Реформи в Україні не зайдуть далеко без вирішення проблем безпеки – Atlantic Council

Підвищення ефективності Західної допомоги життєво важливе для майбутнього України. Однак нинішній підхід має стратегічний дефект. Коли українські реформи і західна допомога досягнуть переломного моменту, вони зіштовхнуться зі ще більш агресивною реакцією Москви, продиктованою внутрішніми політичними проблемами Росії.

"До тих пір, поки фундаментальні українські виклики в сфері безпеки не будуть вирішені, західна підтримка може виявитися безглуздою або, як не парадоксально, навіть контрпродуктивною. До тих пір, поки український суверенітет не буде краще захищеним, російський президент Володимир Путін зможе реагувати на майбутні українські здобутки так, як йому заманеться", - пише в своїй статті для Atlantic Council старший науковий співробітник Інституту євроатлантичного співробітництва Андреас Умланд.

На його думку, до тих пір, поки російські еліти вважатимуть ціну втручання в Україні відносно низькою, Москва може виявитися нездатною опиратися спокусі продовжувати підривати стабільність українського суспільства.

Під спільним тиском західних урядів і неурядових організацій реформи в Україні хоч і повільно, але просуваються вперед. Країна лишається на правильному шляху. Якщо все буде добре, через 5-10 років Україна стане менш корумпованою, ніж сьогодні. До того часу в неї повинна з'явитися функціональна система державного управління, зародитися децентралізована державна структура і більш ефективне верховенство права. Україна, звісно, не стане Швейцарією, але буде дуже відрізнятися від Росії і Білорусії.

Але оскільки Москва і Мінськ не почали проводити власні реформи, український більш глибокий процес буде все більше ризикованим через геополітичне положення країни. Путін, Лукашенко і інші регіональні авторитаристи не можуть допустити появу поруч східнослов'янської країни, чиї шанси приєднатися до ЄС підвищуються.

Через культурні, історичні і родинні зв'язки успіх українських реформ викличе у російського і білоруського середнього класу заздрість і зробить їх більш критично налаштованими до власних урядів. Якщо режими в Москві і Мінську не вирішать оновитися і стати прозахідними і реформістськими, тоді їхня політична, соціальна і економічна непорушність буже дедалі більше контрастувати зі змінами в Україні.

Окрім десятків тисяч солдатів біля українського кордону, у Кремля є ціла низка інструментів у розпорядженні для підриву соціальності стабільності і спричинення внутрішніх заворушень в Україні. Військовий наступ лишається вірогідним вибором, але Кремль може просто зберегти нинішню атмосферу незахищеності на Сході і Півдні України за допомогою переміщення військ, демонстрації м'язів підтримки сепаратистів. Цього вистачить, щоб залякати іноземних інвесторів, молодих українців і західні неурядові організації, що підірве перспективи країни. Збереження атмосфери невідомості на Сході і півдні України будуть для Москви найважливішим інструментом запобігання відродження української економіки.

У Росії також є низка інших гібридних тактик, серед яких торговельні обмеження, пропагандистські кампанії, політичний тиск, дипломатичні хитрощі, кібератаки і операції розвідки. Такі беззбройні диверсії завжди можуть бути підкріпленими військовими чи пара-військовими діями на лінії конфлікту, на російсько-українському кордоні чи на узбережні Чорного моря.

За найгіршим сценарієм, Кремль може вирішити підштовхнути українську державу до колапсу. Така катастрофа стане також ризикованою і для Росії, тому це суперечить її національним інтересам. Однак вона принесе короткострокову вигоду для режиму Путіна, який може використати це як доказ безглуздості демократизації і європеїзації для росіян. Для ЄС крах української держави може означати наплив мільйонів біженців з України, які вирушать в Угорщину, Румунію, Словаччину і далі за Захід. Чотири атомні електростанції в зоні конфлікту можуть зупинитися, і це небезпечно. Крім того, крах найбільшої країни Європи призведе до появи низки проблем в області безпеки як для Євросоюзу, так і для Молдови чи Туреччини. Тому зробити Україну менш уразливою перед майбутніми російськими диверсіями життєво важливо для всіх європейських країн.

На додачу до економічної і технічної допомоги Україні Заходу варто серйозно подумати про те, як скоротити підривну діяльність Москви і завадити новим російським вторгненням в Україну. Західним країнам і організаціям потрібно створити ситуацію, в якій Путін почне вважати неочікувані наслідки нової ескалації і маніпуляцій в Україні більш небезпечними, ніж вірогідні внутрішні проблеми в Росії через успіх українських реформ.

Нинішні економічні, юридичні і військові інструменти, які Захід використовує для допомоги Україні, надто слабкі, щоб стримати Росію від використання її ескалаційного потенціалу. Західні санкції скромні. Передача більш сучасного озброєння Києва лишається предметом дискусій. Ініціатив про включення України в серйозні міжнародні структури безпеки відсутні. В результаті ціна нових російських вторгнень в Україну лишається нижчою, ніж внутрішні політичні втрати, з якими Кремль може зіштовхнутися в разі динамічного розвитку української держави. Лише якщо розрахунки Москви зміняться, в Україні з'явиться серйозний шанс стати "другою Польщею".

Тим часом, видання Blommberg писало, що Дональд Трамп і повільні реформатори штовхають Україну ближче до Росії. Друзі Києва на Заході вважають, що українському уряду потрібно подвоїти зусилля у створенні сильної економіки і інститутів, а також якомога швидше завершити програму МВФ.

У свою чергу, видання Financial Times писало, що "велика угода" з Путіним буде коштувати Трампузанадто дорого. Директор Польського інституту міжнародних справ Марцін Заборовський вважає, що Трамп може піти на угоду з Путіним "в рамках існуючої системи". Оскільки новообраний президент США не може оцінити, якою мірою президент Росії прагне переписати весь період після холодної війни.