За що гроші платимо?

Членські внески в бюджети міжнародних організацій - річ звична у світовій практиці. На ці цілі кожна країна спеціально щорічно виділяє багатомільйонні суми. Втім, нерідко держави нехтують своїми фінансовими зобов’язаннями, перетворюючись на затятих боржників-неплатників. А буває й так, що країна, не будучи членом «клубу», внески, проте, сплачує. Такого не може бути? Нонсенс? Тим часом саме така ситуація з участю Верховної Ради України в Міжпарламентській асамблеї держав - учасників СНД (МПА СНД).

Хоча українська делегація й бере активну участь у всіх засіданнях цієї організації, де-юре Україна не є її членом. На чому акцентували увагу у своїх коментарях DT.UA перший заступник голови комітету в закордонних справах Верховної Ради Тарас Чорновіл і голова парламентської делегації в МПА СНД Іван Вернидубов. Проте внески Верховна Рада сплачує справно. Як повідомив нашому виданню член української делегації в Міжпарламентській асамблеї країн - учасників СНД народний депутат Володимир Марущенко, торік за свою участь у МПА СНД Верховна Рада заплатила
9 млн. 426,8 тис. рос. руб. Цього року планується внести 10 млн. 138,1 тис. рос. руб. Це приблизно 4 млн. грн. І третину суми вже навіть перераховано.

Ситуація виглядає тим більш абсурдною, оскільки ще в січні 2001-го, розглядаючи звернення 54 народних депутатів, Конституційний суд України дійшов висновку: ухвалена в березні 1999 року постанова Верховної Ради про приєднання до Угоди про МПА СНД від 27 березня 1992 року є політичним актом і не спричиняє жодних юридичних наслідків. Отже, не може розглядатися як правовий акт.

Річ у тому, що угода припинила свою дію 16 січня 1996 року - після того, як набрала чинності Конвенція про МПА СНД від 25 травня 1995 року. А наша країна не є учасником останньої. Іншими словами, Угода про МПА СНД уже не є міжнародним договором, а отже, з погляду міжнародного права, не накладає на Українську державу жодних зобов’язань.

У своєму рішенні КС виходив з того, що статус МПА як органу міжпарламентського співробітництва вичерпав себе 1996 року, коли набрала чинності конвенція: для держав, які ратифікували цей документ, Міжпарламентська асамблея перетворилася на міждержавний орган СНД, що діє за нормами міжнародного права. До того ж, як випливає з Конвенції, членами МПА можуть бути тільки країни, які її ратифікували. Київ же не підписував цього документа, бо він передбачає фактично створення наднаціонального органу в рамках Співдружності, рішення якого були б обов’язковими для всіх учасників Міжпарламентської асамблеї.

«Оскільки Україна не є стороною цієї Конвенції і, відповідно, не є членом МПА, вона не повинна вносити кошти в його бюджет. Наша країна бере участь у МПА СНД як спостерігач, а цей статус не вимагає сплати членських внесків», - стверджує відомий фахівець у галузі міжнародного права професор Києво-Могилянської академії Володимир Василенко.

Конвенція передбачає, що за згодою або на запрошення Ради Асамблеї на відкритих засіданнях МПА та її органів можуть бути присутніми як спостерігачі представники парламентів країн, які не є учасниками конвенції. Але на сайті організації в переліку парламентів держав - учасників МПА СНД значиться й Ук-раїна, а її представники беруть участь у роботі структур асамблеї. А як спостерігач в організації значиться тільки парламент Афганістану.

У результаті, як і у випадку з СНД, для багатьох людей, яким байдуже до нюансів міжнародного права й відтінків української зовнішньої політики, все виглядає так, ніби Україна є повноправним членом Міжпарламентської асамблеї.

«МПА займається розробкою якихось типових угод, законів. Але Україна обрала європейський вектор розвитку, і нам треба вдосконалювати своє законодавство, наближаючи його до правової системи ЄС, а не до правової системи, яка формується в рамках Митного союзу чи Євразійського союзу. Ця політика суперечить курсу України на євроінтеграцію. МЗС повинне абсолютно чітко наголошувати на тому, що наша країна не є членом СНД загалом і МПА СНД зокрема, а бере участь у них як спостерігач. Але часто говориться тільки про те, що Україна взяла участь у якомусь заході. Така подача цілком улаштовує Росію, оскільки створює в суспільстві думку, буцімто Україна - частина євразійського простору, куди входить і СНД», - переконаний Володимир Василенко.

Чому ж тоді Україна не тільки бере участь у заходах Міжпарламентської асамблеї, а й сплачує внески в її бюджет? На якій підставі? І хто визначає розмір платежу? Іван Вернидубов не бачить жодних проблем у тому, що наша країна сплачує внески, не будучи де-юре членом організації. За його словами, «суму внесків визначає Рада МПА СНД. Ми платимо, бо беремо участь у роботі цієї організації. Не платитимемо - не братимемо участі, не користуватимемося плодами її роботи. Основне завдання МПА СНД - гармонізація законодавства, наближення до світового, європейського законодавства. І зусиллями країн-учасників створюються дуже хороші модельні законопроекти».

Якщо врахувати, що з різних причин в українському парламенті мало звертають увагу на ці законодавчі розробки МПА, то, зауважмо, Україна платить завищену ціну за вироблення «модельних законопроектів». Тим більше в умовах, коли бюджет країни традиційно зазнає проблем із наповнюваністю. Нині, наприклад, члени Кабміну міркують над тим, як знайти кошти на проведення 28 вересня в Криму засідання ради глав урядів СНД.

Тож чи не розумніше заощадити ці гроші й використати їх, скажімо, на соціальні програми, ніж вносити їх у бюджет організації, членом якої Україна не є й уся діяльність якої зводиться до вироблення рекомендацій щодо зближення законодавства держав-учасників? Чи в зовнішньополітичних іграх українського керівництва немає місця таким сумнівам? Адже причина, через яку Україна проводить таку суперечливу політику стосовно МПА СНД, лежить у площині обраної Києвом моделі поведінки щодо Співдружності та Росії.

Страх викликати роздратування Москви, побоювання зайвий раз нарватися на обвинувачення в антиросійській політиці й водночас небажання входити в наддержавні структури, створювані під патронатом Кремля, на два десятиліття визначили політику нашої країни стосовно СНД. У результаті Київ має досить специфічний статус у Співдружності: Україна позиціонує себе не як держава - член СНД, а як країна-засновник, країна - учасник цього об’єднання. І при цьому сплачує внески в бюджет виконкому СНД.

От і член парламентської фракції Партії регіонів, професійний дипломат Леонід Кожара, коментуючи DT.UA статус України в Міжпарламентській асамблеї, проводить паралелі з участю нашої країни в роботі Співдружності незалежних держав: «Тут використовується аналогія права. Так, з мовчазної згоди всіх країн - членів Співдружності Україна є учасником СНД, не будучи країною - членом цієї організації: ратифікувавши угоду про її створення, ми не підписали статут СНД. Те саме сталося й у випадку з МПА СНД. Причому інші члени погодилися з тим, що Україна є учасником Міжпарламентської асамблеї».

При цьому основні принципи, якими керується Київ у своїй політиці стосовно СНД, базуються на трьох основних пунктах. По-перше, Україна виступає проти перетворення Співдружності на наддержавне утворення із власними органами влади та управління. По-друге, наша країна проти надання СНД статусу суб’єкта міжнародного права. І, по-третє, координаційні інститути в рамках Співдружності не можуть мати обов’язкового характеру, їхні рішення мають бути рекомендаційними. Одночасно багаторазово декларується, що наша країна утримується від «гармонізації» в рамках СНД національного законодавства, яке не відповідає курсу України на інтеграцію в європейський політичний, економічний та правовий простір.

Не можна сказати, що нинішній статус Києва у Співдружності влаштовує Москву: російська дипломатія не припиняє докладати зусиль, домагаючись від України приєднання до Статуту СНД. Але для Києва таке рішення може не тільки викликати зростання внутрішньополітичної напруженості - воно несе серйозні зовнішньополітичні виклики: у ЄС і США цей крок сприйняли б як відмову від політики євроінтеграції, як реалізацію курсу на інтеграцію в Євразійський союз. Та й покидати Співдружність наша країна не буде, оскільки це означало б серйозне ускладнення відносин з Росією. Тож, зважаючи на все, Київ і далі збереже свій нинішній статус і в СНД, і в МПА СНД. Тим більше що місії спостерігачів від Міжпарламентської асамблеї держав - учасників Співдружності практично завжди визнають вибори, які проходять у пострадянських країнах, такими, що «відповідають усім загальноприйнятим демократичним нормам і національному виборчому законодавству». І це, на думку нашої нинішньої влади, варте того, щоб Україна і далі сплачувала мільйони гривень у бюджет організації, членом якої вона не є.