Оси-паразити "поневолюють" віруси для захисту свого потомства

Вчені встановили, що паразитичні оси-наїзники за час своєї еволюції "поневолили" безліч вірусів, які допомагають їхньому потомству виживати всередині гусениць і метеликів і навіть "зомбувати" їх.

Паразитичні оси-наїзники привернули увагу біологів тим, що вони використовують "біологічну зброю" - віруси-симбіонти, які вони впорскують разом зі своїми яйцями до тіла комах, всередині яких зростають їхні личинки.

Вчені досить давно сперечалися стосовно того, що роблять ці віруси: хто був їхнім прабатьком, які початкові функції вони виконували. Для того, щоб відповісти на це питання учені досліджували геном паразитичної оси Venturia canescens, чиї "бойові" віруси відрізняються примітивною структурою. У цих вірусів навіть немає ДНК, а лише містяться токсини, що вбивають імунну систему жертви.

Яєчники цих ос виробляють велику кількість вірусоподібних частинок, що представляють собою капсид – "броню" вірусу – всередині якої знаходиться набір білків, що володіють вкрай токсичними властивостями. Вчені простежили за роботою клітин, що виробляють ці віруси, і витягли з них нитки РНК, які містять у собі інструкції по їхній зборці. Дослідження показали, що віруси належали патогену Oryctes rhinoceros з родини так званих нудивірусів – прабатьків безлічі інших патогенів, якими користуються інші види наїзників. Разом з тим, судячи зі структури генів, що відповідають за складання капсида і білкової "начинки" вірусу, він не є родичем так званих браковірусів, якими користуються багато інші види ос.

Відкриття показує, що оси неодноразово "поневолювали" віруси в історії своєї еволюції. Більш того, процес триває і сьогодні, оскільки Oryctes rhinoceros був інтегрований у геном оси всього кілька мільйонів років тому.

Ці факти свідчать про те, що "приручення" вірусів було не випадковою подією, а важливим етапом еволюційного розвитку ос.

Раніше вчені довели, що віруси є живими істотами. Вчені порівняли білкову структуру 3460 вірусів і 1620 клітин і виявили 442 загальних типів складок, і 66 унікальних для вірусів структур. Така пропорція характерна для споріднених організмів, що відділилися від загального предка деякий час назад.