Шпигунський скандал із сатисфакцією

Відносини Києва і Праги помітно охололи. Цього разу приводом до погіршення клімату стало рішення української влади оголосити персонами нон грата двох чеських дипломатів - аташе з питань оборони полковника Зденека Кубічека та військового аташе майора Петру Навотну. Як повідомила на прес-конференції представниця СБУ Марина Остапенко, чехів цікавили «українські розробки в галузі бронетанкового машинобудування та супутникової навігації для танків «Оплот», перспективи програм розробки літака Ан-70 і Ан-178, а також розробки ракетно-космічних систем, що здійснюються на КБ «Південне» для російської сторони».

За її словами, також було затримано двох українських громадян, підозрюваних у співробітництві з чеською військовою розвідкою: співробітник ДП «Завод 410 цивільної авіації» продавав інформацію про систему активного захисту літальних апаратів «Адрос», а чиновниця українського Міноборони передавала копії секретних документів про діяльність військових наукових установ з розробки «новітніх зразків військової техніки та озброєння».

У тому, що чехи справді займалися збором інформації «закритого характеру», сумніватися не доводиться. І в цій скандальній історії не може не тішити те, що в сучасній Україні ще є технічні розробки, які цікавлять економічно розвинені країни. Але увага власне чехів до цих технічних новинок викликає запитання. Розвідка - і промислова, і військово-політична - річ практична, і на інформацію, яку добувають чеські «ешендени», має бути попит.

Але річ у тім, що Чехія не виробляє ані танків, ані транспортних літаків, ані, тим більше, ракетно-космічних систем. І хоча ми не виключаємо, що Прага могла прагнути отримати секретну інформацію в рамках конкурентної боротьби на збройовому ринку, все ж малоймовірно, щоб відомості, які добувають співробітники військового аташату, могли зацікавити керівництво їхньої країни і чеський бізнес. Так для кого ж старалися чеські дипломати?

Висловимо припущення, яке ми неодноразово чули протягом останнього тижня: чехи працювали в інтересах третьої країни. Якої? Скоріш за все, йдеться про державу, котра, по-перше, бачить в Україні конкурента в галузі літакобудування, а по-друге, цікавиться планами Росії щодо виробництва міжконтинентальних балістичних ракет. Адже саме для росіян, які в минулому зазнали невдачі з «Тополем» і «Булавою», КБ «Південне» і здійснює розробки ракетно-космічних систем. А у світі лицарів плаща і кинджала часто практикується «розвідка за дорученням», коли поважна секретна служба, щоб не світитися, просить свого молодшого партнера виконати те чи інше завдання. Так було в роки існування Варшавського договору, коли, наприклад, розвідка соціалістичної Болгарії часто робила для КДБ брудну роботу.

З огляду на те, що Чехія - член ЄС і НАТО, а її спецслужби протягом ось уже двох десятиліть тісно співробітничають із західними, природно припустити, що таким старшим партнером могла бути розвідка Сполучених Штатів, Франції чи Німеччини. Ці держави, що володіють відповідним промисловим потенціалом, цілком могли проявити цікавість до українських технологій. Адже на ринку торгівлі зброєю та військовою технікою українські товари конкурують з російськими, американськими, німецькими, французькими зразками. Природною видається й увага цих країн до ракетних розробок.

Утім, наші співрозмовники не виключають і іншого: військові дипломати працювали на третю країну на свій страх і ризик, без відома свого центру. І тоді коло гаданих країн можна розширити за рахунок Китаю: Піднебесна, з її зростаючими геополітичними амбіціями та серйозними фінансовими ресурсами активно розвиває авіаційну й ракетну промисловість і агресивно поводиться на ринку озброєнь. У кожному разі визначити замовника дуже важко. Головне, що українській спецслужбі вдалося перекрити канал витоку секретної інформації.

Коментуючи висилку чеських дипломатів, в українському МЗС говорять про нормальне право держави захищати свої секрети. Разом з українськими дипломатами ми сподіваємося: те, що сталося, не матиме серйозних наслідків для діалогу Києва і Праги. Але річ у тому, що в останні місяці українсько-чеські відносини дещо ускладнилися через рішення чеської влади надати політичний притулок екс-міністрові економіки Богдану Данилишину. Власне кажучи, у Празі розглядають виселення своїх дипломатів саме як помсту Києва за Данилишина. Що ж, ця версія виглядає дуже правдоподібно...

А тим часом скандал набирає обертів: Прага, демонструючи відданість принципу взаємності, у свою чергу вже оголосила персоною нон грата українського військового аташе. Цілком можливо, що днями попросять зібрати речі й другого дипломата. При цьому в чеському зовнішньополітичному відомстві вважають, що, розголосивши причини висилки двох дипломатів, Україна порушила дипломатичні норми. «Якщо Україна хотіла вислати чеських дипломатів за шпигунство, вона могла це зробити дипломатичним шляхом, тобто мовчки», - заявив прес-секретар Міністерства закордонних справ Чехії Віт Колар.

А й справді, навіщо українська влада надала розголосу шпигунському скандалу? Тим більше що в дипломатичних колах подейкують, ніби під час вручення ноти чеській стороні, перший заступник міністра іноземних справ Руслан Демченко кілька разів повторив, що Київ не зацікавлений у публічному висвітленні історії. Але через кілька годин представниця СБУ вже давала прес-конференцію, а українське МЗС поширило повідомлення про вручення ноти. Тож яку ж гру веде Київ?

Висилка спійманих на гарячому розвідників, які мають дипломатичний паспорт, у міжнародних відносинах річ звичайна. І Київ у минулому неодноразово вдавався до цієї практики, вимагаючи від’їзду дипломатів, які представляють навіть таку дружню країну, як Польща. Бо ті переступали межу, яка відокремлює збір інформації легальними методами, що дозволено Віденською конвенцією, від шпигунства. Але зазвичай Київ робив це тихо, без галасу. Адже свою роботу виконує й українська розвідка - СЗР і ГУР МО. Буває, що ловлять на гарячому й наших офіцерів, а українські спецслужби не зацікавлені в «піарі» своїх невдач.

Знову ж, публічні шпигунські скандали не проходять безслідно для двосторонніх відносин. Розголошення такого факту, як правило, свідчить про свідому ескалацію напруженості, створення в очах суспільства негативного образу сусіда. Як це, наприклад, сталося два роки тому, коли Бухарест ухвалив рішення вислати українського військового аташе та його помічника. У Києві тоді пов’язали це рішення з наміром команди президента Траяна Бесеску підняти рейтинг останнього на початку виборчої кампанії за рахунок його непримиренної боротьби із зовнішнім «ворогом». Або ж, коли влітку 2009-го росіяни припустилися витоку інформації про оголошення Києвом персоною нон грата старшого радника посольства РФ в Україні Володимира Лисенка. Ця історія тільки додала негативу Україні в очах російської громадськості.

То чого ж домагалася українська влада? Адже публічне оголошення персоною нон грата дипломатів, які представляють країну - члена НАТО і ЄС, може трактуватися якщо не як антизахідний крок офіційного Києва, то вже точно як проросійський, що демонструє, хто реально друг, а хто ворог. І як у цій ситуації не згадати «жест доброї волі» Києва, коли торік без зайвого галасу Росії передали полковника військової контррозвідки ФСБ Володимира Носкова, затриманого СБУ при спробі завербувати на території України офіцера української військової розвідки...

Заступник голови парламентського комітету з іноземних справ Тарас Чорновіл в інтерв’ю Deutsche Welle заявив, що «відносини між Україною і Чехією ставлять на рівень дипломатичного конфлікту. Це, безумовно, відгукнеться в структурах Євросоюзу й матиме негативні наслідки для євроінтеграції України. Що, відповідно, принесе велику користь тим, хто сповідує принципи Митного союзу (з Росією, Білоруссю і Казахстаном). Це певні провокаційні дії, задумані проросійським крилом української влади».

Очевидно, українська влада не зацікавлена в такій інтерпретації шпигунського скандалу. Саме тому було організовано зустрічі з представниками низки західних посольств, яким було викладено українську версію подій. Зокрема й мотиви розголосу: Київ ужив превентивних заходів, щоб випередити можливий витік інформації. Адже новину про те, що чеських офіцерів оголошено персонами нон грата, не вдалося б зберегти в таємниці, і Україна виявилася б стороною, яка виправдовується. Західні партнери, як переконував нас представник українських органів влади, мовляв, із розумінням поставилися до аргументації Києва.

Історія з чеськими дипломатами має ще один вимір. В останні десятиліття склалася думка, що в Україні м’який контррозвідувальний режим. Не виключено, що, спіймавши на гарячому чеських дипломатів, українська спецслужба вирішила відійти від неписаних правил і публічно провести прес-конференцію заради того, щоб не тільки повідомити світу про свою удачу, а й подати сигнал усій розвідувальній спільноті: контррозвідувальний режим посилюватиметься.

Але поки що Київ пропіарив українську спецслужбу, перекрив канал витоку секретної інформації, Банкова отримала сатисфакцію за Данилишина, а відносини з Прагою опинилися в зоні похолодання.