Біотоксиканти, біотехнології, біотероризм...

Нещодавно в Женеві (Швейцарія) проходило третє щорічне засідання держав — учасниць Конвенції про заборону розробки, виробництва та накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсинної зброї та про їх знищення. Україна на засіданні була представлена делегацією на чолі з академіком-секретарем відділення молекулярної біології, біохімії, експериментальної та клінічної фізіології НАН України, послом С.Комісаренком.

Учасники засідання зосередили свою увагу на питанні щодо змісту, поширення та прийняття кодексів поведінки для вчених, що працюють у галузі сучасної біології, біотехнології та медицини. Запровадження цих кодексів має стати, зокрема, додатковим засобом запобігання небезпекам, які можуть виникнути внаслідок свідомої чи несвідомої діяльності вчених, а також унеможливити розповсюдження небезпечних біологічних агентів та потрапляння їх до рук терористів.

Біотоксиканти в навколишньому середовищі

Українські дослідники, які працюють у галузі загальної токсикології, санітарно-хімічного захисту, профілактичної токсикології, епідеміології, бактеріології, інфекційних хвороб, медичної екології, останніми роками дедалі більше уваги приділяють біологічним чинникам, що впливають на здоров’я людини навіть на рівні впливів малої інтенсивності.

Якщо говорити з позицій медичної екології, то багато захворювань, які ми спостерігаємо, це виробничо й екологічно зумовлена патологія. Вона залежить від трьох основних чинників навколишнього середовища: хімічного, фізичного, біологічного. За великим рахунком, усі ці чинники взаємодіють із соціальними: непевністю у завтрашньому дні, невизначеністю економічного майбутнього, політичними негараздами. А ще з нераціональним способом життя, нервово-емоційним напруженням. За даними ВООЗ, недоліки медичного обслуговування серед інших факторів займають тільки 10—12 відсотків, інші причини названі. Тому впровадження у виробництво біотехнологій — справа хороша й потрібна. Але здійснюватися вона має за суворого дотримання принципів профілактичної медицини.

Головні труднощі, з якими продовжують стикатися дослідники в ході експерименту, а також під час аналізу й узагальнення отриманих даних, — це оцінка зрушень, викликаних в організмі впливом досліджуваних факторів. До якої категорії їх відносити — до фізіологічної норми чи до патології? Однозначно чіткого уявлення про те, що вважати нормою, поки не вироблено. Більшість дослідників включають до цього поняття й «серію відхилень в організмі зазначеної величини у відомому діапазоні». Але парадокс у тому, що точно визначити «відомий діапазон» — межі природних коливань досліджуваних показників — ми поки що не можемо.

Хотілося б наголосити на ще одній істотній обставині: аж ніяк не будь-яка зміна реакції організму на вплив середовища є шкідливою. Значення має тільки той поріг реагування, який можна розглядати як ознаку несприятливого ефекту. І все ж таки багато дослідників при оцінці стану організму такого диференціального підходу не дотримуються. До того ж при виборі математичних критеріїв оцінки, наприклад рівня значимості, часто не враховується не лише вказана обставина, а й такі принципово важливі моменти, як сфера поширення даного чинника середовища, ступінь жорсткості або пластичності досліджуваних показників, їхня специфічність стосовно даного впливу, ступінь відповідальності задачі, що вирішується в кожному конкретному випадку. Тим часом, чим небезпечніший ефект або чим відповідальніша сфера застосування досліджуваного агента й вища ступінь контакту з ним різних контингентів працюючих і населення, тим менш значимі зрушення варто сприймати як критичні.

Чи реальна загроза біотероризму?
Як їй протидіяти?

До честі українських дослідників не можна не визнати, що саме вони одними з перших спробували відповісти на це запитання. Токсиколог Володимир Шумейко з Інституту фармакології й токсикології АМН, інфекціоністи Михайло Андрейчин і Василь Конча з Тернопільського медичного університету представили на суд читача монографії, в яких узагальнили дані з цієї проблеми й на основі їх аналізу запропонували своє бачення принципів і конкретних заходів безпеки. У першій з них, що вийшла три роки тому під назвою «Екологічна токсикологія й тероризм», В.Шумейко докладно розглянув особливості впливу на людину основних біотоксикантів, симптоматику й методи діагностики інтоксикацій, що виникають внаслідок проникнення їх в організм, лікувальні й превентивні заходи. Особливу увагу було приділено токсикантам рослинного походження.

Говорячи про небезпеку підступних біотоксикантів та їхній вплив на центральну нервову систему, шлунково-кишковий тракт, функції серця й судин, обмінні процеси, слід особливо наголосити, що попри білкову природу вони мають надзвичайну стійкість у навколишньому середовищі. Настільки ж докладно в монографії розглянуто дію на організм грибів, що мають властивість токсиноутворення.

Що стосується власне біотероризму, то цій проблемі присвячені розділи, в яких викладені зміст міжнародних угод про протидію такій загрозі, конкретні способи запобігання наслідкам терористичних актів. Тут, щоправда, можна поскаржитися на невиправдану лаконічність викладу рекомендацій, що належать до комплексу спеціальних антитерористичних заходів. Певною прогалиною є відсутність необхідної диференціації в підходах до конкретних заходів, що диктуються завданнями екологічної токсикології, а також перспектив подальшої розробки заходів запобігання самій загрозі біотероризму.

Влада й антитерор

Слід визнати, що заходи протидії біотероризму ще недосконалі й малоефективні. Найбільш ефективною видається система протидії, налагоджена у США. Після страшної терористичної атаки 11 вересня 2001 року там прийняли Закон про захист здоров’я населення й реагування на біотероризм, що значно посилив здатність влади виявляти біологічні теракти й запобігати їм. Певних успіхів у захисті населення від загрози біотероризму досягнули в деяких західних країнах, наприклад в Італії та Польщі. Що ж до України, то автори вважають, що в цьому наша країна явно відстає, хоча й задокументовано сьогодні певні організаційні заходи щодо захисту населення від особливо небезпечних інфекцій. У монографії аргументується зміст основних заходів, покликаних поліпшувати систему медичної протидії біотероризму.

Наведемо основні з пропонованих невідкладних заходів: прийняти закон, який би регулював оптимальні дії й співробітництво різних служб у випадку біотерористичної атаки; запровадити періодичне навчання епідеміологів, інфекціоністів, працівників профільних лабораторій та інших медичних закладів на випадок нападу; забезпечити спеціальні автомобілі для групи біологічної розвідки й лабораторії типу ВSL-1,2,3 і 4; забезпечити працівників сучасним спецодягом та іншими засобами індивідуального захисту; впровадити комп’ютерні інформаційно-аналітичні системи для моніторингу стану навколишнього середовища й колективного імунітету жителів; розпочати генетичний моніторинг патогенних вірусів тварин для оцінки можливості «переключення» цих збудників на людину й налагодити відстеження еволюції патогенних для людини РНК-вірусів; ввести медичні аспекти боротьби з біотероризмом до навчальних програм вищих медичних навчальних закладів усіх рівнів акредитації; розробити державну наукову програму щодо проблеми запобігання й протидії біотероризму, в якій виокремити медичні аспекти боротьби, залучити до її розробки висококваліфікованих фахівців; розширити вітчизняне виробництво антибактеріальних, противірусних та імунобіологічних препаратів, а також патогенетичних засобів інтенсивної терапії; налагодити виробництво нових ефективних засобів імуноферментної імунофлуоресцентної та молекулярно-біологічної діагностики інфекційних хвороб; поліпшити співробітництво України з міжнародними організаціями, які виступають проти біотероризму і застосування біологічної зброї в будь-якій формі.

До наведених рекомендацій варто додати ще й наступні, що мають принципове значення. Це насамперед організація оперативних медико-біологічних підрозділів у спецзагонах Міністерства з надзвичайних ситуацій, які сьогодні створюються у всіх областях України. В їхньому складі варто передбачити фахівців у галузі токсикології, вірусології, бактеріології, інфекційних хвороб, професійної патології, медичної екології. Такі ж професіонали повинні входити до структур медицини катастроф і взаємодіяти із вказаними підрозділами. І ті, й інші повинні бути докладно ознайомлені із природою ксенобіотиків, що забруднюють навколишнє середовище, загрозою негативної дії токсикантів, у тому числі біологічних, яка може виникнути внаслідок терористичних актів у населених пунктах, на промислових підприємствах і транспорті. Сьогодні, використовуючи приклад інших країн, необхідно також сформувати у військових частинах групи швидкого реагування на біологічні впливи, що забезпечують забір відповідних проб, наступний їх аналіз, використання фізичних, хімічних, медико-біологічних методів і показників.

На закінчення слід зазначити, що розглянуті вище дані українських дослідників — вагомий внесок в усвідомлення значимості проблеми біотерористичної загрози. Зараз — слово за владними структурами, законодавцями, фахівцями й громадськістю.