Посол української науки у Європі, або До вирішального експерименту в ядерній фізиці залишився рік...

Поділитися
Українська наука нарешті домоглася приголомшливого успіху. Понад те, результату досягнуто на най...

Українська наука нарешті домоглася приголомшливого успіху. Понад те, результату досягнуто на найпросунутішому науковому напрямі сучасної науки — у фізиці високих енергій, яка завжди вважалася осередком дослідницьких талантів.

Укотре підтверджено стару істину: в Україні є чудові спеціалісти, вчені, проте немає грамотного менеджменту, тому що МОН та інші державні інститути, відповідальні за координацію розвитку науки в країні, займаються чим завгодно, але тільки не організацією ефективної роботи українських вчених у світовому співтоваристві. Більш того, вони найшвидше просто не розуміють, що це таке. У результаті в наших дослідників лише два шляхи просування у світову науку: перший — дотримуватися принципу «порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих» або шукати застосування своїм талантам на чужині в порядку особистої ініціативи.

Наш щотижневик відстежує ситуацію з українською ядерною фізикою з того моменту, коли до Швейцарії, у ЦЕРН (Євро­пейський центр ядерних досліджень), вирушив перший голова комітету науки при Кабміні України професор Сергій Рябченко. Цікаво зазначити, що він не полетів літаком — на такі витрати міністрові було шкода державних грошей, він поїхав машиною друга, майже автостопом. Багато чого відтоді змінилося в Україні й у тому куцому департаменті, на який перетворився колись потужний комітет, що опікувався наукою. Проте в ньому утворився підрозділ, який дбає про те, аби не тільки міністр, а й прості чиновники... не мучилися в економ-класі, а, як і належить солідним буржуа, літали бізнес-класом...

«ДТ» уже писало й про роль професора Г.Зінов’єва в налагодженні контактів із ЦЕРН. Український фізик-теоретик давно зайняв у цій організації солідне становище і, власне, міг би на цьому заспокоїтися, як багато інших вітчизняних учених, які зробили кар’єру за кордоном. Та Геннадій Михайлович почав прокладати зворотний шлях — із ЦЕРНу до України. Авторитет ученого, володіння англійською мовою, ерудиція, широкі зв’язки серед світової наукової еліти (хай там як, і це важливо), допомогли йому в цій справі, яка спочатку здавалася майже безнадійною. Не дивно, що тодішній директор ЦЕРНу Нобелівський лауреат, професор Карло Руббіа запропонував відомому українському теоретику взяти участь у роботі зі створення найбільшого у світі пришвидшувача під Женевою. Під час зустрічі С.Ряб­ченка, Г.Зінов’єва і Карло Руббіа видатний італійський учений буквально наказав своїм помічникам допомогти українським колегам у той важкий для них час, адже був переконаний, що їх поки ще потужний потенціал усе-таки візьме своє...

Про пришвидшувач слід розповісти окремо — він являє собою гігантський порожнистий «бублик» діаметром 30 км (!), розташований на глибині 100 метрів під землею. У нього впорскують дві порції важких атомних частинок (протонів або іонізованих важких ядер), які поступово розганяються назустріч одне одному спеціальними супермагнітами. У цьому пришвидшувачі мають намір розігнати їх майже до швидкості світла.

Коли ці два «снаряди», що мчать назустріч одне одному, зіштовхуються з матерією, відбува­ється неймовірне... Як передбачають учені, вона має розплавитися, і з неї полетять у різні боки осколки, частинки, промені, за якими можна буде визначити, із чого складається ядерна матерія...

З такими експериментами пов’язують великі надії. Є підстави вважати, що тут можуть бути відкриті головні секрети утворення Всесвіту.

Йдеться про основи науки, найбільш фундаментальне знання. Та є чималі очікування й у прикладному аспекті відкриття — схоже, тут удасться знайти новий шлях одержання фантастичної кількості дешевої енергії. Щоправда, якою ціною! Деякі теоретики (і серед них професор Г.Зінов’єв) висловлюють припущення: в цих зіткненнях може утворитися ненаситна чорна діра й тоді...

Фантастика? Хотілося б думати, що саме так. До речі, фізикам довелося давати письмове поручительство, що їхні експерименти не загрожують нашій планеті швидким поглинанням...

З метою встановлення, що ж відбудеться під час зіткнення двох прискорених пучків, у чотирьох місцях над пришвидшувачем прорили шахти, куди вчені мають опустити відповідні величезні детектуючі системи, спроможні уловлювати промені та частинки, що утворилися. Одна з них полюватиме за загадковою частинкою мікросвіту — так званим бозоном Хіггса. На другій шахті відбуватиметься пошук суперсиметричних партнерів, оскільки в мікросвіті нібито є симетричні партнери існуючих частинок. Експериментатори на детекторі ALICE, де працюють українці, шукатимуть кварк-глюонну плазму — зовсім новий стан матерії...

Уже пророкують, що на кожній пастці буде отримано принаймні одну Нобелівську премію. Непрямим підтвердженням цього є версія обставин аварії, за якої згоріли деякі магніти, зроблені в США та в Японії. Американські фізики нібито спеціально уповільнили пуск європейського пришвидшувача, аби мати змогу швидко модернізувати свої установки в Батавії та Брукхейвені і перевірити найцікавішу та багатообіцяючу галузь на цих експериментах.

«Я в це абсолютно не вірю, оскільки серед фізиків такі брудні речі неможливі, — вважає Геннадій Михайлович. — Та ця деталь свідчить про високі очікування у фізичному середовищі, що працює на цьо­му напрямі. Ставки тут надто великі. Хто першим добіжить, той і виграв...»

Коли оголосили міжнародні тендери на створення детектуючої системи ALICE, Г.Зінов’єв привіз до Женеви з Харкова групу вчених, перед якими було поставлено завдання — створити внутрішню трекову систему для ALICE. Зовні вона нагадує бочку, встановлювану над точкою, де мають зіштовхнутися пучки. У цьому місці виникне максимальне випромінювання. Тому до матеріалів для виготовлення «бочки» та її начиння ставляться особливі вимоги — вони мають бути максимально легкими та радіаційно стійкими.

Нашим ученим удалося виграти найважливіше змагання — виготовлення компонентів детекторних модулів (а це 40 тисяч спеціальних мікрокабелів) з електронними зчитуючими системами. На жаль, у тендері довелося боротися не стільки з конкурентами — найкращі фірми світу програвали українцям, скільки з розвалом в електронній промисловості. Інженери, вчені виявили чудеса винахідливості, і в Харкові в Науково-дослідному технологічному інституті експериментального приладобудування під керівництвом професора В.Борщова налагодили потрібне виробництво.

Показово, що, на відміну від наших можновладців, європейські бюрократи миттєво реагували на всі проблеми, які виникали перед ученими, та усували найменші перешкоди. Приміром, у внутрішній трековій системі детектора ALICE використовується чіп фірми IBM, на ввезення якого на територію колишнього Радянського Союзу існує ембарго. ЦЕРН допоміг створити спеціальні лабораторії на території Європи, аби наші інженери без проблем могли там збирати свої детектори.

«Мені не хочеться, — каже Г.Зінов’єв, — щоб створилося враження, ніби я скаржуся. Та оскільки наша робота в рідній країні не мала ні підтримки, ні будь-якої уваги, ми навчилися заробляти самі: сплачували внески, вчасно виконували всі зобов’язання, які свого часу взяв на себе в ЦЕРНі український уряд. Спочатку, чесно кажучи, я не вірив, що в нас щось вийде. Та ми самі, спираючись лише на підтримку Європи, де люди повірили в нас, налагодили виробництво, і, всупереч очікуванням, усе спрацювало. Так вийшло, що на Захід поїхали звичайні інтелігентні «вчені-заробітчани» і незабаром показали чемній, проте зарозумілій Європі, що рівних їм немає ...»

Сьогодні, коли всі побачили, як багато зроблено в цій програмі державної ваги й отримано дуже високу оцінку на Заході, офіційна Україна починає начебто б повертатися обличчям до ЦЕРНу. Певне, у нашій країні почали розуміти — ввійти в Європу, пройшовши повз ЦЕРН, неможливо. Про те, що цій організації приділяє величезну увагу європейська політична еліта, свідчить бодай той факт, що сюди буквально щодня приїжджає хтось із європейських президентів, міністрів. Це важливий центр міжнародного співробітництва. До речі, російські чиновники рівня міністра, заступника міністра бувають тут кожного місяця. Російська програма в ЦЕРНі добре фінансується.

Певне, все це якимось чином стало відомо в нас нагорі, бо весь минулий рік урядові чиновники вимагали від Г.Зінов’єва матеріали на тему, що потрібно для вступу України в ЦЕРН. Посол України в Женеві при ЮНЕСКО та ООН Євген Бершеда приїжджав до центру, спілкувався з його директором стосовно вступу і навіть заявив, що уряд знайде потрібні для цього два-три мільйони доларів. Було написано купу паперів. Та при цьому все, що мав зі свого боку зробити МОН, було провалено.

Однак пронеслася чутка, що в ЦЕРН приїде сам В.Ющенко, можливо, Д.Табачник... Не приїхали. Хоча Табачник не раз бував у Женеві, проте ЦЕРН не відвідав. Нарешті було оголошено: «Приїжджає міністр закордонних справ України для переговорів про вступ у ЦЕРН». Та за день до його приїзду надійшов лист — пан Тарасюк не приїде через зі зняття з посади... Після всього цього в центрі ніхто не вірить, що з Україною можна зав’язати якісь реальні контакти на урядовому рівні...

Не все благополучно і з нашими вченими, які працювали над проектом. Сьогодні роботу української групи зі створення детектора для ALICE закінчено. Українські інженери зробили суперхай-тек, причому не просто поставили окремі компоненти, а й самі склали установку. Наші складальники були визнані найкращими у Європі. Проте після закінчення роботи вони повернулися в Україну, в інститут, який практично не має підтримки з бюджету. Правда, нині Г.Зінов’єв веде переговори з найбільшими центрами ядерної фізики у світі щодо подальших перспектив харківської групи.

— Я не переконаний, — каже Геннадій Михайлович, — що ці люди доживуть до того моменту, коли в цих центрах розпочнеться робота. У них нині немає зарплати, немає роботи в Україні. І це в фахівців, котрих ЦЕРН — світовий лідер у надтонких технологіях — визнав найкращими в галузі, котрі продемонстрували буквально конструкторські дива. Вони могли б заробляти для України серйозні гроші, якби на батьківщині визнали їхні таланти, вміння й трохи допомогли. Коли в ЦЕРНі виникали якісь проблеми під час складання, менеджери відразу дзвонили, щоб я надіслав українських інженерів, адже вони точно впораються з найскладнішим зав­данням.

На жаль, небажання нашого уряду вступити в ЦЕРН і офіційно оформити участь України в цій організації заважає країні скористатися тими досягненнями, яких домоглися її представники. Водночас це заважає українцям достойно представляти себе й заробляти гідні їхнього рівня гроші. Наш уряд ніяк не може зрозуміти, що так само, як наша армія, беручи участь у миротворчих операціях, спільних навчаннях із НАТО, підвищує кваліфікацію, так і українські вчені й інженери, працюючи в ЦЕРНі — осередку всіх технологічних досягнень світу — набувають неоціненного досвіду, який знадобиться під час створення високотехнологічної промисловості в Україні.

— Геннадію Михайловичу, сьогодні ви фактично живете в літаку, літаючи між кількома континентами. Якою ви бачите свою долю в найближчому майбутньому?

— За європейськими мірками, я вже літня людина. Не раз був номінований на керівні посади в ALICE, обирався в різні комітети. Притому, коли я відмовлявся від пропозицій на користь молодих, це зміцнювало мій авторитет у цій організації...

— Розумію, що в європейському науковому світі дивує наша приставка «академік» біля прізвищ учених, але все-таки не можу не запитати: вас уже обрали принаймні членкором Національної академії?

— Голосували, але вчені-академіки не вважали мене гідним.

— Для того, хто знайомий з місцевими академічними правилами, це не дивно, але уявляю, як були здивовані ваші колеги в ЦЕРНі...

— Так, вони були чимало здивовані, коли я розповів їм про це. Та я не зв’язую себе і своє майбутнє з такою кар’єрою і не можу скаржитися на життя, оскільки беру участь у багатьох міжнародних проектах. Приміром, я один із ініціаторів нової програми експериментальних досліджень в ОІЯД в Дубні, де енергійна молода дирекція планує будувати пришвидшувач ядер, який хоча за потужністю й буде менший за ЦЕРНівський, однак має дуже цікаві перспективи. У важливості такого проекту я почав переконувати керівництво Дубни років сім тому, оскільки пришвидшувач із меншою потужністю захоплює саме ту галузь, яку «проскочили» в ЦЕРНі.

Тоді грошей у Росії не було, проте сьогодні ця країна має тверде бажання «повернутися на трек» і мати власну програму у фізиці високих енергій. Спеціально під цю програму NICA створено координаційну раду. Я є єдиним закордонним членом цієї ради. Моя роль — застосовувати свій вплив у науковому середовищі, щоб привернути увагу вчених до перспективного проекту. І хоча в цій країні ядерна фізика поки далека від стану, який можна було б визначити як дуже гідний, а багато ядерників виїхали, та коли вони довідаються, що в Росії можна розгорнути серйозні дослідницькі роботи, я переконаний — фізики почнуть думати про повернення.

Сподіваюся, що мені та моїм колегам ще вдасться зробити чимало й для української науки. Приміром, щойно в ЦЕРНі запрацює пришвидшувач, відразу ж потрібно буде опрацьовувати величезну кількість наукових матеріалів, і потреба в наших наукових кадрах зросте багаторазово. Щоб працювати з матеріалами, які будуть отримані на пришвидшувачі, доведеться залучити до цих проектів об’єднані обчислювальні системи в різних країнах. Уже очевидно — досить великі можливості для розвитку таких обчислень має й Україна. Проте для цього слід об’єднати в єдину мережу всі обчислювальні потужності, всі існуючі кластери й створити систему розподілених обчислень — Грід.

Українці за короткі терміни створили дуже сильний сегмент Гріду, який уже сьогодні є серйозним ресурсом у ЦЕРНі. Нам допомагав у цій роботі Захід, та нині вдалося активізувати серйозних і впливових людей, які вболівають за науку в Україні. Торік на розвиток Гріду було виділено три мільйони гривень... А в цьому — ще три мільйони виділили МОН і Національна академія наук України. Нещодавно Інститут теоретичної фізики НАНУ і НТУУ «КПІ», ректор якого є великим ентузіастом цієї найсучаснішої інформаційної технології, створили національну програму за Грідом. Вона розпочне фінансуватися державою з 2009 року. На неї планують у наступні п’ять років витрачати по 60 мільйонів гривень щорічно. Це вже істотні розміри, які дозволяють сподіватися, що Україна буде дуже серйозним гравцем на цьому напрямі, а дослідження в галузі фізики високих енергій ввійдуть у життя багатьох українських університетів.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі