Без нас

Щорічна інвестиційно-банківська конференція Euromoney - Форум Центральної та Східної Європи (ЦСЄ), що проходила 17-18 січня ц.р. в австрійській столиці вже в 17-й раз, - найбільша така подія для регіону ЦСЄ.

Мабуть, не випадково, що саме Відень приймає цей захід: австрійські банки (Raiffaizen International, Erste і Unicredit Bank Austria, що нині входить у групу) - найбільші гравці в регіоні, зокрема і в Україні. Всі вони, як і інші найактивніші оператори - City, BNP Paribas, HSBC, OTP, були серед співорганізаторів і спонсорів конференції.

Цього року тут зібралося понад тисячу учасників, які представляли уряди (на рівні віце-прем’єрів, міністрів і заступників міністрів), центральні банки та інших фінансових регуляторів, а також комерційні й інвестиційні банки, фонди, приватні компанії, дослідні структури та чимало інших організацій зі світу фінансів. Жоден урядовець від України участі в дискусіях не взяв.

Найважливішою обставиною, яка багато в чому визначила тональність і тематику обговорень, було оголошене наприкінці минулого тижня агентством Standard&Poors зниження кредитних рейтингів одразу дев’яти європейських країн. Причому відразу дві держави - Франція й Австрія - втратили найвищу кредитно-інвестиційну пробу (тепер їхній рейтинг становить АА+), а рейтинг Італії, як і Іспанії, Португалії та Кіпру, знизився відразу на два пункти.

Утім, не можна сказати, що таке зниження стало великим сюрпризом для ринків і інвесторів. Ба більше, його було, висловлюючись сленгом фінансистів, уже багато в чому «враховано в ціні», бо така можливість обговорювалася досить давно як завдяки чуткам, що періодично циркулювали, так і витокам інформації з самого агентства. І все-таки хорошого настрою цей факт явно не додав.

Незадовго до початку конференції член ради ЄЦБ і голова авст­рійського Національного банку Евальд Новотни заявив про намір монетарної влади вжити всіх можливих заходів для заспокоєння ситуації. Також австрійські офіційні особи обіцяли докласти всіх потрібних зусиль, щоб повернути країні найвищий кредитно-інвестиційний статус. Віце-канцлер Міхаель Шпінделеггер заявив, що потрібно «почати розумно та розважливо реформувати (фінансову) систему». При цьому, за його словами, основна загроза стабільності навряд чи виходить від діяльності банків в Австрії, а «скоріше пов’язана з ризиками, з якими австрійські банки стикаються через їх діяльність в інших країнах».

Як повідомила по ходу авторитетна британська Financial Times, серед заходів, що розглядалися, було й посилення тиску на австрійські банки з метою обмежити їхні вкладення в регіоні ЦСЄ. Такі плани було анонсовано ще в листопаді минулого року, за що офіційний Відень піддали най­жорст­кішій критиці як деякі краї­ни - потенційні «жертви», так і Єврокомісія, оскільки такі кроки означали б порушення одного з загальноєвропейських принципів - свободи переміщення капіталу.

Тож австрійські офіційні особи від таких планів, як мінімум публічно, до останнього часу відхрещувалися. А високопоставлені представники австрійських банків у кулуарах конференції заперечували наявність таких до них звернень.

Ба більше, під час конференції в Австрії відбулася й нарада групи «Віденська ініціатива», до якої входять Єврокомісія, Європейський центральний банк, а також банківські регулятори зі Східної Європи й таких країн, як Австрія, Італія, Бельгія, Франція та Німеччина. Відповідно до опуб­лікованої за підсумками наради заяви, МВФ, Європейський банк реконструкції та розвитку, Світо­вий банк і Європейський інвестиційний банк мають бути готовими до надання додаткової допомоги й фінансової підтримки банкам у Східній Європі.

Мета - через виділення більшого обсягу допомоги регіону пом’якшити наслідки зменшення банківських активів у східноєвропейських країнах. Також група закликала західноєвропейських регуляторів і законодавців до тіснішої спільної роботи над рекапіталізацією банків, оскільки «в умовах відсутності координації східно­європейським країнам загрожує надмірне й неорганізоване зменшення частки позикових коштів, а також кредитна криза».

