Щоб і в тисячу років мати гарний вигляд

Світлана Кабачинська «Дзеркало тижня. Україна» №2, 20 січня 2012, 17:40

Хотинська фортеця

Той, хто навідувався в Чернівці, але не доїхав до Хотина, мусить повернутися на Буковину ще раз, — інакше краще й не признаватися, що там бував. Бо Хотинська фортеця для Буковини — як Говерла для Карпат: не був — вважай, що гір не бачив.

Хотинська фортеця — одна з небагатьох в Україні, яка збереглася майже в первозданному вигляді: недарма 2007 року її назвали одним із семи чудес України. Це в цивілізованій Європі кожен поворот прикрашають покажчики із зубчастим силуетом середньовічних цитаделей, що стоять наче нові, — у нас же час зрівняв із землею більшість колишніх твердинь: чи то вітри такі буйні, чи настільки дрімуча людська дикість, чи, найімовірніше, так напролом, змітаючи все на своєму шляху, пер до комунізму соціалізм.

Правда, слова про первозданний вигляд — перебільшення, оскільки, переконані археологи, перші оборонні споруди тут постали на межі Х — ХІ ст., за князювання на Русі Володимира, кам’яні фортифікації — в середині ХІІІ ст., а потужним військовим об’єктом фортеця стала у ХV ст., коли Нижнє Подністров’я належало до Молдавського князівства.

Найбільшу славу принесла фортеці Хотинська війна 1621 року — одне з наймасштабніших воєнних протистоянь у тогочасній Європі, багато в чому визначальне для її подальшої долі. Тоді на початку серпня до Хотина наблизилася 160-тисячна армія турецького султана Османа ІІ. Польща зуміла виставити проти неї лише 32-тисячне військо. Тож польський король Сигізмунд ІІІ звернувся по допомогу до запорозьких козаків. 1 вересня 1621 року 39-тисячне запорозьке військо під орудою гетьмана Петра Сагайдачного після виснажливого переходу пристало до польського табору, а вже наступного дня вступило в бій. Ще через день воно налічувало 45 — 47 тисяч козаків. Це була добре озброєна і чудово вишколена військова потуга. Вона й зіграла ключову роль у перемозі поляків. Султан змушений був підписати принизливий для Туреччини мирний договір, що прирівнювався до поразки. Європа уникнула спустошливої турецької навали, яка могла повернути її розвиток у зовсім інше русло.

А фортеця разом із землями навколо ще не раз переходила з рук у руки, ставала свідком військових баталій, руйнувалась і перебудовувалась — аж по 1856 рік: тоді, після поразки Росії у Кримській війні, її військовий статус було скасовано, а саму споруду — передано до цивільного відомства. Що, на жаль, сприяло її занепаду.

Директор державного історико- культурного заповідника «Хотинська фортеця» Любомир Михайлина

І лише з 1963 року, коли Хотинську фортецю було взято на облік як пам’ятку національного значення, тут розпочалися науково-реставраційні роботи. Їх активізував статус державного історико-архітектурного заповідника, що його фортеця отримала 2000 року. З 2002 року держава виділила на ремонтно-реставраційні роботи десять мільйонів гривень. Ще потрібно близько 18 мільйонів. Наразі робиться грозозахист дахів, їх перекривають ґонтом — дерев’яною черепицею, просоченою спеціальним розчином на основі нафти (такий покрівельний матеріал виготовляють лише в Українських Карпатах). Відновлюється іконографія церкви. У відреставрованих казармах молодшого офіцерського складу створено картинну галерею. Події 1621 року — битви за Центральну Європу — постають на полотнах відомого чернівецького художника Андрія Холоменюка. У сумлінно відремонтованих підвалах створено музей бойових машин і знарядь облоги: і хлопчаки, і дорослі чоловіки застряють там надовго.

— Ми плідно співпрацюємо з науковцями Чернівецького національного університету, — каже директор заповідника, доктор історичних наук Любомир Михайлина. — Щороку тут працюють чернівецькі археологи. Я сам археолог, тому ми завжди знаходимо спільну мову. Хочемо створити міжнародний науковий центр із дослідження Хотинської фортеці, — адже вона в різні часи належала різним державам, і багато документів, котрі її стосуються, містяться в турецьких, румунських, австрійських архівах, тому досі не вивчені українськими вченими.

Міжнародна діяльність заповідника ведеться дедалі інтенсивніше. Участь у проектах Євросоюзу дає можливість заробити певні кошти на створення туристичної інфраструктури. У 2008 — 2010 роках заповідник отримав 700 тисяч євро, наразі покладає надії на проект «Перлини середньовіччя: Хотин — Сороки — Сучава»: сподівається забезпечити обігрів приміщень.

Ще 800 тисяч фортеця заробила сама. Плата за екскурсії тут невисока: шість гривень із дітей, вісім — зі студентів, 12 — з дорослих плюс п’ять — для бажаючих оглянути музейну експозицію. Доступна ціна — принципова позиція керівництва заповідника: воно зацікавлене у зростанні потоку туристів.

Він і справді рік у рік збільшується. Особливо сприяє цьому проведення тут міжнародного фестивалю історичної реконструкції середньовіччя «Битва націй», який щоліта занурює Хотин в атмосферу давно минулих днів та подій. З 2011 року фестиваль отримав статус Першого чемпіонату світу з історичних боїв. Розлогі пагорби довкола фортеці й справді створюють ідеальні умови для масштабного дійства. Крім самих боїв, увагу глядачів привертає табір учасників турніру: там усе як у часи Середньовіччя — і побутові умови, і одяг, і їжа.

Але колорит тієї епохи навряд чи виправдає вбогість нинішніх санітарно-гігієнічних та побутових умов, у яких опиняються туристи в Хотині. Відсутність пристойних готелів, доступних за ціною і якісних закладів громадського харчування та, даруйте, сучасних туалетів — найбільша перешкода на шляху перетворення Хотина у справжню перлину туристичних маршрутів краю. Хтозна, які облоги чи битви ще чекають на працівників заповідника у боротьбі з цими нездоланними поки що перепонами.

Добре хоч, що цього не видно з кіноекранів. Адже автентичність і збереженість стародавньої цитаделі постійно приваблює до Хотина знімальні кіногрупи. Плаци й мури військової твердині стали тлом для популярних художніх фільмів «Гадюка», «Захар Беркут», «Балада про доблесного лицаря Айвенго», «Три мушкетери», «Стріли Робін Гуда», «Русалонька», «Ясса», «Тарас Бульба».

Втім, кожен, хто опиняється у Хотинській фортеці, почувається ніби в кіно: комусь тут тісно чи й страшно, наче в кам’яному мішку, когось переповнюють романтичні почуття, а в уяві любителів пригод народжуються найфантастичніші сюжети. Бо, хоч мури, вежі й стіни і дихають старовиною, та вони — живі і справжні. Може, це враження підсилює те, що фортеця стоїть на Дністрі, й на тлі вічного плину ріки все інше видається молодим і сучасним. У кожному разі, бажання повернутися сюди ще раз неодмінно про себе нагадає. Невипадково, мабуть, у складеному наприкінці ХІV ст. літописному «Списку руських міст далеких і ближніх» це поселення назване «на Дністрі Хотінь».