Сміття як корисний продукт, або Просте вирішення складної проблеми

Звична, але проблемна, навіть на рівні сім’ї, ситуація — щодня потрібно винести сміття з дому. Але чи замислюємося ми про подальшу долю цього сміття? Іноземні фахівці вважають, що через два-три роки Україні загрожує справжня сміттєва катастрофа. Її невпинне наближення можемо спостерігати вже сьогодні — міські сміттєзвалища переповнені, їхні кордони підійшли впритул до житлових масивів. У сільській місцевості — те саме: під кожним кущем — стихійний смітник. Пластиковими пляшками й поліетиленовими пакетами рясно всіяно береги річок. Страждає атмосфера, підземні води, куди просочується отрута. Катастрофа й справді буде неминучою, якщо не дати цьому раду негайно.

Порятунок багато хто вбачає у будівництві сміттєспалювальних заводів. Але якщо й будувати, то сміттєпереробні. І насамперед потрібно облаштувати пункти сортування сміття. Без цього безглуздо навіть думати про якесь масштабне будівництво з переробки відходів. Існує чудовий європейський досвід, і його, бодай частково, можна впровадити й у нас.

Мабуть, найточнішим показником рівня організованості і цивілізованості країни є ставлення її жителів до проблеми сміття. Необхідно, щоб усі жителі країни попередньо його сортували. В Європі рекордними показниками організованості можуть похвалитися швейцарці й німці, які не лінуються віднести електричні елементи в певне місце, скляні пляшки вкинути в один контейнер, пластикові — в другий, папір — у третій, органічні рештки — в четвертий. Австралійці ще й досі жартують над детальною інструкцією, де викладено правила сортування й розподілу сміття. Але потроху люди там привчаються до порядку, хоч європейського рівня (у Швейцарії попередньо сортується понад 80% всього сміття) ще не досягли.

В Україні європейський досвід тільки починають застосовувати. Так, завдяки давній співпраці Берегівського району Закарпаття і Угорщини, створено угорсько-українське СП «Берег-Вертикал».

Нещодавно в Мукачевому та Береговому угорські фахівці організували виставку під гаслом: «З вашою допомогою — зі сміття корисний продукт!» На власні очі можна було побачити, що ми в буквальному сенсі закопуємо в землю мільйони доларів. Приміром, баночки з-під напоїв. В Угорщині їх збирають, пресують у брикети, після чого переплавляють. Заощаджується не одна тонна цінного металу для промисловості — алюмінію. Таку ж користь можна мати, переробляючи папір, скло й навіть пластикові пляшки, від яких потерпає наше довкілля.

У Береговому планується розмістити баки-контейнери окремо для скла, пластику й паперу. Кожен буде розраховано на 3 тис. населення. Попередньо проведуть інформаційну кампанію: через ЗМІ навчать, як слід сортувати сміття. Також заплановано серію лекцій у школах і дитячих садках. Та тільки чи достатньо кількох лекцій і публікацій, щоб населення почало сортувати сміття?

Як показує практика, встановлення баків ще не гарантує, що мешканець будинку принесе три пакети — із харчовими відходами, пластиком, склом. Скоріш за все (як це відбувається в Києві), усе разом викине в найближчий контейнер.

Свідомого ставлення до процесу сортування сміття потрібно навчати. Існує систематичний курс у школі, орієнтований на учнів 7—8 класів, покликаний сформувати усвідомлений вибір стилю життя, орієнтований на збереження довкілля для життя майбутніх поколінь. Курс має назву «Уроки для стійкого розвитку». Це не теоретичний курс про екологічні загрози та небезпеки. Ось заголовки із цього шкільного підручника: «Як отримати користь з некорисного», «Сортування сміття для подальшої переробки», «Вторинне використання паперу», «Компостування», «Сумки для покупок», «Нове життя старих речей».

Теми дуже конкретні — «Вода», «Енергія», «Покупки» і, зрозуміло, «Сміття». Протягом місяця учні досліджують, що саме викидається і яким чином зменшити кількість побутових відходів. Чи можливо до сміття ставитися як до ресурсів і як цього домогтися?

Коли цей курс почали впроваджувати, то найбільше проблем було з батьками учнів, які намагалися розібратися, що ми викидаємо. Саме батьки не вважали за потрібне сортувати сміття, викинули — і все. Але із часом діти почали виховувати батьків: «не в той пакет викинув», «навіщо викинув?»...

Можливо, саме в такій освітній площині й полягає вирішення проблеми сміття. І головне — починати цю роботу потрібно тоді, коли усталені стереотипи ще не заважають — у школі.