Нова газова угода може стати більш глобальним варіантом харківського сценарію

Іншими словами, може повторитися харківський сценарій «газ в обмін на флот», тільки у глобальному масштабі, пише у своїй статті для ZN.UA адвокат, юрист-міжнародник Максим Алінов.

Він нагадує, що тиждень тому, 4 грудня 2011 року, посол Російської Федерації в Україні Михайло Зурабов спрогнозував, що нові домовленості між Росією та Україною в газовій сфері буде закріплено на міжурядовому рівні. «Найімовірніше, це буде міжурядова угода. Вона, швидше за все, відповідним чином легітимізуватиметься та відповідним чином схвалюватиметься», - заявив пан посол.

Ця заява, на думку експерта, може свідчити і про масштаби українсько-російських газових «компромісів», і про можливу процедуру їхньої легалізації.

Річ у тому, що отримання під російський монопольний контроль газового ринку України (тобто газотранспортної системи, підземних сховищ газу, внутрішніх розподільчих мереж) серйозно ускладнюється заборонами, встановленими чинним законодавством України.

Якщо предметом газового «компромісу» справді є передача газового ринку України під монопольний вплив «Газпрому», то обійти наведені законодавчі обмеження і заборони (не здіймаючи завчасно галасу та використовуючи стратегію бліцкригу) можна лише в один спосіб - врегулювавши всі питання у міжнародно-правовому договорі, ратифікація якого надасть його положенням переважну силу над українськими законами.

Певна інтрига зберігається навколо того, на якому ж рівні - міжурядовому чи міждержавному - буде укладено міжнародно-правовий договір, про який тиждень тому заявив М.Зурабов. Це не лише питання юридичної техніки. Це ще й питання юридичної та політичної відповідальності за укладення відповідного договору.

За словами М.Алінова, якщо договір буде укладено на міжурядовому рівні, всю відповідальність за це нестиме Кабінет міністрів України на чолі з прем’єр-міністром, який у такому випадку, відповідно до Закону України «Про міжнародні договори України», повинен затвердити директиви на проведення переговорів щодо укладення договору, а згодом - схвалити підписаний міжнародний договір і подати його на ратифікацію до Верховної Ради України.

У разі ж укладення договору на міждержавному рівні - аналогічні кроки має санкціонувати вже президент України (взявши на себе всю відповідальність, яка з цього випливає).

Таким чином, рівень, на якому буде укладено анонсований російським послом міжнародний договір, визначить прізвище того громадянина України, який, імовірно, увійде в історію як людина, що санкціонувала наймасштабнішу здачу національних інтересів України в газовій сфері.

Нарешті, існує загроза того, що укладення заявленого М.Зурабовим міжнародного договору (особливо у тому разі, якщо він справді буде спрямований на монополізацію газового ринку України під патронатом «Газпрому») спричинить прямий конфлікт з міжнародно-правовими зобов’язаннями України, що випливають з Договору Енергетичної Хартії та членства України в Європейському Енергетичному співтоваристві.

М.Алінов підкреслює, що лібералізація газового ринку України на основі європейських принципів (чому суттєво сприяє членство України в Європейському Енергетичному співтоваристві) є одним із небагатьох, а практично - єдиним із доступних уряду України засобів протистояти газовому диктату з боку Росії. Відмова від цього інструменту захисту національних інтересів України буде рівноцінна відмові від європейської інтеграції нашої країни, її безповоротному входженню до євразійського простору та передачі до рук Кремля вагомих важелів впливу на внутрішньополітичну та внутрішньоекономічну ситуацію в Україні.

Детальніше читайте у свіжому випуску «Дзеркала тижня. Україна» у статті Максима Алінова «Як їм облаштувати монополію».