Його Величність Карнавал

Поділитися
З 17 лютого весь тиждень Ріо-де-Жанейро у прямому значенні слова стрясатиме найзнаменитіша та наймасштабніша у світі маніфестація шалених веселощів...

З 17 лютого весь тиждень Ріо-де-Жанейро у прямому значенні слова стрясатиме найзнаменитіша та наймасштабніша у світі маніфестація шалених веселощів. Безугавна музика, розкішні ходи-змагання танцюристів самби, багатотисячні натовпи глядачів, яскраві барви вигадливих костюмів і повсюдні веселощі — ось неодмінні атрибути карнавального Ріо-де-Жанейро.

Традиція карнавалів сягає корінням у поганське минуле людства і аж ніяк не є привілеєм бразильців. Чому ж саме бразильський карнавал, точніше, карнавал у Ріо-де-Жанейро, набув такої небаченої популярності і став, без перебільшення, подією світового масштабу? Для того щоб відповісти на це запитання, необхідно трохи довідатися про історію Бразилії та характер бразильців. І справді, таке може відбуватися лише тут, у країні, яку Бог щедро обдарував теплом і сонцем, красою ландшафтів і креативним етнічним розмаїттям.

Історики вважають, що традиції святкування карнавалів виникли в давноминулі часи, а початок цим популярним і в наші дні народним гулянням поклали найдавніші землеробські ритуали зустрічі весни та початку сівби. В усіх архаїчних культурах святкування на честь богів родючості були центральною подією року. Ідея запліднювальної сили матері-природи була визначальною ідеєю архаїчного космосу. Вона утримувала стародавню людину в магічному полі нерозривного зв’язку зі світом рослин і тварин. Тому неодмінним атрибутом подібних святкувань, до яких належать грецькі вакханалії та римські сатурналії, був ритуал повернення до природного стану, коли людина, сп’яніла від вина, музики та колективного ентузіазму, знімала з себе заборони традиційної моралі. Такі святкування були сповнені дикого шалу і були найважливішим елементом психологічної «розрядки».

У перші століття нашої ери повсюдно в Європі на зміну язичеству прийшло християнство із його суворою дихотомією добра та зла: світ поставав ареною смертельної боротьби Бога і Диявола, моральні основи змінилися, і людина змушена була визнати багато своїх природних потреб гріхом. Карнавали, попри їхню відверту оргаїстичність, а можливо саме завдяки їй, не зникли й стали ледь не єдиним містком, який зв’язував надто перейняту порятунком душі середньовічну людину з її земною природою.

Проте в Європі карнавали ніколи не були такою масштабною подією, якою вони стають у Новому Світі. Це й не дивно: у той час, як католицька церква тероризує Європу інквізицією, на її площах палають вогнища й триває полювання на відьом, далеко за океаном перед пригніченими страхом і ворожістю європейцями постає земний рай — нескінченні простори, укриті дивовижними лісами, небачені квіти, плоди, райські птахи, миролюбні й усміхнені голі люди... Здивовані першовідкривачі Бразилії, поза сумнівом, сприйняли її за сад Едему.

Прообразом бразильського карнавалу став карнавал португальський. Перші колоністи, розпочавши святкувати відкриття райського куточка, так і не змогли зупинитися. Традиція карнавалу в Ріо-де-Жанейро розпочалася разом із заснуванням міста, можна навіть сказати, що історія самого Ріо почалася з карнавалу. Коли в 1567-му португальські війська за підтримки індіанців відвоювали у французів маленьке село Ріо-де-Жанейро на березі затоки Гуанабара, святкування з приводу цієї історичної перемоги вилилися в стихійний карнавальний хід. Індіанці в убранні з кольорових пір’їн приєднувалися до веселої процесії. Після цієї події в Ріо-де-Жанейро заклали першу вулицю і місто почало будуватися та розростатися.

Насправді в колоніальному Ріо все було приводом до святкування та веселощів: коронації далекого португальського монарха, одруження в королівській сім’ї, дні великих святих — усе святкували в благословенній Бразилії на широку ногу. Коли ж у 1808 році після окупації країни наполеонівськими військами португальський двір був змушений тікати з Лісабона в заокеанську колонію та облаштуватися в Ріо, там розпочалися воістину веселі дні! Монарх, котрий дивом урятувався від революційного гніву і був зачарований красою Бразилії, на радощах почав несамовито веселитися. Дні народження, хрестини, меси на знак подяки в королівській сім’ї — усе було нагодою для пишних святкувань і народних гулянок. Коронацію Жоао VI в Ріо-де-Жанейро відзначали десять днів, упродовж яких тривали вуличні театральні вистави, ходи з факелами, феєрверки та ілюмінації. Вулиці заповнили процесії багато прикрашених алегоричних екіпажів, за якими марширував парад барвисто виряджених блазнів. Із великою світською подією збіглося святкування Вербної неділі і Великодня, отже, кольори церковних штандартів і золочені образи змішалися з яскравим розмаїттям карнавальних процесій. Це святкування стало помпезним і настільки запам’яталося, що історики схильні називати саме його першим карнавалом у Ріо-де-Жанейро.

Бразильська католицька церква відрізнялася від своєї старшої португальської сестри веселою, демократичною вдачею і любов’ю до всього людського. Вона не тільки не уникала елементів карнавальності у святкуванні релігійних дат, а й по праву вважалася одним з основних джерел карнавальної культури Бразилії. Розповідають, у 1579 році католицький священик Анчьєта улаштував у Ріо театралізовану виставу під назвою «Одинадцять тисяч Дів» на ознаменування прибуття до Бразилії цінної католицької реліквії — мощів мучеників Святого Духа. Після вистави вулицями міста пройшла процесія тих самих алегоричних екіпажів, які прикрашали карнавальні ходи.

Релігійні свята стали, безперечно, одним із найважливіших елементів, що формували дух бразильського карнавалу. Адже католицьких свят було багато, і їх весело відзначали цілий рік. Спочатку Вербна неділя і Великдень у березні, потім День Святого Георгія у квітні, а в червні, серпні і жовтні — святкування на честь Богородиці... І так до Різдва. Якщо з такою католицькою ревністю поєднати любов правлячої еліти до пишних торжеств і безтурботну вдачу жителів райського куточка під назвою Ріо-де-Жанейро, стане зрозуміло, чому саме там карнавал перетворився на головну культурну подію громадського життя.

Тривалий час основною розвагою народу в карнавальні дні був entrudo — звичай обливати перехожих водою прямо на вулицях — благо, погода спекотного бразильського лютого робила ці пустощі не тільки необразливими, а й приємними. Упродовж кількох тижнів перед карнавалом увесь Ріо був зайнятий виготовленням воскових кульок, наповнених водою з пахощами лимона. Іноді народні карнавальні забави, як водиться, «перебирали міру» і у справу йшли кулі, наповнені менш ароматним вмістом, що викликало обурення елегантних верств населення. Городяни часто скаржилися королю на погані манери «мужланів» і enturdo заборонили королівським едиктом. Але народ і далі практикував веселий карнавальний звичай. Ще й сьогодні в багатьох країнах Латинської Америки в останні дні лютого ходити вулицями стає «небезпечно» — молодь жбурляє в перехожих надувні повітряні кульки, наповнені водою, чим невимовно тішиться сама і дарує радість іншим, включно із «постраждалими»: адже лютий у Південній Америці найспекотніший місяць.

Новою сторінкою в історії бразильського карнавалу стала зе-перейра. До початку XIX століття традиція enturdo почала поступово вгасати, і карнавал у Ріо перемістився з вулиць до елегантних салонів багатіїв. Народ же довідувався про нього тільки за дзенькотом бубонців на маскарадних костюмах знаті, яка йшла на карнавальні бали. У 1835 році чоботар із Ріо-де-Жанейро на ім’я Жозе Нор’єга де Асеведо Паредес на прізвисько Зе-Перейра зібрав гурт своїх веселих приятелів, орендував барабани й литаври всіх розмірів і вийшов у дні карнавалу на вулицю, виспівуючи на всю горлянку популярні пісеньки під оглушливий акомпанемент ударних інструментів. Витівка Зе-Перейри мала великий резонанс і повернула карнавал на вулиці міста. Відтоді карнавальна культура розвивалася бурхливо, і з кожним роком свято ставало дедалі масовішим, а його учасники винахідливішими. За словами історика Жоао до Ріо, саме тоді релігійні процесії на честь великих святих залишили храми й стали частиною карнавальних ходів.

У 1892 році бразильські народні гулянки з легкістю асимілюють французькі вигадки — конфетті та серпантин. Вуличні ходи збагачуються елементами маскараду — їхні учасники виряджаються в лахміття і ховають обличчя під шаром гротескного макіяжу, щоб без ризику бути впізнаними досхочу насолодитися карнавальною свободою.

До кінця XIX століття виникають так звані ранчо — провісники нинішніх шкіл самби. Ранчо — гурт людей у фантастичних карнавальних костюмах, які виходили на вулицю з піснями й танцями, із заздалегідь поставленим театральним дійством і цілим набором музичних інструментів — таке собі пересувне кабаре. Репертуар ранчо базувався на африканському фольклорі. Згодом найпопулярніші ранчо злилися в більш численні товариства, котрі починають функціонувати як клуби, упродовж усього року займаючись підготовкою до карнавальної ходи. Небачено розкішні й барвисті алегоричні екіпажі, створювані цими клубами, викликали захват і шаленство жителів і гостей Ріо, які були ладні голову зламати для того, щоб краще роздивитися чудових напівоголених красунь, котрі вінчали п’єдестали екіпажів.

Починаючи з 1900 року головним місцем карнавального параду алегоричних екіпажів стає Руа до Оувідор. У 1907 році відкривається Авеніда Сентраль, і свято переміщається сюди. Саме тоді карнавал у дусі часу поповнюється новинкою — корсо (так називався парад автомобілів), оздоблених і заповнених веселими молодими людьми, які жбурляють у глядачів конфетті та серпантин і обливають один одного одеколоном зі спеціальних пристосувань. Корсо стає яскравою сторінкою в історії карнавалу. У 1930-ті роки кожний власник автомобіля в Ріо вважав своїм обов’язком зробити все можливе і неможливе для того, щоб домогтися права на участь у карнавальній ході.

У ті самі роки карнавал у Ріо, відкритий і життєрадісний, із легкістю вбирає в себе ще одну з «французьких штучок» — маскарадний костюм. Згодом костюми учасників ходів стають усе вишуканішими та екзотичнішими. Незабаром стихійно виникає ідея створити конкурс маскарадних костюмів. Перший такий конкурс відбувся в 1909 р. і мав промовисту назву Higt Life. У 1932-му організатори головного карнавального балу в Муніципальному театрі Ріо неофіційно відзначають нагородами найкращі костюми балу. У 1950-ті роки вже величезний натовп народу очікує учасників костюмованого балу при вході до головного театру Ріо для того, щоб оцінити пишноту їхнього вбрання. Муніципальний бал і конкурс костюмів стає обов’язковою частиною карнавального свята. Сьогодні його проводять у знаменитих готелях і транслюють по телебаченню на весь світ.

Конкурс костюмів — недавнє нововведення карнавалу. Коли його тільки затверджували, знамениті школи самби вже існували. Виступи шкіл самби — темпераментного бразильського танцю, який походить від афро-бразильського ритму джонго, стали сьогодні головним дійством карнавалу в Ріо-де-Жанейро. Популярне мистецтво низів бразильського суспільства, прагнучи уникнути маргінального статусу на шляху до стихійного тріумфу, скористалося у своїй назві далеким буржуазним словом «школа», хоча більшість учасників перших шкіл самби ніколи не переступали порога жодної іншої.

…Коли відспіває та відтанцює Карнавал, відгримлять фантастичні візки бруківкою самбадрому, жителі Ріо розійдуться по домівках, щоб відіспатися. А туристи, приголомшені побаченим і почутим, відвезуть додому в серці частинку бразильських невтомних веселощів.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі