Друге тисячоліття: Рік Тигра в ріці часів

Сергій Махун «Дзеркало тижня» №51, 26 грудня 2009, 00:00

Рік Блакитного, або Металевого, Тигра настає 14 лютого о 6 годині 40 хвилин за київським часом. Зробимо спробу невеличкими штрихами позначити найбільш значимі історичні події (звісно ж, як на суб’єктивну думку автора), що відбулися в роки Тигра у Другому тисячолітті.

1038 — Великий князь київський Ярослав Мудрий провів серію успішних походів проти агресивних ятвягів — балтомовних племен, етнічно близьких прусам і жмуді, котрі населяли межиріччя Німану та Нарева. Втім, остаточно завоювати ятвягів не вдалося, і вони продовжували свої розбійницькі походи (у союзі з литовцями) на землі Київської Русі і Польщі.

1086 — Через 20 років після тріумфального завоювання Англії норманами, за указом Вільгельма Завойовника складено опис усіх земельних володінь у 34 графствах — Книга Страшного суду. Таким чином Вільгельм I зміцнив свою владу над ленниками — як норманськими баронами, так і англосаксонськими феодалами, котрі остаточно визнали сюзеренітет чужоземця. Присягу було складено в місті Солсбері. Король зламав давню французьку традицію, відповідно до якої ленник міг у складі війська свого безпосереднього сюзерена навіть боротися проти короля. Тепер же він клявся королю у вірності «проти решти людей». До речі, правило це поширювалося і на ієрархів церкви: васальна залежність від корони стояла на порядок вище залежності від Папи Римського.

1122 — 22 вересня у Вормсі підписано конкордат (угоду), котрий відділив церковну інвеституру від світської. Угода складалася з двох грамот, підписаних германським імператором Генріхом V і Папою Римським Калікстом II. Папська влада домоглася відновлення канонічного права передусім у питаннях виборності духовних осіб. Головне — церква мала бути відособлена від мирського життя та його законів. Імператор поступався первосвященику правом вручення персня і посоха, тобто зведенням у церковне достоїнство. Але вручення нового символу (скіпетра), а отже, й обрання єпископа чи абата в ленному володінні церковними землями й надалі залишалося прерогативою імператора. Остаточно усунути світських сеньйорів від інвеститури в європейських державах (чого домагався Ватикан) не вдалося. Так, у Скандинавії до кінця XIII століття королі і князі продовжували контролювати вибори духовних осіб. В іншій частині Європи досягли компромісного рішення: світське і духовне було розмежовано. Світська інвеститура стосувалася виключно світської складової влади єпископа, а саме королівських ленів. У Германії ж імператор і великі князі практично залишали за собою право впливати на процес призначення вищих ієрархів католицької церкви.

1146 — Після падіння 1144 року під ударами турків-сельджуків султана Зенгі Едесси, абат Бернар Клервоський закликав до нового хрестового походу. Другий хрестовий похід готували майже два роки. Його головними організаторами стали король Франції Людовік VII і германський імператор Конрад III. Навесні 1148 року дві християнські армії паралельними курсами (загальною чисельністю 25 тисяч воїнів) рушили на Близький Схід. До Святої Землі добралися тільки 5000 хрестоносців, які не змогли переламати ситуацію і невдовзі були змушені повернутися до Європи. Воїни ісламу посилили тиск на держави хрестоносців, 1149 року остаточно захопивши Едеське графство, а потім і більшу частину Антіохійського князівства.

1170 — 29 грудня архієпископ Кентерберійський Томас Бекет був убитий за негласним наказом англійського короля Генріха II. Цей злочин стався в знаменитому Кентерберійському соборі. Томас Бекет з 1154 по 1162 рік був лордом-канцлером Англії, а після смерті архієпископа Теобальда очолив найбільшу і найвпливовішу церковну кафедру королівства. Генріх II сподівався, що Бекет буде провідником його церковної політики, згідно з якою церкві відводилася роль безправного ленника корони. Але Бекет, маючи беззастережну підтримку Ватикану, розпочав послідовну боротьбу з оподаткуванням монастирів. Майже шість років він був змушений провести у вигнанні у Франції. Після повернення 1170 р. до Англії архієпископ не відмовився від своїх поглядів: боротьба з королем тільки загострилася. Убивство архієпископа викликало гнів Папи Римського Александра III, який наклав інтердикт на Англійське королівство. І Генріх II під загрозою відлучення був змушений принизливо покаятися. Вже 1173 року Томаса Бекета канонізували.

1206 — На курултаї (племінній раді), котрий проходив на річці Онон, представник знатного монгольського роду Темучин був обраний великим ханом — Чингісханом. Трактують цей титул по-різному: «хан-океан», «володар, широкий, як океан». На той час Темучин уже розгромив одвічних суперників: татар, кераїтів, найманів-християн і, нарешті, давніх кривдників — меркітів. Вже 1206 року Чингісхан починає перший похід до Китаю, зібравши для цього величезну армію в 110 тисяч воїнів. Його метою стала Тангутська імперія Сі-Ся. Домогтися повного успіху монголам не вдалося, але 1208 р. було підкорено Уйгурське ханство, а 1215 р. після захоплення Пекіна — державу чжурчженів Цин. Тільки у своєму останньому поході, який відбувся 1226—1227 р., Чингісхан остаточно розгромив імперію Сі-Ся.

1242 — Поблизу Чудського озера відбулася битва (Льодове побоїще), в якій новгородська армія князя Олександра Ярославича розгромила лицарів Тевтонського ордену. Наступ лицарів-хрестоносців на російські землі було призупинено. Втім, кількість воїнів, які приймали участь у битві дуже перебільшена, про багатотисячне військо сьогодні не йдеться. За найоптимістичнішими припущеннями, у битві брали участь 1000 лицарів (німців і датчан) і до 3000 ополченців-естів; їм протистояли 800—1000 кінних дружинників і до 4000 пішого ополчення під проводом Олександра Невського. Втрати армії ордену оцінюються максимально в 400 вершників (із них тільки 20 «братів»-лицарів), а «чуди паде бещисла». Втрати російської армії оцінюються також як тяжкі — орієнтовно кілька сотень кінних дружинників і ополченців. Велику роль у міфологізації Льодового побоїща відіграв фільм Сергія Ейзенштейна «Олександр Невський» (1938), котрий і сформував нинішнє сприйняття битви як дуже значимої для історії. Тим часом, ця битва була лише досить відомим її епізодом (особливо на тлі грандіозної навали монголів на землі Київської Русі).

1302 — «Битва шпор», 11 липня 1302 року. У битві під Куртре в Західній Фландрії місцеве ополчення вщент розгромило французьку лицарську армію. Союз фландрських міст відстояв свою незалежність у боротьбі з Філіппом IV Красивим. Сотні шпор, знятих з убитих французьких лицарів було складено на головній площі міста як трофеї.

1314 — У битві біля мису Баннокберн король Шотландії Роберт I Брюс (обраний на престол 1306 р.) завдав нищівної поразки армії короля Едуарда II Англійського. Шотландія відстояла свою незалежність. Але тільки 1328 р. англійська королева Ізабелла, регентша малолітнього короля Англії Едуарда III уклала з Робертом Брюсом договір, за яким Лондон визнав самостійність Шотландії.

1350 — Грандіозна епідемія чуми («чорна смерть») забрала життя майже третини європейців. Поширювачами зарази, котра потрапила в Старий Світ з Азії, стали корабельні щури. Передусім страждали від «чорної смерті» міста, де не було каналізації, відходи не вивозилися, а про особисту гігієну можна було говорити тільки умовно. Епідемія посилила релігійний фанатизм: містами ходили натовпи розкаяних, котрі нещадно себе бичували. З особливою силою почалися гоніння на євреїв, звинувачуваних у тому, що вони наслали заразу на християн.

1374 — У містечку Аркуа поблизу Падуї помер співець Лаури — неповторний Франческо Петрарка (народився 1313 р.), італійський поет, один із родоначальників гуманістичної літератури епохи Ренесансу. Петрарка — автор філософських трактатів, біографії «Лист до нащадків», але насамперед він увійде в аннали світової літератури як майстер любовної лірики. Франческо Петрарка перший протипоставив середньовічному богослов’ю (divina studia) абсолютно новий світогляд — людське знання (humana studia).

1386 — Кревська унія між Польщею та Литвою. Оформлена династичним шлюбом спадкоємиці польського короля Людовіка I Угорського — Ядвіги та великого князя литовського Владислава Ягайла. Вістря унії було спрямоване передусім проти посилення експансії Тевтонського ордену у Прибалтиці. Династія Ягеллонів правила в Речі Посполитій аж до 1572 року.

1410 — 15 липня в битві під Грюнвальдом (Танненбергом) об’єднана польсько-литовська армія (більш як 32 000 воїнів) завдала нищівної поразки лицарській армії Тевтонського ордену (до 30 000 воїнів). У битві на боці союзників брали участь загони з Чехії, татари, смоленський полк. Втрати тевтонців сягали восьми тисяч осіб (у тому числі все керівництво ордену на чолі з Ульріхом фон Юнгінгеном). Втрати переможців також були великими (орієнтовно п’ять-шість тисяч воїнів). Перший Торуньський мир, підписаний у лютому 1411 р.,
закріпив Жмудь за Литвою, а Добжинську землю за Польщею; Тевтонський орден змушений був сплатити величезну контрибуцію. За умовами другого Торуньського миру (1466 р.) Тевтонський орден втратив незалежність і став ленником польського короля.

1482 — Папа Римський Сікст IV опублікував документ, який регламентував діяльність інквізиції в Іспанії. Першим Великим інквізитором став домініканський чернець Торквемада.

1494 — Іспанія і Португалія (найбільші морські держави) на підставі булли Папи Римського Александра VI від 4 березня 1493 року розмежували сфери впливу. 7 червня 1494 року в Тордесільяссі було підписано договір, відповідно до якого лінія поділу проходила через Атлантичний океан і відповідала 46°37ґ західної довготи; області на захід від цієї лінії визнавалися власністю Іспанії (точніше, союзної держави Кастилія і Арагон), а на схід — Португальського королівства.

Закінчення див. у №1
за 2010 рік.