Про «еластичність», або Про «героїв та зрадників, які періодично змінюють одне одного»

Вихід у світ уже сьомої книжки дослідника історії українського визвольного руху, кандидата історичних наук Володимира В’ятровича став непересічною по­дією кінця 2011 року. Вже у грудні «Історія з грифом «Секретно» видрукувана другим накладом, адже за рейтингом продажу в найбільших книгарнях країни видання міцно трималося у першій п’ятірці. Недавно саме за цю книжку автор отримав премію імені Василя Стуса.

Чим викликана така увага українського читача? По-перше, вдалим поєднанням наукового підходу і популярності викладу мате­ріа­лу. Що зробити було вкрай непросто, оскільки автор працює з величезним обсягом документального матеріалу, і є спокуса все «поставити на рейки» нудного переліку фактів із цитуванням стосів довідок, окремих справ. На що, до речі, страждають чимало, якщо не більшість, науковців-істориків. Цим вони відштовхують багатьох читачів, яким просто нудно читати їхні опуси. Є щасливі винятки: можу назвати таких авторів (у тому числі й нашої газети), як Юрій Шаповал, Аркадій Сидорук, Дмитро Вєдєнєєв, Володимир Газін… По-друге, Володимир В’ятрович саме й стояв біля витоків розсекречення справ з архіву Служби безпеки України, очолюваного ним у 2008-2010 роках (у книжці представлено 32 історії, в центрі яких - людсь­кі долі, карколомні злети і падіння учасників протистояння між комуністичною системою та рухом опору їй наших земляків). Або ж, за словами автора, в центрі його уваги - «герої та зрадники, які періодично змінюють одне одного». Додамо: через зміну політичної кон’юнктури й занадто велику «еластичність» багатьох політиків і так званих інтелектуалів оцінки подій та фігурантів книжки блискавично стають протилежними... І такий «підхід» - не поодиноке явище в сучасній Україні.

Автор намагається відповісти на запитання, чи справді історії, подані в книжці, настільки «таємні» (до речі, «грифи «Секретно» та «Совершенно секретно» не відповідають визначеним українським законодавством грифам «Таємно» і «Цілком таємно»), що впродовж двох десятиліть незалежності України вони так і не стали надбанням широкого загалу. Так, сек­ретні служби в будь-якій країні світу намагаються приховувати свої таємниці. І не важливо, «демократична» чи «тоталітарна» практика домінує в політичній системі держави. Як пише автор у першому розділі книжки «Які таємниці зберігають архіви КГБ», практика ця поступово йде у небуття. Країни, котрі намагаються подолати своє тоталітарне минуле (колишні держави - учасниці Варшавського договору, прибалтійсь­кі республіки...), уже давно виокремили справи з документами карально-репресивних органів доби всевладдя ЧК, ГПУ, НКВД, МГБ, КГБ, а також своїх «дочірніх» спецслужб, в окремі архіви або передали в новостворені інститути національної пам’яті. Цікавий і повчальний досвід у цьому мають Польща, Чехія, країни Прибалтики, які до того ж провели широку люстрацію, без якої важко дивитися в майбутнє. А отже, «маємо те, що маємо»…

Мабуть, тому Україна - з приходом до влади Партії регіонів - опинилася в одній компанії з такими «демократичними» державами, як Російська Фе­дерація, Білорусь, Казахстан, Туркменистан, Узбе­кистан. Цікаво, що Володимир В’ятрович у вступі до книжки не забув нагадати про історію - скальковану за «кращими зразками» КГБ - із затриманням у вересні 2010 року працівниками СБУ львівського історика, директора Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» Руслана Забілого. У нього було вилучено ноутбук та зовнішні жорсткі диски, на яких містилися електрон­ні копії історичних матеріалів і архівних документів, що їх СБУ розсекретило ще 2009 року й відправило до публічних електронних бібліотек. Згодом операцію з вилученням комп’ютерів та інших матеріалів було проведено за місцем роботи Руслана Забілого. Для влади не важливо, що ці дані вже давно не становлять державної таємниці і є у вільному доступі. Але вона наштовхнулася на опір професійних українських та закордонних істориків, діячів культури і поки що вирішила відступити. Хоча звинувачень, пред’явлених «за фактом готування до розголошення співробітником СБУ відомостей, що становлять державну таємницю, тобто за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст. 15, ст. 328 Кримінального кодексу України», з Руслана Забілого так і не знято.

Саме тому Володимир В’ятрович на одній із презентацій зазначив, що його книжка є реакцією на наміри центральної влади і нинішнього керівництва Служби безпеки України заховати дуже важливі сторінки української історії радянського періоду під грифом «Секретно».

Книжку написано у формі нарисів про роботу таємних органів і табірної системи СРСР - ГУЛАГу, про український визвольний рух 1910-1920 років, про унікальні й не меншою мірою трагічні долі священиків, які кинули виклик злочинній системі і не зламалися. Володимир В’ятрович розкриває таємниці справ, заведених «органами» на митців «розстріляного Відродження» 1930-х років та дисидентів епохи застою; називає причини Чорнобильської катаст­рофи і розповідає про останні відчайдушні спроби чекістів врятувати Союз. Єдине зауваження: саме два розділи книжки, присвячені Чорнобильській трагедії, видалися певною мірою схематичними. Забракло, можна сказати, «ефекту присутності»…

«Гриф «Секретно», накладений державою, що вже сама зникла, на документи, котрі розкривають давно забуту правду про неї, став прокляттям, яке не дає їм спокійно відійти в минуле й стати історією, а не політикою. Недорозслідувані злочини, незасуджені кати, невшановані герої - багаж, із яким ми марно пориваємося у світле майбутнє», - пише Володимир В’ятрович у передмові до однієї з найцікавіших розвідок («У пошуках могили героя»), де на читача чекає справжній трилер про загибель Романа Шухевича і операцію з ліквідації тіла командира УПА. На жаль, і до сьогодні ця історія огорнута серпанком таємниці, а отже, продовжує В.В’ятрович, «де відсутня точна інформація, завжди знайдеться місце і для домислів, інсинуацій та політичних спекуляцій». Наразі не мають значення ідеологічні переконання учасників історії. Політична кон’юнктура деяким із них підказує сьогодні робити й говорити одне, а завтра - зовсім протилежне. Але, на мою думку, «еластичність» має межі.

Книжка вийшла у рамках спільного видавничого проекту Мистецької агенції «Наш формат» і Центру досліджень визвольного руху, метою якого є популяризація минулого світу в документах, спогадах, світлинах, у класичних та новітніх дослідженнях вчених - як вітчизняних, так і зарубіжних.

В’ятрович В.М. Історія з грифом «Секретно». - Львів: Центр досліджень визвольного руху, 2011.