного інституту стратегічних досліджень Анатолієм ГАЛЬЧИНСЬКИМ.

- Анатолію Степановичу, наскільки, на ваш погляд, обґрунтованими є міркування про кінець епохи глобалізму? Інтернет буквально переповнений відповідними публікаціями. Ця тема була предметом гострих дискусій і на Давоському форумі, який щойно закінчився. Як і очікувалося, одним з перших указів Д.Трампа стало рішення про вихід США з угоди про Транстихоокеанське партнерство. Чи справді можна вважати, як писала одна із західних газет, про "останні подихи глобалізації", про те, що глобалізація вмирає, і цей процес невідворотний? Ми порушували цю проблему в нашій попередній розмові, але тоді вирішили, що вона потребує спеціального розгляду.

- Мені не хотілося б, щоб ми звели нашу розмову до обговорення позиції нового президента США, так само, як і окремих політиків Європи в цьому питанні. Про це говорити ще зарано. Але є реальна практика. Глобалізація, яка ще зовсім недавно виглядала незворотною, в наш час дійсно змінилася (а точніше, змінюється) на протилежну тенденцію - фактичний відступ за всіма системоутворюючими позиціями: у співвідношенні темпів зростання ВВП і зовнішньої торгівлі, русі капіталу, міграції робочої сили. Глобалізація не вирішує, як передбачалося, а навпаки, посилює майнову диференціацію. Цифри відомі - на частку 1% найбагатших людей у світі припадає понад 50% сукупного статку всіх жителів Землі. Неважко зрозуміти, що багато викликів сучасного світу фокусуються на цій проблемі.

Ще недавно ми говорили про євроінтеграційний процес як соціально-інноваційний ідеал глобальних перетворень.

Зараз закривати очі на дезінтеграційні прагнення в ЄС, замовчувати і цю проблему просто непристойно. Справа не тільки в самому факті Brexit, а в системних причинах цього явища. У нинішній ситуації Євросоюз виявився неспроможним протистояти подібним прагненням. Ці та багато інших реалій мають спільний підтекст - ми справді можемо і повинні говорити про поглиблення кризи глобалізації.

Анатолій Гальчинський

- Все ж таки уточнімо, чи ця криза означатиме кінець, або ж вона просто створює передумови для перебудови та якісного оновлення глобалізаційних процесів?

- Йдеться про шумпетерське розуміння кризи як процесу "творчого руйнування" - позитивне (що зберігає конструктивне) заперечення старого і водночас про підготовку ґрунту для нового початку. Коли акцентують на "похоронці глобалізації", це від лукавого, це стовідсоткове невігластво. У моєму розумінні, аналізована криза - це кінець індустріальної матриці глобалізації та започаткування її постіндустріальної парадигми. Мегацикли глобалізації кореспондують із загальноцивілізаційними. Ключ до розуміння трансформацій, які цікавлять нас, лежить у цій площині. При цьому слід враховувати, що, освоюючи принципово нові домінанти, постіндустріальний світ перебуває лише на початковому етапі свого становлення. Це ж стосується і нового циклу глобалізації. Його функціональні форми лише зароджуються. Вони можуть виявитися не тільки непередбачуваними, а й діаметрально протилежними діючим. У цій ситуації ми можемо говорити, швидше за все, лише приблизно про найзагальніші концептуальні контури процесів, що нас цікавлять. Хотілося б, щоб завжди шанований мною читач враховував цей бік висловлюваних позицій.

- Тобто ви говорите не про розворот, а про нову якість глобалізаційних процесів. А уві що це виллється в подальшому? Чи можна вже зараз хоча б контурно змоделювати перспективу?

- Добре відомо, що діюча модель глобалізації реалізовує свої цінності перш за все як функція капіталу. Капітал, який у своєму розвитку не знає кордонів, виступає як базис глобалізації. Тенденцію до створення світового ринку дано безпосередньо в самому понятті капіталу. Цим пояснюється переважно економічна спрямованість індустріальної глобалізації, її функціонально капіталістична визначеність. Сучасний світ - це кінець індустріального капіталізму і започаткування посткапіталізму, отже, і посткапіталістичної за своїм змістом глобалізації.

Природно, залишається зона периферійного капіталізму. Ми, як і весь пострадянський світ, є структурною ланкою цієї зони. Але те, що розвинені країни Заходу, які називають себе постіндустріальними, перестають бути капіталізмом, de facto вже не є капіталізмом, - істина, яку неможливо заперечити. Як писала нещодавно впливова щоденна німецька газета Die Welt, "у капіталізмі зараз сумніваються навіть самі капіталісти", "самі капіталісти не вірять у капіталізм". З цього випливає висновок номер один: кінець діючої моделі глобалізації зумовлюється передусім її декапіталізацією.

Друге положення. Змінюється цільова спрямованість глобалізації. Вона перестає бути лише інструментарієм прибуткового застосування капіталу. Як і інші системоформуючі структури постіндустріалізму, глобалізація в процесі своєї декапіталізації набуває соціоцентристської спрямованості. Сенс цього очевидний. Сучасний світ - це початок формування егоцентристської економіки. Ми докладно розглянули цю проблему в нашій попередній розмові. Адекватно цьому ми маємо всі передумови стверджувати, що за своєю сутнісною специфікою той формат глобалізації, що зароджується, відображає дуже складний багатоаспектний процес планетаризаціі людини, розвитку на цій основі багатства людської особистості. Логіка цього також має бути зрозуміла читачеві: масштабність особистості, індивідуальність кожного з нас формуються соціальним середовищем наших спілкувань, простором комунікацій, широтою світосприйняття, глибиною інтегрованості в системні зв'язки, що реалізуються не тільки на локальному, а й на глобальному рівні. Ми говоримо про принципово значуще - про людину як безпосередній об'єкт глобалізації, про суттєве примноження на її основі креативного потенціалу особистості, що визначається ступенем її інтегрованості в системні зв'язки світової спільноти, глибиною взаємопроникнення в кожному з нас індивідуального "Я" і загальнолюдського "МИ". Акцентуючи на цьому, ми не заперечуємо значення основних атрибутів індустріальної глобалізації - поглиблення міжнародного поділу праці, інтернаціоналізації ринків робочої сили, товарів і капіталу. Але їх розвиток втрачає статус визначальної домінанти глобалізації, підпорядковує свої утворення глобалізації особистості.

- Усе сказане вами вище може сприйматися як перебір оптимізму, якщо згадати, що реалії сучасної дійсності - це рецидиви тероризму, які поглиблюються, міграційна криза та інші подібні виклики.

- Трафік історії за своєю природою не може бути прямолінійним. Особливо гострі зигзаги притаманні її перехідним етапам. Світ на нервах - невіддільна ознака перехідної епохи. Сучасний світ - не виняток у цьому. Я не фахівець з питань тероризму, тому пошлюся на високий авторитет Збігнєва Бжезинського. Торкаючись цієї проблеми у своїй статті "На шляху до глобальної перебудови", опублікованій в The American Interest, метр політології акцентує на тому, що "бунт ісламського світу" відображає "політичне пробудження постколоніальних країн", що є "запізнілою реакцією на часом жорстке їх придушення". У цій реакції важливу роль відіграють сильне почуття несправедливості та релігійна мотивація. Нехай наш читач сам визначить своє ставлення до цих оцінок. Але я про інше. Необхідно розуміти, що в представлених узагальненнях логіка глобалізації інтерпретується як природно-історичний процес, траєкторія самоорганізації та прогресу людства. Її початок - глобалізація нашої свідомості. Цей процес не слід у спеціальний спосіб вибудовувати. Він формується спонтанно і на цій же спонтанній основі детермінує дії людини. Певною несподіванкою для мене в цьому стала інавгураційна промова Д.Трампа. Принципи майбутньої політики сформовано в ній на основі логіки не "від капіталу", як це очікувалося, а "від людини", що повністю вписується в філософію сучасності, яка формується. Я не кажу в цьому разі про свої вкрай негативні оцінки відомих рішень щодо міграційної політики, які далеко не адекватні відповідним принципам, відкидають країну назад у часи екстремізму.

- Однією з центральних у порядку денному Давоса-2017 була тематика, сформульована як "відповідальне лідерство". За словами засновника Давоського форуму К.Шваба, "у світі, як ніколи, назріла необхідність відповідального і справедливого лідерства". Вважається, що Сполучені Штати вичерпали в цьому конструктивний ресурс. Причому Джозеф Байден у своєму виступі на форумі погодився з цим, заявивши, що світ не повинен покладатися, як це було раніше, на лідерство Вашингтона. Але якщо так, то на кого він повинен покладатися?

- Джозеф Байден сам же і сформулював суть розглянутої проблеми, заявивши, що кожна країна світу повинна брати участь у прийнятті рішення, яким світ буде завтра.

- Чи означає це, що новий світ формується як світ без лідерства взагалі?

- Суть проблеми в іншому. Необхідно розмежовувати дві матриці лідерства - силове (на основі комендантських функцій) лідерство і лідерство прикладу. У цьому разі ми зачіпаємо ще одну принципово важливу проблему нового формату глобалізації. Звернімося ще раз до реалій індустріальної глобалізації. Не відкрию Америки, стверджуючи, що адекватно логіці капіталізму практично всі її системоутворюючі структури затверджуються на основі їх вертикальної субординації, уніфікації та стандартизації. У цю ієрархічну піраміду природним чином вписується місія держави-лідера. Подобається це комусь чи ні, але наявність такої держави - "коменданта системи", яка формує логіку розвитку, правила гри і стежить за їх реалізацією, - це природний стан розглянутої матриці глобалізації. Йдеться не тільки про лідерство США. Державами-гегемонами були в XVI ст. Португалія, в XVII ст. - Нідерланди, в XVIІІ–ХІХ ст. - Велика Британія і частково Франція, в ХХ ст. - США.

Реалії сучасного світу інші. Глобалізація як ієрархічна підпорядкованість її складових частин цілому, домінантність вертикальних артикуляцій, багато в чому реалізувавши свої переваги, пройшла пік свого розвитку. У наш час ми зобов'язані говорити про протилежні тенденції - про глобальну індивідуалізацію і плюралізацію загальноцивілізаційних процесів. Ці зміни пов'язані, з одного боку, з динамічно зростаючою самодостатністю системоутворюючих суб'єктів нової глобальної спільності, з іншого - з мережевою структуризацією світової спільноти. Під впливом інформаційної революції цей процес розвивається з інтенсивним прискоренням. Він невідворотний. У результаті змінюється стратегічна спрямованість загального вектора глобальної еволюції - її домінантою стає процес децентралізації, утвердження пріоритетності горизонтальних взаємозалежностей, їх дестандартизація, небачене досі примноження форм і типів варіантності. З цих позицій я намагаюся зрозуміти сенс денонсації Д.Трампом Транстихоокеанської угоди. Це майже 40% світової торгівлі, 12 багато в чому різноформатних за своїми політичними домінантами країн. Навіщо було уніфікувати торговельні відносини між ними, коли в сучасному швидкозмінному світі, світі, де обсяг управлінської інформації подвоюється кожні три роки, горизонтальні двосторонні зв'язки за своїми можливостями є на порядок креативнішими.

У цьому процесі важливо й інше. Читач добре розуміє, що в системі інформаційних мереж немає й не може бути центру і периферії, старших і молодших, хороших і поганих, перспективних і неперспективних суб'єктів. У світі мереж ніхто не прагне до влади; отже, тут зникає простір для силового лідерства. Започаткування світу глобальних мереж - це кінець епохи гегемонії та водночас, як стверджує відомий американський вчений І. Валлерстайн, початок "постгегемоністської ери".

Нарешті, важливим є ще один підсумковий результат мережевої перебудови глобального простору. Його стратегічна перспектива - не багатополярний, як прийнято вважати, а аполярний світ, світ рівногідних суб'єктів. Коли, як ми вже говорили про це, Дж. Байден, заявляє, що кожна країна мусить взяти на себе частину відповідальності за майбутнє світу, то в цьому з усією очевидністю проглядається перевага аполярності. Вельми показово і те, що ця ж позиція фактично була присутня і в виступі в Давосі одного з лідерів КНР Сі Цзіньпіна, який запропонував "переформатувати глобалізацію, оскільки в цьому процесі бракує рівності між країнами". Природно, аполярний світ не тільки не виключає, а й передбачає широке різноманіття регіональних (або інших) інтеграційних об'єднань. Але їх основою дедалі більшою мірою ставатимуть не жорсткі, а м'які формоутворення, інтеграційні структури переважно горизонтального формату, не вертикально-силове лідерство, а лідерство прикладу. В адекватний спосіб здійснюватиметься і реформування Євросоюзу, іншого просто не існує. Час поглиблення централізації відходить у минуле. Лідери ЄС повинні розуміти це. Йдеться про формування функціонально різноманітної, багаторівневої системи інтегральних зв'язків, де кожна країна-учасниця зможе реалізувати себе адекватно власним пріоритетам. І це не послаблення, а навпаки, логіка істотного посилення Євросоюзу, основа примноження його креативних можливостей. Для України був би вельми прийнятним саме такий контекст неминучого адекватно логіці здійснюваних глобальних трансформацій реформування ЄС.

- Ви говорите про нову модель лідерства - лідерство прикладу. Які країни можуть претендувати на цей статус?

