Чи зможе Євросоюз вижити? - The Economist

25 березня 1957 року, коли тінь Другої світової війни ще не щезла, шість європейських країн підписали угоду про створення нового міжнародного клубу.

Євросоюз, як він пізніше почав називатися, здобув такий успіх, який його засновники не могли собі й уявити. Він зміг не лише зберегти мир на континенті, а й створити спільний ринок, спільну валюту і схилити на свій бік колишні диктатури на півдні і сході.

Але європейські лідери, які цього тижня зберуться в Римі, щоб відсвяткувати 60-ту річницю з дня заснування Євросоюзу, розуміють, що їхній великий проект в біді.

Про це сьогодні пише The Economist, додаючи, що загрози, з якими зіштовхнувся союхз, як зовнішні, так і внутрішні. Проблеми єврозони досі не вирішені, і вони продовжують шкодити симпатії до ЄС в цілому. Популісти, антиєвропейські партії кидають виклик самому існуванню проекту. Зокрема, це відбувається у Франції, де Марін Ле Пен хоч і втрачає шанси на перемогу, але все ж демонструє надто хороші результати в президентській гонці.

Але найбільш гірким результатом антиєвропейських настроїв став Brexit. Британський прем'єр-міністр Тереза Мей не приїде святкувати день народження ЄС у Рим. 29 травня вона планує дати старт процесу виходу Великої Британії з союзу, відповідно до статті 50 Лісабонської угоди. Переговори про подальші відносини з Лондоном будуть відбирати багато часу і енергії впродовж наступних двох років. Втрата такого великого учасника - це великий удар по впливовості і репутації клубу.

Зовніші виклики не менш серйозні. Наплив біженців дещо вщух, але це сталося завдяки спритній угоді з Туреччиною. Тим часом, Росія поводиться агерсивно, а президент США Дональд Трамп негативно ставиться до ЄС і НАТО. І в такий момент європейцям не варто проявляти слабкість і роздробленість.

Гірка іронія в тому, що проект, який був створений для зміцнення безпеки після Другої світової війни, тепер під загрозою. Вона нагадує про те, як багато стоїть на кону, якщо Європа не зможе вирішити свої проблеми.

Традиційна відповіль ентузіастів ЄС на такі виклики - закликати до ще більшої інтеграції. Вони вказують на те, що це необхідно євро, якщо спільна валюта хоче бути успішною. Також вони вважаютЬ, що тісніша інтеграція дасть Брюсселю достатньо сили, щоб зміцнити спільні кордони і впевнено говорити з такими як Путін і Трамп. Але усі докази свідчать, що ні європейські виборці, ні їхні уряди цього не хочуть. Насправдні, громадська думка підтримує протилежне.

Якщо ж ще тісніший союз не можливий, Брюссель намагається просто пробиватися і долати перешкоди. Найгірша фаза кризи єврозони вже позаду, наплив мігрантів вщух, а з Brexit європейські лідери вже якось розберуться. Якщо після цьогорічних виборів у Франції президентом стане Еммануель Макрон, який стане пліч-о-пліч з Ангелою Меркель чи Мартіном Шульцом в Німеччині, тоді Європа лишиться в руках прихильників ЄС.

Однак, ситуація все одно лишиться хиткою. Відновлення фінансової кризи в єврозоні чи чергова перемога на виборах уряду, який пообіцяє провести референдум щодо членства в ЄС можуть розірвати союз.

Чи є кращі альтернативи? Трансформувати ЄС у більш гнучке об'єднання з різними рівнями інтеграції, дозволивши при цьому країнам відносно легко переходити з одного рівня на інший. Останнім часом в ЄС говорить про такі зміни, Але більшість європейських лідерів при цьому мають на увазі, що ключові країни-учасниці повинні отримати змогу проводити спільну політику в таких сферах як оборона, оподаткування чи благоустрій. Це означає, що всі країни рухаються до однієї мети.

Видання зауважує, що у багаторівневій Європі знайдеться місце і для країн, які зараз не мають членства. Континент складається з 48 країн, сукупне населення яких сягає 750 мільйонів людей, а не лише 28 країн з 510 мільйонами жителів, які зараз в ЄС. При цьому лише 19 країн користуються євро, тобто єдина валюта у гаманцях 340 мільйонів європейців.

Ядром Європи стануть країни єврозони. Щоб позбутися слабкостей єдиної валюти їм потрібна тісніша інтеграція і спільні інститути: від банківського союзу до спільних боргових інструментів. На наступному рівні інтеграції повинні опинитися країни, які зараз в ЄС, але не готові пожертвувати частиною суверенітету і прийняти євро, не зроблять цього у найближчі роки, а може й взагалі ніколи не погодяться на спільну валюту.

Крім того, багаторівненва Європа повинна включати й досить різні країни. Це означає, що доведетья змінити саму філософію союзу, а не лише умови угод. Іншими словами, включити більш широкий спектр пропозицій "в меню", а не лише "з фіксованою ціною". В Брюсселі не схвалюють ідею, що різні частини ЄС можуть розвиватися і інтегровуватися так, як їм хочеться. Але саме цього європейці все більше і прагнуть.

Країни, такі як Норвегія і Швейцарія, можуть захотіти тісніше увійти в європейських єдиний ринок. Інши країни, такі як Британія, можуть не прийняти умови єдиного ринку, але все ж захочуть торгувати настільки вільно, наскільки це можливо в рамках ЄС. Вони також можуть шукати більшу роль у таких сферах, як оборона і безпека. Країни, як Туреччина, західнобалканські країни, Україна і Грузія можуть віддати теж перевагу такій інтеграції замість сьогоднішньої незадовльної ситуації, коли їм кажуть, що у них як у європейських країн є право вступити в ЄС, їм ніколи не дозволять це зробити.

Видання додає, що кожен рівень Європи повинен мати свої прагматичні правила. Ті, хто не погоджується з вільним рухом людей, повинні мати змогу отримати доступ до єдиного ринку. Також країни за межами ядра ЄС не повинні розцінюватися як другосортні. Зрештою, серед них Данія і Швеція - одні з найбільш успішних країн в Європі. Також варто знайти способи, як залучити до тіснішої співпраці у обороні країни з великим дипломатичним і військовим впливом, такі як Британія після Brexit.

Ключем до виживання Євросоюзу впродовж наступних 60 років буде гнучкість. Так само, як Британія сьогодні покидає ЄС, інша країна одного дня може захотіти вийти з єврозони. І з цим буде тяжко впоратися. Якщо союз не зможе змиритися з диференціацією, він постане перед загрозою розпаду.

Нещодавно президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер заявив, що в Євросоюзі буде не менше 30 країн. Таку кількість країн він очікує побачити в протягом найближчих 60 років.

Раніше Financial Times повідомляло, що Юнкер пропонує країнам ЄС рухатися до тіснішої інтеграції з різною швидкістю. Готові до тіснішої співпраці можуть почати інтеграцію вже зараз, а інші можуть відкласти зближення з союзниками.