Про бутони, квіточки та ягідки

Щоб розібратися у схемі утворення, дії й розподілу прибутку в «РосУкрЕнерго», потрібно глибоко вдихнути, запастися терпінням і видихнути після прочитання тексту. Ми ж натомість постараємося, спираючись на документи, які є в розпорядженні редакції газети «Дзеркало тижня», максимально спрощено пояснити ці заплутані схеми.

Отже, компанія Rosukrenergo Aktiengesellschaft зареєстрована у швейцарському кантоні Цуг (Zug). І зараз ми зробимо перший карб, запам’ятавши, що, відповідно до кантонального законодавства, компанії, котрі реєструються в цьому кантоні, сплачують договірний фіксований податок. Про його величину під час реєстрації власники компанії домовляються з місцевою владою, встановлюючи фіксований обсяг. Цей обсяг може становити 30, а може - 3 млн. швейцарських франків, – як домовляться. Величина прибутку, який одержують підприємство та його акціонери, не впливає на обсяг податкових платежів.

Ідемо далі. Засновниками «РосУкрЕнерго» (РУЕ) стали:

По-перше, компанія Raiffeisen Investment, зареєстрована в Австрії за адресою Tegetthoffstrasse, 1, 1015 Wien. По-друге, громадянин Австрії Вольфганг Путчек. По-третє, ще один громадянин Австрії – Йорг Віндбіхлер.

Ці пани спільно з «Райффайзен Інвестмент» прийняли рішення про акціонування «РосУкрЕнерго». Було випущено 1000 акцій. По одній дісталося Путчеку та Віндбіхлеру, решту за собою зберіг «Райффайзен Інвестмент». І що ж засновники «РосУкрЕнерго» роблять із цими акціями? Вони їх передають двом австрійським холдингам. Перший холдинг називається Centragas («Центрагаз»), другий - Arosgas («Аросгаз»). Обидва холдинги, очевидно завдяки випадковому збігу обставин, зареєстровані за тією ж адресою, що й засновник «РосУкрЕнерго» «Райффайзен Інвестмент», а саме: Tegetthoffstrasse, 1, 1015 Wien.

Цей нюанс не є кримінальним, як і організація кожної з ланок росукренергівського ланцюжка. Він просто вказує на вибудовування всієї схеми з єдиного центру.

А тепер зробимо ще один карб: за австрійським законодавством, холдинг, який зареєстрований в Австрії, але не займається бізнесовою діяльністю на території цієї країни, податком не обкладається…

Рішенням засновників «РосУкрЕнерго», 500 акцій цієї швейцарської компанії передано холдингу «Аросгаз» і ще 500, включно з двома акціями Путчека та Віндбіхлера, - компанії «Центрагаз». Таким чином, акціонерами «РосУкрЕнерго» стають не просто два австрійських холдинги, а компанії, котрі утворюють ці холдинги. Саме вони є одержувачами прибутку, отриманого «РосУкрЕнерго». Обидва холдинги створені безліччю офшорних компаній і, можливо, приватних осіб. Переліком офшорних компаній, документально підтвердженим, редакція «Дзеркала тижня» не володіє. Втім, назви якихось «Систем Лтд.», зареєстрованих на Віргінських островах, Антигуа, Кіпрі, у Панамі чи Делавері, не скажуть нам нічого, але саме за цими компаніями стоять реальні власники і реальні одержувачі прибутку «РосУкрЕнерго». Їхні імена або імена довірених людей, на яких зареєстровано офшори, відомі лише реєстратору, в якого перебуває реєстр акціонерів «РосУкрЕнерго». На сьогодні тільки йому зі сторонніх осіб відомо, чи входять в австрійські холдинги компанії, які належать Семену Могилевичу, Дмитру Фірташу, Володимиру Путіну, Юрію Туманову, Юрію Бойку, представникам нової української влади або їхнім родичам.

І тепер третій карб. Діяльність офшорних компаній і, відповідно, їхній прибуток податком не обкладається. Таким чином, ми з вами бачимо результат продуманого ланцюжка tax-free. Численні офшорки, що належать реальним власникам «РосУкрЕнерго», податків не сплачують, створені ними два холдинги в самій Австрії комерційної діяльності не ведуть, бо Туркменистан, Узбекистан, Казахстан, Росія, Україна та ряд країн Європи, в які «РосУкрЕнерго» поставляє газ, до «австро-угорської імперії» РУЕ й ЕТГ не входять. А у швейцарському кантоні Цуг місцева влада радіє умовному, фіксованому податку, який не залежить від прибутку. Ось у кого потрібно вчитися «енергозбереження»! При цьому зауважимо, що прибутки «РосУкрЕнерго» обчислюються мільярдами доларів США, відповідно сотні мільйонів податків недоотримують бюджети ресурсних країн, а саме тих, які живлять компанію або своїми сировинними, або транзитними потужностями. Україна і Росія - лідери в цьому ряду.

Прибуток, який отримує «РосУкрЕнерго», у пропорції 50 на 50 розподіляється між холдингами «Центрагаз» і «Аросгаз». Ви ж пам’ятаєте, що саме цим холдингам було передано по 500 акцій «РосУкрЕнерго». У якій пропорції ці 500 акцій розподілено всередині холдингів між компаніями, котрі заснували «Центрагаз» і «Аросгаз», - невідомо. Тобто скільки одержує кожен із власників офшору, знають лише всередині кожного з холдингів. Але «Дзеркалу тижня» відомо, хто саме представляє ці холдинги і вершить розподіл. У розпорядженні редакції виявився протокол зборів акціонерів, на яких головував один із віце-президентів «Газпромбанку». На цих зборах було прийнято рішення про створення координаційного комітету з управління компанією. Холдинг «Центрагаз» повинні представляти Юрій Бойко, Ігор Воронін, Вольфганг Путчек і такий собі пан Шелтер-Джонс. Цікаво, що на час ухвалення рішення про те, що пан Бойко представляє «Центрагаз», він обіймав посаду голови НАК «Нафтогаз України» і був держслужбовцем, оскільки одночасно обіймав посаду першого заступника міністра палива й енергетики. Отже, будучи чиновником, Бойко не мав права представляти інтереси комерційної компанії. З цим фактом уже давно слід було розібратися на основі Закону «Про корупцію». Тим більше що, за даними «ДТ», в архівах НАК «Нафтогаз України» не відшукати жодного документа, який уповноважував би пана Бойка ввійти в координаційний комітет із управління «РосУкрЕнерго».

«Центрагаз» умовно заведено вважати «українським» холдингом, «Аросгаз» - «російським». І не умовно. Відповідно до згаданого протоколу засідання акціонерів, компанію «Аросгаз» представляють заступники голови правління РАТ «Газпром» Олексія Міллера: Комаров, Акімов, Рязанов. Компанію їм склав керівник газпромівської «дочки» Олександр Медведєв. Ось такий австрійський холдинг.

Уповноважені представники обох холдингів утворюють певний законодавчий орган. Особи ж, які символізують «виконавчу владу», уповноважені, зокрема, ставити підписи під договорами, що закріплюють угоди з участю «РосУкрЕнерго». Виконавчими директорами РУЕ є Чуйченко та Пальчиков. Саме вони поставили свої підписи під газовою угодою, підписаною Україною в Москві 4 січня. Пан Чуйченко тісними узами, за даними російської «Независимой газеты», пов’язаний із ФСБ. А пан Пальчиков – і взагалі примітна особа. І в даній ситуації йдеться не так про його яскраву біографію, в якій ім’я Могилевича трапляється через речення, а про те, що саме пан Пальчиков був виконавчим директором компанії «ЄвралТрансГаз» (ЄТГ). Побічно цей факт, поряд з іншими, дає підстави сприймати «РосУкрЕнерго» як наступницю ЄТГ.

Нагадаємо, що за фактом прихованої контрабанди газу ще 2005 року Служба безпеки порушила кримінальну справу, у зв’язку з чим у неофіційному київському офісі компанії ЄТГ було проведено обшук, у ході якого вилучено закордонні паспорти, виписані не тільки на невідомі прізвища, а й на осіб, чиї фотографії зберігаються в особових справах кучмівського керівництва НАК «Нафтогаз України». Документи, вилучені під час обшуку, проведеного, звісно, вже за нової влади, дозволили слідчим констатувати: «РосУкрЕнерго» є наступницею «ЄвралТрансГазу» і працює приблизно за тими ж схемами, тільки масштабніше.

