Третейські суди вдаються до численних зловживань

Діяльність третейських судів в Україні викликає багато дискусій. Інститут третейського розгляду спорів є ознакою розвиненого демократичного суспільства, що сприяє ефективному захисту прав та інтересів людей. Третейське судочинство має багатовікову історію і поширене в більшості країн світу. З іншого боку, в Україні — через недосконалість законодавчої бази — функціонування третейських судів не лише не дає позитивних результатів, а й призводить до істотних проблем і зловживань. Судова палата в цивільних справах Верховного суду України розглянула питання щодо узагальнення практики застосування судами Закону України «Про третейські суди».

Висновок такий: розгляд спо­рів третейськими судами в умовах недосконалого законодавчого регулювання їхньої діяльності створює в судовій практиці чимало проблем. З огляду на те, що кількість розглянутих третейськими судами справ стрімко зростає, а практика розгляду справ, пов’язаних з їхньою діяльністю, є вкрай суперечливою, ця проблема потребує термінового вирішення.

Наявність непоодиноких колізій та прогалин у законодавстві створює ґрунт для численних зловживань з боку третейських судів. Наприклад, третейські суди масово визнають дійсними незаконні договори про відчуження нерухомого майна, зокрема земельних ділянок сільськогоспо­дарського призначення, об’єк­тів самочинного та незавершеного будівництва. Частими є випадки ухвалення третейськими судами рішень з порушенням прав осіб, які не брали участі у третейському розгляді. За таких умов дер­жавні суди стають заручниками законодавчих прогалин і колізій, оскільки виконання рішень третейських судів здійснюється шляхом видачі відповідних виконавчих документів саме державними судами. Однією з найскладніших є проблема адекват­ного реа­гування на допущені тре­тейсь­кими судами порушення, вважають у Верховному суді України.

В основному проблеми судової практики, пов’язаної з розглядом справ третейськими судами, зумовлені недоліками законодавчого регулювання: колізіями між положеннями Закону «Про третейські суди» та процесуальним законодавством щодо територіальної підсудності справ; невиправданою обмеженістю та вичерпністю переліку підстав для відмови у видачі виконавчого документа на рішення третейського суду і підстав для його скасування; відсутністю у процесуальному законодавстві положень, які регулюють розгляд судами справ про видачу виконавчого документа на рішення третейського суду та про скасування рішення третейського суду; недоліками Закону «Про третейські суди» в частині, що регламентує організаційно-правові засади створення та функціонування третейських судів, зокрема третейських судів для вирішення конкретного спору (арбітражів ad hoc).

Водночас виявлено недоліки і в роботі державних судів. Зокрема непоодинокими є випадки необґрунтованої видачі виконавчих документів на рішення третейських судів за наявності підстав для відмови в такій видачі. Має місце недостатнє вивчення судами обставин справ за заявами про видачу виконавчого документа на рішення третейського суду.

Верховний суд України проаналізував також проблему захисту прав особи, яка не була стороною третейського розгляду, проте ухвалювалося рішення стосовно її прав та обов’язків. У згаданих вище висновках судової палати зазначено, що така особа має право звернутися до суду з вимогою скасувати рішення третейського суду.