Як цхінвальський бліцкриг став «примусом до відставки». Воєнний аналіз бойових дій у Південній Осетії

Чому грузинський бліцкриг 8—10 серпня завершився провалом, а російські танки так по-хазяйськи катаються по Грузії? У цього феномена є багато політичних пояснень. Але в основі лежать суто воєнні причини — стратегічне планування російських, грузинських і осетинських командирів, тактика бойового застосування військ у зоні конфлікту, мобілізаційні можливості та військово-політичні завдання.

Збройні сили Південної Осетії були конгломератом ополченських формувань. Єдиними військовими підрозділами були республіканський ЗМОП і миротворчий батальйон «Аланія». Росія поставила осетинам велику кількість військової техніки — самих лише танків близько 80, включаючи Т-72, понад 100 стволів артилерії, мінометів, «Гради». Цієї техніки було б цілком досить, аби відбити наступ грузинів, адже оборонялися осетини на рідній землі. Проте були й мінуси. По-перше, Кокойти давним-давно звик в усьому покладатися на Москву, переконаний, що там контролюють ситуацію. По-друге, керувати сучасною зброєю може лише регулярна армія. Одна річ — коли силами диверсійних груп вести перестрілки на кордоні, і зовсім інша — широкомасштабні бойові дії. Централізоване керування військами, багатоканальний зв’язок, артилерійські, бронетанкові та протитанкові резерви — усіх цих найважливішіх операційних інструментів загальновійськового бою у осетинів, звісно, не було. Бойова техніка була розподілена по ополченських загонах або просто стояла на базі, без екіпажів і належної профілактики. І по-третє, пан Кокойти був упевнений, що в демілітаризованому за російсько-грузинським договором Цхінвалі йому взагалі нічого не загрожує — не наважаться.

Усі недоліки осетинської армії були чудово відомі вТбілісі. Слід віддати належне Михайлу Саакашвілі — усього за кілька років і п’ять мільярдів доларів він зумів створити 30-тисячну армію, яка була спеціально підготовлена американськими інструкторами для боротьби із сепаратистськими режимами.

Грузинська армія, котра майже в повному складі була введена в Південну Осетію, складалася з чотирьох піхотних бригад (1-ша грузинська піхотна бригада на момент початку війни перебувала в Іраку). Найважливішим компонентом збройних сил є артилерійська бригада. Також в операції брали участь окремі піхотні й танкові батальйони, загін спеціальних частин. Армія збалансована для тих завдань, які вона мусила вирішити. Грузини мали значну перевагу в бойовій техніці. Кістяк — 210 модернізованих танків Т-72. До складу артбригади входили 44 самохідні гаубиці, у тому числі важкі 203-мм «Піони», високомобільні чеські 152-мм «Дани», потужні радянські «Акації» того ж калібру, а також 42 реактивні системи залпового вогню, переважно — БМ-21 «Град». Грузинська авіація мала 10 модернізованих штурмовиків Су-25, а також кілька бойових вертольотів.

Російські війська в Південній Осетії представляла 58-ма армія Північно-Кавказького округу, котра на кордоні з Південною Осетією розмістила угруповання 19-ї мотострілецької дивізії. За чисельністю й оснащеністю бойовою технікою дивізія, укомплектована солдатами-строковиками, дещо поступалася грузинській армії. Козирем росіян є 4-та повітряна армія, котра, перебуваючи в повній бойовій готовності, на найближчих авіабазах мала два полки штурмовиків Су-25, полк бомбардувальників Су-24, ескадрилью винищувачів Су-27, три ескадрильї вертольотів і могла в найстисліші строки підсилити це ударне угруповання в кілька разів.

Оскільки періодичні вогневі контакти між осетинським і грузинським ополченням під Цхінвалі — пересічна подія для регіону, знайти привід для відплати було неважко.

Напевне на стратегічному рівні наступ Саакашвілі не був цілковитою несподіванкою для російського командування. У лютому цього року 58-та армія вже проводила навчання «Кавказький рубіж» зі швидкого перегрупування в район Рокського тунелю.

Бойові дії грузини почали ще 1 серпня. Командос у районі села Нулі створили загрозу Дзарській дорозі — єдиній великій магістралі, котра зв’язує Осетію через Рокський тунель із Росією. Осетинське командування і миротворчі сили РФ відреагували на ці демонстрації, і найбільш боєздатні формування осетинів направили в цей район. Оборону Цхінвалі було ослаблено. Попри різке загострення обстановки в Південній Осетії, ні осетинське керівництво, ні їхні російські радники не спромоглися зайнятися інженерним укріпленням своїх позицій, розгортанням бойової техніки і навіть не вважали за потрібне провести часткову мобілізацію. Вважалося, що, утримуючи шість ключових сіл на висотах навколо Цхінвалі, можна буде відбити невеликі атаки, а до великомасштабних дій грузини не готові.

Пізно вночі 7 серпня розпочався грузинський бліцкриг — маючи перевагу за рахунок тактичної виучки, організації зв’язку та розпізнавання для дій уночі, грузини почали методично придушувати вогневі точки осетинів на висотах навколо Цхінвалі. Точний і масований артобстріл, аналогів якому осетинські ополченці ще не знали, цілком деморалізував оборону. Тактична раптовість і нестандарт-
ність дій супротивника приголомшили осетинів. «Лінію Кокойти» грузинські війська пройшли, швидше за все, без серйозних втрат. Вогневому нальоту було піддано відразу всі командні пункти, вузли зв’язку і керування як осетинів, так і російських миротворчих сил.

Блискавично захопивши всі висоти навколо Цхінвалі, під прикриттям артобстрілу, грузини спробували на плечах приголомшених осетинських ополченців узяти місто. Це рішення стало стратегічною помилкою грузинського командування і, безперечно, було продиктоване політичними міркуваннями. Звичайно, захоплення Цхінвалі разом із висотами стало б значимою політичною перемогою, чудовим інформаційним приводом.

Однак, виконуючи піар-завдання, грузини загрузли в бою на другорядному напрямку. Грузинське командування занадто пізно усвідомило, що сполучною точкою, «шверпунктом» воєнних операцій в Осетії був аж ніяк не Цхінвалі — а Рокський тунель. Завдавання 8 серпня удару в обхід Цхінвалі, одночасно зі сковувальними діями біля міста цілком очевидно призвело б до захоплення стратегічного тунелю, і тоді Південна Осетія була б приречена. Безперечно, що такий варіант дій грузинські військові розробляли. Однак політичні міркування узяли гору.

Слід відзначити рішучі дії російської 58-ї армії. Обстановка була неясною, але частини 19-ї дивізії пішли через Рокський тунель із максимальною швидкістю. Блискавична атака була необхідна — це був єдиний шанс відтягти грузинські війська від ліквідації російсько-осетинського угруповання в Цхінвалі, оточеного і розстрілюваного з усіх боків і з повітря. Попри те, що цей маневр уже відпрацьовувався на навчаннях, контр-
атака росіян проводилася без розвідки, без прикриття з повітря бойовими вертольотами, без взаємодії з артилерією, без зв’язку зі штурмовою авіацією — хоча всіх цих засобів було задосить. Свою нездатність організувати грамотне управління на полі бою командуючий 58-ю
армією генерал Хрульов компенсував власною хоробрістю — він особисто повів солдатів на прорив. Авангард на околиці Цхінвалі потрапив у засідку і зазнав важких втрат. Хрульов був поранений. Проте атаки змусили грузинів негайно виділити сили для прикриття Дзарської дороги. А головне — Рокський тунель дістав надійний захист.

У цей час у небі над Цхінвалі вже з’явилися літаки 4-ї повітряної армії. Грузини втратили підтримку з повітря, а їхня артилерія змушена була маневрувати, рятуючись від бомбово-штурмових ударів.

У ніч із 8 на 9 серпня президент Саакашвілі, вочевидь, отримав прогноз військових експертів про перспективи війни з Росією. Навіть сторонньому спостерігачеві було очевидно, що 58-ма армія висувається в Осетію, а вона одна за чисельністю перевершує всю грузинську армію. Воювати за такого панування в повітрі противника, котрий постійно отримує підкріплення й активно атакує по всьому фронту, неможливо. Лінії комунікацій грузинів надзвичайно вразливі для повітряних ударів — до бази в Горі, а далі в Осетію веде всього одна магістраль, і перекрити її нічого не варто. Отже, постачання військ в Осетії буде зірване. Більше того, вже увечері 8 серпня російські ВПС завдали удару по військових об’єктах у самій Грузії, і стало ясно, що на наступну добу всі стратегічні об’єкти будуть уражені. Війна маленької Грузії з Росією була в принципі немислима з військового погляду. Тим більше, що Абхазія однозначно дала зрозуміти про наступ на своєму фронті в Західній Грузії.

Однак тут, безсумнівно, політичні міркування знов узяли гору над воєнними. Певне, грузинські політики розраховували, що розпачливі заклики до заступництва США вплинуть. Вашингтон підніме голос, Москва зупиниться, і мирні переговори почнуться в новому статус-кво, Грузія зможе вигідно поторгуватися щодо умов перемир’я. Ці політичні розрахунки коштували грузинській армії найбільших жертв. Грузинське командування не стало виводити свої частини з бою — навпаки, грузини вночі були кинуті в атаку. Цього разу наступ проводився саме там, де і слід було за наукою, — на Рокський тунель, а в Цхінвалі грузини вели переважно вогневий бій. Російські війська відбивали атаки за сприятливих умов — район дій противника був настільки невеликим, що дозволяв легко блокувати танконебезпечні напрямки і маневрувати вогнем по всьо-
му фронті. Для прикриття абхазького напрямку грузинами були кинуті значні за чисельністю, але слабкі за бойовими якостями війська, посилені ополченцями та поліцією.

Слід відзначити дії російської авіації, котрі привели до рішучого перелому у війні. Порівняно з діями американських ВПС у Югославії й Іраку, втрати мирного населення Грузії в ході повітряного наступу були невеликі, хоча трагічних промахів уникнути не вдалося. Головною сенсацією стали важкі втрати, офіційно визнані російським Генштабом, — три Су-25, а головне — стратегічний ракетоносець Ту-22М. Російська розвідка спрацювала неефективно, не розкривши систему ППО. Попри величезну перевагу в силах і наявність десятків боєготових бомбардувальників, авіанальоти 8—9 серпня здійснювалися малими групами по 2—4 літаки. Це не дозволяло виділити сили на знищення засобів ППО і на організацію радіоелектронної боротьби та розвідки, що помітно знижувало ефективність роботи ударної авіації, і призвело до втрат. Авіація погано взаємодіяла із сухопутними силами — інакше ліквідація грузинських позицій на цхінвальських висотах забрала б ще менше часу, а піхота зазнала значно менших втрат. Єдина магістраль Горі — Тбілісі так і не була повністю перерізана, і по ній хоч і з втратами, але тривало постачання і відступ грузинських військ.

Джерела «ДТ» у Міністерстві оборони вважають смішними анонімні виправдання російських військових за збитий Ту-22М — мовляв, збили літак українці на С-200. Комплекси С-200 до Грузії не поставляли. Ту-22М, за неофіційними даними, було збито ракетою комплексу військової ППО «Бук-1М» І ніякі українські ракетники за пультами не сиділи. Ту-22М для ураження цілей зовсім не потрібно входити в повітряний простір Грузії — те, що екіпажу поставили таке завдання і направили в район, де він потрапив під вогонь «Бука», свідчить про некомпетентність командування. Росії варто задуматися, що було б із її авіацією, якби противником була якась серйозніша у військовому сенсі країна.

Тільки 10 серпня, коли Саакашвілі усвідомив, що американці на допомогу не прийдуть, а росіяни не зупиняться, він прийняв рішення про порятунок армії. Війська були виведені із зони боїв одним кидком протягом наступної ночі. Не було навіть спроби затримати росіян на проміжних рубежах, щоб вивезти мирних жителів. Не було навіть подоби чеченського опору. А либонь Грузія значно придатніша для оборони та партизанських дій країна, аніж Чечня, і її армія чудово навчена й оснащена для такої тактики бою. Якби гірські дороги були перекриті невеличкими заслонами, у поєднанні з інженерними загородженнями (ось де стала б у пригоді інженерна бригада), то й російські десантники не їздили б по Грузії через три доби війни як у себе вдома.

Хоч як це вражаюче для кавказців, хоча грузини мали час і транспорт, влада просто покинула місцеве населення. У результаті осетинські партизанські загони дістали змогу помститися за свої зруйновані села і за Цхінвалі ні в чому не винним людям, а абхази спокійно зайняли спірні території, і нині спішно створюють лояльні адміністрації на цих територіях, де з часів Гамсахурдіа сильні сепаратистські настрої...

У результаті стрімкого «бліцкригу назад» грузини зазнали важких втрат у техніці й людях — ряд окремих частин у Кодорській ущелині були відрізані і здалися, а військова інфраструктура в Західній і Центральній Грузії цілком зруйнована.

Для України війна в Грузії — привід задуматися про те, що держава, де питаннями зовнішньої політики і безпеки займаються лише у вільний від внутрішніх розбірок час, завжди почуватиметься уразливою.