Таємниці нашого віку

«Людина молода і стара залежно від того, якою вона себе відчуває», — сказав одного разу німецький письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури Томас Манн. І мав рацію, оскільки в кожного з нас своє відчуття віку: хтось і в 25 років може здаватися безнадійним дідом, а в когось у 40 життя тільки починається. І річ тут не так у природному старінні організму людини, як у її світогляді.

Ще тисячу-п’ятсот років тому середня тривалість життя становила всього 40 років. У новітню епоху, і особливо за останні 50 років, вона практично подвоїлася. Але, з погляду генетики і фізіології, людське тіло залишилося колишнім. Ось тільки раніше в людей не виникало відчуття кризи середнього віку, коли відбувається перегляд системи цінностей, оскільки вони просто не доживали до того часу. Сьогодні ж, у період соціального благополуччя, більшість населення доживає до глибокої старості, але сприймає її по-різному. Чомусь у нас заведено вважати, що в чоловіків після сорока починається друга молодість, чого не скажеш про жінок.

Причина в тому, вважає кандидат психологічних наук, провідний науковий співробітник інституту психології ім. Г.Костюка АПН України Ігор Манілов, що в більшості жінок до сорока років тільки закінчується повний біологічний цикл — зачаття, виношування, народження і годування дитини грудьми, а також виховання і супроводження її до повноліття. Зрозуміло, що приходить жінка до цього віку у трохи гіршій формі, ніж, скажімо, чоловік. Оскільки, займаючись дітьми і поточними побутовими справами, їй складніше стежити за собою, за своїм тілом та зовнішністю, тому процеси старіння у представниць слабкої статі виявляються помітніше, ніж у ровесників-чоловіків. У чоловіків же, незважаючи на участь у процесі виховання дітей, такого жорсткого зв’язку з дитиною, як у жінки-матері, немає. Відтак значно збільшується елемент свободи, а отже — більше можливостей займатися собою, своєю професійною діяльністю тощо. З огляду на такий стан речей, представники сильної і слабкої статі до сорока років приходять у різних фізичному стані та формі.

«Більше того, психічно жінки складніше переживають процес так званої сепарації, коли їхні діти, яким виповнилося 18—20 років, ідуть з дому, і вони через відсутність звичної програми на щодень ніби залишаються не при ділі, — пояснює психолог Ігор Манілов. — Тоді може виникнути психологічний стрес, що спричиняє спочатку розгубленість, а потім — підвищення пошукової активності. Та, оскільки немає колишньої привабливості й жінка не отримує тієї уваги з боку чоловіків, якою її обдаровували в молодості, — до неї приходить відчуття, що життя скінчилося. Коли цей період, завдяки турботливому чоловіку або сприятливому оточенню, жінці вдається усе ж таки спокійно подолати, тоді вона знову розцвітає і продовжує вести активний спосіб життя у всіх смислах цього слова».

До речі, в чоловіків після сорока теж бувають сплески сексуальної активності, коли, як кажуть у народі, сивина в бороду, а біс у ребро. Тоді руйнуються багатолітні шлюби. Хоча стверджувати, що в усьому винен лише вік, не варто. Оскільки так уже склалося, що, живучи багато років у шлюбі, взаємний інтерес у сімейної пари поступово згасає. «У силу вступають фізіологічні закони, коли один і той самий подразник не може постійно викликати однакову реакцію: якщо повторюється подразник однієї й тієї самої інтенсивності, реакція у відповідь поступово слабшає, — продовжує Ігор Манілов. — Звикають навіть до дуже привабливих дружин з ідеальними формами і гарними рисами обличчя. Нерідко саме потреба в новизні відчуттів штовхає чоловіків на зв’язок із жінками, які значно поступаються у вроді їхнім дружинам. Звикання і згасання інтересу до постійного партнера, а також відчуття того, що вік бере своє, спонукає до сексуальної активності не тільки чоловіків, у яких об’єктивно більше можливостей до адюльтеру й менше прив’язаностей, а й жінок. Щоправда, в останніх набагато більше обмежень, у тому числі й на фізіологічному рівні. Адже коли жінка тривалий час веде статеве життя з одним чоловіком, то її організм на біологічному рівні ніби підлаштовується під його сексуальну активність, фізіологічні параметри, що часто є стримуючим чинником перед частою зміною партнера». Інакше кажучи, чоловікові легше перебудуватися під іншу партнерку, ніж жінці — під іншого партнера, тому він після сорока років може вести активніше сексуальне життя.

«Правда, у чоловіків із віком виникають проблеми з потенцією, погіршується якість ерекції, можливий навіть розвиток такого захворювання, як вторинний гіпогонадизм, коли відбувається зменшення тестостерону в організмі, — розповідає старший науковий співробітник відділу сексопатології та андрології Інституту урології АМН України Юрій Гурженко. — Особливо схильні до цього наркозалежні люди і ті, хто зловживає алкоголем та тютюнопалінням. Такі зміни в організмі призводять до загальних психологічних розладів — появи дратівливості й незадоволення життям — або надмірної сентиментальності, коли чоловік у віці після перегляду серіалу ллє сльози біля телевізора, зниження здатності до концентрації уваги, когнітивних функцій, творчої продуктивності, пам’яті тощо.

Оскільки тестостерон є основним анаболічним гормоном, то його дефіцит призводить до розвитку соматичних порушень: зменшення м’язової маси і сили, збільшення кількості жирової тканини, розвитку остеопорозу, зниження тонусу та товщини шкіри». Якщо чоловік не опирається таким віковим змінам, то він, за словами Юрія Гурженка, до п’ятдесяти років ризикує перетворитися на немічного старого, який, лежачи на канапі, чекатиме своєї смерті. А вона, відповідно до тверджень сексопатолога, не забариться, бо побутує думка, що чоловік після останнього статевого акту, якщо не має інших інтересів (професійних і особистих), живе не більше п’яти років.

«Тому не слід опускатися, і в 40, і в 50, і в 60 років треба вміти радіти життю. І річ тут не тільки в статевій активності, адже головне у стосунках чоловіка і жінки — щоб вони жили в любові, злагоді, поважали одне одного. Часом дуже приємно бачити сімейну пару людей похилого віку, котрі йдуть разом, тримаючись за руки, оскільки зберегли свої почуття протягом багатьох років. А буває так, що в молодому віці дружина й чоловік сплять в одному ліжку, але є абсолютно чужими людьми. Тому, щоб рано не постаріти, треба вести активний спосіб життя і вміти заповнити своє дозвілля», — резюмує сексопатолог.

До речі, у зв’язку з таким висловлюванням про реальність подовження духовної молодості уявлення про вік змінилися і в медицині, і в психології. Нововведення стосуються перейменування назв вікових етапів життя. Так, відповідно до нової класифікації ВООЗ, вік 45—60 років тепер називається «зрілість», 60—75 — «пізня зрілість», і тільки після 75 років у людини настає похилий вік. Російськими соціологом Євгеном Головахою і психологом Олександром Кроніком ще у 1980-х роках було проведено дослідження суб’єктивного відчуття віку у зв’язку з насиченістю минулого і майбутнього важливими для людини подіями. У результаті з’явився висновок, що чим більше життєвих подій відбувалося в людей у минулому, тим старшими за свої роки вони себе відчували. А якщо плани, надії й очікування людини переважують її досягнення, то в неї з’являється велика перспектива на майбутнє, і вона починає почуватися значно молодшою. Парадокс психологічного віку полягає в тому, що з роками ми можемо молодіти. Адже з кожним етапом життя майбутнє відкриває нам усе нові перспективи розвитку.