Українці на Землі і на небі

А радійте тому, що імена ваші написані на небесах!

Євангеліє від Луки (10: 20)

Про вчених та науку — талановито і просто

У нашій країні, яка колись славилася тим, що споживала до 30 відсотків науково-популярної літератури, виданої в СРСР, нині купується вкрай мало книжок про науку, про досягнення найяскравіших її представників. А без такої літератури неможливо виховати нове покоління першопрохідників, здатних вирватися на передові рубежі. Ситуація особливо прикра тому, що це сталося саме тоді, коли наука перетворилася на визначальну силу в розвитку передових країн. Без неї сучасне суспільство рухається в нікуди.

З-поміж українських учених, мабуть, лише Ярослав Яцків повною мірою не тільки усвідомлює трагічність ситуації, а й докладає чимало зусиль, аби якось виправити неприродне становище. Одна з його найцікавіших пропозицій — видати книжку «Імена України в Космосі»*).

Ще одним, співзвучним часові виданням став журнал «Інновації». У ньому розглядаються інноваційні проекти вчених. Так, на сторінках часопису описаний спеціалізований георадар, створений в Інституті радіофізики та електроніки імені Усикова в Харкові. З допомогою цього унікального приладу можна проникати «поглядом» крізь грунт на глибину до 20 метрів і бачити там місця ушкодження в трубопроводах, таємні ходи в печерах, підземні скарби...

Дуже перспективно змальований у журналі проект академіка Ореста Івасишина. Розробки стосовно титанових сплавів відомого ученого високо оцінені у світі. Вони дозволили реалізувати чудові партнерські проекти в рамках УНТЦ. У тому ж самому номері часопису представлені каталітичні нейтралізатори відпрацьованих газів двигунів внутрішнього згорання та багато іншого.

Поява такого видання вже сама собою засвідчує, що в Україні ще зберігся науковий потенціал. «На жаль, — вважає Ярослав Степанович, — потенціал базується на колишніх досягненнях української науки. Біда в тому, що немає людей, котрі підхопили б естафету»...

Щоби біда не переросла в національну катастрофу, учений докладає чимало зусиль. «Ось чудове науково-популярне видання «Вселенная, пространство, время», — показав Я.Яцків винахідливо оформлений, написаний дуже доступною мовою астрономічний журнал. — Його власним коштом видають справжні ентузіасти на чолі з Сергієм Гордієнком. Щоб вижити, їм доводиться друкувати часопис російською мовою, бо основний покупець у Росії. Зараз намагаюся знайти гроші на видання його й українською мовою. Необхідно, щоб журнал отримали всі школи України, бо молодь не має доступу до науково-популярної літератури.

У «ДТ» нещодавно було опубліковано матеріал про чудового вченого з Чернівців, який не лише робить науку світового класу, а й дуже мудро залучає до своїх досліджень молодь. До речі, я його підтримував, коли працював у МОН. Л.Анатичук — творець унікальної школи. І важливо, що розвивається вона в регіоні, — розраховувати на те, що в Києві буде знайдена для науки талановита молодь, не доводиться. У столиці вона орієнтована зовсім на інше. Тому справжні таланти потрібно шукати по всіх регіонах країни. І передусім там, де є унікальні вчителі.

Сподівання на поліпшення ситуації в науці я пов’язую з тим, що 2006 року молодіжне кредитування одержить пільги. Це дозволить молодій людині з провінції прийти на роботу у великі міста, де є наукові центри, наприклад у Київ, і відразу на пільгових умовах придбати квартиру, щоб за десять-двадцять років розплатитися за неї...

Хоча, звісно, це не єдина проблема, яка турбує нас. Але важкі питання треба вирішувати по черзі. Слава Богу, нові умови життя в нашій країні дозволяють сподіватися бодай на те, що тепер можна знайти вихід із глухого кута».

Мала планета Сковорода №2431

Григорій Сковорода — філософ, педагог, просвітитель, мислитель, поет, письменник — народився в селі Чорнухи на Полтавщині. Сину козака вдалося прожити яскраве життя, яке досі приваблює нестандартністю поведінки, оригінальністю реакції на повсякденні виклики життя. Його мудре й іронічне ставлення до життєвих благ явно випереджало погляди його сучасників. Воно вельми співзвучне нашому сьогоднішньому ставленню до нуворишів. Григорій Савович багато в чому діяв усупереч обставинам. Він навчався в Київській академії, проте її не закінчив. Але це не завадило йому стати енциклопедично освіченою людиною, чудово обізнаною в ученнях різноманітних філософських шкіл. Сковорода володів різними мовами, що дозволяло в оригіналі ознайомитися і з античною філософською спадщиною.

Український народний філософ став однією з найвидатніших і найколоритніших постатей у культурному й літературному житті України XVIII століття. За своє життя він змінив чимало занять — серед них і викладання в Харківському колегіумі. Але з 47-річного віку й до кінця днів своїх Григорій Сковорода став, за його власним висловом, «подорожуючим університетом» України.

Центром учення Григорія Савовича було питання про людське щастя. Це щастя він бачив в особливому виді праці — у труді «сродному». До такого висновку його привело усвідомлення того, що головною метою особистості є прагнення пізнати себе. Людина не повинна прагнути до матеріальних благ і мішурних почестей. Їй достатньо задовольнятися малим і найнеобхіднішим. Проте Сковорода розвивав думку про право людини на земне щастя й нелегкий шлях до нього через боротьбу в нашій душі двох начал — добра і зла.

Філософ бачив особистість як мікрокосмос, що відбиває в собі весь макрокосмос. Космічність бачення — природний результат своєрідного вчення Г.Сковороди про три світи. Перший — це великий світ, другий — світ людини та третій — світ символів, або Біблії. І кожен із світів, на його думку, мав матеріальну й духовну сутність, частину видиму й невидиму. Усвідомлюючи складну дуалістичність світу, філософ водночас був переконаний: світ можна пізнати — людині мислячій під силу проникнути в глибини обох сутностей. Проте головним завданням людини, вважав Григорій Савович, є самопізнання заради морального самовдосконалення.

Україна дала світові чимало видатних мислителів, але, мабуть, ніхто з них не зажив такої популярності в народі, як Г.Сковорода. Філософ, поза сумнівом, своїм ученням зачіпав найглибші струни української душі.

Кратер Засядько на Місяці

Історики з подивом відмічають, що майже всі відомі діячі космонавтики в Росії та Радянському Союзі мали українське коріння. Достатньо просто перелічити найбільш знамениті імена: Микола Кибальчич, Юрій Кондратюк, Сергій Корольов, Валентин Глушко, Михайло Янгель… Мабуть, українцям притаманна особлива космічність натури.

Але навіть серед цих велетенських постатей не загубиться Олександр Засядько, син головного гармаша Запорізької Січі, родич її останнього кошового Петра Калнишевського. Народився він на щедрій полтавській землі в селі Лютеньці. Навчався на артилерійському відділенні кадетського корпусу в Петербурзі. Потім 15 років безперервно брав участь у компаніях, якими командували Суворов і Кутузов. Але весь час мріяв про одне — розгадати таємницю зброї, з допомогою якої ще в 1516 році низові козаки розгромили татарську орду під Білгородом. Відомо, що то були бойові ракети. Але як і з чого вони були зроблені?

Майже триста років ця таємниця не була розгадана. Олександр Засядько на власні кошти обладнав лабораторію, в якій провів ретельні досліди з виробництва та польоту ракет. Із часом талановитому конструктору вдалося створити справжні ракетні установки, які дозволяли вести вогонь із шести ракет. Винахідник сконструював навіть пускові установки.

Олександр Засядько на початку XIX століття мріяв про політ до Місяця саме на ракеті. Це сталося в той час, коли ще не народився великий фантазер Жюль Верн. Олександр Дмитрович навіть спробував підрахувати, скільки для такого польоту знадобиться пороху, і зрозумів, що порох — занадто слабеньке пальне для такої величної мети. Тоді він спробував відшукати більш надійне пальне для ракет.

Засядько спромігся не тільки на фантазію — двісті років тому він створював реальну бойову зброю. Її високо оцінили військові фахівці. Після офіційних випробувань у ставці фельдмаршала Барклая-де-Толлі в Могилеві було записано: «доведені до такого рівня, що корисність цих ракет, як і необхідність мати їх на озброєнні у військах, стали безсумнівними». Було створено ракетне підприємство, на якому виготовлено 50 тисяч ракет.

Так починалася космічна ера.

Мала планета
Прокопович №6681

Те, що є в людині, може перейти до лева, з лева до черв’яка, з черв’яка до землі, із землі до дерева…Чи є необхідність, щоб матерія виникала, коли вона переходить з одного тіла в інше?.. Якщо б матерія зникла, то, отже, або Бог у всіх випадках створює нову матерію, або виникнення і розповсюдження усіх речей вже давно припинилося. Проте обидва застереження абсурдні!.. Першу матерію не можна ніколи ні створити, ні зруйнувати, також ні збільшити, ні зменшити, і та, яку створено на початку світу, і якою і в якій кількості створено, такою залишається і буде залишатися назавжди…

Всі зміни, виникнення і знищення, рух небесних тіл, рух елементів, активність і пасивність, мінливість і плинність речей відбуваються завдяки рухові. Рух є немовби якимсь загальним життям усього світу… Можна довести, що тіла, навіть і в тому випадку, коли вимушено зупинять свій рух, знову починають рухатися, (тому що) доти перебувають у стані спокою, доки стримуються якоюсь зовнішньою силою, і якщо її усувають, негайно зрушуються у відповідному напрямі.

(Філософські принципи збереження матерії та руху, сформульовані Ф.Прокоповичем у курсі натурфілософії у Києво-Могилянській академії у 1710-х рр.)

Мала планета Друкар №3273

На надгробній плиті першодрукаря можна прочитати: «Іоанн Федорович друкарь книг перед тым невиданныхъ». Про особистість цієї легендарної людини існує багато легенд і домислів: нібито він походить з білоруського дворянського роду Рагоз, мабуть, ступінь бакалавра здобув 1532 року в Краківському університеті. У Москві Іван Федоров (це, певне, пізніший російський еквівалент його прізвища) із своїм помічником Петром Мстиславцем створювали Друкарню царя Івана Грозного. Тут у 1563—1564 рр. вони надрукували свою першу книжку «Апостол». Через рік було видано своєрідний буквар для навчання письменності.

Але далі не склалося — московська владна й духовна еліта звинуватила засновника друкарської справи в Росії в єресі. Довелося тікати з Москви. Благо було запрошення від білоруського князя Григорія Ходкевича приїхати в Заблудово й налагодити там друкарську справу. Тут Іван Федоров надрукував справжній шедевр — 814-сторінкову книжку. Невдовзі з’явилася друга — «Псалтир».

Князь не оцінив того, що зробив Іван Федоров із Петром Мстиславцем. Вельможі було невтямки, що означає ця подія в розвитку світової цивілізації. Магнат запропонував Івану Федоровичу... зайнятися хліборобством. Але той усвідомлював величезне значення справи, якій присвятив життя. Тому першодрукар із гідністю відповів князю, ім’я котрого ми сьогодні згадуємо лише в зв’язку зі справами його підданого: «имам вместо житных семян духовные семена по вселенной розсевати й всем по чину роздавати духовную сію пищу».

Власну друкарню організувати Івану Федоровичу допомогло Львівське братство. У Львові, який на той час славився в Європі своїми палітурними майстернями і де вже, зважаючи на все, була і своя друкарня, великому друкарю вдалося розпочати роботу над «Апостолом». Нове видання мало істотні відмінності від московського. У ньому були вигравірувані зображення євангеліста Луки, орнаментальний знак герба Львова, герб самого першодрукаря та ще низка змін. Львівську книгу видали чималим, як на той час, тиражем — 1000 примірників. Досі у різноманітних книгосховищах світу збереглося 85 книжок першодрукаря. Цікаво, яка з нинішніх книг може розраховувати на таке довголіття?

Кратер Чехов на Меркурії

Я теж — лінивий хохол

***

Справжній письменник, — це так само як стародавній пророк: він бачить ясніше, ніж звичайні люди.

Антон Чехов

Кратер Шевченко на Меркурії

І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України,

І світ ясний, невечерній

Тихо засіяє…

Обніміться ж, брати мої.

Молю вас, благаю!

Мала планета Гоголь №2361

Микола Гоголь — постать особлива в літературі... Біля цього духовного світила можна відзначити низку таких таємниць: чий він письменник — російський, український; у якій системі зірок склалась його орбіта; чому він, бувши російським письменником, Росії не любив, і зрештою, втік до сонячної Італії; чому переконав своїх російських колег, що став нарешті росіянином, ним фактично не будучи, відтак заперечуючи свою питому українську природу?

Валерій Шевчук, письменник

Кратер Шолом-Алейхем
на Меркурії

І приходять мені в голову незвичайні, дивні думки: «А що таке єврей і неєврей? І навіщо Бог створив євреїв і неєвреїв? І якщо вже він створив і тих і тих, то чому вони повинні бути такими роз’єднаними, чому повинні ненавидіти один одного, наче якби одні були від Бога, а інші — не від Бога?»

І досадно мені, чому я не такий обізнаний, як інші, в книгах, чому я не такий навчений, щоб знайти розумну відповідь на всі ці запитання.

Шолом-Алейхем

Кратер Ахматова на Венері

Многое еще, наверно, хочет

Быть воспето голосом моим:

То, что, бессловесное, грохочет

Иль во тьме

подземный камень точит,

Или пробивается сквозь дым.

У меня не выяснены счеты

С пламенем, и ветром, и водой…

Оттого-то мне мои дремоты

Вдруг такие распахнут ворота

И ведут за утренней звездой.

Анна Ахматова

Мала планета Нарбут №3448

Мала планета Солов’яненко №6755

Як солов’їно, в’юнко, п’янко —

Завмри й душею не диши,

То сіє голос Солов’яненка

На ніжнім березі душі.

«Анатолію Солов’яненку».

Іван Драч

Мала планета Довженко №4520

Народ обирає своїх митців здебільшого для того, щоб показати світові, що життя прекрасне, що саме по собі воно є найбільше щастя і благо.

* * *

Я не є прихильником ні старого села, ні старих людей, ні старовини загалом. Я є сином мого часу і цілком належу своїм сучасникам. Та якщо я озираюсь на криницю, з якої пив колись я воду, і на мою привітну хату та надсилаю їм у далеке минуле своє благословення, я здійснюю ту лише помилку, яку здійснюють і здійснюватимуть скільки світ стоятиме, душі митців всіх епох і народів…

Олександр Довженко

Кадри з кінофільмів О.Довженка

Кратер Сікорський на Місяці

Важкі машини… вирішують проблему приватного повітроплавання… і дозволяють здійснити ідею надійного, регулярного і постійного польоту, оскільки вони якнайменше залежать від погоди, навантаження та умов польоту, ніж апарати маленькі.

Ігор Сікорський

Мала планета Маклай №3196

Думка, яка здатна скасувати загальноприйнятне і утвердити щось нове — іскра, що виникає від зіткнення поглядів, від сумніву, який спонукає шукати істину. Щоб такі іскри висікалися, людям потрібна внутрішня духовна свобода і потрібне суспільство, яке дозволяє свободу думок.

Микола Миклухо-Маклай

Мала планета Вернадський №2809

Мені судилося сказати людству нове в тому вченні про речовину, котре я створюю. Це моє покликання, мій обов’язок, покладений на мене, що я мушу втілювати в життя — як пророк, котрий чує в собі голос, що кличе його до діяльності. Я відчув у собі демона Сократа. Тепер я усвідомлюю, що вчення може справити такий самий вплив, як і книга Дарвіна.

Володимир Вернадський

Мала планета Параджанов №3963

Тим, хто знав Сергія Параджанова, фантастично пощастило. Вони бачили «живого генія». Спілкувалися з ним. Це зрозуміло було навіть тим, хто не бачив його фільмів. Це зрозуміло було з того, як усе від його слова і в його руках сповнювалося краси і значення. Це зрозуміло було з тієї особливої хвилюючої енергії, що неослабно променіла з нього. Це зрозуміло було настільки, що в жартівливих товариських розмовах «параджанівського кола» слово «геній» давно стало синонімом його власного імені, і сам він залюбки вдавався до цього титулу.

Іван Дзюба

Мала планета Шульженко №4787

Когда вы спросите меня,

Как я живу на склоне лет?

Отвечу: я полна огня

И юных сил, которых нет…

Із репертуару Клавдії Шульженко

Міфологія наших предків перенесена в Космос

Якщо міфи вже не світять нам з-поза нашої буденності, — ми втратили відчуття культури.

Василь Лісовий

Берегиня (рівнина Берегиня на Венері; рівнина Русалка на Венері) — уособлення Богині — захисниці родинного вогнища і добробуту. Етимологічно термін Берегиня близький до старослов’янського «прегиня» (пагорб, порослий лісом). Водночас культ Берегині пов’язаний із обрядами вшанування русалок — нав’я (утоплениць), а отже, з потойбічними силами природи, і прямо стосувався культу небіжчиків.

* * *

Водяник — (кратер Водяний на Тритоні, супутнику Нептуна) — уособлення злого духу, персоніфіковане втілення сутності води як негативної і небезпечної стихії. Водяник найчастіше постає у вигляді чоловіка з окремими тваринними прикметами (лапи, роги, хвіст) або старезного діда, вкритого водоростями, з довгою бородою.

* * *

Доля (талан, щастя; тесера Доля на Венері) — персоніфіковане втілення щастя і добробуту, фантастично-поетичний образ.

* * *

Злидні (злидень, домові карлики; кратер Злидень на Умбріелі, супутнику Урана) — уособлення злих духів. Найчастіше фольклорні джерела змальовують їх у вигляді дідів-жебраків або маленьких заморених істот.

* * *

Лада (земля Лада; мала планета Лада №2832) — богиня гармонії, шлюбу і любові. Вона також мати Сонця, богиня весни, дарувальниця благ і доброжитку.

* * *

Ярило (Ярбог, Яровит; кратер Ярило на Гіпероні, супутнику Сатурна; мала планета Ярило № 2273) — божество, яке втілювало весняну вегетативну силу природи, родючість хлібної ниви.

* * *

Дажбог (патера Дажбог на Іо, супутнику Юпітера) — бог Сонця, світла й добра праукраїнців, син могутнього Сварога.

* * *

Лихо (біда; тесера Лихо на Венері) — давньоукраїнське божество, породжено за повір’ям богинею пітьми й зла Марою та Чорнобогом. З’являлося там, де виникали людські чвари.’Протидія Лихові — злагода між людьми».

* * *

Нічка (гребінь Нічка на Венері) — давньоукраїнське божество, донька Трояна. Сприяла доброму міцному здоровому сну людей.

Мала планета Владисвят №2967

Року 1988-го Україна і вся світова християнська спільнота відзначила славний Міленіум — тисячоліття хрещення Київської Руси-України… Ключовою постаттю в цій благородній справі був князь Володимир Великий. Його ім’я по правді і за волею Божою стоїть біля джерел нашої спасенної віри і по правді винесено в Космос для назви одного з небесних тіл, як і інших небесних тіл, названих на честь хрещення Київської Руси-України та духовної спонуки, що рухали цим процесом понад тисячу років тому на місці, де невеличка річечка Почайна впадала в могутнє русло Дніпра.

Дмитро Степовик, доктор богословських наук