«Сніг» падає на всіх. Режисер Євген Сивокінь: «Зробити мультфільм про наші вибори? Повірте, сатира мене вже давно не цікавить»

Поділитися
У французькому містечку Клермон-Феррані пройшов 28-й Міжнародний фестиваль короткометражних фільмів...

У французькому містечку Клермон-Феррані пройшов 28-й Міжнародний фестиваль короткометражних фільмів. У номінації «Найкращий анімаційний фільм» переміг український мультфільм «Засипле сніг дороги» нашого режисера Євгена Сивоконя. Євген Якович на цьому форумі був єдиним представником від нашої країни. Журі його роботу розцінило як оригінальну і складну за виконанням. В інтерв’ю «ДТ» класик українського анімаційного кіно торкнувся багатьох проблемних зрізів цього виду мистецтва. (Нагадаємо, що на фестивалі «Крок-2005» Євген Сивокінь одержав ще й спецприз нашої газети.)

— Євгене Яковичу, чи не виникало розбіжностей у журі на фестивалі в Клермон-Феррані з приводу оцінок вашому фільму?

— Не маю уявлення. Оскільки це таємниця слідства. Чесно кажучи, якби мій фільм і не одержав ніякої нагороди, я не дуже б засмутився, тому що його тепло сприйняли і глядачі, і колеги... І просто знайомі люди з різних країн. А журі? Це така справа... На цьому фестивалі фільм прийняли, а на іншому — хто знає. Адже й у журі живі люди, а не комп’ютери і роботи.

— А як часто в практиці мультиплікації застосовуються сипкі матеріали, адже це досить кропітка праця... Ви у своєму «Снігу...» використали сіль...

— Не дуже часто, але використовується. І таких «крейзі», як я, мало. Так, це досить трудомістка робота. Не хочу акцентувати увагу глядача на екзотичній технології. Краще, щоб публіка про це не думала. Пам’ятаю, коли я вперше дивився фільм Юрія Норштейна «Їжачок у тумані», думав, що звертатиму увагу на те, «як» це зроблено. Але нічого подібного. Минуло півтори хвилини, і фільм мене захопив. Я забув про аналіз. Вважаю, що велику лепту в успіх мого фільму вклав композитор Вадим Храпачов. Ми разом працюємо майже 25 років і розуміємо один одного буквально з півслова.

— Ваш фільм називають філософським. А чи була передісторія в цього сюжету? Це виключно ваша ідея чи усе ж таки сценарій кимось (або чимось) навіяний?

— Швидше це фільм-ностальгія, фільм-спогад. Я завжди помічав, що коли сніг запорошує асфальт, залишаються сліди — людські, собачі, пташині, потім сніг засипає їх знову, незабаром нашаровуються наступні відбитки і так далі... Цей образ у мене викликав аналогію з людським життям. Наші спогади зберігаються в пам’яті от такими шарами, їх «засипає сніг», і з’являються все нові й нові. Звідси і сценарій: літня людина згадує прожите життя, і поступово в пам’яті спливають якісь епізоди...

— Чи дотримуєтесь у своїх фільмах якогось особливого напряму в тематиці?

— Ні, не ставлю собі такого завдання. Роблю те, чого мені на даний момент хочеться. А жанр, стиль, матеріал йдуть від ідеї. Попередній фільм «Компромікс» був теж із сипких матеріалів. Це швидше філософська притча про боротьбу чорного і білого. Вони доповнюють одне одного: без чорного немає білого і навпаки, але коли боротьба припиняється, виходить сіре болото. Тобто коли ми йдемо на компроміс, нічого хорошого із цього не вийде. І ця «сіра маса» у мене утворилася після змішування вугільного порошку і солі...

— Ви працюєте в мультиплікації 45 років. Це майже півстоліття...

— Через тиждень буде 46. Кажуть, що так довго не живуть. Розвиток відбувається, і, звичайно, нерівномірний... Великий етап — від народження анімації до появи діснеївських мультфільмів, потім чималий відрізок часу зайняла школа Діснея;
у 60-ті у Європі був анімаційний вибух — нові технології, матеріали, потім застій, спад, а тепер знову підйом у зв’язку з комп’ютерними технологіями.

— А чому тоді сучасні діти так тягнуться до наших старих добрих мультфільмів?

— І правильно роблять. Ще в часи Радянського Союзу їх із задоволенням купували всі країни. Тоді в нас дуже багато робилося для дітей на бюджетні гроші. Причому стежили, щоб в основі була гуманна ідея. А сьогоднішні трансформери і черепашки-ніндзя на перший погляд так хвацько зроблені, але однотипні і холодні. Усе диктують гроші, проте серцю не накажеш...

— Ви працювали при «Київнаукфільмі» художником-постановником, режисером...

— Так, спочатку там був цех художньої анімації, потім Творче об’єднання, а в 1991 році утворилася кіностудія «Укранімафільм». Сьогодні немає вже «Київнаукфільму». Є НКУ — Національна кінематека України. Там усі приміщення здали в оренду і випускають один-два фільми на рік. «Укранімафільм» поки що існує. Ситуація складна. Лихоманить. Якийсь час, років зо три тому, студія була на межі виживання — півтора-два фільми на рік, грошей із бюджету не виділяли, народ розбігся. Тільки ентузіасти залишилися і робили мультфільми буквально за копійки. Потім фінансування поліпшилося, і торік наш продюсер запустив багато фільмів. Уже їдучи на фестиваль у Клермон-Феррані, я почав нову роботу. Але тепер усе знову законсервували. Кажуть, немає грошей. А ми сидимо і чекаємо.

— Ще кажуть, що аніматорів в Україні так само мало, як космонавтів...

— Це було раніше. Щоправда, нині і космонавтів стало більше... Малися на увазі справжні майстри. Адже сьогодні людина, яка має комп’ютер, натискає на кнопки, там щось ворушиться, і вона вже вважає себе аніматором.

— А чи є серед ваших студентів ті, що можуть гідно продовжити вашу справу?

— Повно! Ким я пишаюся, так це Степаном Ковалем, котрий одержав багато призів за фільм «Йшов трамвай № 9». Ще Сашко Шмигун, Толя Лавренишин, у них теж ціла обойма призів. Окрім них, є ціла когорта чудових талановитих молодих людей. Око на них у мене «набите». Коли дивлюся їхні роботи, то можу на 85% сказати, що з людини вийде.

— Чому українські мультфільми сьогодні частіше затребувані в Росії?

— З тих самих фінансових причин усю нашу колекцію, зроблену 1960 року, продали телебаченню Росії. Там платять більше, ніж тут. І це вигідно Мінкульту України. Виникає парадокс: коли я свої ж фільми, зроблені 15—20 років тому, бачу по каналу «РТР-планета», то переписую їх собі на касету... Адже автор має тільки право інтелектуальної власності. А всі комерційні права належать Мінкульту. Саме це відомство фінансує створення мультфільмів. Хоча це наші з вами бюджетні гроші!

— Як ви вважаєте, чи буде в Україні прийнято зміни до закону про авторське право? Адже часто автору просто невигідно що-небудь створювати, оскільки від прокату він не одержує ні копійки...

— Знаєте, 8 грудня минулого року була розмова на дуже високому рівні про насущні проблеми в анімації. У результаті прийняли рішення створити робочу групу, яка б поступово розібралася з низкою питань... І от ця група досі створюється... Хоча вперше у моєму житті на такому високому рівні розмовляли саме про мультиплікацію. Знаю, сьогодні країні не до цього — незабаром вибори. Але наша анімація не пасе задніх. Якщо полічити зібрані нами за останні п’ять років призи, то їх буде не менш як сорок! Причому з найпрестижніших фестивалів світу.

— Майже всі ваші мультфільми «для дорослих». Ви не намагалися «переформатуватися» ближче до запитів юної аудиторії?

— Так, практично все «для дорослих», за винятком двох — «Страна считалия» і «Носоріг». Коли створюю свої фільми, розраховую, що діти виростуть... Але мультфільм про носорога теж не зовсім дитячий. Вся суть у тому, що от собі був носоріг з дуже тонкою шкурою, тому відчував навіть найменший укус комара. Тому він уже не міг навіть на комашку наступити, бо зрозумів, що їй боляче. А побратими-носороги вигнали його зі свого стада і почали соромити... Коли мене викликали і запитали, про кого цей сюжет, я відповів: про поетів і художників, які дуже тонко відчувають світ. А в 60-ті роки «Голос Америки» регулярно мовив про наших дисидентів. У результаті фільм не вийшов на союзний екран. Дістав третю категорію, а я став «невиїзним» до 80-го року...

…Дотепер я вважав, що оскільки анімація — трудомісткий і дорогий процес, соромно робити пустушку, хочеться, щоб був згусток ідей. Тепер, на старості літ, думаю, що все потрібно робити гранично відверто. Режисер Інгмар Бергман говорив: «Мистецтво — це коли ваше послання, минаючи мозок, потрапляє в серце».

— А як ви поясните таке явище, як «мультиплікаційна попса»?

— Дуже просто... «Масяня» — найбільш яскравий приклад. На чому вона тримається? На молодіжному сленгу, репліках, які цікаві в наш час. Мінімум рухів — рот відкривається і закривається, ну хіба що трохи змінюється «інтер’єр». Це те, чого вимагає масова аудиторія. Характерний приклад: музиканта запитали: «Чому ти сьогодні так погано грав?» — «Піпл хаває...» — відповів він.

— Телебачення сьогодні зацікавлене не в штучних товарах, а в масовому виробництві. Індивідуальні твори витісняються серійними. Чи може це спричинити виродження мультиплікації як серйозного виду мистецтва?

— Думаю, ні. За всіх часів були художники, котрі, перебиваючись із хліба на воду, робили те, що їм до душі. Ім’я Ван Гога — перше, яке спало на думку. І, навпаки, завжди були придворні художники, вони жили в розкошах і писали те, що їм замовляли. Сьогодні цей поділ досить чітко проглядається і в анімації, і в ігровому кіно: арт-хауз і мейнстрим, тобто авторське і комерційне кіно. Хто хоче заробляти гроші, той робить серіали і рекламу. Ну і на здоров’я, якщо, зрештою, це виконано майстерно, а не халтурно. А Степан Коваль, приміром, робив свій «Йшов трамвай № 9» у неопалюваному приміщенні, у нього в руках замерзав пластилін... І поки є такі «божевільні», авторська анімація не зникне.

— На підтримку російської анімації на рік виділяється близько 10 млн. доларів. Яка ситуація у нас?

— Так, їх там добре фінансують. Причому сума збільшується рік у рік. У Суздалі щорічно проводиться Всеросійський анімаційний фестиваль. Я їм по-хорошому заздрю, бо є стільки роботи, на скільки вистачає робочих рук. Часто наших переманюють туди. А що робити, коли там більше платять?.. Нам торік збільшили фінансування до 5 млн. гривень. На ці гроші можна зробити дванадцять 10-хвилинних фільмів, залежно від вартості матеріалів. У мене, наприклад, вони дуже дешеві — два кілограми солі і вугільний порошок. Але багато чого визначається кількістю премій на міжнародних фестивалях. І тут ми з Росією на рівних. У нас узагалі парадоксальна ситуація... Зазвичай піраміда будується знизу, наприклад, як у спорті: масові заняття фізкультурою, виділяються найкращі, і на вершині — олімпійські чемпіони. В українській мультиплікації є «олімпійці», але немає кістяка, тобто основи піраміди.

— Багато дитячих товарів (чіпси, напої, футболки) із зображенням мультиплікаційних героїв — це ж своєрідний рекламний бізнес. Чи можуть рекламодавці України відгукнутися на якісь мультфільми вітчизняного виробництва?

— Тут знову питання авторського права. Якщо рекламодавці й відгукнуться, то нам від цього ні холодно ні жарко. Режисер козацької серії фільмів Володя Дахно нині намагається відстежувати всіх козаків, яких розміщують на етикетках, на сірникових коробках. У нього є юрист, котрий цим займається. Вони уклали договір і намагаються з цих фірм що-небудь отримати. Коли буде прийнятий закон, в усіх художників одразу з’явиться зацікавленість, щоб їхні персонажі кудись «потрапили». Поки спостерігається лише піратське використання.

— У кінематографі завжди існує проблема гарних сценаріїв. Яка ситуація в мультдраматургії?

— У старі часи були гарні сценаристи. Коли ж упав весь український кінематограф, вони просто розбіглися, тому що були незатребувані. Адже 200 грн. за сценарій — це сміх. Тепер вартість підвищили. Але треба виховувати новий загін майстрів, оскільки старої гвардії немає, а нова ще не з’явилася. Теоретично в університеті є сценарна майстерня, і там трапляються навіть ті, хто намагається писати для анімації. Але все-таки я прихильник того, щоб було авторське кіно: коли режисер сам придумує ідею і бачить, як конкретно це буде втілено. Адже те, що нормально для ігрового кіно, для анімації є неприйнятним. Федір Хитрук — динозавр радянської анімації, 1917 року народження (дай Боже йому здоров’я), автор серії «Вінні-Пуха», «Канікул Боніфація» і багатьох інших мультфільмів, сказав: «Був період, коли аніматори, як золотошукачі, намагалися застовпити ділянки в плані матеріалу (колаж, вирізки, пластилін), а тепер настав час розробляти цю жилу в глибину...». Наприклад, можна просто вирізувати персонаж із паперу, ручки-ніжки окремо. Але що зробив Юрій Норштейн, починаючи від «Їжачка в тумані» і закінчуючи «Шинеллю»?.. Його персонажі також із шматків паперу, але це набагато глибше, і в них величезні можливості для гри...

—А ви підтримуєте з Норштейном контакти?

— Звісно. Завжди зустрічаємося на фестивалях. Він живе в Москві і, маючи всі почесті, говорить про себе: «Я — неук». Тому що в нього немає освіти. Але дай Боже нам усім бути такими неуками. Адже він теж один з ортодоксів, які працюють тільки вручну, без комп’ютера...

От і свій фільм «Засипле сніг дороги» я називаю принциповим «ретро». По-перше, він знятий на плівку, а нині всі знімають на електронні носії; по-друге — сюжет: людина згадує прожите життя; а по-третє, у мене підібралася група, де середній вік зашкалює за пенсійний...

— Коли б вам одна з наших громадських сил запропонувала зробити анімацію на тему «Вибір України-2006», який би мультсюжет і які образи ви б використали?

— Зробити мультфільм про наші вибори? Повірте, мультсатира мене вже давно не цікавить. Я уже віддав данину сатиричним фільмам. І всі шкільні роки малював шаржі на вчителів. У політиці в мене є свої симпатії й антипатії. Але ламати голову над цим немає бажання.

Сивокінь Євген Якович народився 1937 року, закінчив графічне відділення Київського державного художнього інституту, режисер, художній керівник «УКРАНІМАФІЛЬМу».

Стисла фільмографія: «Осколки», «Людина, яка вміла літати», «Казка про доброго носорога», «Добре ім’я», «Від дзвінка до дзвінка», «Дріб», «Людина і слово», «Казка про білу крижинку», «Обережно — нерви!», «Двері», «Пригоди коваля Вакули», «Лінь», «Рокіровка», «Вікно», «Як у нашого Омелечка»...

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі