Цивільний шлюб «по-українськи», або Кому без штампа в паспорті жити добре?

Поділитися
Поміркувати про цивільний шлюб мене спонукало курйозне оголошення в одній зі столичних газет: «Чоловік бажає познайомитися з дівчиною для.....

Поміркувати про цивільний шлюб мене спонукало курйозне оголошення в одній зі столичних газет: «Чоловік бажає познайомитися з дівчиною для... спільної оренди квартири». Причому сама вартість житла не вказувалася. Уточнювалися тільки вік бажаної подруги-квартиронаймачки — 25—30 років і її параметри — 50—55 кг, 165—167 см. Признаюся, такий неординарний підхід до пошуку квартири, а скоріше супутниці життя, мене заінтригував. Тому, керуючись фаховим інтересом, я вирішила зв’язатися з автором такого оригінального оголошення...

Ним виявився 37-річний Анатолій. У минулому неодноразово одружений. Як з’ясувалося, до Києва приїхав із Харкова. Тепер наймає однокімнатну квартиру на Троєщині. Оскільки жити самому Анатолієві стало нудно, та й не по кишені, він, не довго думаючи, вирішив підшукати собі дівчину для спільного проживання й оплати арендованої квартири, попередньо давши оголошення в газету.

Погодьтеся, років 20 тому такі речі викликали б шквал обурення з боку громадськості й ревних охоронців норм комуністичної моралі. Але нині розмовами про спільне проживання чоловіка й жінки поза шлюбом нікого не здивуєш. Мало того, за результатами дослідження, проведеного 2006 року Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС), із двох тисяч опитаних українців 45% висловили своє позитивне ставлення до сексуальних контактів поза сім’єю і шлюбом. Причому цей показник нині значно вищий, ніж, скажімо, 15 років тому на світанку незалежності України.

Насправді поняття цивільного шлюбу — не таке вже й нове. Правда, раніше зміст його був трохи іншим. Так, батьківщиною цивільного шлюбу ще в XVI столітті стала Голландія. Коли її громадяни, які належали до різних релігійних конфесій, не могли обвінчатися в церкві, власті дозволили оформляти їм свої стосунки в мерії. Саме такий шлюб і почали називати «цивільним». Тепер під цією назвою розуміють добровільне спільне проживання й ведення спільного господарства двома людьми: чоловіком і жінкою «без жодних взаємних зобов’язань». Хоча в юриспруденції поняття цивільного шлюбу зберегло початкову сутність і стосується пар, які оформили свій союз офіційно в РАЦСі без вінчання в церкві. Вільні ж сімейні стосунки в чинному законодавстві України названо фактичним шлюбом.

Минули сторіччя, і у відносинах між чоловіком і жінкою в усьому цивілізованому світі стався величезний прорив — «сексуальна революція». Україна цей процес, зважаючи на все, бурхливо пережила на початку 90-х. Тоді проблеми інтимного життя почали активно обговорювати в багатьох друкованих і електронних ЗМІ, а відверті еротичні сцени стали незамінною частиною вечірнього телеефіру. І тільки церква як інститут суспільної моралі в цей неспокійний час витримала потужний натиск «сексуальної революції». Її позиція щодо вільного кохання залишилася вкрай негативною. «Цивільний шлюб, — розповідає «ДТ» священнослужитель Покровсь­кого монастиря отець Вассіан, — з погляду православного християнства вважається гріховним. У таких стосунках немає жодної відповідальності перед Богом, оскільки будуються вони переважно на плотських утіхах. Справжні ж шлюби, як відомо, здійснюються на небесах. Щоб отримати благословення Господнє для себе й своїх дітей, людям, які кохають одне одного, слід обвінчатися в церкві».

На жаль, і церковним шлюбам нині не судилося бути довговічними. Розривають їх уже тут, на грішній землі, але тільки у вищій інстанції Української православної церкви Московсь­кого патріархату — Митрополії. Головною підставою для розлучення споконвіку в православ’ї вважалося перелюбство, тобто зрада. Згодом перелік причин значно розширився, і нині налічує понад десяти пунктів. Ось деякі з них — захворювання на проказу або сифіліс; тривала відсутність одного з подружжя або його смерть; сексуальні або психічні відхилення; тюремне ув’язнення; замах на життя одного з подружжя або спільної дитини; примус дружини або дітей до торгівлі своїм тілом. Зазначимо, що після того як церковний шлюб буде офіційно розірвано, сторона, з чиєї вини розпалася сім’я, назавжди позбавляється права на вінчання в церкві.

Слід також уточнити, що православна церква не вправі осудити шлюб, зареєстрований у РАЦСі, оскільки покликана шанувати державні закони. Адже інститут сім’ї існував задовго до виникнення християнства, а саме таїнство вінчання з’явилося тільки в IX ст. н.е. З того часу оформленням сімейних стосунків почала опікуватися виключно церква. Але після жовтневої революції реєстрація шлюбів у нашій країні знову стала прерогативою державних органів. «З огляду на це, — пояснюють у прес-службі Київського патріархату, — осуджувати або не допускати до причастя, а тим більше примушувати вінчатися подружні пари, «розписані» у РАЦСі, священнослужителі не мають права». І відразу додають, «що це в жодному разі не стосується людей, які живуть поза шлюбом».

Але, як показує дійсність, жорстка позиція церкви нездатна кардинально вплинути на ситуацію в сучасному українському суспільстві. Адже кількість цивільних сімей із кожним роком зростає. І велику тягу до такого типу сімейних стосунків виявляє саме молоде покоління. Відповідно до статистичних даних, сексуальні контакти до шлюбу вітають 82% людей віком від 18 до 29 років, і тільки 36% — після 60. Чим же так приваблює молодь вільне кохання поза шлюбом? На це питання ми вирішили отримати вичерпну відповідь у фахівців із психології.

Так, психолог Інституту сім’ї й подружнього життя Христина Решетило вважає, що причина передусім — в емансипації жінки в українському суспільстві, яка дедалі зростає. На її погляд, жінки хочуть багато досягти у фаховій сфері, щоб відчувати себе незалежними, тому не поспішають реєструвати свої стосунки й готові народити й виховувати дітей самотужки. З цим абсолютно не згоден кандидат психологічних наук, провідний спеціаліст дослідного Інституту психології ім. Г.Костюка Академії педагогічних наук України Ігор Манілов. Він вважає, що цивільний шлюб в Україні вигідний у більшості випадків чоловікові, який, щоб уникнути відповідальності перед законною дружиною, часто є ініціатором вільних стосунків із жінкою. Це твердження підкріплено статистичними даними КМІС. Так, в Україні 69% чоловіків не бачать нічого поганого в спільному житті «без зобов’язань». Серед жінок такі відносини підтримали тільки 55% опитаних. І причина, з якої представниці слабкої статі погоджуються на співжиття в цивільному шлюбі, за словами Ігоря Феліксовича, аж ніяк не почуття, а, хай як дивно, брак власного житла й нормального матеріального забезпечення. «Оскільки жінка залежна у фінансовому плані від чоловіка, говорити про існування повноцінних цивільних шлюбів в Україні складно, — вважає І.Манілов. — Це можливо тільки в цивілізованих західноєвропейських країнах, таких як Німеччина, Нідерланди, Франція, де чоловік і жінка не залежать матеріально одне від одного, тому будують свої стосунки виключно на коханні. На жаль, у нашому суспільстві така фінансова рівноправність неможлива. У результаті таких «псевдоцивільних» шлюбів у більшості випадків страждають «незаконні дружини». У переважної більшості жінок через непевність у відносинах і статусі в суспільстві з роками виникають невротичні розлади — депресії й страхи, які згодом можуть спричинити серйозні захворювання серцево-судинної системи й шлунково-кишкового тракту. Все це негативно позначається на здоров’ї дітей, народжених у такому шлюбі».

До речі, про занепокоєння й страхи. На Заході цивільний шлюб — поняття правове, у нас же інститут таких сімейних стосунків поки що перебуває в стадії формування. Це спричиняє певні наслідки. Перші труднощі в «нерозписаних» пар можуть виникнути вже при реєстрації новонародженої дитини. Так, для реєстрації маляти, народженого в шлюбі, слід подати заяву тільки одного з батьків і довідку з пологового будинку, яка підтверджує походження дитини. У разі ж, якщо мати й батько дитини — цивільні чоловік і дружина, то одного документа буде не досить. Адже в нас походження дитини визначається по батькові. Тому треба подати заяву від обох батьків. Її можна подати в РАЦС як до, так і після народження дитини. Що ж до прав і свобод новонароджених, то, відповідно до Конституції України, діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народилися вони в шлюбі чи ні.

Якщо цивільні чоловік і дружина вирішили розлучитися, — прямим обов’язком батька спільної дитини, передбаченим законодавством, є сплата аліментів. Що ж до поділу майна, то тут не все так однозначно. Відповідно до статті 74 Сімейного кодексу, жінка і чоловік, які живуть однією сім’єю, але не перебувають в шлюбі офіційно, можуть претендувати на майно, нажите ними за час спільного проживання, на правах загальної спільної власності. От тільки в разі розірвання стосунків треба зуміти довести сам факт цього шлюбу, що досить-таки проблематично. Підтвердженням можуть бути спільні діти, спільні видаткові рахунки, а також свідчення родичів і сусідів. У результаті таке з’ясовування стосунків виллється в тривалі судові розгляди, особливо якщо в цивільному шлюбі не було спільних дітей. До речі, у Києві вирішити цю проблему взявся депутат Верховної Ради від фракції соціалістів Михайло Мельничук. У лютому 2007 року він зареєстрував законопроект щодо врегулювання питань власності й співволодіння. На думку М.Мельничука, нині суди просто завалені нерозв’яз­ними справами про визнання за цивільними чоловіками права на власність. Але ж насправді встановити, якими були особисті й фінансові стосунки між цивільними чоловіком і дружиною, на його погляд, неможливо, що робить власника майна, насамперед нерухомості, юридично беззахисним. Тому депутат запропонував вилучити з Сімейного кодексу раніше згадану нами статтю 74. У цьому разі чоловік або жінка, які офіційно не оформили свій шлюб, уже не вправі будуть претендувати на майно, навіть якщо воно було нажите в процесі спільного життя. Адже поняття цивільного шлюбу просто зникне із Сімейного кодексу України. Хто ж виграє від цього? Звісно ж, люди, кажучи мовою оголошень, «без житлових і матеріальних проблем». А ті, в кого такі проблеми є, ризикують залишитися ні з чим. А до чого тут рухоме й нерухоме майно, коли йдеться про інтимні стосунки чоловіка й жінки? Це запитання я поставила авторові згаданого вище оголошення в газеті Анатолію. На що отримала вичерпну відповідь: «Кохання коханням, а їсти хочеться завжди. Жити самому в столиці складно. А так, знайшовши співмешканку, сплачувати за квартиру доведеться вдвічі менше. Та й спати разом із дівчиною приємніше, ніж одному!». От і виходить, що не бреше-таки статистика, стверджуючи, що більше прихильників вільних сімейних стосунків серед чоловіків. І правий психолог Ігор Манілов, кажучи, що в Україні повноцінних цивільних шлюбів нині немає, і страждають від цього переважно жінки і діти.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі