АРХІВ ДЖАФЕРА СЕЙДАМЕТА У ТУРЕЧЧИНІ ЗНАЙДЕНО ДОКУМЕНТИ ВІЙСЬКОВОГО МІНІСТРА КРИМУ, УЧАСНИКА З’ЇЗДУ НАРОДІВ УКРАЇНИ 1917 РОКУ, БОРЦЯ З БІЛЬШОВИЗМОМ...

Поділитися
Джафер Сейдамет (Киример) — письменник, громадський діяч. Народився 1 вересня 1889 року в селі Кизил-Таш Ялтинського повіту, помер 3 квітня 1960 року в Стамбулі...

Джафер Сейдамет (Киример) — письменник, громадський діяч. Народився 1 вересня 1889 року в селі Кизил-Таш Ялтинського повіту, помер 3 квітня 1960 року в Стамбулі. Навчався на юридичних факультетах університетів у Стамбулі, Парижі, Петербурзі. Активний учасник подій 1917—1918 років у Криму й Україні, ініціатор скликання Першого курултаю кримськотатарського народу в березні 1917 року в Бахчисараї, де і був обраний членом Мусульманського виконкому, директором зовнішніх і військових справ. Брав участь у З’їзді народів, скликаному Центральною Радою в Києві у вересні 1917 року, засудив повстання більшовиків у Петрограді як злочинну авантюру.

У листопаді 1918 року емігрував до Туреччини, що врятувало його від неминучого переслідування і репресій із боку більшовиків. У Туреччині — один із засновників журналу «Емель», непримиренний противник радянського режиму, учасник міжнародних організацій, учасник національного руху за повернення кримських татар до Криму.

Україна вступила в 60-й рік від часу депортації кримських татар із Криму. Ця акція, як вважають її свідки, — «виселення, що було їхнім негласним убивством». Будь-який новий факт історії Криму, а особливо історії 1917—1918 років, коли закладалися параметри майбутньої Європи після путчу більшовиків, коли визначалися основні елементи політики СРСР щодо нацменшин, у тому числі стосовно кримських татар, має неоціненне значення. Тим більше такий факт! Як Льву Троцькому вдалося вивезти із собою «цілий вагон» документів, так і Джаферу Сейдамету 1918 року, після того, як стало зрозуміло, що більшовиків не зупинити, вдалося вивезти до Туреччини багато цінних матеріалів з історії Криму цього періоду...

Причому він не тільки зберігав ці документи, а й, здійснюючи активну громадську, журналістську, дослідницьку роботу, поповнював їх новими матеріалами. Отже, з відкриттям цього архіву історики одержують документальні свідчення перебігу подій того періоду, який з волі радянської пропаганди безліч разів фальсифікувався, факти здебільшого замовчувалися, а якщо це було неможливо — спотворювалися до протилежності.

Відкрила архів невтомна дослідниця історії кримськотатарського народу, доктор мистецтвознавства, провідний науковий працівник Російської академії мистецтв, автор багатотомної «Истории крымскотатарского национального движения» (у співавторстві з М.Губогло) Світлана Червонна. У газеті «Голос Крыма» вона пише, що багато років шукала ці документи. Запитувала обізнаних людей у багатьох країнах: де може бути архів Джафера Сейдамета? Адже не може бути, щоб після такого діяча не залишилися стоси документів! І ось на науковій конференції в Центрі тюркологічних досліджень в університеті Мармара зустріла Ісмаїла Отара, який сказав, що цей архів — у нього.

Сліди архіву науковці зустрічали часто. Так, ще 1952 року, тобто за життя Сейдамета, у Німеччині вийшла книга Едіге Киримала «Національна боротьба кримських тюрків», «у багатющих підрядкових примітках якої буквально через кожну сторінку зустрічаються посилання на архів Джафера Сейдамета». Проте сам архів, пише Червонна, здавалося, зник безвісти. Виявляється, що незадовго до смерті Сейдамет Джафер упакував усі документи в 25 товстих папок-фоліантів (загалом понад 25 тисяч сторінок документів) і передала Ісмаїлу Отара — людині, яку він знав 30 років і мав підстави довіряти. Син кримських татар, які емігрували до Туреччини на початку ХХ сторіччя, він увесь свій час і кошти віддав збиранню матеріалів про історію свого народу, і нині має багатющу бібліотеку і зібрання архівів, матеріалами яких користуються багато вчених. Архів Джафера Сейдамета, що займав особливе помешкання — кілька десятків стелажів, на яких розмістилися папки різної товщини, до останнього часу залишався не те щоб закритим, але й увійти туди міг не кожен. Водночас сам Ісмаїл Отара додав до архіву матеріали останнього листування, документи, що передав йому 1960 року Едіге Киримал і таке інше. Отже, це напівзакрите досі зібрання свідчень стало справжнім зібранням першоджерел з вельми складного періоду нашої історії, що досі був практично білою плямою через численні перекручування і неточності.

Як свідчить Світлана Червонна, в архіві є документи, як мінімум, за десятьма тематичними напрямами, що становлять інтерес для нинішніх дослідників. По-перше, це справа сподвижника Джафера Сейдамета Нумана Челебі-Джихана, муфтія Криму і голови першого Курултаю, автора кримськотатарського гімну, без суду розстріляного більшовиками в Севастополі в 1919 році. Кілька сотень сторінок про історію Криму, що передувала революції 1917 року, і про розвиток подій у 1917—1918 роках. Крім того, документи кримськотатарського ескадрону, що героїчно захищав Крим від більшовиків, справи якого тягнуться до 1930 року...

По-друге, це матеріали з історії першого курултаю, включаючи особисті справи членів директорії — уряду демократичної Кримської Республіки. Це попередні й остаточні тексти конституції Кримської Республіки, протоколи і стенограми нарад, на яких вироблялися принципи устрою життя в Криму і державного самовизначення кримських татар.

По-третє, це хоч і розрізнені, але дуже важливі матеріали з історії Криму в період між весною 1918 року і осінню 1921-го, в умовах урядів і режимів, що змінювалися. Зокрема, за словами Червонної, в архіві є документи про відносини Криму з Україною — Українською Центральною радою, урядом Скоропадського. Особливий інтерес становить багатосторінковий рукописний текст звернення Джафера Сейдамета до генерала Сулькевича, в якому він пояснює причини свого виходу з крайового уряду: незгода з політикою, що призводить до втрати Кримом самостійності. Завершується цей шар документів текстом Конституції, прийнятої на установчому з’їзді Всекримських рад 12 листопада 1921 року.

По-четверте, архів містить численні свідчення «червоного терору» у Криму в 1920—1930 роках — справи Велі Ібраїмова, Ільяса Тархана, Ібрагима Самедді та інших, зібрані Едиге Кирималом. Факти з невідомої поки історії партії «Міллі Фірка», розгромленої більшовиками, що дійшла до нас у документах її лівого соціал-демократичного крила, які поки що не складають повної картини. Причому зрозуміло, що багато матеріалів архіву невідомі поки ні науковцям, ні навіть спецслужбам, котрі «щільно» займалися цією партією, як жодною іншою.

По-п’яте, це різноманітні політичні свідчення періоду 1916—1917 років — відозви, телеграми, звернення тощо, які розкривали політичний спектр і позиції його головних дійових осіб у Криму. Зокрема, як каже Світлана Червонна, це документи «Ліги народів-алогенів» (тобто неросійських національностей), що діяла в Криму і пізніше переросла в міжнародну організацію політичних емігрантів із СРСР з опорним пунктом у Варшаві, а також «Конгресу тюрко-татар Криму», який відбувся у Добруджі (Румунія) 1934 року і про який наша історична наука поки що практично нічого не знає.

По-шосте, це документи першого «Прометея» (тобто «Ліги пригноблених Росією народів») періоду тридцятих років, а також другого «Прометея» — відтвореного в Лондоні в 1946 році як «Прометеївська Ліга Атлантичної хартії» — міжнародної організації представників народів СРСР у вигнанні. До числа цих — прометеївських — народів, за свідченням Світлани Червонної, належали азербайджанці, білоруси, грузини, казанські татари, башкири, козаки Дону і Кубані, калмики, комі, кримські тюрки, північнокавказці, туркестанці, українці та інші.

По-сьоме, це документи з історії Криму періоду Другої світової війни. Листування, пов’язане зі спробою створення в Криму муфтіяту, де є підпис рейхсміністра Дірінга Бройтигама, який недвозначно вказує, що «створення місцевого крайового уряду на основі мусульманського самоврядування й утворення самостійного муфтіяту в Криму не передбачається. Жодних планів на майбутнє в цьому напрямі також не існує. Вони б суперечили принципам нашої політики, і про них тим більше не може йти мови, оскільки татари останнім часом виявили себе як украй ненадійний елемент…»

І нарешті, особисті документи самого Джафера Сейдамета, а також міжнародних організацій, у роботі яких він брав участь, примірники газет і журналів, що видавалися в різних країнах світу, матеріали про діяльність Національного комітету кримських татар у Західній Європі і Кримського національного центру в Туреччині; листування, що тонкими струмочками з’єднувало Джафера Сейдамета з дисидентами, які залишилися в СРСР, листи Айше Сейтмуратової 1975—1980 років, а також листи та кореспонденції, що надходили до Американської асоціації кримських татар у Брукліні з місць їхньої депортації…

Зрозуміло, що архів Джафера Сейдамета потребує спеціального наукового опрацювання і вивчення. Світлана Червонна вважає, що про якесь його «перекуповування або перевезення до Криму» не може бути й мови: архів залишається в Стамбулі у власності Ісмаїла Отара, який виявляє, за її словами, «найвищу відповідальність і бережність у поводженні з ним». Проте зрозуміло, що архів потребує максимально повного видання цих документів у Криму з коментарями фахівців, із розшифровуванням усіх імен, із факсимільним відтворенням низки оригіналів, з паралельним перекладом текстів з арабської та турецької мов кримськотатарською, російською й українською мовами. Проте це завдання таких масштабів, що виконати його може лише велика група науковців, яка фінансується за рахунок міжнародних донорських організацій. Отже, йдеться про повернення кримськотатарському й українському народам свідчень їх справжньої, не фальсифікованої історії. Це справа загальнодержавної ваги, і було б добре привернути до неї увагу Академії наук, письменників, журналістів, серйозних дослідників і знавців історії, комітету зі збереження історичної спадщини…

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі