Більшість мовних експертів погодились, що мовою діловодства органів влади має бути українська

Про це у своїй статті для ZN.UA пише кандидат філологічних наук Ганна Черненко. Результати опитування виглядають таким чином:

І. Мова діловодства, документації, інформації та надання послуг населенню.

1. Діловодство та документація:

а) мовою діловодства центральних та місцевих органів влади є українська (74%);

б) мовою інформації та обчислювального забезпечення в органах влади, поряд з українською, може бути англійська, а в разі необхідності - російська та інші мови (40%).

2. Надання послуг населенню:

а) представники центральних органів влади зобов’язані володіти і спілкуватися з громадянами, яких обслуговують, українською мовою (56%);

б) представники місцевої влади спілкуються з відвідувачами державною мовою, але, за бажанням громадян, можуть використовувати іншу мову (53%);

в) неволодіння громадянами державною мовою не може служити причиною відмови у наданні їм послуг як місцевими (67%), так і центральними (47%) органами влади. Щоб запобігти складнощам, в органах влади мають бути працівники, які володіють мовами національних меншин України чи мовою, поширеною у певному регіоні;

г) письмові заяви та клопотання від громадян органами центральної (65%) та місцевої (47%) влади приймаються українською мовою;

3. Мовою документів, що посвідчують особу або містять відомості про неї, є українська (56%).

4. Мовою державних актів є українська (72%).

5. Мовою збройних сил є українська (82%).

6. Мовою правової допомоги в судах (74%), правоохоронних органах (65%) тощо є українська. Особам, які не володіють українською в достатньому для відстоювання своїх прав обсязі, надається можливість скористатися послугами перекладача і в суді (56%), і в правоохоронних органах (42%).

7. Мова документів про вибори та референдуми:

а) виборчі бюлетені та бюлетені референдумів друкуються українською мовою (58%);

б) агітаційні матеріали кандидатів на виборах виконуються українською, а також, за бажанням кандидата, мовою, поширеною в регіоні, де розповсюджуються ці матеріали (42%).

ІІ. Мова засобів масової інформації.

Мова центральних та місцевих засобів масової інформації повинна бути переважно українською. Держава створює умови для забезпечення права усіх громадян України отримувати інформацію рідними мовами. Однак частка друкованих ЗМІ, а також мовлення на телебаченні та радіоканалах українською мовою не може бути у центральних ЗМІ меншою 60%, у місцевих - 50% (32% - 39% опитаних - залежно від типу ЗМІ).

ІІІ. Мова науки.

1. Мовою наукових публікацій у центральних виданнях є українська (42%); мова наукових праць, опублікованих у регіональних виданнях коштами автора, не регламентується (28%);

2. Дисертаційний захист.

Мовою дисертаційного захисту і документації є українська (65%).

3. Наукові конференції:

а) мовою українських наукових конференцій є українська і, за бажанням організаторів, будь-яка інша мова (47%);

б) мовою міжнародних наукових конференцій, що проводяться на території України, є українська та, за вибором організаторів, одна чи більше міжнародних мов (54%).

IV. Мова освіти.

1. У дошкільних закладах можуть формуватися групи з різними мовами виховання, якщо кількість батьків, що виявили бажання виховувати дітей недержавною мовою, достатня для формування окремої групи (35%).

2. У середній школі можуть функціонувати класи з різними мовами навчання, якщо дітей, чиї батьки виявили бажання надати їм середню освіту недержавною мовою, достатньо для формування окремого класу (33%).

3. Навчання у професійно-технічних та середньо-спеціальних закладах здійснюється українською мовою (42%).

4. Освіта у вищих навчальних закладах надається українською мовою (44%).

5. Вступні іспити до професійно-технічних, середньо-спеціальних та вищих навчальних закладів складаються українською мовою (50%).

V. Мова сфери послуг.

1. Маркування та інструкції до товарів, що продаються на території України, виконуються українською мовою. За бажанням виробника, може здійснюватися дублювання будь-якою іншою мовою (44%).

2. Мовою, зручною для відвідувача, може здійснюватися обслуговування в закладах культури (39%), медичних установах (51%), у транспорті, закладах побутових послуг тощо (46%).

VІ. Мова реклами.

Зовнішня реклама (35%) і рекламна продукція, розміщена в засобах масової комунікації (42%), виконується українською мовою.

Відзначимо, що за результатами опитування привертає до себе увагу велика кількість запитань, відносно яких понад половина експертів так і не дійшли згоди, «розпорошивши» свої відповіді між різними варіантами. Це означає, що навіть у такому, максимально націленому на компроміс, законі містяться положення, здатні породжувати конфлікти. Зважаючи на кількість «протестних» голосів, було вирахувано відносний середній показник конфліктогенності для цього законопроекту, який становить 46%. Можна стверджувати, що на сьогодні це найнижчий рівень конфліктогенності для законотворчого документа у сфері мовної політики України.

Середні показники конфліктогенності чинного закону «Про мови в Українській РСР» від 1989 року і проектів закону про мову, зареєстрованих у Верховній Раді, виявилися такими (за спадною):

проект закону «Про мови в Україні» О.Єфремова, П.Симоненка, С.Гриневецького - 55,2%;

проект закону «Про мови України» Л.Грача - 55%;

закон «Про мови в Українській РСР» від 1989 р. (чинний) - 53%;

проект «Закону України про мови» П.Мовчана, В.Яворівського - 49%.

Респондентами виступали переважно працівники вищих навчальних закладів та НАН України з науковими ступенями, з усіх регіонів України. У якості контрольної була залучена група політологів, юристів та інших фахівців, до сфери компетенції яких також входять мовні питання. Формат запитань (усього 41) був таким: Якою мовою представник центральної влади повинен спілкуватися з громадянами?; Якою мовою повинні виходити регіональні друковані ЗМІ? та ін. Пропонувалися варіанти відповідей: «українською», «українською і/або російською», «мовою, прийнятною для більшості населення регіону» тощо.

В дужках подається відсоток голосів, відданих за цей варіант міжмовного розподілу сфери. Показник нижчий 50% означає, що за інші позиції експерти віддали ще менше голосів.

Детальніше читайте у свіжому випуску «Дзеркала тижня. Україна» у статті Ганни Черненко «Межа компромісу».