Про масштаби офіційного обману

Цифри оманливі, я переконався в цьому на власному досвіді; з цього приводу справедливо висловився Дізраелі: «Є три види брехні: брехня, нахабна брехня і статистика».

Марк Твен, «Глави моєї автобіографії», 1907 р.

Той факт, що безпардонне маніпулювання інформацією, яку політики й чиновники вливають у вуха «цільових аудиторій» з високих трибун, телеекранів, повідомлень інформбюро та інших видів масових комунікацій, - один із ключових елементів боротьби за владу, вплив на масову свідомість і ведення інформаційних воєн, перестав бути таємницею давно. Сталося це навіть не сто (у часи Семюеля Клеменса) і не дві тисячі (у часи Ісуса Христа) років тому. Щоб переконатися в цьому, досить побіжно ознайомитися, наприклад, із літературною спадщиною давньокитайського полководця Сунь-Цзи (автора знаменитого трактату «Мистецтво війни»), давньогрецьких або давньоримських філософів і письменників.

Про те, що в «сухих і неупереджених» статистичних даних міститься безліч неточностей та перекручень, упевнені практично всі, хто не звик, не вірячи очам своїм, сліпо покладатися на дані офіційних звітів і повідомлень.

От тільки про масштаби «неточностей» абсолютна більшість невіруючих можуть тільки здогадуватися - надто складно, навіть знаючи методику підрахунків, розгледіти за велетенськими масивами вихідних даних, реальний стан справ. Тим більше що до цих самих масивів надто важко, навіть охочому розібратися, підступитися. Як правило, вони ретельно заховані за сімома печатями під приводом комерційної, банківської, державної та безлічі інших таємниць.

Однак зовсім недавно у наших російських сусідів стався серйозний скандал: колишній високопосадовець від тамтешньої державної статистики - директор НДІ статистики Держкомстату Росії, доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки РФ Василь Сімчера залишив посаду зі словами: «Набридло брехати!». І заодно опублікував зведені в таблицю шокуючі дані про гігантські масштаби «неточностей» в офіційних показниках інфляції, зростання економіки, оцінках національного добробуту тощо. Коментарі, якими він супроводив свою таблицю, не тільки пояснюють мотивацію маніпуляцій офіційними даними, а й яскраво доповнюють уявлення як про економічне, так і про моральне дзеркало нинішньої російської влади. Може, хоча б ці дані розвіють ілюзії тих, хто вважає панацеєю входження України в Митний союз. Це по-перше. А по-друге, чи багато хто сумнівається, що в нас в Україні панують ті ж самі принципи/безпринципність, як і в наших сусідів? А отже, і цей досвід росіян (коли вже ми так любимо його запозичувати) може виявитися дуже навіть для нас повчальним.

DT.UA публікує фрагменти статті В.Сімчери «Двоїсті оцінки основних показників розвитку російської економіки у 2001-2010 рр.», оприлюдненої сайтом «Русская идея».

Національне багатство Росії. Офіційно: $4,0 трлн. Фактично (за даними НДІ статистики Держкомстату Росії): $40 трлн. Заниження в десять разів потрібне владі для того, щоб за безцінь розпродавати олігархам та іноземцям рештки колишньої загальнонародної власності, а заодно втовкмачувати населенню, що ми живемо не гірше, ніж працюємо.

Величина інтелектуального капіталу. Офіційно: $1,5 трлн. Фактично: $25 трлн. Заниження інтелектуального капіталу Росії майже в 17 разів допомагає владі обґрунтувати курс на копіювання гірших зразків закордонної освіти, а також ввезення за шалені гроші закордонних учених при мізерній підтримці своїх.

Частка інвестицій у % ВВП. Офіційно: 18,5%. Фактично: 12,2%. Завищення в півтора разу інвестицій в економіку створює картину мнимого благополуччя. Насправді в країні переважає економіка за принципом «купив-продав-украв».

Темпи приросту ВВП. Офіційно: 6%. Фактично: 4%. «Надуваючи» у півтора разу темпи зростання ВВП, влада намагається переконати суспільство, що його оголошене подвоєння за 2003-2010 рр. могло б відбутися, якби не світова криза. Насправді ж за 2003-2008 рр. економіка зросла лише на чверть, а в кризовому 2009-му ми виявилися рекордсменами падіння серед країн «великої двадцятки»! Що ж стосується ВВП, то його, схоже, планують не подвоїти, а взагалі уп’ятерити, але не в сенсі валового внутрішнього продукту, а Володимира Володимировича Путіна: два президентські терміни, один прем’єрський і знову два президентські, тривалістю рівні попереднім трьом.

Інфляція в середньому за рік. Офіційно: 6-8%. Фактично: 18,27%. Давно відомо: зростання цін на товари першої необхідності в Росії відбувається набагато швидше, ніж у середньому щодо всіх товарів і послуг. Тому інфляція для бідних (соціальна інфляція) набагато вища, ніж для багатих. І чим бідніша сім’я, тим швидше зростають ціни на товари, які вона купує. Як роз’яснює екс-директор НДІ статистики, по 18% на рік зростають ціни саме на ті товари та послуги, які купують найменш забезпечені громадяни країни. Тому не дивно, що навіть уряд практично щорічно визнає зростання розриву між бідними та багатими. Дані НДІ статистики означають, зокрема, що хвалене владою т.зв. підвищення пенсій в 2009-2010 рр., у кращому разі, компенсувало зростання цін на товари першої необхідності за два роки.

Розрив у доходах 10% найбагатших і 10% найбідніших. Офіційно: 16 разів. Фактично: 28-36 разів. Це вище за показники не тільки Західної Європи та Японії, не тільки США, а й багатьох країн Латинської Америки. Гранично допустимий для національної безпеки рівень, за даними директора Інституту соціально-політичних досліджень РАН Г.Осипова, становить десять разів. У Росії він перевищений втричі.

Розрив у рівні валового внутрішнього продукту за регіонами. Офіційно: 14 разів. Фактично: 42 рази. У соціальному плані Росія давно перестала бути єдиною країною. Якщо Москва живе на рівні Чехії, то Республіка Тива - на рівні Монголії. Федеральна влада скидає в регіони дедалі більше й більше соціальних зобов’язань і водночас витягує з них дедалі більше грошей для того, аби вкладати в іноземні цінні папери. За рахунок убогості російської провінції фактично фінансуються, зокрема, війни в Афганістані, Іраку, а частково й у Лівії. Стаття 114 Конституції Росії вимагає, щоб уряд проводив єдину соціальну політику на території всієї країни. Чи виконує уряд свої обов’язки при розривах у регіональному розвитку більш ніж у десятки разів, вирішуйте самі.

Частка населення, що належить до соціально декласованих груп, у % до загальної чисельності населення. Офіційно: 1,5%. Фактично: 45%. За даними НДІ статистики, у країні
12 млн. алкоголіків, понад 4,5 млн. наркоманів, понад 1 млн. безпритульних дітей. Не дивно, що офіційні дані занижено у
30 разів: майже половина декласованих у найбагатшій країні - свідчення повного провалу економічної та соціальної політики влади.

Питома вага збиткових підприємств. Офіційно: 8%. Фактично: 40%. За натуральними показниками сучасна економіка Росії безнадійно відстала від радянської, а податки на реальний сектор, на відміну від податків на особисті доходи мільярдерів, величезні.

Рівень загального оподаткування отриманих доходів,
у %. Офіційно: 45%. Фактично: 90%. Дивно, як ми ще працюємо й чому олігархам усе ще не вистачає? Втім, почасти це пояснює наступний показник.

Рівень ухиляння від сплати податків, у % від доходів. Офіційно: 30%. Фактично: 80%. Влада вдає, що збирає податки, а громадяни - що їх платять!

Ступінь зношеності основних фондів, у %. Офіційно: 48,8%. Фактично: 75,4%. Якщо Бог хоче покарати людину, відбирає розум. Схоже, з російською владою це вже сталося. Який може бути вступ у Світову організацію торгівлі (СОТ), коли зношеність основних фондів становить 3/4? Для експорту сировини СОТ не потрібна, а більше експортувати поки що нічого. Рештки вітчизняного виробництва будуть добиті. Повним паном у країні стане транснаціональний капітал. Утім, чому стане?

Частка іноземного капіталу в економіці Росії, у %:

- у цілому. Офіційно: 20%. Фактично: 75%, у т.ч.:

- у майні. Офіційно: 25%. Фактично: 60%;

- у прибутках. Офіційно: 21%. Фактично: 70%;

- в акціях. Офіційно: 18%. Фактично: 90%. Це і є, панове, ваша суверенна демократія? Якщо дані НДІ статистики не брешуть, в економічному сенсі ми перетворюємося на колонію під гучні крики, що встаємо з колін!

- у грантах. Офіційно: 14%. Фактично: 90%. Цікаво, що влада дуже боїться іноземних грантів, але при цьому спокійно бере іноземні позики й заохочує продаж іноземцям наших підприємств!

Реальні витрати на модернізацію, у млрд. рублів. Офіційно: 750. Фактично: 30. Чи не тому, що реальні витрати на модернізацію у 25 разів нижчі від заявлених, наше технологічне відставання посилюється, а вся її «пара» виходить в «свисток»?

Ефективність модернізації, у % до витрат. Офіційно: 25%. Фактично: 2,5%. Ще б пак: для того, щоб виправдати «дуті» витрати, потрібно показати «дуті» результати. Якщо помножити перше на друге, ефект виявляється прикрашеним приблизно у 250 разів! Утім, і раніше було зрозуміло, що весь галас про модернізацію - це гарні вітрини замість великих будов.

Різниця між цінами виробників і роздрібними цінами, у разах:

- офіційно: 1,5. Фактично: 3,2, у т.ч.:

- у сільському господарстві. Офіційно: 1,3. Фактично: 4,0. Посередники «жиріють», працівники й покупці зубожіють, а влада, як Вєрка Сердючка, повторює: «…хорошо, все будет хорошо!..»

- у державних закупівлях. Офіційно: 1,1. Фактично: 1,6. А тут уже явно «жиріють» чиновники.

Не випадково навіть президент Д.Медведєв казав, що в результаті застосування закону №94 (про держзакупівлі) з бюджету було розкрадено близько 1 трлн. рублів.

Різниця між призначуваними та оплачуваними тарифами природних монополій, у разах:

- офіційно: 1,1. Фактично: 1,7, у т.ч.:

- у комунальних платежах. Офіційно: 1,2. Фактично: 2,4. Переводжу: якби «комуналка» оплачувалася за реальними цінами, вона б для нас коштувала удвічі дешевше!

Рівень безробіття, у % до зайнятості. Офіційно: 2-3%. Фактично: 10-12%. У всьому світі не всі безробітні реєструються на біржі праці. І тому існує різниця між офіційною статисткою та статистикою Міжнародної організації праці. Однак, щоб ця різниця становила 4-5 разів, потрібно як слід сфальсифікувати статистику!

Численність скоєних злочинів (2009 р.), у млн. чол. Офіційно: 3,0. Фактично: 4,8. Очевидно, йдеться про майже
2 млн. злочинів, які реєструються, але в офіційну статистику дивним чином не потрапляють. Однак набагато важливіші злочини, які або взагалі не реєструються, або не подвигають людей через них звертатися у правоохоронні органи. За оцінками групи вчених НДІ Академії Генеральної прокуратури РФ під керівництвом професора С.Іншакова, кількість таких злочинів майже вдесятеро більша, ніж фіксує офіційна статистика, - приблизно 26 млн. на рік.

Рівень протестних настроїв у суспільстві. Частка осіб, у загальній чисельності дорослого населення, готових виступити проти нинішньої влади: офіційні дані: 3-7%, фактичні дані: 30-42%. Питома вага незгодних із нинішньою владою: офіційні дані - 37%, фактичні дані -74%.

Із усього того блиску матеріальних і природних скарбів, якими ще 20 років тому володіли наші народи, сьогодні, як бачимо, залишилися самі крихти, котрих із нинішніми порядками заледве вистачить на якийсь жалюгідний десяток грядущих років. Техногенні катастрофи, які мають фатальну властивість прискорюватися там, де тонко, в Росії можуть урізати ще й цей малий термін. Особливо, як це наочно продемонстрували і літні, і зимові катастрофи 2010 року, термін технічного життя ключових життєзабезпечувальних систем, зокрема і насамперед системотворчих - пожежогасіння, енергетики, транспорту, літакобудування, охорони довкілля...

Доки можна гратися з вогнем і переживати й терпіти таке принижене та безпритульне становище народів Росії?..

В особливо знедоленому становищі при цьому в Росії перебуває російський народ (і російські підприємці також), у яких ресурси та рівень доходів і життя, порівняно з рівнем доходів і життя інших народів Росії, у тому числі малих народів, які дотуються, на 1/3 нижчий...

...Слова [у влади] - одні, справи - інші. Від таких справ народ треба не тільки оберігати, а й рятувати. І насамперед від корупційних олігархів та плутократів, які захопили в Росії владу.

Народної влади в Росії немає, і при нинішній компрадорській виборчій системі бути не може. Від імені й за дорученням влади в Росії править суспільство плутократів та олігархів, така собі акціонерна владна вертикаль, яка, підмінюючи народ електоратом, а вибори - адміністративними технологіями, узурпувала суспільний лад, приватизувала народну власність, усе національне багатство Росії. Така влада коли б хотіла стати на бік народу - не змогла б. Влада, яка по-справжньому спробувала б у Росії виступити (а не імітувала виступ) на захист народних інтересів, олігархами відразу була б зметена. Люди, які вже давно й справедливо засуджують таку дворушницьку владу, і сьогодні захищають наш суспільний лад, нашу країну, нашу Батьківщину, такою владою оголошуються злочинцями. Насправді злочинна - така влада, а боротьба з нею за збереження нашого народного ладу, відродження реального сектору економіки, безплатної охорони здоров’я, дружби народів, упевненості в завтрашньому дні - священна.

Влада, яка майже половину своїх громадян тримає на голодному пайку і навіть частину мізерної допомоги та пенсій перетворила на джерело наживи олігархів, - злочинна й не заслуговує на народну підтримку... Влада в Росії воює з народом, маніпулюючи його думкою, випробовуючи на міцність, цинічно обманюючи незбутніми обіцянками. Представляючи все настільки спотворено, наскільки лише можна уявити, наймані технологи Росії таку приховану війну, провокацію подають як війну народу з владою, хоча наш знекровлений народ, сподіваючись і терпляче очікуючи змін на краще - краще, яке, коли тверезо усвідомлювати, що до чого, не настане, - ніколи не воюватиме, навіть тоді, коли в нього іншого вибору не буде. Народ мовчить... Православний за духом народ у Росії завжди був законослухняним, а тому війну з владою вважав (вважає й тепер) неможливою...

Представляючи компрадорів, воюючи з народом, обманюючи його, влада породжує ворожнечу між бідними і багатими, сім’єю та суспільством, батьками і дітьми, менеджерами і власниками, середніми та малими підприємствами, монопольними й антимонопольними інтересами, заохочує розпусту та егоїзм, у середовищі якого всі ненавидять і воюють проти всіх...

До повного й остаточного виснаження дарових сил природи і остаточної зношеності відтворюваних національних ресурсів та основних фондів, до тотальних техногенних катастроф і переповненої чаші народного терпіння в нас, якщо докорінно не змінювати нинішніх порядків, залишилися далебі не сотні й не десятки, а лише на пальцях лічені роки...

Досвід свідчить, що колишні фронти національних порятунків (і не тільки в Росії, а і в багатьох інших країнах) тільки тому не досягали своїх творчих кінцевих цілей і провалилися, що формувалися й існували на половинчастих засадах як тимчасові суспільні утворення. Ми засновуємо наш фронт як постійно діючий орган, націлений на здійснення контролю й нагляду за діяльністю будь-якої, у тому числі народної, влади на безперервній основі. Вирішимо ці завдання - народ прокинеться, країна вибереться з безперервних конфліктів і напівубогості, влада стане сильною...

Можновладці вважають (і навіть переконані), що ми - народ, - який звик за 20 років, як свідчать наведені викривальні цифри та факти, ще й не до такого, звикнемо й до цієї норми. І тоді не тільки у великому, а й у малому бачитимемо мало.

Чи звикнемо? Не помилилися б можновладцям. Ми - народ допитливий, який, попри всі поневіряння, завжди, навіть у часи воєн та голоду, хотів бачити і знати багато. Якщо неможливо у великому, то хоча б у малому. Як тепер. Інакше, і цього разу вже точно, у Росії спрацює принцип соціальної термодинаміки: «Народ у Росії владу не вибирає, народ у Росії владу змітає».