Під час створення «РосУкрЕнерго» формально не було порушено законів ні Росії, ні України (якщо, звісно, не загострювати увагу на антикорупційному законодавстві, яке може бути застосоване до окремих осіб, котрі обіймають за сумісництвом державні посади). Водночас схема роботи компанії, безумовно, тіньова, оскільки спрямована на виведення серйозних коштів за кордон. Причому коштів, потенційним одержувачем яких міг і повинен був стати бюджет. Візьмемо для прикладу російський. Запитується в задачці: чи міг транзитом туркменського газу для України по території Росії займатися сам «Газпром»? Міг, але цей транзит із низки чиїхось міркувань був переданий «РосУкрЕнерго». Звісно, величина транзитної ставки – комерційна таємниця, захована в договорі між «Газпромом» і «РосУкрЕнерго». Однак газовикам відомо, що туркменський газ в Україну РУЕ поставляла за внутрішньоросійським тарифом на транзит. При цьому Україна платила вищу ставку, але вже не «Газпрому», а «РосУкрЕнерго». Таким чином, це перше місце, в якому російський бюджет втрачає мільярдну суму. Розрахунок із «РосУкрЕнерго» проводився газом. Торік приблизно 13 млрд. кубометрів Київ віддав за транзитні послуги не російській, а швейцарській компанії «РосУкрЕнерго». Цей газ було реалізовано в Європі за такими милими «Газпрому» ринковими цінами. І що бюджет Російської Федерації отримав від цієї реалізації? Звісно, нічого. Всі гроші осіли на рахунках акціонерів РУЕ.

Крім того, заведено вважати, що компанія «РосУкрЕнерго» створена для розширення обсягів експорту російського газу в Європу. З цією метою «Газпром» за нікому не відомими цінами (а за деякими даними, відпускна ціна добувачів може перебувати десь у районі 33 дол. за тисячу кубометрів) відпускає «РосУкрЕнерго» газ, який швейцарська компанія реалізує в Європі. Куди йде прибуток, із якого ніхто не сплачує податки? Правильно, в офшори, за якими стоять приватні акціонери компанії. Таким чином, «Газпром», а відповідно, і російський бюджет, втрачає багатомільярдні прибутки. На користь кого? На користь тих, хто дозволив створити схему, за якою потенційно державні кошти виводяться за кордон.

На цей час керівництво «Газпрому» заявило, що має намір розібратися із засновниками «РосУкрЕнерго». Дуже добре. Напевно, когось замучила совість і стало за державу прикро. А може, причина в іншому? Наприклад, у тому, що на не дуже примітну компанію «РосУкрЕнерго» після того, як вона опинилася в епіцентрі «врегулювання» газового конфлікту, що так злякав Європу; після того, як вона стала практично монопольним постачальником азіатського газу в ту ж таки Європу, звернула увагу ФАТФ - міжнародна організація з боротьби з відмиванням грошей? Днями, за офіційно не підтвердженою інформацією, до швейцарського адвоката, котрий тримає реєстр акціонерів «РосУкрЕнерго», навідалися місцеві правоохоронці з рішенням суду, яке передбачає передачу всього списку акціонерів, включно з процесом розкриття бенефіціарів - імен тих, хто стоїть за офшорними компаніями. Адвокат не може не виконувати рішення місцевого суду...

Не виключено, що саме ці дії ФАТФ, а точніше – тих держав, які замовляють музику в цій організації, підштовхнули «Газпром» до необхідності зробити заяви, які були озвучені. Цікавість Держдуми також відіграла свою роль. Крім того, у Росії розуміють непрогнозованість ситуації в Україні, яка є, в особі своїх найбільш талановитих і «кручених» громадян, акціонером «РосУкрЕнерго». Отже, можна припустити, що Росія, так незграбно привернувши увагу до РУЕ, захоче тепер спішно замінити вітринних і реальних засновників та акціонерів компанії на офіційно-державні.

Втім, запитання до керівництва Росії з приводу розподілу вже отриманого швейцарською компанією прибутку можуть зберегтися. Щоправда, не відомо, хто їх Путіну поставить. Може, представники тих угруповань у ФСБ й «Газпромі», які були дуже незадоволені появою, роллю та масштабами зростання «РосУкрЕнерго»? Може, ті люди, котрі не вважали, що «РосУкрЕнерго» повинно стати «перевалочною базою» Володимира Путіна від терміну до терміну? В сенсі - президентського. Може, ті люди, котрі передали українським політикам текст угоди, яка була підписана в Москві у ніч на 4 січня і яку згодом уже українська сторона, звісно – неофіційна, вкинула в Інтернет? Одне слово, історія з «РосУкрЕнерго» може бути використана в російській внутрішньополітичній міжклановій боротьбі. Саме тому путінська частина «Газпрому» прагне якнайшвидше навести блиск щодо власної частки в компанії.

Українська частка - питання інше. Не всі люди, котрі володіють нею, перебувають при владі. Це - раз. Опозиція в Україні активна й заможна - це два. Отже, вона може не тільки аналізувати інформацію, а й отримувати її. Крім того, у Службі безпеки України вже нагромаджено досить багато матеріалів, які дозволяють відкривати справи не тільки за фактом, а й проти конкретних персонажів.

За даними «ДТ», на початку цього тижня голова СБУ Ігор Дріжчаний уперше виявив цікавість до матеріалів Служби у справах, які стосуються ЄТГ і РУЕ. Виявилося, що група, яка йшла по сліду розкриття тіньових схем, котрі діяли на території України, розсіяна й давно не працює у справі. За даними «ДТ», Дріжчаний розпорядився зібрати її знову, але яку команду - «Лягай!» чи «В атаку!» - отримають слідчі, нам не відомо.

Є підстави вважати, що особи, безпосередньо пов’язані з діяльністю РУЕ, розпочали активний переговорний процес зі своїми російськими візаві про надання їм громадянства РФ. Москва вже встигла набути репутацію нової Касабланки, і під її крилом спокійно почуваються цілий ряд персон, за якими сумують статті Кримінального кодексу України.

Враховуючи можливості Служби безпеки України, за бажання керівництва країни історія з результатами і схемами діяльності «РосУкрЕнерго» могла б бути розплутана досить швидко. Один такий шанс уже виявився прогавленим. Читачі пам’ятають, що «ДТ» у розділі «Влада» досить багато уваги приділяло компанії «РосУкрЕнерго», вказуючи ще півроку тому на ключову роль РУЕ в побудові відносин між Банковою та Кремлем. Але ми були далеко не першими, хто це зрозумів. Першим був той, хто ще під час виборчої кампанії привів Дмитра Фірташа до Віктора Ющенка. За деякими даними, цією людиною був Олександр Третьяков.

Із Дмитром Фірташем, якого багато видань світу називають мозковим центром посередницької газової схеми, після призначення на посаду прем’єра зустрічалася Юлія Тимошенко. Про що була розмова, нам не відомо. Можливо, з Фірташем намагалися домовитися, можливо - пригрозити. Але, в кожному разі, їхні стосунки з Тимошенко не склалися. Юлія Володимирівна, виходячи з міркувань, які вона позиціює як боротьбу проти тіньових схем у країні, розпочала війну з «РосУкрЕнерго». Є думка, що цю компанію вона просто хотіла замінити «Ітерою». Ми не можемо ні ствердити це, ні заперечити. Але, попри будь-який варіант відповіді, «РосУкрЕнерго» заслуговувала пильної уваги з боку Служби безпеки, оскільки Українська держава у зв’язку з діяльністю цієї компанії недоотримувала в держбюджет істотні кошти. Зате ці кошти могли одержувати екс-чиновники. Слід гадати, СБУ активно зайнялася РУЕ з подачі Юлії Тимошенко. Формально Юлія Володимирівна не мала права ставити завдання перед СБУ. Але, з одного боку, її непорушний тандем із Турчиновим, з іншого боку - масштабність і ціна питання для скарбниці давали привід Службі зайнятися розслідуванням. Не станемо забувати, що рішення про створення «РосУкрЕнерго» обговорювалося на зустрічі Кучма-Путін у червні 2004 року, що послужило провісником офіційного липневого народження РУЕ. Тобто йшлося про залученість перших осіб країни, що давало привід Службі безпеки зайнятися цим питанням.

Слідча група, створена під керівництвом новоспеченого заступника голови СБУ Андрія Кожемякіна, почала роботу не з нуля. Чимось СБУ вже володіла, оскільки попередницею РУЕ - угорською компанією ЄТГ - цікавився ще Ігор Смєшко.

За рішенням Тимошенко було розпочато тривалу перевірку державних монополій. НАК «Нафтогаз України» опинилася в цьому списку. Спочатку всі вважали, що достатньо буде місяця. Але, щоб розібрати завали розкритих зловживань, 30 днів виявилося замало. Термін дії перевірки було пролонговано. Слідчі багато до чого докопалися, до дуже багато чого: від окремих крадіжок до системних зловживань. Вони були вже близькі до пред’явлення персональних обвинувачень Юрію Бойку та Ігорю Вороніну. Однак слідство не було завершене з кількох причин: по-перше, Олександр Турчинов виявився лише наполовину головою Служби безпеки, своєю другою половиною він залишався політиком. І якщо інтереси слідства вимагали планомірної й тихої роботи, поєднаної з професійною координацією дій та ретельним документуванням доказів, то політичне єство прагнуло оперативних і гучних викриттів, що, радше, шкодило справі, ніж допомагало їй.

По-друге, новоспечений голова НАК «Нафтогаз» Олексій Івченко з кожним днем дедалі більше дратувався присутністю перевіряльників в офісі НАКу. Розуміння масштабності інструмента, який дістався йому в руки, зростало день у день, як, утім, і компетентність органів у схемах використання цього інструмента (причому не тільки попередньою командою НАКу). Скарги президентові на неможливість працювати в умовах багатомісячної перевірки частішали. Що стало однією з причин президентської заборони на втручання Тимошенко в діяльність НАКу.

По-третє, КРУ і СБУ перевірку НАКу, по суті, проводили без підтримки прокуратури й МВС, чия допомога в ряді ситуацій була їм украй необхідною.

По-четверте, слідчими найчастіше виступали вчорашні студенти від СБУ, які не мали не те що досвіду розплутування газових схем, а й простого слідчого досвіду. Не був до цього підготовлений і куратор слідчої групи - заступник голови Кожемякін. Наприклад, обшуки, які слідчі проводили в адміністративних приміщеннях НАК «Нафтогаз України», відбувалися не одночасно, а з проміжком у два тижні. Що, природно, дозволило основним дійовим особам знищити суттєві докази, які проливали світло на чимало аспектів діяльності екс-керівництва «Нафтогазу» стосовно «ЄвралТрансГазу» і «РосУкрЕнерго» як наступника ЄТГ.

І, нарешті, по-п’яте, півтора місяця Олександр Турчинов намагався доповісти президенту про стан розслідування у справі «РосУкрЕнерго». Нарешті він отримав аудієнцію у президента в серпні і був зустрінутий у дверях приймальні й у присутності кількох свідків одержав дві ЦВ: «Перестань стежити за моїми хлопцями» і «Перестань сварити мене з Путіним».

Сьогодні Віктор Андрійович заявляє, що йому ніхто до пуття не роз’яснив, що таке «РосУкрЕнерго», хто за ним стоїть і в чому полягають втрати України, пов’язані з діяльністю цієї організації. Президент лукавить. За даними «ДТ», близько 20 аналітичних записок, у яких містилися як прогнозування газової кризи, так і докладний опис діяльності «РосУкрЕнерго», протягом десяти місяців були передані Службою безпеки главі держави. Але є запитання: чи проходили вони крізь сито, яке охороняє дбайливо випестувані президентські уявлення про ситуацію з газом? А якщо проходили, то чи читав їх президент? А якщо читав, то чому не направив у НАК «Нафтогаз України» коротеньке доручення з проханням надати йому повний пакет інформації про компанію, котра відігравала чималу, а тепер відіграє ключову роль у забезпеченні України газом? За ідеєю, одержуючи депеші СБУ, Віктор Андрійович мав би звернутися до друга Олексія Івченка і сказати: «Слухай, тут СБУ весь час котить бочку на «РосУкрЕнерго». Передай мені все, що в тебе є на цю компанію».

Теоретично, Олексій Івченко мав би натиснути кнопку в комп’ютері і роздрукувати для президента повну довідку з даними, надання яких обов’язкове, коли укладається контракт з іноземним контрагентом: статутні документи, банківські гарантії (а враховуючи обсяг поставок – гарантії першокласного банку), банківські довідки про платоспроможність компанії, список акціонерів компанії і довідку про перевірку всього цього потрібним же для чогось департаментом безпеки НАК «Нафтогаз України». Але всього цього голова НАКу зробити не міг, бо цих даних в архівах НАКу немає і їх ніколи не вимагали у РУЕ під час підписання контрактів. Ні попереднє керівництво компанії, ні нинішнє. Може, Віктор Андрійович таке завдання ставив перед Службою безпеки? Якщо це й було, то невідомо, у якій формі, оскільки до жодного з компетентних у цьому питанні слідчих президентський запит не доводився, про що нам повідомило джерело в умовно діючій слідчій групі.

Слідство щодо ЄТГ і РУЕ загальмувалося ще наприкінці Турчинової кар’єри. Причина не в Олександрі Валентиновичі, а радше, в Юлії Володимирівні, яка, всіляко прагнучи не загострювати й так складні стосунки з президентом, тримала соратника за фалди. Після відставки Тимошенко і Турчинова слідство, по суті, виявилося замороженим. І, знову-таки, від політичної волі лідера країни, який, за Конституцією, зберіг контроль над Службою безпеки, залежить, у який бік воно розвиватиметься - занепаду чи розвитку. І якщо російська сторона зараз замислюється над тим, як їй вичистити контрольований нею холдинг, і не виключено, що зробить це досить оперативно, – то дії української сторони, яка не має єдиного центру прийняття рішень, передбачити складно.

Але все описане нами - це навіть не квіточки. Квіточки, на думку аналітиків від газу, здатних відірватися від «вошкання» з ціновим питанням, полягають ось у чому. Кінцева мета задуму росіян – не тільки і не стільки особисте збагачення приватних акціонерів РУЕ чи дохід «Газпрому» від підвищення ціни на газ для українських споживачів. «Не в цьому річ, бароне, не в цьому річ». Багатьом, але далеко не всім із тих, хто приймає державні рішення, зрозуміло, що мета Росії - це контроль над газотранспортною системою України. Для її досягнення є ряд шляхів. Один із них може бути таким: відповідно до рішення НКРЕ, НАК «Нафтогаз України» реалізує газ суб’єктам народного господарства фактично за цінами, збитковими для компанії, очолюваної Олексієм Івченком. По суті, НАК дотує навіть приватних промисловців і підприємців. Свій фінансовий баланс НАК регулював, отримуючи прибуток від реекспорту газу. З нинішнього ж року, відповідно до угоди від 4 січня, Україна не має права самостійно експортувати ні російський, ні туркменський газ. Більше того, за тією ж таки угодою, всередині України газ реалізовуватиме тепер СП НАКу і РУЕ. Отже, НАК повинен буде ділитися своїми надходженнями за проданий газ, і якщо не роздути ціни (що вкрай негативно позначиться на промисловості, експортний потенціал якої формує бюджет України), то НАК отримує серйозну діру у власному бюджеті.

Йдемо далі. Днями агентство Fitch заявило про погіршення прогнозу рейтингу НАКу зі «стабільного» до «негативного». Теоретично, як стверджують експерти, це може послужити сигналом для кредиторів НАК «Нафтогаз України», і ті, у свою чергу, можуть зажадати повернення кредитних ліній, відкритих для української компанії торік. Звісно, ви пам’ятаєте, що в один із перших своїх візитів Віктор Ющенко освятив підписання кредитної лінії «Дойчебанку» НАКу. Обсяг - два мільярди доларів США (під вісім відсотків річних). За інформацією, отриманою «ДТ» у Нацбанку, цю кредитну лінію переуступлено фінансовому агенту «Газпромбанку»... За деякою інформацією, «Газпром» і його банк активно цікавилися й іншими міжнародними фінансовими зобов’язаннями НАК «Нафтогаз України». Якщо кредитори одночасно й скоординовано на підставі погіршення економічної ситуації в НАКу зажадають повернення кредитованих коштів, то, можливо, НАК змушений буде оголосити про банкрутство. У цій ситуації створюється комітет кредиторів, який визначає бажану форму відшкодування збитків. І, як ви гадаєте, що він може зажадати? Правильно - трубу. Звісно, транзитний газопровід не є власністю НАК «Нафтогаз» і не перебуває на його балансі. Це державне майно. Але певна проблема може полягати в тому, що гарантом відкриття кредитних ліній для НАКу був український уряд. Втім, Івченко це заперечує, однак договору про кредитну лінію все ще ніхто не бачив.

Реалізуючи цю чи якусь іншу схему, Росія докладе колосальних зусиль для отримання контролю над українською трубою, бо не квіточки їй потрібні, а ягідки. А щоб їх розгледіти, всупереч традиції, потрібно не нагинатися, а злетіти. Злетіти вище четвертого поверху будинку на Банковій, щоб побачити анатомію Євразії. А, розгледівши, зрозуміти, що «горло» і Росії, і Європи розташоване в одному й тому самому місці, і це місце називається Україна, а точніше - її транзитний газопровід. Питання лише в тому, хто кого першим за це «горло» схопить: Росія - Європу чи Європа - Росію. Якби Європою керував не колективний розум, загальмований бляшками бюрократії, а оперативний, такий як у США чи в Москві, то вона давно б зрозуміла й усвідомила або свою вигоду від дружби з Україною, або небезпеку дружби України не з нею. У найближчих п’ять - сім років через Україну проходитимуть 80 відсотків російського (і азіатського) експортного газу, який живить Європу. Після запуску північного газопроводу обсяги будуть трохи перерозподілені, але хто сказав, що не зростуть і європейські потреби у блакитному паливі? Якщо Європа виявиться не готовою рішуче підтримати Україну і, перетягнувши її на свій бік, почати диктувати Росії європейські правила гри на газовому ринку, то Україну перетягне Росія. Москва описала Київ вістами капітально: відрізала від туркменського газу, нав’язала монопольного постачальника, закріпила на п’ять років величину транзитної ставки тощо. Тепер їй потрібна лише труба. І тоді вже вона диктуватиме свої умови і країнам Азії, і країнам Європи.

Є експерти, котрі вважають, що Україна, у разі неусвідомлення Європою необхідності боротьби за енергетичне «горло», може укласти союз із Росією: «Ми у вас купуємо велике перевірене родовище газу (та в тієї ж таки «Ітери»), ви нам даєте квоту для поставок туркменського газу й забезпечуєте транзит із Азії і нашого родовища. Ми вам віддаємо 50 відсотків труби». Що ми втрачаємо в цій ситуації? - запитують експерти. А й справді – що? Але різниця між європейськими правилами гри та російськими полягає в тому, що у Європі ці правила стабільні, у Росії ж - суб’єктивно мінливі. Якщо ви укладаєте договір із Польщею, то вас не цікавить, залишиться Квасьнєвський при владі чи ні. Якщо у вас існують договірні відносини з Німеччиною, то вам байдуже - переможе Шредер чи Меркель. Але якщо ви укладаєте договір із російською господарюючою структурою, а тим більше – монополією, то у вас немає жодної гарантії, що замість Путіна не прийде Дружков і не перепише все по-своєму. Інструментів хоч греблю гати - від рішення уряду про радикальне підвищення оподаткування іноземних розробників російських надр до закону Держдуми, який заборонить цих розробників і власників як клас.

Не можна не брати до уваги ще один момент: як уже зазначалося, карта світу добре проглядається з Білого дому (не клонованого, а оригінального). Штати, за даними «ДТ», дуже стривожені стратегічними наслідками україно-російських домовленостей. Позаяк вони - «теє-то як його» - не гроші на офшорах від оборудки рахують, а краще за українську владу усвідомлюють, у якому саме питанні роль України воістину «ключова для безпеки в Європі». Там дуже добре розуміють, що газ і нафта - це друга ядерна зброя, а відтак вважають Росію двічі ядерною державою. Тому Америка сама не проти потриматися за євразійське «горло», і активізація ФАТФу у Швейцарії, про яку ми писали вище, якщо така справді є... Одне слово, нескладно припустити, хто запустив механізм міжнародної організації з боротьби з відмиванням грошей. Інформація, отримана внаслідок розкриття реальних акціонерів «РосУкрЕнерго», здатна, в разі розголошення, дестабілізувати ситуацію якщо не в суспільствах, то в елітах ряду країн, де Росія стоїть на першому місці. Дуже хочеться сподіватися, що в ході розкриття цієї інформації те ж саме не можна буде сказати про українську владу. Адже їй ще відбиватися та й відбиватися від рук, які тягнуться до горла.