Газовий баланс України: рівняння на Фірташа?!

Президент Віктор Янукович, прем’єр Микола Азаров, міністр Юрій Бойко щедро роздали обіцян­ки - народу України та одночасно застереження - російським курато­рам «Газпрому»: в 2012 році «Наф­то­газ України» має намір скоротити імпорт газпромівського га­зу до 27,4 млрд. кубометрів. Глава Мініс­терства енергетики та вугільної промисловості Ю.Бойко публічно заявив, що вже подано заявку в «Газ­пром» про скорочення річного обся­гу імпорту «Нафтога­зом» на 5 млрд. кубометрів від «безштрафних» 33 млрд. кубомет­рів. Як відомо, контракт купівлі-продажу газу між «Нафтогазом України» і «Газпро­мом» від 19 січня 2009 року, який містить одностороннє зобов’я­зання НАКу «бери чи плати», передбачає можливість зменшення річного обсягу імпорту на 20% від обов’язко­вих 40 млрд. кубометрів, тобто до 33 млрд. кубометрів - без застосування російською стороною штрафних санкцій до «Нафтогазу» за недобір законтрактованого обсягу.

Плюс-мінус 5 мільярдів кубометрів

На підставі чого та на що розра­ховує український уряд, оголошую­чи про такий сміливий план? І не просто оголошуючи - такі прогнозні дані закладено в основу проекту закону України «Про Державну прог­раму економічного і соціального розвитку України на 2012 рік і основ­ні напрями розвитку на 2013 і 2014 ро­ки» (див. табл.1). Про­ект цієї держпрограми зареєст­рова­но у Верховній Раді 15 вересня. І, за словами спікера В.Лит­вина, уже внесено до порядку денного найближчого засідання пар­ламента­ріїв. Можна передбачити, що за тиж­день законодавці встигнули грунтовно вивчити більш як 130-сторінкову програмну працю уряду та визначитися з рішенням. Попри те, що в них було чимало інших першочергових законопроектів, як, наприклад, держбюд­жет-2012 та ін.?

У вищезгаданому проекті держпрограми-2012 справді зазначено, що «надходження імпортного газу для НАК «Нафтогаз України» становитимуть 27,4 млрд. кубометрів (на цей рік значаться 40 млрд.). У цьому самому документі (див. табл. 1) містяться відповіді й на вищенаведені запитання: на підставі чого й на що розраховує Кабмін?

Отже, ресурси природного газу на 2012 рік уряд прогнозує в обсязі 61,3 млрд. кубометрів (цього року очікується 81,8 млрд.). Ре­сурси традиційно складаються з газу, що видобувається в Україні (в основному підпри­ємст­ва­ми ДК «Укргазвидобування», ДАК «Чор­номорнафтогаз» і ВАТ «Укрнафта», а також близько 2 млрд. кубометрів, що видобуваються приватними і спільними підприємствами), - усього 21,58 млрд. кубометрів на майбутній рік (на нинішній - 20,76 млрд.), зі сформованих запасів у ПСГ - 5,8 млрд. кубометрів (16,11 млрд.), а також імпортного російського газу.

«Нахімічений» газовий баланс

Примітно, що уряд у розділі «Ресурси природного газу» окремою графою виділив «надходження з Марківського родовища (через ПВВГ с. Пархоменко)» з порівняно невеликим річним обсягом планованих надходжень - 187 млн. кубометрів газу на 2012 рік. Хоча насправді це імпорт з частини Марківського родовища, розташованого на території РФ.

Не значаться в розділі «імпорт» і «надход­ження від компанії Ostchem Holding Limited» із річним ресурсом на 2012-й в обсязі 6,33 млрд. кубометрів (на 2011-й - 4,65 млрд., 3,1 млрд. з яких уже поставлено у квітні–серпні). На­гадаю, що недавно НКРЕ видала ліцензію цій компанії на продаж в Україні газу за нерегульованим тарифом, і ця компанія також одержала право закуповувати газ не в «Нафтогазу», а прямо в «Газпрому» чи інших виробників газу. Наприклад у тієї самої РУЕ (див. DT.UA №16 від 28 квітня 2011 року).

От і виходить, що публічно оголошене міністром Ю.Бойком скорочення газозакупівель НАКом у «Газпрому» в 2012 році на 5 млрд. кубометрів - це всього лише підтвердження того, що квоту «Нафтогазу» на внутрішньому ринку скорочено майже на такий само обсяг. На користь Ostchem Holding Ltd…

Однак загальна умовно названа кількість імпортного газу на 2012 рік формально зберігається: 27,4 млрд. через «Нафтогаз», плюс марківські 0,19 млрд., плюс «фірташівські-остхімівські» 6,33 млрд., виходить близько 33,9 млрд. кубометрів. Тобто майже ті самі «безштрафні» контрактні обсяги.

Плюс-мінус… На користь кого?

Стверджувати не буду, але в тому самому кабмінівському проекті закону України «Про Державну програму економічного і соціального розвитку України на 2012 рік і основні напрями розвитку на 2013 і 2014 роки» можна знайти відповідь на це запитання. Достатньо згадати фірташівський Ostchem Holding Ltd. з 6,33 млрд. кубометрів газу.

Нескладно здогадатися, що цей обсяг газу призначений в основному для хімічного холдингу Д.Фірташа, співвласника РУЕ разом із «Газпромом». І не суть важливо, що в газовому балансі України 2012 року ви не знайдете (поки що?) згадування про Rosukrenergo AG - ні в розділі «ресурси», ні в розділі «розподіл» газу. Як не знайдете назви «Газпром». Та, будучи співвласниками РУЕ, в якого їх же партнер Фірташ закуповує газ поза обов’яз­ковою квотою та за іншими цінами, чим зобов’язаний «Нафтогаз України», і Д.Фірташ, і «Газпром» непогано заробляють на українському ринку. Уже сьогодні хімічні добрива, більшу частину яких виробляють підприємства, підконтрольні співзасновнику РУЕ, в Україні продаються відсотків на тридцять дорожче, ніж на зовнішніх ринках. Продукція металургійної галузі України, яка теж давно належить конкретним бізнесменам, а не державі, продається в Україні відсотків на двадцять дорожче, ніж на експорт. І оплачують усе це українські громадяни.

Може, тому Ю.Бойко в прямому ефірі переконував, що, мовляв, даремно ви вважаєте, що постачання газом приватних підприємств (а це в основному хімічні та металургійні) - це не турбота держави, отже, не складова газового балансу країни?!

Чого лише варті плани зі збільшення виробництва продукції хімічної галузі (див. табл. 2)! А вже в скільки обійдуться!.. Як свідчить практика останніх років, що нижчі ціни на цю групу товарів на зовнішньому ринку, то охочіше виробники експортно-орієнтованої продукції компенсують недоотриманий прибуток на ринку України. І, з цього погляду, ціна газу для недержавних підприємств не може не турбувати державу, тобто Кабмін. І, безумовно, ціна такої продукції залежить від держполітики «на газ». І кому, як не міністру Міненерго­вугільпрому, це знати? Але як та з чого ця ціна - для покупців продукції - формується, ні він, ні будь-хто інший не розповідають. Вочевидь, тому що це справжня «державно-комерційна таємниця»…

Чи не тому дочірня компанія «Нафтогазу» - «Газ України» буквально кричить про мільярдні борги підприємств тепло-комунальної енергетики (ТКЕ), але жодним словом не згадує про борги фірташівських хіміків, як і про борги приватної металургії Р.Ахметова та небагатьох йому подібних?

Хто заплатить за «навар»?

Якщо купити газпромівський газ, скажімо, по 430 дол. за тисячу кубометрів (що доведеться зробити «Нафтогазу»), а продати надлишок європейцям, але вже у вигляді газу «власного видобутку» по 230 дол., то хто «навариться» на 200 дол. і хто оплатить цей «навар»? Це не риторичне запитання.

Баланс, у тому числі газовий, - це в рівних частках надходження і витрачання ресурсів. У газовому балансі це ресурси газу та їх розподіл за рік. Про ресурси (надходження газу) йшлося вище. Тепер поговоримо про запланований розподіл ресурсів природного газу на 2012 рік.

Жодної комерційної, а тим паче державної таємниці не відкрию, якщо скажу, що поки що Україна не планує експорту газу (див. табл. 1). У цьому кожен охочий може переконатися, ознайомившись із законопроектом кабмінівської держпрограми-2012 на сайті Верхов­ної Ради.

Хоча глава Міненерговугільпрому Ю.Бой­ко «отсель грозит» «Газпрому». Мовляв, якщо російська сторона наполягатиме на викупі всього обов’язкового обсягу (не менш як
33 млрд. кубометрів), то українська сторона його купить, але надлишок продасть. Причому не реекспортує дорогий російський газ (у проекті держбюджету України на 2012 рік закладено середньорічну ціну газу понад 400 дол. за 1000 кубометрів), а запропонує європейсь­ким покупцям газ, видобутий в Україні, - май­же вдвічі дешевше, ніж імпортний російський.

Формально це лише «заміщення газу» (папір усе стерпить…). І «Газпрому» складно буде прискіпатися до цього під приводом порушення заборони на реекспорт його газу з України. Досвід експорту газу (саме обсягом близько 5 млрд. кубометрів) у пана Бойка є з часів його приходу в «Нафтогаз». Покупці, слід вважати, теж нікуди не зникли. Тим більше якщо їм або іншим запропонувати газ дешевше, ніж вони купують у «Газпрому». Особливо на тлі того, як газові компанії Німеччини, Болгарії та деяких інших європейських країн уже домоглися від «Газпрому» зниження цін на газ, який закуповують за довгостроковими контрактами.

Набагато складніше буде з ціною газу для українських споживачів. І справа навіть не в тому, що згідно з урядовою постановою газ, що видобувається в Україні, має поставлятися для забезпечення потреб населення, бюд­жетних підприємств і організацій, а також комунально-побутових. Причому продавати його НАК зобов’язана за регульованим НКРЕ тарифом, який значно нижчий від його собівартості, а тим більше майже на 40% дешевший за імпортний. Різницю компенсує державний і місцеві бюджети. Із чого вони формуються? З податків і платежів підприємств і громадян. Тож хто оплачує в результаті субсидовані ціни на газ? Правильно, ми ж і оплачуємо, зі своєї ж кишені. І залежно від різниці цін газу власного видобутку, імпортного, й того, що поставляється за регульованими державою цінами, ми оплатимо й «навар».

При цьому українських громадян давно попередили про майбутнє підвищення цін на енергоносії до рівня хоча б їхньої реальної собівартості. Рано чи пізно це станеться. І теоретично це єдиний вихід, щоб зістрибнути з газової голки. Населення в середньому споживає 9–11 млрд. кубометрів газу. Почне реально заощаджувати - платитиме менше. Навіть якщо газ йому продаватимуть вітчизняного видобутку та за повною ціною.

Інша річ, що доходи громадян не встигають за цінами не тільки на енергоносії, а й на інші товари та послуги.

А що ж до підприємств ТКЕ, то тут є питання. З одного боку, вони подають тепло і воду тим самим громадянам, тому начебто логічно розраховують на пільгові газові тарифи та газ вітчизняного видобутку. З іншого - значна частина підприємств ТКЕ вже приватні, як і експортно-орієнтована промисловість. І продають вони свої товари та послуги далеко не всім за пільговими тарифами. При цьому тому ж «Газу України» вони регулярно не платять навіть після того, як Кабмін списав майже
30 млрд. грн. внутрішньогалузевої заборгованості. Хоча з населення та інших споживачів плату одержують справно та майже в повному обсязі. Куди зникає різниця? Як формуються ціни на комунальні послуги? Чому громадяни платять за те, чого не одержують чи одержують невчасно та неякісно? Над цими запитаннями б’ються й споживачі газу та комунальних послуг, і МінЖКГ, і уряд. А комунікації як були дірявими, так і залишаються. І замість того, щоб задуматися, яким чином знешкодити ко­муналь­ну бомбу, схо­же на те, що комунальники разом із дер­жа­вою шукають спосіб, як змусити заплатити споживачів і за повну модернізацію ЖКГ.

І немає жодних гарантій, що отриманий у результаті можливого експорту газу «навар» буде спрямовано якщо не на згладжування цінового удару для населення, то хоча б на збільшення видобутку газу в Україні. Дина­міка видобутку газу та приросту розвіданих запасів в останні роки, а також прогноз видобутку нафти та газу в Україні на найближчі роки теж маловтішні. А масштабна роздача обіцянок і навіть ліцензій нехай навіть шановним іноземним видобувним компаніям сама по собі ще нічого не означає. Причому не має значення, про що йдеться - про видобуток газу на шельфі, глибоке буріння на суші чи використання нетрадиційних (як сланцевий газ) і відновлюваних енергоносіїв. Інвестори ще добре подумають, чи варто вкладати гроші в країні, де уряд частіше за все видає бажане за дійсне та відомий хіба що лише обіцянками. Особливо населенню-електорату.

Тому на такому тлі жонглювання цінами на газ власного видобутку, імпортний і потенційно експортний не викликає довіри. І з цього погляду є цілком логічним законопроект депутата С.Пашинського, який пропонує внес­ти зміни до Закону «Про основи функціонування ринку природного газу» для того, щоб не на рівні уряду (постанова Кабміну, як сьогодні), а на законодавчому «заборонити суб’єкту, уповноваженому Кабміном на формування ресурсу природного газу, який використовується для потреб населення, і його дочірнім підприємствам… реалізовувати товарний природний газ на експорт і зобов’язати реалізовувати… для потреб населення і житлово-комунального комплексу України». Хоча, як ішлося вище, такий варіант розв’язання проблеми не беззаперечний. Постанову Кабміну легко можна скасувати. Із законом, якщо його буде змінено, як пропонує С.Па­шинський, буде складніше. Та хіба уряд Азарова і Міненерговугільпром шукають легких шляхів?