Двомовність: погляд із Канади

Поділитися
Je me souviens(Я пам’ятаю). Девіз Квебека Друзі з Донецька пишуть — регіонали знову стають на захист російської мови...

Je me souviens
(Я пам’ятаю).

Девіз Квебека

Друзі з Донецька пишуть — регіонали знову стають на захист російської мови. Воно б і непогано, але, знаючи їхні таланти, можна відразу сказати, що результатів не буде, просто починаються президентські перегони. Проте проблема мови існує, і вирішувати її доведеться в будь-якому разі. Особливо якщо Україна ставить собі за мету стати громадянським суспільством. Це очевидно на прикладі Канади.

Головне місто Манітоби Вінніпег — пшенична столиця. Кожен десятий його житель — українець, а перед будинком парламенту стоїть пам’ятник Тарасові Шевченку. Відповідно до перепису 2001 року жителі з українським корінням становили 14% населення провінції, із британським — менше 6%, із французьким — 2%, із німецьким — 7%, з індіанським — 7% плюс іще метиси — 8%. Змішаним своє походження назвали близько 45% населення, але загалом воно швидко консолідується на базі англійської мови.

Манітоба стала першою провінцією, яка зрівняла права англійської і французької мов. Ще 1870 року указом про Манітобу парламент Канади вніс її до складу країни і проголосив двомовну систему освіти. Щоправда, закон скасували 1890 року, проте в 1979-му визнали це неконституційним. При університетському коледжі, розташованому в перед­місті Вінніпега Сен-Боніфас (навчання тут здійснюється французькою), діє спеціальний інститут, що займається перекладом накопичених іще з 1890 року законів. Адже їх не можна вважати легітимними, доки вони не опубліковані французькою мовою.

Ось приклад. У 1984 році одного франкофонного жителя Манітоби було оштрафовано за порушення правил дорожнього руху. Але оскільки поліцейський розмовляв тільки англійською і квитанцію виписав цією мовою, порушник слушно вирішив, що це дискримінація, і звернувся до суду з вимогою визнати ПДР незаконними, а отже, нечинними. І формально був правий. Що ж робити? Адже не тільки ПДР, а й усіх інших законів могла стосуватися така вимога! Це вам не ДАІ забороняти вольовим рішенням президента...

Справа дійшла до федерального уряду, і він поспішив випередити позивача, звернувшись до верховного суду з проханням дати відповідні роз’яснення. Інакше виникав украй небезпечний прецедент із непередбачуваними наслідками, адже канадське право засноване на традиціях англосаксонського, прецедентного. Мудрий суд ухвалив рішення, згідно з яким усі вже ухвалені закони є обов’язковими до виконання, але протягом п’яти років мають бути перекладені французькою. Тож світ порядку і порядок у світі не зруйнувалися, ПДР залишилися чинними, а штраф борцеві за права французької мови все ж таки довелося сплатити.

Цей приклад дуже показовий. По-перше, він характеризує підхід до мовного питання в розвиненій демократії, по-друге, зайвий раз доводить, що мову задушити вкрай складно, майже неможливо. Адже до моменту перемоги франкофони в Манітобі становили близько 4% населення — трохи більше 40 тисяч. Українців, нагадаємо, там утричі більше...

Англійці проводили в провінції жорстку політику, аж до терору і фізичного винищення методами ку-клукс-клану, тим паче що більшу частину франкофонів становили метиси. Це призвело до того, що кількість носіїв мови істотно зменшилася. Французьку десятиліттями витискали із соціальної практики, але так і не домоглися цього. Вона збереглася й отримала рівний з англійською офіційний статус. І лише зараз французька мова сходить з манітобської сцени: середній вік тих, хто нею розмовляє, досяг 50 років, і молодь віддає перевагу англійській.

Що ж тоді говорити про Квебек, у якому франкоканадці становлять більшість із 7,7 млн. населення? Французьку мову в 2001 році назвав рідною 81% жителів, англійську — тільки 8%. У 1960—1970 роках, коли постало питання про подолання господарської відсталості величезної (дві з половиною України!) провінції, його вирішили за рахунок відродження національної самосвідомості, мови — і за рахунок підготовки національних управлінських кадрів для адміністрації і бізнесу. Недаремно місцевий парламент називається Національною асамблеєю!

Характерно, що тоді почався занепад усесильної католицької церкви, яка відігравала величезну роль у житті франкоканадців і проповідувала смиренність перед владою, у тому числі перед владою англійської адміністрації. Тоді ж зародився рух за відділення від Канади, і час від часу виникає загроза цілісності федерації. Проте в демократичній країні такі питання вирішуються шляхом референдуму, а на ньому в 1995 році за суверенітет Квебека проголосувало 49,4% квебекців, проти — 50,6%. Єдність Канади врятували всього 53 тис. голосів! А в 2003 році після тривалого правління націоналістів на виборах узагалі перемогли ліберали, прихильники федерації.

Спеціальним законом №22 від 1974 року, а потім і Хартією французької мови в 1977 році її проголошено єдиною офіційною мовою Квебека. Нею повинні оформлятися не тільки офіційні папери (у тому числі й у приватних фірмах), а й вітрини магазинів, усі вивіски і реклама. Етикетки товарів, які продаються у провінції, теж мають бути оформлені французькою (можлива і двомовність). Діти іммігрантів зобов’язані ходити у французькі школи. Такими заходами і широкою імміграцією з колишніх французьких колоній удалося зупинити скорочення кількості носіїв мови. Адже були часи, коли вона, як і українська в СРСР, згасала, вважалася мовою другого сорту. Співрозмов­ника навіть деколи закликали розмовляти, «як білий», тобто англійською!

Втім, усе це не означає відповідної грубої дискримінації тепер уже англійської мови. Знаменита The Gazette, як і раніше, виходить англійською, лекції в найкращому університеті Мак Гілл читаються нею ж, є безліч англомовних телеканалів, англійських шпиталів тощо. Французька мова впроваджується відкриттям телеканалів і радіостанцій, а не закриттям тих, які здійснюють мовлення англійською.

Але часи, на відміну від звичаїв, змінюються. СРСР розпався, і тепер уже українська мова стала в Україні єдиною офіційною. Ситуація розвернулася на 180 градусів, стала дзеркальною, і франкофонний Квебек нагадує вже не Україну в складі СРСР, а російськомовний Схід самої України. І рано чи пізно — приклад Квебека (і особливо приклад Манітоби) свідчить про це — російська мова в ареалі свого функціонування доможеться повної та офіційно визнаної рівноправності. І з цим нічого не вдієш. Нинішні ж методи українізації — грубі, сокирні, непродумані і недалекоглядні — лише прискорять процес консолідації російськомовних жителів, але вже на основі негативного ставлення до державної мови і до самої держави. «ТщательнЕе» треба, як говорив класик! Обережніше і акуратніше. Мова і віра — найголовніше і найчутливіше для людини, на них не варто посягати.

Паралелі можна продовжити. Квебек активно підтримується Францією. Можливо, і Росія колись навчиться підтримувати російські діаспори в інших країнах не як слон у посудній лавці, а тонко, цивілізовано, так, що країни ці не потерпатимуть за свій суверенітет і порядок у домі. До федералізму, а тим більше сепаратизму в Україні навряд чи дійде, цю ідею не підтримують навіть на Сході, ну хіба що в Криму. Вождям регіоналів відокремлення, що неминуче призведе до приєднання до Росії, за великим рахунком зовсім не потрібне. Якщо в Україні вони щось собою являють (як-не-як господарі половини країни, їхній лідер навіть зробив кілька ходок у прем’єри, у них є всі умови для затишного бізнесу), то в жорсткій і холодній Росії хто їх чекає, кому вони потрібні? Приклад Ходорковського дуже промовистий...

Але в будь-якому разі Схід і Південь України будуть підтримувати зв’язки з Росією і залишаться російськомовними. Так склалося історично. І це треба враховувати. Це не добре, і не погано, це реальність, у якій є і свої плюси. Між іншим, попри головну роль французької у Квебеку, практично кожен квебекець гірше чи краще володіє англійською. Без неї ні бізнесу не зробиш, ні посади в державній адміністрації не обіймеш (чиновник зобов’язаний знати дві мови). Тож фактично провінція двомовна. Головне те, що її жителі вважають себе не французами, а насамперед канадцями, а якщо й послуговуються терміном «франкоканадці», то лише у відповідь на термін «англоканадці».

Так само і в нас: усі, хто хотів возз’єднатися з історичною батьківщиною, давно це зробили. Батьківщина решти тутешніх росіян — Україна. І коріння їхнє набагато глибше сягає в цю землю, ніж, скажімо, в росіян Прибалтики. Воно майже настільки ж глибоке, як і французьке коріння в Канаді. Це означає, що намагатися позбавити цих людей їхньої мови або створювати труднощі для тих, хто нею говорить, — безперспективно.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі