Соціальні мережі: місце зустрічі змінити не можна

Поділитися
Пошук людей в Інтернеті — кого цим здивуєш? Шукають друзів за інтересами та сексуальних партнерів, співробітників і покупців, порадників і помічників, опонентів і однодумців...

Пошук людей в Інтернеті — кого цим здивуєш? Шукають друзів за інтересами та сексуальних партнерів, співробітників і покупців, порадників і помічників, опонентів і однодумців. Шукають на сайтах знайомств і оголошень, на форумах і в ЖЖ. Але ця стаття — не про нові знайомства. Поговорімо про сайти, які допомагають зустрітися у віртуальному просторі людям, які загубили одне одного в реальному житті.

Такі проекти існують практично в усіх частинах світу: friendsreunited.co.uk у Великій Британії, Passado.com у Європі, Classmates.com у США. У нашій країні таких починів до останнього часу не було, тому українці активно користуються ресурсами Рунету: Vkontakte.ru, MoiKrug.ru, МойМир@maul.ru і, звісно ж, Odnoklassniki.ru. Останній із зазначених сайтів є 38-м за рейтингом відвідуваності в Україні й одним із найбільш відвідуваних у Росії. Проект стартував 5 березня 2006 року, вже п’ять місяців по тому на ньому зареєструвалося близько 300 тис. осіб, нині ж кількість зареєстрованих користувачів перевищує дев’ять мільйонів. За добу сайт відвідує близько 3,1 млн. людей. Зростанню популярності «Однокласників» у Росії дуже посприяла низка відеосюжетів, які транслювали у прайм-тайм на провідних телеканалах.

За час свого існування «Одно­класники» встигли обрости купою легенд і анекдотів, зокрема завдяки існуванню розділу «друзі друзів», у якому користувач може бачити контакти своїх знайомих. Ходять чутки, що соціальні мережі Рунету — дітище ФСБ. Мовляв, навіщо напружуватися, збирати інформацію про зв’язки між людьми, коли вони охоче надають її самі? На таких сайтах періодично з’являються акаунти «знаменитостей», які насправді виявляються замаскованими розсилачами спаму. Хай там як, менш популярними соціальні мережі від того не стають, а їхні бази даних і надалі поповнюються.

На відміну від проектів на кшталт LinkedIn або MoiKrug, призначених насамперед для пошуку роботи або встановлення ділових контактів, «Одноклас­ники» та подібні до них соціальні мережі охоплюють ширшу інтернет-аудиторію. З їх допомогою можна знайти і однокласників, і однокурсників, а також колишніх колег, однополчан, родичів, однофамільців, друзів і знайомих, з якими через певні обставини був втрачений зв’язок. Віртуальне перехрестя між країнами та континентами щодня стає сценою для драматичних зустрічей, які могли б відчутно підвищити рейтинг передач на кшталт «Чекай мене».

Реєструючись на такому сайті, ви, як правило, заводите собі профайл, де зазначаєте особисті дані, місця навчання, роботи, служби в армії, розміщуєте свої фотографії. Далі можна чекати, поки хтось вас знайде, але набагато продуктивніше вдатися до пошуку самостійно: за знайомими прізвищами й портретами, за «місцями бойової слави».

Чим же зумовлена така неймовірна популярність соціальних мереж? Чому ми прагнемо відновити колишні зв’язки, чому цікавимося людьми, котрі знали нас у минулому? Чому для нас так важливо усвідомлювати свою причетність до певної групи?

Що не кажи, а людина — суспільна тварина. Від згуртованості під час небезпеки, взаєморозуміння та скоординованості дій залежало виживання у первісному світі. Група первісних людей, яка діяла злагоджено, досягала успіху там, де не впорався б один: відбивала напад ворога, полювала на великих звірів, виконувала масштабні роботи. У групі людина здобувала схвалення, співчуття, підтримку. У групі ж відчувала свою значущість, посідаючи певне місце в соціальній ієрархії, виборюючи вищий статус.

Група «своїх» (свій рід, своє плем’я) відособлювалася від груп «чужих». «Свої» виручали одне одного, захищали від загрози ззовні. Минав час, розширювалися об’єднання людей, ускладнювалися ієрархічні взаємини між ними. Проте братства земляків, студентів, цехи, гільдії, клуби об’єднували людей зі спільними цінностями, не давали потонути в життєвому морі, допомагали знайти своє місце в соціумі. Причетність до поважної спільноти осявала ореолом слави кожного її члена, надавала йому певних переваг...

У сучасному багатомільйонному «суперплемені» привернути до себе увагу, одержати відповідь на заклик, понад те — дістатися вершини соціальної піраміди дуже й дуже непросто. Щоб не почуватися самотньою у натовпі, нікому не потрібною, нереалізованою, людина шукає своє місце в малій групі: родині, колективі друзів, колег, однодумців. Додаткові засоби для створення анонімних (що розкріпачує і полегшує спілкування) спільнот із повноцінними соціальними ролями надає Інтернет. Але і в ньому повно чужих байдужих облич, пардон, аватарок... Знайоме прізвище, знайоме обличчя на екрані монітора — немов усмішка земляка в чужій країні. Хтось згадав про твоє існування, хтось радий, що ти знайшовся, хтось розділив із тобою спогади про минуле — і настрій поліпшується, відчуваєш свою потрібність, причетність до чогось великого і важливого.

Товариші по навчанню, роботі, «нещастю»... Ми не обираємо цих людей собі в «попутники», але кожна з цих спільнот уособлює певний етап нашого життя. У кожному новому колективі — у школі, вузі, на роботі, в поході — ми щоразу наново утверджуємо свій статус. Та хоч би скільки ролей ми змінили, скільки стосунків побудували, колектив, який знав нас на старті життя, продовжує залишатися для нас особливо значущим. Зустріч із ним — шанс повернутися в минуле. Щоб знов пережити його — коли з тими часами пов’язані приємні спогади, або ж щоб виправити — коли неприємні. Ви­пра­вити «не той» статус («овва, гляньте, раніше був тюхтієм-заучкою, а тепер красень і їздить на «Мерседесі»), довести, що ви «ого-го», хай заднім числом, але домогтися визнання, можливо, навіть таємно позловтішатися («ага, ось ти в школі не звертав на мене уваги, а тепер кусай собі лікті!»). Дитячі образи — най­глибші... Хай там як, нас тягне до свідків нашого минулого.

...Казка про Попелюшку недаремно залишається одним із найулюбленіших сюжетів людства. Нам цікаво побачити дивовижні перевтілення і дізнатися, що з ким сталося. Так само важливо побачити реакцію на наше дивовижне перевтілення тих людей, які пам’ятають нас зовсім іншими. «Ти стала такою вродливою!», «У тебе така цікава робота!», «Це ж треба, скільки країн ти об’їздив!», «Які чарівні в тебе дітки!». Як гріють душу такі повідомлення від гостей із минулого! Віриться, що відтинок життя прожитий недаремно.

Та є й другий бік медалі. Зустрічаючись з людьми, з якими починав життя практично в рівних умовах, завжди мимоволі порівнюєш, дізнаючись, хто чого досягнув і який у тебе вигляд на тлі інших. Коли комусь здається, що життя не вдалося, заслуги незначні (в порівнянні з іншими), не вельми хочеться зустрічатися особисто. А в Інтернеті, де співрозмовника не видно, більше шансів постати у вигіднішому світлі. Повісив найвдаліші фотографії, трохи прикрасив дійсність, замовчав про проблеми — й тобі цілком можуть позаздрити. «Спілкування з віртуальними проекціями реальних людей» — так назвав Odnoklassniki.ru та подібні до них сайти один зі знайомих користувачів.

Утім, зустріч «на нейтральному полі» — в Інтернеті — упевненіших в собі осіб, які подорослішали і помудрішали, може враз примирити колишніх конкурентів і недоброзичливців. Тепер, коли всі виросли, багато пережили, можна нікому нічого не доводити, а просто любо, приємно, на новому рівні погомоніти про життя. Може, навіть познайомитися наново. Адже ті з наших знайомців, котрі не стали близькими друзями, теж залишилися у минулому якимись розмитими поверховими образами, ярликами та прізвиськами... Нова зустріч, подарована Інтернетом, дає шанс пізнати одне одного трохи краще, а спільні спогади — чудовий привід для початку розмови... Так через багато років після випуску одружуються колишні однокласники.

На моїй пам’яті соціальна мережа здружила дівчат, які десять років провчилися у паралельних класах і весь цей час знали одна одну тільки в обличчя і на ім’я. Ще одна пара подруг, котрі «віртуально возз’єдналися», не спілкувалася цілих шість років після закінчення школи, хоча жили дівчата... у сусідніх будинках.

Віртуальність, що розкріпачує, можливість обдумати і сформулювати репліки полегшують спілкування, позбавляють ніяковості. В результаті часто охоче йдуть на контакт, розпитують, додають у друзі тих людей, з якими в «реалі» навряд чи зустрілися і навіть здзвонилися б. Звісно, не з усіма зустрінутими знайомцями налагоджується постійне спілкування. Хтось висить у друзях «про всяк випадок», до когось втрачається інтерес після обміну кількома репліками, хтось узагалі не реагує на дружній привіт. Прикро буває, коли людина, котра відіграла у вашому житті архіважливу роль, насилу згадує ваше ім’я. Спогади, які стали частиною вашої історії, для неї — ніщо. Або інша ситуація: до вас у друзі негадано-непрохано нав’язується персонаж із минулого, про якого давно хотілося забути, та ще й тягне із собою у ваше сьогодення свої нові зв’язки, нове життя, з яким вам не по дорозі. Або ж людина, з котрою вам колись довелося постояти під однією ялинкою на дитячому ранку, з якогось дива починає чіплятися із запитаннями, на які ви навіть друзям посоромитеся відповісти. Втім, обірвати неприємні зв’язки в Інтернеті набагато простіше, ніж у реальному житті. Трапляються й казуси, як в анекдоті: «Odnoklassniki.ru: нехай ваші коханки побачать одна одну!». Жарти жартами, а в США недалекоглядних користувачів соціальних мереж спіткала ціла низка скандальних розлучень. Були такі випадки і в наших краях.

Проте загалом, за відгуками користувачів «Однокласників», позитивних емоцій у них значно більше (не згадуватимемо тут про окремі технічні незручності, такі як регулярне перевантаження сервера або недосконала система пошуку — ці недоліки усвідомлюють самі розробники і обіцяють із ними боротися).

На відміну від сайтів зна­йомств, на «Однокласниках» та подібних сайтах шукають конкретних знайомих. Уже потім, при­звичаївшись, починаєш знайомитися з людьми, котрі не мають до тебе безпосереднього стосунку, але чимось привернули до себе увагу: вищезгаданими друзями друзів, випускниками рідної шко­ли або вузу інших років, просто симпатичними персонами, котрі відвідали сайт одночасно з тобою. Оцінка фотографії — вже привід для знайомства... За несповідимими забаганками долі у «друзів друзів друзів» зав’язуються віртуальні романи та ділові стосунки, зв’язки химерно переплітаються... Загалом, із суто ностальгічних проектів соціальні мережі поступово перетворюються на такі собі віртуальні мегаклуби, де всі (створюється інколи таке враження) через когось пов’язані одне з одним.

...За час моїх віртуальних екс­курсій по Odnoklassniki.ru, Vkontakte.ru, МойМир@maul.ru та інших соціальних мережах географія моєї дружби помітно розширилася. Від Мадрида до Бішкека, від Копенгагена до Єрусалима... Єднання — не політичне, а духовне, не однаковість людей, а схожість цінностей, повага та інтерес — те, заради чого варто знову і знову під’єднуватися до Інтернету. Аби, отримавши чергове довгоочікуване повідомлення, відчути: там, за десятками кордонів і за сотнею тисяч кілометрів, тебе розуміють.

Автор дякує психологам Вадиму Деркачу і Володимиру Банцеру, а також користувачам сайта Odnoklassniki.ru за допомогу в підготовці статті.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі