Привіт із майбутнього

«До нас незворотно, як футбольний м’яч у ворота суперника, летить Новий 2012 рік!»

Губернатор Донецької області Андрій Шишацький

(З виступу перед вихованцями шкіл-інтернатів)

Донецька область була й залишається прообразом України майбутнього, полігоном, на якому відпрацьовуються дослідні моделі ідеальної країни в уяві Віктора Януковича. Тобто такої країни, де всі (добровільно чи під страхом покарання) - чесні, і тільки він один - хитрий. Як виняток вузькому колу особливо довірених осіб дозволяється тимчасово побути майже такими самими хит­рими.

Шлях до мети позначився цілком ясно й чітко: наступним етапом розвитку вертикалі влади має стати створення неформальної, але дуже міцної системи управління. Наприклад, у Донецькій області фактично запроваджено пряме бізнес-правління. Тобто кадрових бюрократів до важливих питань не підпускають і на гарматний постріл. Усе вирішують люди, які раптово злетіли на вищі пости, але раніше до державних справ стосунку не мали.

Вихідці з бізнесу. Користуючись терміном сталінської епохи - висуванці.

Ті самі люди, які на керівних посадах у комерційних структурах шкодили лише репутації Донбасу своєю специфічною манерою ведення бізнесу. Тепер їм довірили важелі влади. У комбінації зі звичками вирішувати питання без сентиментів - гримуча суміш.

І це помітно навіть сторонньому оку. Львівські колеги, які побували в Донецьку нещодавно, свої враження підсумували так: «У нас теж щось схоже намічається. Але у вас усе зовсім свавільно…». І додали: «А кожному з тих, хто тут живе, пам’ятник треба поставити».

Тільки це буде пам’ятник не минулому, а майбутньому.

…Дружити з розумними людьми приємно. Часто - корисно. Але іноді - сумно. Бо розумні люди не кажуть дурниць. І від їхніх слів, висловлювань і оцінок не можна відмахнутися з легким серцем. Скажімо, важко залишитися оптимістом, коли дуже розумна, високоінтелектуальна і в усіх значеннях чудова людина новорічної ночі вітає «З Новим, 1937 роком»…

Не хочеться вірити. Точніше, хочеться не вірити. Але не виходить. Мимоволі починають вибудовуватися паралелі та алюзії.

Навала висуванців - піднятих із грязі в князі та сповнених готовності рвати іклами заради того, щоб виправдати високу довіру? Адже ні в кого з тих, хто сьогодні є першими керівниками Донецької області, стаж на державній службі не перевищує двох років. Є навіть рекорд кар’єрного зростання - у заступники губернатора за 27 днів з моменту присяги. «Стрімким домкратом», так би мовити.

Кадри як один в один: стильні краватки, холодні погляди й три-чотири­річні лакуни в офіційних біографіях, які припадають саме на середину та кінець 90-х…

Розправа зі старою гвардією? І цього скільки завгодно - новий рік розпочали з одного звільнення та однієї гучної «хабарницької» справи. Тренд тільки змінився: раніше під сокиру йшли японські шпигуни, а нині корупціонери, які саботують реформи.

Задушлива атмосфера страху та підозрілості? Із цим узагалі жодних проблем! Чого варті самі лишень мережеві бомбісти, які обіцяли вибухи в Донецьку 22 листопада 2011 року. Але на одну деталь уваги не звернули: зазначена дата давно минула, а посиленого режиму безпеки в Донецькій області не знято досі. Автора цих рядків, наприклад, кілька разів перевіряли на вокзалах.

Боротьба з вільнодумством? Список мітингів, заборонених судами, постійно поповнюється. Карають (на щастя, адміністративно) навіть за публічний спів українських пісень у День незалежності. А 9 грудня, під час чорнобильської голодовки, так і поготів пролунала сакраментальна фраза - «більше трьох не збиратися».

Гіркий парадокс ситуації полягає в тому, що капітал узяв на озброєння ті самі методи, якими його хотіли перемогти. У світовому масштабі.

Влада навіть не намагається робити вигляд, що їй цікаві потреби громадян. Вона навіть перестала громадян називати громадянами. Нині дуже часто вживають термін «населення». Життєвий рівень населення, платоспроможність населення…

Досить показова щодо цього багатосерійна кримінальна драма з пограбуванням банків. І не в тому річ, що в теперішні часи деякі відвідувачі приходять у банк не з квитанцією, а з автоматом. Недарма ж Google-перекладач з української перекладав «Донецьк» як Chicago. Потім, правда, виправили. Навіщось.

Набагато цікавіша реакція влади. Сталася НП. Резонансна й моторошна. Загинули люди. Як треба на це реагувати? І чи треба? За логікою - так. Як мінімум - закликати громадян по можливості не відвідувати банківських установ, а користуватися сервісами дистанційного обслуговування. Як максимум - вивчити проблему безпеки банків усебічно (адже випадок не поодинокий, наявна системна тенденція). І запропонувати профілактичні заходи. Зібрати банкірів і поставити питання руба: громадяни багатії, якщо вам начхати на збитки від грабежів, оскільки страховка все покриє, - ваша справа. Але страждають люди, за життя та здоров’я яких ми, як представники держави, несемо відповідальність. Тому так не можна.

Що з усього цього було зроблено? Ні-чо-го. Страховка все покрила, а безробітних економістів нині виші наштампували стільки, що кадрів вистачить із лишком, навіть з урахуванням можливих «бойових» втрат. У сучасному світі, кажуть, усе вирішують гроші. Гроші вирішили, що немає приводу для метушні. Так, міліція когось зловила. Тих чи не тих - предмет для довгограючої дискусії, як у справі макіївських терористів.

Чим після нальоту, який забрав життя п’яти банківських клерків, займалася влада? З матеріалів на офіційному сайті Донецької ОДА випливає, що керівники області після цього жахливого інциденту відвідували новорічні ранки, вітали жителів зі святами, провели нараду з комунальниками, доповіли про спортивні досягнення в 2011 році. Ще публічно відзвітували про відвідування новорічної ялинки під егідою митрополита УПЦ МП - у рамках відокремлення церкви від держави.

Тільки 10 грудня зібрався на засідання міжвідомчий штаб з питань безпеки та правопорядку. Нарешті! Та ба - обговорювали підготовку міліції до Євро-2012…

Таке демонстративне ігнорування актуальних викликів сучасності не могло не призвести до того, що замість цілісної політики дії влади являють собою безсистемні метання та кампанійщину. Ще 22 грудня губернатор Донецької області Андрій Шишацький гучно й публічно доручив ліквідувати всі підпільні зали гральних автоматів до Нового року. Але потім забув зробити найголовніше - поцікавитися, чи було це виконано, і повідомити про отриману відповідь жителям регіону. Саме відсутність другого пункту дозволяє казати про те, що це рішення ухвалювалося не на підставі запитів і потреб громадян.

Потреб «населення» тепер узагалі не вивчають. Їх призначають. Вихо­дячи «з фінансових можливостей бюджету». Щоб іще раз довести наступність донецького досвіду та подій у країні, доречно згадати, що саме в Донецьку під час чорнобильських протестів із ліквідаторами фактично торгувалися. Обговорювалася й сума, і кількість одержувачів. Доторгувалися до мільйона на всіх мешканців наметового містечка.

Старші товариші в Києві методику оцінили. У підсумку, як відомо, Конституційний суд визнав за Кабмі­ном право вручну регулювати соціальні виплати.

Що далі? А далі - реформа охорони здоров’я. Цього року, за попередніми даними, у Донецькій області можуть закрити сім пологових будинків. Не завантажені, мовляв. Неефективні з погляду бюджетних витрат. І тут добре б подумати, як би їх «завантажити» - адже обіцяв же Віктор Федо­рович у своїй передвиборній програмі, що нас знову буде 50 мільйонів! Але ж ні. Наріжним каменем робиться фінансовий аспект.

А тим часом експерименти з охороною здоров’я вже далися взнаки. У «швидкій допомозі» в Маріуполі зіткнулися з тим, що через надто тривалу передачу цієї служби в обласне підпорядкування бензину залишилося на добу, але нових поставок поки що не передбачається. Лікарі запанікували… Є від чого - і до «реформи» з усіх видів медичної допомоги навіть у відносно благополучному Донецьку гарантовано можна було розраховувати на ліжко в палаті та консультації лікарів. Залишки порядності й вірності клятві Гіппократа не дозволяли медикам вимагати чогось особисто собі. Проте ліки, харчування та побутові потреби пацієнтів фінансувалися самими пацієнтами.

І знову Донбас показав приклад країні. Через тиждень щось схоже сталося в Одесі. Тільки там реорганізовували аварійні комунальні служби. У підсумку аварійники на виклики вже не їздили, а нова структура ще не стала до роботи…

Спроби боротися із цією тупою махиною безсистемного «реформування» листівками, плакатами та акціями протесту приречені на провал. Не можна докричатися до глухого. Неможливо достукатися до тих, кого не вразила навіть смерть під час акцій протесту місячної давності.

Під час тієї самої сесії обласної ради, на яку так і не потрапили уклінні чорнобильці, депутати витратили на обговорення проблем ліквідаторів півтори хвилини - похвалили одне одного за те, що не допустили політичних провокацій. Зате животрепетне питання, якою ж грамотою слід нагородити свого однопартійця - звичайною чи почесною, зайняло добрих хвилин десять. Більш наочної демонстрації системи пріоритетів і бажати годі.

Та найтрагічніше, що навіть люди, які хотіли залишитися осторонь від цієї вакханалії порядку, стають її мимовільними учасниками. А потім - і добровільними. Книжки про славетні діяння Віктора Януковича виходять не за вказівкою зверху, а з ініціативи знизу. Вчені ради Донецького університету одностайно засуджують дії профспілки, яка вимагає відставки в.о. ректора за незаконні звільнення тих-таки вчених. «Колеги, ви нас дуже підвели», - сказали в обласній адмініст­рації журналістам місцевої газети, які дозволили собі натякнути, що в Донецьку не так усе райдужно, як подається у звітах. І каяття «колег» було щирим і непідробним…

Мучить тільки одне запитання: «Як?». Які таємні пружини й секретні кнопки в людській душі знають ці сповнені безадресного ентузіазму висуванці? Чому раптом люди (і непогані загалом люди - не те щоб зразки моральності та святості, а цілком пристойні й не позбавлені, здавалося б, принципів і переконань) починають рішуче таврувати й гнівно засуджувати все, що скажуть? З незрозумілою жорстокістю душать одне одного? Із серйозними обличчями зай­маються дурницями, але при цьому й на секунду не дають приводу засумніватися у своїй живій співучасті в тому, що відбувається? Запобігають перед вищими чинами і раболіпствують? Своїми руками творять культ особи без особистості?

Питання не пусте. Тому що в майбутньому й у масштабах країни вимага­тимуть того самого - не здатися під напором грубої сили, а віддатися добро­вільно. Масова мобілізація чиновників Івано-Франківської (!) області в лави партії - це тільки перша ластівка…