Презумпція невинності

З листопада система кримінального судочинства в Україні почне діяти за новим Кримінальним процесуальним кодексом. Якщо він виконуватиметься як належить, цей кодекс має шанс перетворити систему кримінального судочинства України на таку, що і захищає права людини, і надає правоохоронним органам можливість чесними методами викривати й карати за складні злочини, такі як багаторівнева корупція та змови з відмивання грошей з участю багатьох підозрюваних і міжнародного банківського сектору. Виконання належним чином, звичайно, буде непростим завданням і потребуватиме разом політичної волі, постійної зосередженості, громадського тиску та зміни світогляду в усій системі кримінального судоустрою. Це не станеться за один день, але має відбутися швидко. Одна з речей, у якій я переконався за 40 років на дипломатичній службі, полягає в тому, що правова система, котра функціонує належним чином - не ставить нікого вище закону, - є наріжним каменем будь-якої модерної демократичної країни.

Для належного запровадження цього нового кодексу українські прокурори, правоохоронні відомства і суди повинні переглянути своє розуміння справжнього значення концепції презумпції невинності. Ще у Стародавній Греції і Римській імперії принцип презумпції невинності був визнаний основою для побудови системи кримінального судочинства. І хоча, як свідчить історія, цей принцип часто на практиці порушувався, він усе ж таки залишався фундаментальним елементом правничих систем по всій Європі з часів Середньовіччя. Презумпція невинності нині закріплена у 62-й статті Конституції України та у 6-й статті Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка також є зобов’язуючою для України.

Що означає «презумпція невинності», просто записано у цій конвенції: «Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинним доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку». Згідно з новим Кримінальним процесуальним кодексом України, особа не вважається визнаною винною - чи суддею, чи судом присяжних, - доки обвинувачення не доведе у змагальному процесі всі елементи злочину «поза розумним сумнівом». Далі, у кодексі йдеться, що «всі сумніви» мають тлумачитися на користь підозрюваного. Передбачається, що адвокат буде агресивно оскаржувати свідчення, зібрані владою, і матиме рівне право представляти свідчення зі свого боку.

У Сполучених Штатах правничі кола без кінця сперечаються, чи практика роботи нашої системи адекватно дотримується презумпції невинності. Це здорова суперечка, притаманна нашій змагальній системі судочинства. Західних експертів права в Україні часто шокує, що презумпція невинності нерідко ігнорується прокурорами без жодних для них наслідків. Ця практика, найімовірніше, залишилася від радянської системи: тоді всі справи практично можна було вважати вирішеними у момент, коли прокурор приймав рішення (з якої завгодно причини) внести обвинувачення. Прокурори в Україні також продовжують вигравати приблизно 99,9% кримінальних справ за своїми обвинуваченнями. Такий рівень «виграшності» для багатьох, якщо не для всіх, є показником того, що українські судові процеси досі залишаються не набагато більшим, ніж формальною вправою із затвердження прокурорського рішення про обвинувачення (у США усереднений відсоток обвинувальних вироків на рівнях штатів і на федеральному становить близько 68%).

В Україні презумпцію невинності найбільш очевидно ігнорують у двох випадках: під час рутинного затримання людей, підозрюваних і/або обвинувачуваних у скоєнні злочину, та при виголошенні публічних заяв політиками і прокурорами, які якраз повинні краще знати закон, про чиюсь винуватість задовго до закінчення судового процесу.

Кожна система кримінального судочинства має законне право накладати певні обмеження на осіб, звинувачуваних у вчиненні злочину. Такі заходи в першу чергу мають забезпечити участь обвинувачуваного у майбутніх судових засіданнях, а не в якийсь інший, неправильний, спосіб здійснювати покарання. Оскільки підозрюваний вважається невинним, доки винуватість не доведено, такі обмеження не можуть набирати форми покарання або використовуватися як метод запобігання публічним заявам із боку обвинувачуваного проти слідства та про свою невинність. В Україні обвинувачення надміру вдається до свого права утримувати підозрюваного під вартою майже необмежено в часі, доки слідство і суд тривають. Проте, за новим Кримінальним процесуальним кодексом України, у суддів з’являється багато можливостей відпускати підозрюваних на різних умовах, таких як застава чи підписка про невиїзд, із вимогою відмічатися за різними графіками, а в окремих випадках - із перебуванням під електронним спостереженням. Завдяки такому широкого спектру альтернатив утриманню під вартою, новий кодекс, за належного впровадження, кардинально зменшить нинішнє число досудових арештів. До речі, це матиме ще й позитивний фінансовий аспект, оскільки утримувати підозрюваного під вартою набагато дорожче, ніж відпустити його.

Більше того, зменшення кількості утримуваних під вартою в очікуванні суду покращить нинішній прикрий доробок України перед Європейським судом з прав людини. Зовсім недавно суд визнав незаконним досудовий арешт і утримання під вартою Юрія Луценка, колишнього міністра внутрішніх справ. У своєму вердикті суд не тільки визнав поводження з Луценком незаконним, а й гостро розкритикував обвинувачення, судовий процес та апеляційний суд за надуживання досудовими процедурами. Європейський суд вважає «особливо тривожним» те, що однією з головних причин утримувати Луценка для обвинувачення і суду було намагання запобігти його публічним виступам про свою невинність та з критикою слідства. Таке обґрунтування досудового арешту відразу припускає винність підозрюваного і прямо суперечить конституційно гарантованій презумпції невинності. Це саме той тип недоречного обґрунтування, якого можна очікувати від системи судоустрою, котра побудована під обвинувачення і виходить із того, що поліція і прокурори ніколи не помиляються й від них не слід вимагати доводити правочинність їхніх дій; у змагальній системі кримінального судочинства таке обґрунтування навіть уявити собі не можна.

Іншим звичайним прикладом порушення презумпції невинності в Україні є публічні висловлювання про винуватість до завершення суду, а інколи навіть і до офіційного обвинувачення. Це найчастіше роблять прокурори, обов’язком яких є дотримання верховенства права, а не його підрив, захист прав людини, а не їх порушення. Такі висловлювання регулярно з’являються у засобах масової інформації. Як я помітив, дуже часто це не просто опис обвинувачень, висунутих певній особі чи групі осіб. Ці заяви, тиражовані пресою, включають опис свідчень, які, за твердженням влади, вона зібрала, аргументи на користь обвинувачень і навіть міркування про мотивацію підозрюваного скоїти злочин(и). Якщо презумпція невинності має якесь реальне значення, для урядовців неприйнятно має бути висловлювати думку і аргументи про винуватість особи, підозрюваної у скоєнні злочину. Такі заяви завдають непоправної шкоди репутації підозрюваного і автоматично стають загрозою незалежності будь-якого майбутнього рішення суду.

Ухвалення нового Кримінального процесуального кодексу дає Україні шанс переглянути розуміння презумпції невинності. Власне успіх нового Кримінального процесуального кодексу залежатиме від нового розуміння цього основоположного принципу права. Публічний діалог між усіма учасниками системи кримінального судоустрою, включно з адвокатами, має привести до кардинальних змін у підходах. Звісно, допоможе справі й запровадження надалі правил на заборону прокурорам, правоохоронцям, урядовцям та службовцям суду робити публічні заяви або поширювати інформацію, що порушує презумпцію невинності, - але без засадничого філософського зсуву серед службовців правової системи розв’язання цієї проблеми неможливо очікувати навіть при наявності добре прописаних законів.