За словами одного з обізнаних учасників конференції, у перелік країн, які можуть розраховувати на таку допомогу, було включено й Україну. І ця обставина, звичайно, тішить. А от пригнічує те, що нашу країну в згаданій вище статті FT назвали (разом з Угорщиною) серед держав регіону, що розглядаються як найбільш ризикові та нестабільні.
Пояснюються такі оцінки просто - з осені позаминулого року Київ не отримує фінансових траншів МВФ у рамках програми stand-by, яка все ще нібито діє. Угорщина, яка 2008 року (як і Україна) уникла банкрутства завдяки виділеному ЄС, МВФ і Світовим банком кредиту в 20 млрд. євро, тепер веде активні переговори про одержання нової допомоги. Однак успішності цих переговорів заважають прийняті угорськими політиками законодавчі нововведення, що суперечать загальноєвропейським принципам. Одне з найрезонансніших - обмеження незалежності центрального банку країни, проти якого виступає Єврокомісія, яка заявила, що поновить переговори с Угорщиною про фінансову допомогу тільки після оцінки цього закону. Голова МВФ Крістін Лагард наприкінці минулого тижня також заявила про неможливість виділити офіційному Будапешту якісь транші до того, як угорська влада продемонструє реальні кроки зі стабілізації національної економіки та проведення ефективної фінансової політики, яка не йшла б врозріз із нормами Євросоюзу.

«Не надто хороші наші справи, - похмуро поділився з автором цих рядків угорський колега в кулуарах конференції. - Занадто багато тут наших високопосадовців. Це яскраво демонструє, як відчайдушно країна потребує іноземних грошей». «Наших офіційних осіб тут практично немає, - подумалося, - але й це зовсім не тішить, адже Україні нині теж дуже пот­рібні зовнішні ресурси».

На жаль, у характеристиках угорської та української ситуацій можна провести нині чимало аналогій. І, очевидно, зовсім не випадково саме ці країни нині мають найменшу довіру в регіоні.

Однак і тут в угорців чимало переваг. Хоча б тому, що Угорщина є повноправним членом Євросоюзу. Та й оцінки ризикованості вкладень у цю країну з боку міжнародних інвесторів значно помірніші.

Так, якщо в Україні вартість страховки від дефолту (п’ятирічних кредитно-дефолтних свопів - CDS) досягала станом на 17 січня ц.р. 930 пунктів, то для Угорщини цей показник був майже на третину меншим (близько 690 пунктів).

До того ж угорські представники, як видно, не гребують з’являтися на міжнародних форумах, намагаючись пояснити іноземним інвесторам логіку своїх дій. Українським урядовим чиновникам, напевно, було не до того. Може, воно й так - які тут конференції, якщо під тобою хитається крісло?

Однак під час обговорення тем, які прямо стосувалися України, катастрофічно не вистачало офіційної позиції нашої влади (одна із секцій називалася «Фінансування інвестицій в Україні: можливості та виклики», інша стосувалася нашої земельної реформи). Можливо, тому місця в залі було заповнено лише наполовину (хоча під час деяких інших дискусій глядачі юрбилися навіть у проходах). Та й дискусії на тему інвестицій в Україні, прямо скажемо, не вийшло - учасникам не поставили жодного запитання із залу.
Питання ж із приводу планів стосовно України DT.UA адресувало представникові одного з найбільших іноземних інвесторів у нашій країні - Uniсredit Group.

Джанні Франко ПАПА, голова підрозділу банківської діяльності в регіоні Центральної та Східної Європи Uniсredit Group.

- Наскільки серйозні складнощі для бізнесу групи створює нині боргова криза, в епіцентрі якої опинилася Італія?

- Я не погоджуся, що Італія насправді є епіцентром кризи. Скоріше, вона - одна з країн, які від неї постраждали. Криза, як вам відомо, почалася в Греції, а вже потім поширилася й на нашу країну, причому в тому, що відбувається, є значна спекулятивна складова.
Також слід ураховувати, що, коли поглянути на структуру бізнесу групи, то лише третина наших активів нині припадає на Італію. Ще третина - на Німеччину й Австрію (це країни з дуже стабільними економіками і високими кредитними рейтингами) і третина, що залишилася, - на регіон Центральної та Східної Європи. Як ви можете бачити,
ми дуже добре диверсифіковані в контексті ризиків.

Структура групи побудована в такий спосіб, що регіон ЦСЄ (за винятком Польщі) перебуває «під парасолькою» її австрійського підрозділу - Bank Austria. Австрія ж, попри нещодавнє зниження її рейтингу одним з агентств, залишається країною з дуже високим рейтингом. Регіон ЦСЄ теж поки що не надто вражений кризою.

Тож я не бачу нині надто великих проблем для групи Unicredit саме тому, що ризики добре диверсифіковані, і не тільки територіально, а й за структурою вкладень.
Якщо ж повернутися до Італії, то наш новий уряд вживе всіх заходів для сприятливого виходу із ситуації, що склалася. Зниження суверенного рейтингу є, звичайно, неприємним моментом. Але ми впевнені, що країна в змозі з цим упоратися.

- Що в вас вселяє таку впевненість? Адже, як вважає чимало спостерігачів, від того, як Італія впорається з кризою, багато в чому залежатиме характер і глибина подальших проблем регіону загалом.

- Як італієць, я продовжую, як і раніше, вірити у свою країну та міцність її позицій у міжнародному співтоваристві і світовій економіці. Доводиться визнати, що в Італії є певні слабкості, які, зокрема, пов’язані з високим рівнем держборгу. Ця ситуація складалася й існувала протягом багатьох років, тож ніякої особливої новизни в цьому немає.
Впевнений, що останній фіскальний пакет, розроблений урядом, зменшить цю проблему.
Та крім слабких сторін, в Італії є й багато сильних. Зокре­ма, якщо поглянути на рівень індивідуального добробуту її громадян, то сумарно він учетверо-уп’ятеро перевищує борги уряду. Так, якщо держборг становить 1,9 трлн. євро, то добробут наших співвітчизників оцінюється в 9 трлн. євро. Що, поза сумнівом, є хорошим індикатором фінансової могутності країни. І хочу сказати, що Італія багата країна, яка має величезні внутрішні силу й потенціал, щоб подолати ситуацію, яка склалася.

Правда й те, що італійська економіка є третьою за розміром в єврозоні та другою - за розміром промислового виробництва. Будучи порівнянною за розміром з економіками всіх країн європейської периферії загалом, вона, як ви й самі зазначили, має величезне значення в загальноєвропейському і загальносвітовому контексті.

Тому розв’язання італійських проблем - найважливіше завдання для всього Євросоюзу. Проте ні в кого не повинно виникати сумнівів, що Італія має як достатню могутність, так і можливості, щоб вирішити поточні проблеми, і вона з цим упорається. Зокрема, канцлер Ні­меччини Ангела Меркель заявила кілька днів тому, що не сумнівається в цьому.
Стосовно зниження рейтингів, про яке ми говорили. Попри те, що циркулювали чутки про таку можливість, те, що сталося, все-таки було деякою мірою неприємним сюрпризом, не тільки по відношенню до Італії, але й багатьох інших європейських країн. Не хотілося б вдаватися в деталі, але ви напевно знаєте з повідомлень ЗМІ, як жорстко цей крок розкритикували представники структур Євросоюзу та урядів його окремих країн.

- За рахунок чого група збирається пережити важкі часи? Нещодавнє падіння курсу акцій Unicredit знову актуалізувало проблему достатності капіталу, вирішити яку можна тільки двома способами. Перший із них - залучення нових ресурсів у капітал, що в нинішніх умовах доволі проблематично, та й не може тривати нескінченно. Альтернативний спосіб - скорочення операцій, зокрема в найбільш ризикованих країнах регіону ЦСЄ (зокрема в Україні).

- Нинішнє залучення капіталу групою відбувається досить упевнено. І до 27 січня, як це заплановано, ми будемо мати кінцевий результат. Останнє падіння акцій, яке було фактично одноденним і мало спекулятивний характер, уже практично повністю компенсоване. Тому після успішного завершення нинішнього залучення нового капіталу ми матимемо адекватність капіталу на рівні біля 10%, що дозволяє віднести нас до найкраще капіталізованих груп у Європі. І це дає нам можливість підтримувати активність у всіх країнах присутності, включаючи Центральну і Східну Європу. Регіон ЦСЄ уже підтверджено групою як один із головних драйверів зростання її бізнесу та доходів. Тому ми зберігатимемо тут свою присутність і навіть розвиватимемо бізнес, так що здійснюване нарощування капіталу поширюватиметься і на цей регіон.

- Якою буде політика групи стосовно України? Адже зберігати присутність, поступово зводячи її до мінімуму, і розбудовувати бізнес, відкриваючи нові відділення та нарощуючи обсяги кредитування, - дуже різні, погодьтеся, підходи…

- Групу представляють в Україні, як відомо, два банки. Якщо говорити про Укрсоцбанк, то, на відміну від дочірніх структур багатьох інших європейських фінансових груп, він завжди залишався прибутковим, навіть у 2008-2009 роках, на які припав пік кризи. Особливо складною ситуація була 2009-го, коли спад економіки України склав біля 15%. Банківський ринок теж тоді скорочувався та зазнавав величезних збитків. Я працював в Україні протягом трьох років, тому дуже добре знаю ситуацію. Останній, 2011 рік, Укрсоцбанк теж відпрацював непогано.

Тому ми не збираємося скорочувати в Україні свою активність більшою мірою, ніж це буде продиктовано ринковими умовами. Що ми робимо в Україні, і не тільки тут, а й у всіх країнах присутності, - це дуже серйозно працюємо над підвищенням ефективності нашого бізнесу. Це та сфера, в яку ми тепер найбільше інвестуємо. В Україні, наприклад, ми повністю змінюємо IТ-систему. І це дуже серйозна інвестиція з погляду як грошових, так і часових витрат. Закінчення її впровадження заплановане на червень-липень 2012 року.

Також ми стали значно консервативніші в оцінці ризиків, але банк, як і раніше, зберігає четверте-п’яте місце на ринку, як це було й у передкризові роки. І ми маємо намір як мінімум зберігати існуючі позиції, тому говорити про значуще скорочення нашої ринкової частки та згортання бізнесу не доводиться.

Що ж стосується нарощування операцій, то тут справа більше в дефіциті адекватного попиту на кредити в Україні, ніж у браку пропозиції з боку банку.

- Так що чутки про можливий продаж вашої «дочки» в Україні можна вважати необгрунтованими?

- Чутки про можливий продаж наших дочірніх банків в Україні та Казахстані необгрунтовані, хоча й циркулюють уже понад рік. Гадаю, що їх з різних причин могли поширювати якісь зацікавлені сторони. Не хочу вдаватися в деталі або якісь спекуляції з цього приводу, але пот­рібні висновки можна зробити, виходячи як із прибутковості банку, так і зі здійснених вкладень у реструктуризацію його бізнесу, посилення менеджменту, удосконалення IТ-систем і процедур тощо.

- Ви згадали про ваш трирічний досвід роботи в Україні. Що, на ваш погляд, найбільше заважає розвитку банківського бізнесу та залученню інвестицій у нашій країні?

- Багато складностей банківського бізнесу в Україні нині схожі з тими, що ми спостерігаємо в сусідніх країнах: ідеться про загальне погіршення економічної кон’юнктури, зниження ділової та споживчої активності. Що ж до відмінностей, то, на мій погляд, розвиток банківського бізнесу в Україні найбільше стримують проблеми захисту прав кредиторів і належного виконання договірних зобов’язань. Тобто йдеться про складнощі для банків при поверненні вкладених грошей, коли видані кредити перестають обслуговуватися. Тому очевидно, що країна потребує більш чіткої і прозорої нормативно-правової бази в сфері кредитних відносин. Є проблеми з неупередженим та об’єктивним розглядом відповідних правовідносин у судових інстанціях, ретельним дотриманням чинних законів у виконавчих службах і правоохоронних органах.

На мій погляд, для української влади доцільно тісніше співпрацювати з міжнародними інвесторами і банками. У цьому контексті з’явилися певні позитивні зрушення, але все ще існує величезне поле для вдосконалення.