- Якби Б.Обаму було обрано на третій термін президентства, я на перше місце у відповідному рейтингу поставив би США. Для лідера-гегемона необхідні м'язи, для лідера-прикладу - інтелект. Барак Обама дійсно був найінтелектуальнішим президентом в історії США. Але, на жаль, президенти в Америці можуть обиратися тільки на два терміни... Без США функція лідера-прикладу по праву може бути реалізована Японією, в Європі - Великою Британією. Вихід зі структури ЄС, як я це розумію, багато в чому розрахований (небезпідставно) в тому числі і на таку перспективу... Я не називаю Німеччину. Країна була хороша для функцій лідера-гегемона. "Прусська ментальність" Німеччини, яка зазвичай віддає перевагу не гнучким, а жорстким детермінантам, за всіх чеснот цієї країни не дозволяє їй претендувати на відповідне місце. Багато з проблем Євросоюзу, що сформувалися останніми роками, пов'язані зі спробами його відповідної германізації. Цілком заслужений високий авторитет пані Меркель зіграв тут далеко не в усьому конструктивну роль. А взагалі треба розуміти, що в епосі, яка народжується, принцип "розмір країни визначає її влада" йде в минуле. Логіка лідерства формується іншим - легкістю й рухливістю функціональних форм, їх динамізмом і адаптивністю. У цьому сенсі розмір країни не має жодного значення. Лідером-прикладом можуть стати і малі країни, прийде час - і Україна.

До речі, положення про нове в перспективі лідерство США - лідерство на основі прикладу - було аргументоване Б.Обамою в його останніх виступах як президента. Ним же сформульовано вихідну позицію реалізації цієї мети: побудова економіки, яка працюватиме на всіх - на кожного американця. Діюча економіка - це інше. Це, як ми вже говорили, співвідношення багатства в пропорції 1 до 99 - один відсоток населення планети володіє таким же багатством, як решта 99%. У реальному вимірі економіка працює на цей один відсоток. У світі формується розуміння того, що пропорція 1 до 99 - це межа. Не тільки моральна, а й фізична. Далі - колапс. Необхідно створювати економіку, яка працює на всіх. Америка може і мусить стати прикладом у цьому. Американське лідерство ХХІ століття, як абсолютно правильно вважав Б.Обама, можливе лише на відповідній основі.

- Щоб підсумувати, спробуймо буквально в тезовому форматі об'єднати три взаємопов'язані проблеми: модель постіндустріальної глобалізації, яка нині формується, і а) місце держави; б) капіталізм чи соціалізм; в) кінець або справжня реалізація лібералізму. Без цього все вищесказане видається логічно незавершеним.

- Згоден. Перше - про державу. У контексті не багатополярної, а аполярної глобальної перспективи ми починаємо розуміти весь примітивізм домінуючої останніми десятиліттями не тільки на рівні наукових узагальнень, а й стратегічних рішень інтеграційної політики Євросоюзу - логіки зникаючої держави, її поглинання глобалізацією.Децентралізація глобалізаційного процесу - це, в моєму розумінні, основа фактичного ренесансу державності, її реанімація на новій основі, об'єктивні передумови її функціонального відновлення, а жодним чином не його заперечення. Повторюю - кризові проблеми ЄС, про які ми говорили, в багатьох аспектах визначаються неточностями трактувань цього питання фактичним демонтажем окремих життєво важливих структур державності країн - членів Союзу. Зараз це потрібно виправляти.

Друге. Новий формат глобалізації - це траєкторія капіталізації або соціалізації, в позитивному соціал-демократичному аспекті? Ні те, ні інше. Капіталізм, як і соціалізм - це формаційні утворення епохи індустріалізму, що йде в минуле, в її євроцентристській інтерпретації. Постіндустріальне - це за своєю суттю постформаційне суспільство. Я є автором монографії "Становлення суспільства постформаційної цивілізації", в якій аргументується відповідна позиція. Що являє собою епоха посткапіталізму? За Шумпетером, вона настає на етапі зрілості, коли переваги капіталізму роблять його зайвим. Трансформуючись у загальнолюдські цінності, вони реалізовують себе природним чином. Акцентуючи на цьому, ми повинні розуміти, що сучасний світ - це сформовані всім попереднім розвитком людства (природно, і капіталізму) принципово нові можливості історичного прогресу, які розташовуються поза межами капіталізму. Залишаючись за своєю суттю самим собою, капіталізм реалізувати їх не може. Настання епохи посткапіталізму і, відповідно, посткапіталістичної глобалізації зумовлюється цим.

Третє - про лібералізм. Епоха, що настає, - це епоха, як ми це розглядали, поглиблення індивідуалізації особистості, свобода вільної людини, логіка саморозвитку, а це три базисні визначення лібералізму. З цього висновок: новий світ - це світ лібералізації, що поглиблюється. Але крапку на цьому ставити не можна. Як я вже зазначав вище, світ дедалі більше розвертається ліворуч - у бік людини. Тому акценти повинні розставлятися на актуалізації соціальної парадигми лібералізму, можливо, навіть на синтезі лібералізму і соціал-демократичних принципів розвитку суспільства. Істина по суті цієї проблеми розташовується в цій площині.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі