Тар’я Кааріна Халонен: «ЄС не ставитиме крапку в подальшому розширенні Союзу»

Ще минулої осені, майже за рік до свого головування в ЄС, фіни із властивою їхньому національному характеру грунтовністю та прагненням усе планувати заздалегідь, цікавилися, що вони можуть зробити для України в цей період. Тоді фіни, всупереч іншій національній рисі — скептицизму, — були все ще під враженням помаранчевої революції, симпатизували її лідерам і щиро хотіли чимось допомогти Україні.

Рік тому гельсінкський саміт Україна—ЄС планувалося провести в липні 2006-го, на самісінькому початку головування Фінляндії в Євросоюзі, що ще раз підтверджувало увагу та симпатію цієї країни до України. А фінський прем’єр Матті Ванханен, будучи на початку жовтня минулого року з офіційним візитом у Києві, висловлював надію, що коли Україна вступить до СОТ, то під час головування Фінляндії можна буде розпочати серйозну роботу щодо створення зони вільної торгівлі (ЗВТ) між Україною і ЄС. Причому, за словами пана Ванханена, його країна мала намір докласти всіх зусиль, щоб устигнути навіть підписати угоду про ЗВТ під час фінського головування. Тоді передбачалося, що саміт у Гельсінкі стане етапним у відносинах України та ЄС, що на ньому, можливо, буде пролито світло на їхній новий формат і, нарешті, стане ясно, що за «посилена угода» ляже в їхню основу.

Але бажання та зусиль самої Фінляндії виявилося недостатньо...

Україна досі так і не вступила до СОТ, корупції в нашій країні не стало менше, а реформ більше.

Ставлення Фінляндії до Україні не погіршилося, однак наснаги й ентузіазму в ньому стало менше, а стриманості й обережності знову більше. Такого висновку українські журналісти дійшли, відвідавши Гельсінкі напередодні саміту Україна—ЄС (який має відбутися наступного тижня) і зустрівшись із президентом Фінляндії пані Тар’єю Кааріною ХАЛОНЕН.

— Пані президент, дві третини строку головування Фінляндії в Євросоюзі вже позаду, чи вдалося вам розв’язати дві основні проблеми, котрі ви визначили як ключові для фінського головування — слабка легітимність і неефективна система ухвалення рішень у ЄС?

— Не можна очікувати від однієї головуючої країни вирішення таких масштабних єесівських питань, як легітимність і ефективність роботи. Оскільки раніше Європейський Союз розвивався таким чином, що поперемінно то розширював, то поглиблював співробітництво всередині спільноти. А в останні роки відбувалося і те і друге — і розширення ЄС і поглиблення співробітництва між країнами-членами. Я сама спостерігала за цим розширенням Євросоюзу, бо з 1996 року працювала міністром закордонних справ Фінляндії. Велике розширення відбулося, воно було необхідне і пройшло успішно. Тепер на черзі стоять наступні кандидати на членство — Болгарія та Румунія. Це теж дуже серйозний виклик для нас. Природно, потрібно активізувати роботу Євросоюзу й у цій сфері.

Швидше за все, конституційну угоду вже не буде прийнято в її нинішній формі, оскільки, як усім відомо, Франція і Нідерланди її не схвалили. Та я все ж таки думаю, що до кінця головування Німеччини ми повернемося до цього питання, так само як і до реформування Європейського Союзу.

Усі саміти, які проводить ЄС із третіми країнами, зокрема і саміт ЄС—Україна, свідчать про те, що навіть у своєму нинішньому стані Євросоюз є важливим міжнародним партнером.

— Однак про «конституційну кризу» говориться досить багато й у самому ЄС, і за його межами. Яка все ж таки, на вашу думку, буде доля європейської конституції? Відмовляться від цієї ідеї взагалі чи ж буде розроблено новий документ? Яка ваша позиція щодо подальшого розширення ЄС — після прийняття Болгарії та Румунії? Чи видно з Гельсінкі майбутні кордони Європейського Союзу?

— Що стосується конституційної угоди, то і я, й інші керівники країн—членів ЄС досить обережно підходимо до цього питання. Бо не зовсім зрозуміло, а що ж може з’явитися замість цієї угоди. Лідери Євросоюзу, й я зокрема, брали участь у самітах, на яких було схвалено цю конституційну угоду в її нинішній формі. Під час головування в ЄС Фінляндії, а потім і Німеччини, ми будемо думати, які у нас існують варіанти та можливості для вирішення цього питання, розплутування цього тугого вузла таким чином, щоб ми могли зберегти в конституційній угоді (хоч би яку форму вона мала) все істотне, що там нині є, і щоб ми внесли до неї мінімальну кількість доповнень і змін.

Я вважаю, нам потрібно дочекатися чергових виборів у Франції та Нідерландах. Щоправда, є й інші країни, які скептично ставляться до ухвалення конституційної угоди, але не слід забувати, що все ж таки більшість країн Європейського Союзу схвалили цей документ.

Тож під час головування Фінляндії я обережно висловлюю якісь нові ідеї з приводу долі конституційної угоди, оскільки знаю: різні ідеї та пропозиції з’являються в різних місцях Європи, і спочатку необхідно їх старанно обміркувати й проаналізувати. Звісно, під час свого головування Фінляндія працює над цим питанням, ми обговорюємо його з іншими членами і плануємо продовжити цю дискусію на грудневому саміті Євросоюзу.

Питання щодо кордонів Європи, звісно, цікаве. Ви, українці, це дуже добре розумієте. Україна — член і Ради Європи, і ОБСЄ, і ми усвідомлюємо, що визначення кордонів Європи — питання політичне. Тому ми повинні розглядати його окремо. Інша річ — розширення Європейського Союзу. ЄС уже пережив одне велике розширення, робота з доведення цієї справи до кінця ще триває. Дотепер усі країни, які вже вступили, чи ще є кандидатами, включаючи Туреччину, були європейськими державами. Що стосується нинішніх кандидатів, то по кожній країні питання про членство розглядатимуть окремо. Єдина умова — це виконання критеріїв, визначених Європейським Союзом для кандидатів у члени.

— І ці критерії не змінюватимуть?

— Ні, я не вважаю, що їх потрібно змінювати. Копенгагенські критерії були одного разу встановлені, і мають дотримуватися. Але, звісно, не можна не враховувати деякі події й учитися на них. Завдяки їм ми тепер можемо краще визначити, наскільки ретельно і грунтовно потрібно дотримуватися одного разу встановлених критеріїв.

— Я була в Гельсінкі рівно рік тому, і тоді дуже відчувалося, що фіни натхнені нашою помаранчевою революцією. Тоді ви планували провести саміт Україна—ЄС на самісінькому початку головування Фінляндії в ЄС. Але через затяжну політичну кризу в нашій країні її перенесено на кінець жовтня. Які ваші чекання щодо постреволюційної України виправдалися, а чим наша країна вас розчарувала? Як ви оцінюєте події в Україні після цьогорічних парламентських виборів у березні?

— Звісно, коли відбуваються великі зміни, вектор розвитку не завжди спрямований уперед. Буває, як у полонезі, два кроки вперед і крок назад. Та все ж основний напрям руху при цьому — уперед. І я впевнена, що Україна твердо стала на шлях розвитку вперед. Гадаю, вашій країні слід спокійно, рішуче і послідовно будувати своє майбутнє на основі принципів демократії та поваги прав людини і правової держави. При цьому, звісно, потрібно звертати увагу і на такі питання, як добре державне управління та боротьба з корупцією. Ці речі, безумовно, не такі яскраві, як революція, але хоч би якого кольору вони були, добре державне управління та активна боротьба з корупцією будуть підтримані населенням і допоможуть створенню сприятливих економічних умов і для українських і для іноземних інвесторів. Гадаю, що майбутній саміт Україна—ЄС відповідно вплине на зміцнення цієї позитивної тенденції та вирівнювання дороги перед Україною. Але основну роботу ви, звісно, повинні виконати самі.

— Чи буде на саміті парафовано угоди щодо спрощення візового режиму і реадмісії, чи досягли, нарешті, сторони компромісу?

— Я знаю, що в Україні є певні очікування, зокрема і стосовно безвізового режиму, але для цього ви повинні ще попрацювати. Основні теми, які порушуватимуть на саміті, це співробітництво в економічній і енергетичній сфері, і тут у нас є спільні інтереси.

Я хочу наголосити на важливості нашого економічного співробітництва. Для цього передбачається і зміцнення договірної бази між Євросоюзом і Україною. Я знаю, що українська сторона хотіла б, щоб у новій базовій угоді була згадка про перспективу членства України в Європейському Союзі. Але я підходжу до цього питання прагматично, адже перспективу членства Україна має і без окремої згадки, оскільки Україна — європейська країна, а в основних документах ЄС застережено, що будь-яка європейська країна може подавати заявку на членство в ЄС, і тому окремо це підкреслювати не потрібно.

— Я не раз чула цей аргумент від різних представників країн Європейського Союзу. Але якщо Україна справді має право претендувати на членство в ЄС відповідно до єесівських же документів, то чому ж тоді так затято європейські політики й чиновники заперечують проти того, щоб ця теза була зафіксована в новій угоді між Україною та Євросоюзом? До речі, питання про її підготовку стоїть вже досить гостро, адже дія попереднього документа — Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС — спливає вже наступного року.

— Так, це правда. Але ж дія Угоди може бути пролонгована ще на рік. І саме цей механізм пролонгації свідчить про те, що сторони все ж мають намір укласти нову угоду.

Що стосується першої частини вашого запитання, то у нас уже є негативний досвід таких згадок...

— Мова, звісно, про Туреччину?

— Якщо всі зусилля і вся увага будуть спрямовані на те, буде в документі згадка про членство чи ні, тоді це відволікатиме від головного — від того, що Україні ще необхідно зробити, аби стати членом Європейського Союзу.

Що стосується негативного досвіду, то ви самі згадали Туреччину. Вона подала заявку на членство задовго до Фінляндії та Швеції, і от наші країни вже десять років як члени Євросоюзу, а Туреччина ні. І цей факт говорить сам за себе. Якщо ж висловлюватися образно, то ранні заручини зовсім не передвіщають швидке весілля. Тож краще нам сьогодні просто будувати спільну базу для наших взаємин. І звісно, буде дуже шкода, якщо максимально не буде використано можливості вже наявних угод. Ви повинні мати таку тверду основу, на якій станете будувати нову Україну.

Ваша країна, безумовно, має політичну підтримку Європейського Союзу, у нас є спільні інтереси — розвиток економіки, енергетичних відносин, успіхи в боротьбі з корупцією.

— Але всі нові члени Євросоюзу одностайно підтверджують, що ясна і зафіксована документально перспектива їхнього членства в ЄС була колосальним стимулом для консолідації суспільства, проведення реформ, розвитку економіки. З другого боку, це стало чітким сигналом для закордонних інвесторів, які почали вкладати чималі кошти в економіки цих країн ще задовго до їхнього членства в ЄС, що, у свою чергу, дало потужний імпульс розвитку економіки. Тож перспектива членства, на наш погляд, для України дуже важлива. Може, основною причиною небажання ЄС надати її нашій країні є побоювання, що так звана абсорбційна здатність Євросоюзу вже закінчується? Відомо, що Єврокомісія готує документ, покликаний дати якусь відповідь із приводу майбутніх кордонів ЄС. Чи не думаєте ви, що в ньому може бути поставлена остаточна крапка в подальшому розширенні ЄС?

— Я можу з упевненістю сказати, що Європейський Союз не ставитиме таку крапку. У нас у жодному разі не йде мова про останній поїзд. Але водночас хочу зауважити, що не можна так сильно наполягати на цьому, оскільки Євросоюз зовсім недавно пережив процес великого розширення. І, звісно, певно мірою річ справді в абсорбційній здатності. Але в кожному разі потрібно дуже ретельно готувати питання розширення. Адже навіть стосовно країн, які вже стали членами ЄС, роботу ще не закінчено. Так, у деяких держав Європейського Союзу є певна втома від процесів розширення. Однак у нас є копенгагенські критерії, і ми повинні дотримуватися їх. Проте важливо розглядати і з психологічного погляду всі ці питання та стадії, що переживає ЄС у процесах розширення.

З другого боку, членство в Євросоюзі — це не єдиний варіант успішного розвитку. У нас на півночі Європи є Норвегія, Ісландія, які не є членами ЄС, згадаймо ще Швейцарію. Тож можна жити і за межами ЄС. Але, звісно, членство в Євросоюзі — це дуже добрий спосіб розвивати свою країну. І, звісно, чудово, що Україна цікавиться Європейським Союзом, а ЄС цікавиться Україною. Отже, у нас є взаємний інтерес. Однак розвиток конкурентоспроможності й успіх країни не залежить тільки від цього. Насамперед усе залежить від вас самих.

Було б шкода не використати всі можливості вже наявних українсько-єесівських документів. Але, попри те, яким буде зміст нової угоди, ми повинні йти вперед разом.

— Відомо, що Фінляндія висловлювала побоювання, що будівництво Росією та Німеччиною Північноєвропейського газопроводу може завдати шкоди довкіллю. І також говорилося про необхідність проведення екологічної експертизи. Чи відомі вже її результати і чи має намір Фінляндія опиратися будівництву ПЄГ, якщо вони підтвердять ваші найгірші побоювання?

— З погляду співробітництва в енергетичному секторі позиція Фінляндії позитивна. Ми розуміємо зацікавленість російської та німецької сторін у цьому проекті. Нині Фінляндія отримує достатньо природного газу іншими каналами, тому у нас прямої зацікавленості в цьому газопроводі немає, але ми це питання теж розглядали. У кожному разі повинні бути гарантовані високі стандарти захисту довкілля, адже наше спільне велике завдання — охорона Балтійського моря. Тому ми й виставили єдину умову, що стосується екологічного боку проекту. У цьому наша позиція відрізняється від позиції трьох інших балтійських держав, оскільки вони критичніше ставляться до цього проекту в цілому.

— Пані президент, в Україні Фінляндію часто наводять як приклад прибічники позаблокового статусу нашої країни. Але відомо, що й у вас точаться дискусії на тему, чи повинна Фінляндія вступити до НАТО, і при цьому приблизно 40% населення вашої країни підтримують ідею членства в альянсі. Скажіть, будь ласка, як ваша країна має намір гарантувати свою безпеку в епоху виникнення нових загроз, зокрема тероризму? Чи можуть ці нові загрози змінити думку фінів на користь членства в НАТО?

— Фінляндія є партнером НАТО, але поки не висловлювала зацікавленості в членстві в цій організації. І в найближчому майбутньому я не передбачаю великих змін у цьому питанні. У такому ж становищі з країн Євросоюзу перебувають Ірландія, Австрія та Швеція. І тому, коли в рамках ЄС ми займаємося плануванням у галузі політики безпеки, ми намагаємося враховувати, що до складу навіть «старого» ЄС до великого розширення входили країни, які були водночас і членами НАТО, та країни, що не бажали вступати до альянсу. Тому коли ми займаємося в рамках ЄС політикою безпеки, ми робимо це, виходячи з принципу, що членство в Європейському Союзі забезпечує кожній країні-члену цілковиту можливість брати участь у цих процесах у рамках ЄС. Але все ж таки більшість членів Євросоюзу — водночас і члени НАТО, тому ми всі зацікавлені в добре налагодженому і добре організованому співробітництві між ЄС і НАТО. До речі, наступного року Фінляндія нестиме чергування в недавно створених у ЄС силах швидкого реагування разом із Голландією та Німеччиною, які є членами НАТО.

Дискусія з питань політики безпеки, зокрема щодо НАТО, у нас триватиме. Недавно було проведено опитування думок редакторів найбільших фінських газет, і це дослідження засвідчило, що більшість із них виступають «за» членство Фінляндії в НАТО. Тож інтерес засобів масової інформації до цієї теми забезпечений. Але поки населення Фінляндії в основній своїй масі дотримується іншої думки.

— Фінляндії знадобилося сто років після запровадження загального виборчого права, щоб її президентом стала жінка. Чи вважаєте ви, що твердження, ніби сильною половиною людства є чоловіки, а слабкою — жінки, застаріло? І як ви даєте раду так званій сильній половині?

— І з чоловіком, і з жінкою однаково тяжко, якщо співрозмовник не хоче тебе слухати. І в цьому плані в політиці дуже важливо навчитися як говорити, так і слухати. Що ж стосується забобонів, то, звісно, вони ще живі й у нашому суспільстві. Але минулі сто років допомогли нам позбутися найбільш дрімучих із них. Я сподіваюся, що на наступних парламентських виборах у березні наступного року ми отримаємо ще більше жінок-депутатів, адже поки вони становлять менш як 40% нашого парламенту. А от в уряді приблизно 40% — жінки. Таке розмаїття добре і для чоловіків. Оскільки коли вищою є конкуренція, тоді й якість депутатів-чоловіків вища.

Гадаю, що в перші шість років мого президентства як у Фінляндії, так і за рубежем була велика цікавість із приводу того, що собою являє перша жінка-президент Фінляндії. Але під час другої передвиборної кампанії, перед моїм переобранням, найбільше обговорювали все ж таки питання, хороший я державний лідер чи ні.

У розмові також брали участь
Надія Базів (Перший національний)
і Микола Сірук («День»)