Порча державної совісті (про прапори і «подонків»)

На Каннському кінофестивалі стався грандіозний конфуз. Мій любимий кінорежисер, геній нашої з вами сучасності, Ларс фон Трієр напередодні прем’єри «Меланхолії» нерозумно пожартував про «нацизм». І протягом 24 годин був видворений із престижного фестивалю, як злочинець!

Адмінрада Канн не стала заглядати генію «в зуби».

Не взяла до уваги великих заслуг маестро перед мистецтвом кіно.

Не розцінила (навіть після вибачень) пасаж на слизьку тему як медійну витівку усім відомого провокатора.

«Пішов геть!» - і все. Оскільки Захід - «за» політкоректність. Без озирань на титули-звання та інші великі творчі подвиги.

…Тут би саме час звернути наші погляди із Заходу - на східну сторону. І дещо згадати з недавніх медійних сюжетів однієї чудової країни... В якої, попереджаю, немає нічого спільного з Гондурасом!

***

Перший Національний. Старт Євробачення (перший півфінал). Батьки і діти, як завжди, біля телевізора. 22.00 година. Власне, початок шоу. Раптом «из маминой из спальни кривоногий и хромой…» Ні, то був не Мийдодір! То був один із підлеглих Є.Бенкендорфа і В.Арфуша, відряджений у Дюссельдорф, - коментатор пісенного шоу.

І ось за кадром у суворий прямоефірний час він розкриває... Взагалі, розкриває рота. І діти з батьками разом заплющують очі від його прямоефірної лайки, від пейоративної лексики - на «й...», на «б...».

Власне, приголомшена аудиторія, зокрема я, так одразу й не зрозуміла: що ж маємо побачити на Першому, на Національному? Може, порнуху якусь зі стогонами і матюками у виконанні коментатора Тимура? Чи все-таки це буде культурний конкурс пісні?

На додачу до всього розумні креативники з УТ-1 розміщують у кутку своєї телекартинки дивну абревіатуру... Неначебто вона покликана позначити величну триєдність: Євро-Бачення-Україна. Залишивши по всьому лише три перші букви - Є Б У... Батьки (та їхні натхнені чада) знову збадьорилися. Ага, одне слово, семимильними кроками, навіть без відстрілу горобців, до нас іде велика культурна революція з розгорнутим прапором УТ-1.

Навіть після того, як у деяких ЗМІ з’явилися повідомлення на цю тему - чи можна таке допускати... (від себе додам: за такий непрофесіоналізм звільняти треба в одну секунду, вирвавши мікрофон із рук!)... батьки-керівники УТ-1 солодко втішили країну: все гаразд, просто наші ніжні ведучі перенервували в прямому ефірі, а так усі вони - душки, зайчики, культурненькі... Одне слово: якщо наступного разу на Євробаченні, уже в Баку, цей-таки коментатор читатиме цілі розділи зі «Словника нецензурної лексики», то ви не лякайтеся, знайте: це лише відлуння «культурної революції» на УТ-1.

***

Канал СТБ. Розпал популярного шоу «Танці з зірками». Спеціально виписаний із Москви музично-аналітичний фрік (який у рамках цього танцювального проекту проходить під кличкою «Матильда Кшесинська») гучно обурюється «несправедливими» оцінками журі... Під «роздачу» потрапляє, власне, найавторитетніший і найтактовніший член журі - Раду Поклітару: керівник театру «Київ Модерн Балет». І «вина» його, як з’ясувалося, у молдавсько-румунському корінні. Ах!

У цьому місці, зрозуміло, не маю наміру переказувати хамський випад, що його й так багато хто чув у прямому ефірі. Однак відзначу ось що. Самі хами вибачення не просять - публічно - за образу національної гідності талановитого хореографа. Бачите, канал бере на себе невизначену місію «вибачливого» реверансу. І прямо за вуха тягне (не без допомоги телеглядачів!) кривляку-Терпсихору мало не до фіналу!

Тим часом у пристойному товаристві і, можливо, навіть у Гондурасі, з такими обурливими витівками розправилися б так, як... Як вчинили, наприклад, із модельєром Джоном Гальяно чи актором Чарлі Шінном, які жорстоко поплатилися за довгі й дурні язики. А язики їхні, як відомо, плювали в суспільство расистською слиною... (Щодо Гальяно, нагадаю, було заведено навіть справу). Думаю, «Діор», який позбувався з принципових міркувань Гальяно, фінансово ризикував більше, ніж СТБ, показавши на двері московському Дарт Вейдеру.

***

День Перемоги. «Как он был от нас далек…» Архаїчно патріотичний Харків запрошує на виступ перед ветеранами Великої Вітчизняної війни (а все це люди, на жаль, уже передінфарктного стану...) улюблених артистів О.Ткаченка з «1+1». Це, образно кажучи, всім відомі - Кіт Базиліо (репер) і його Лисиця Аліса (сексуальна брюнетка). Солодка парочка під час святкового концерту мало не добиває поки що живих ветеранів голоблею. Пройшовши через неймовірні труднощі боротьби з фашизмом, наші літні бійці спасували - перед зустріччю зі знавіснілою вульгарщиною... Під легендарну пісню «Синенький, скромный платочек» (який падав з опущених плечей) Лисиця Аліса наділа синенький і зовсім нескромний купальник - настільки відвертий, що всі складки її чудового тіла були до неможливості підкреслені та рельєфно округлені. І бідні бабусі-ветерани відразу потягнулися по валідол. А стійкіші дідусі згадали лексику фронтових часів: це як, мать вашу, вибачте, розуміти?

Взагалі, не знаю, як це коментувати. І чи доречна тут іронія? Але ж хтось цих-таки «артистів» запрошує? Хтось затверджує їхній репертуар та купальники?

Чи - «свобода творчості» вже накрила мідним тазом навіть рештки здорового глузду і людського співчуття до людей похилого віку?

Тим часом «1+1», який у хвіст і в гриву піарить цих «двох зірок», підносить ветеранам ще один подарунок. Саме у дні Перемоги. У найкращий ефірний час на каналі запускають кінокартину «Гітлер, капут!». Найогиднішу, найбездарнішу й найаморальнішу «пародію» на... 9 травня... Коли, зібравши в один колгосп весь попсовий «зоопарк», американський режисер ніби «стьобає» і тему війни, і тему ні в чому не винного Штірлиця, і тему подвигу в цій війні...

Найбільше дивує, що ніхто з наших захисників «червоного прапора», які різко активізувалися й радикально налаштувалися (галасували тими днями у Львові), так і не виявив вкрай очікуваного «радикалізму» - вже і в цих, згаданих, питаннях... Коли Перемозі плюють в обличчя - публічно, медійно... Прямо з ходу - прямо з екрана...

***

Канал «Інтер». І хотілося б якусь дату вказати... Але, оскільки твори «95 кварталу» популяризуються на цьому каналі цілодобово, то яка різниця, до якого числа прив’язати вже цей, черговий, сюжет?.. Про який, до речі, розповіла у своєму блозі письменниця Марія Матіос (на «УП»). Там і прочитав... Бо «Інтер» останнім часом із ганьбою вигнаний з моєї особистої телевізійної панелі: якнайдалі-якнайнижче! Щоб навіть норовливий пульт зайвий раз не смикався і не «збуджувався» на квартальну «разлюлі-малину».

Матіос пише про «жарти» на конкретному каналі і на відомому «кварталі», буцімто адресовані колишньому міністру внутрішніх справ Луценку... Бригада Зеленського «жартує» так: буцімто всі чекають-не дочекаються, коли ж побачать цього відомого бранця на Хрещатику, та з віником у руках, що в такий спосіб відбуватиме своє покарання...

Ось під різні види й жанри можна «втиснути» будь що: жарти, чорний гумор, «білий» гумор, сарказм, пародію... Але як «втиснути» в мізки цим задорновим, котрі строчать кулеметними чергами для квартальних коміків чим далі то непристойніші тексти, що є «жарти», які давно межують із підлістю. З ницістю. З відсутністю бодай якоїсь людяності. Звісно, нічого описувати, у якому стані сьогодні перебуває ця людина - як об’єкт «пародій», - усі й так про це знають... Гадаю, у значно гіршому він стані, ніж пересмішники, які наростили жирок на прайм-таймі.

***

«Україна». Палац культури і країна. На сцені, так би мовити, головної споруди культури цієї весни виступає Comedy Club, улюблений творчий колектив наших нуворишів. Як завжди, заїжджі російські гастролери у своєму репертуарі апелюють до давно апробованого - до «п...», «х...» і «ж...». Можливо, найінтелігентніше звернення на цьому концерті: «Андрюшо Шевченко, а ти чого в ж...?» Увесь концерт під дахом головного «культурного» майданчика країни гримить винятковий і оглушливий мат... Але тільки матом репертуар не вичерпується. Штатний співробітник цього «Клаба» - Павло Воля - крокує далі... І, так би мовити, «підхоплює прапор», переступаючи будь-які межі політкоректності... Цей Воля, до речі, у сценічному житті себе називає «Гламурний подонок». Це в них такі спеціальні клички, модні тусовочні образи. Існують же і в іншому, далекому від мене, загадковому світі свої поганяли - типу «Шнир», «Хрящ», «Прищ», «Челюсть», «Вова Пітерський», «Юра Єнакієвський»... А тут - «свої», «гламурні подонки», отже...

Під час концерту одна з шанувальниць «гламурного», на вигляд мила дівчина, рушає до сцени, до героя вечора - зі зворушливим патріотичним підношенням. Із сувеніром. У вигляді прапора. Державного прапора України. «Гламурний подонок» такий подарунок приймає екстатично... «Це що, мені труси передали?!» - перепитав у шанувальниці, яка утримувала в руці, що здригнулася, наш державний символ... І вже деякі глядачі, котрі прикупили місця в партері (гривень так за 1800), помічають на фізіономії гламурного артиста міну відрази чи подиву, коли від «трусів» чи то погано пахне, чи ще щось, - але неодмінно хочеться гидливо відвернутися...

Воля тим часом не вгамовується й перепитує, киваючи на прапор: «Це що - те, що від Ющенка лишилося?..»

Зал аплодує... (Тут, звісно, я витримую МХАТівську паузу). А прозрілий колега «подонка» - Гарік Мартіросян - забирає скривджений прапор за лаштунки Палацу «Україна»...

Дарма й сподіватися, що після такого, пишу прописними - ГЛУМЛЕННЯ- хтось із ДУС викликав на килим керівника ПК «України»... Хтось запитав: а чи можливо допускати на головній культурній сцені мат-перемат з антидержавними вихватками?.. А потім ще й покарав суворо - за те, що сталося...

Чи, можливо, хтось - уже з Мінкульту - виступив із «нотою протесту» і наказав цим «подонкам» більше ногою не ступати не тільки на національну сцену, а й...

…А це ж - лише відлуння тепер дуже актуальної технології - «страсті за прапорами». Чи то синьо-жовтий прапор - державний. Чи то червоний - символ Перемоги. Усі ці прапори, очевидно, задіяні в одній репертуарній програмі - на потребу публіки?

***

Замість P.S. І не для порівняння... У 1969 - 1970-му вибухнув скандал. У зв’язку з державним прапором. Цей епізод спровокував згодом відкриті воєнні дії - між Гондурасом і Сальвадором. Середовище розбрату - не концертна вульгарність, а футбольні пристрасті. Протягом місяця команди двох країн мали провести серію матчів за вихід у фінал ЧС з футболу. Після другого матчу переміг Сальвадор. І в Сан-Сальвадорі почали знущатися з гондураських прапорів. Дійшло до їх спалювання. Гондурас повстав. Прокотилася хвиля насильства над сальвадорцями. Згодом Гондурас розриває дипломатичні відносини з країною-опонентом. А вже через два тижні через ці прапори починається війна - з активним застосуванням артилерії, авіації, бронетехніки. У справу втручається навіть ООН. І хоча ця війна - через прапор - тривала всього чотири дні, проте мир у країнах і в душах настав з роками.

Повторюю: не порівнюю, не утрирую, а лише нагадую й констатую... Україна - не Гондурас! Гідність тут більше не живе.