Підкоп під «Укрспецекспорт». хто за ким стоїть?

«Укрспецекспорт» — головний вітчизняний спецекспортер — охоплений лихоманкою. Втім, це трапляється за кожної зміни влади — генеральний директор цієї специфічної держкомпанії традиційно «зав’язаний» особисто на президента країни. За інформацією джерел, які заслуговують на довіру, почалася активна фаза облоги держкомпанії в її нинішньому вигляді. Не факт, що фортеця впаде, але скреготання зубів одних і натиск інших виводить боротьбу зі стану підкилимової.

Воно й зрозуміло. Через держкомпанію і п’ять її дочірніх підприємств («Укроборонсервіс», «Прогрес», «Укрінмаш», «Спецтехноекспорт» і «Промоборонекспорт») «проходить» 80—85% вітчизняної збройової торгівлі. А це більш як 1 млрд. дол. щорічно. Але й на самостійні підприємства, котрі отримали ліцензії спецекспортерів (таких у країні близько десятка), ДК «Укрспецекспорт» традиційно має вирішальний вплив. Наприклад, хоча АНТК ім. Антонова і нині підпорядкований йому серійний «Авіант» мали можливість самостійно продавати й модернізувати літаки Ан-32, контракти підписала дочірня фірма «Укрспецекспорту». За останню п’ятирічку наша країна заробила на зброї не менш як 5,8 млрд. дол. Що ж до п’ятирічки майбутньої, то рекордний за всю історію України портфель замовлень обіцяє, за підрахунками ЦДАКР, не менш як 7,5 млрд. дол. Одним словом, у час, коли держава не робить замовлень власній оборонній промисловості, система збройового експорту є не лише механізмом отримання валютних прибутків, а й важелем впливу на ОПК. Але ще більше — частиною міжнародної діяльності держави на світовій арені. Хоча обсяги експорту зброї поступаються експорту деяких видів аграрної продукції, це високотехнологічна, наукоємна продукція. Це робить збройову торгівлю привабливою в очах політиків, а крісло гендиректора традиційно прирівнюється до міністерського.

Як кажуть корифеї кабінетних війн, дуже великі можливості зайняти кабінет на вулиці Дегтярівській має Андрій Кукін. І для нього це місце не нове: він був першим генеральним директором «Укрспецекспорту», котрий керував компанією з 1996 по 1998 р. Тоді перед полковником контррозвідки СБУ стояли два великі завдання — централізація збройового бізнесу і забезпечення виконання найбільшого збройового контракту — на поставки танків Пакистану. Володимир Радченко, на той час голова СБУ, зауважив із цього приводу: «Коли уряд ухвалив рішення зміцнити порядок у сфері військово-технічного експорту, був відряджений наш працівник для роботи на цьому відповідальному напрямі. Кандидатура відбиралася довго і старанно. Наскільки я розумію, Андрій Федорович працює на цій посаді успішно». Але куратор збройового бізнесу країни Володимир Горбулін несподівано стверджує, що компанія «потребує координації діяльності, дуже жорсткого контролю та жорсткого режиму». При тому, що стиль керування самого Кукіна був аж ніяк не м’яким. Через три тижні після заяви Горбуліна першого гендиректора було звільнено з посади постановою Кабміну з малопривабливим формулюванням («невиконання доручень прем’єр-міністра»). Втім, формулювання невдовзі тихо замінили на «у зв’язку з переходом на іншу роботу»... Незважаючи на пояснення В.Радченка про призначення, злі язики стверджували, що вибір випав на Кукіна майже виключно завдяки зусиллям Володимира Сівковича. З ним же пов’язують і можливість повторного призначення А.Кукіна...

Як видно, ще один екс-гендиректор ДК «Укрспецекспорт» Валерій Шмаров має намір спробувати двічі ввійти в одну річку. Колишній віце-прем’єр-міністр і перший цивільний міністр оборони виявився одним із тих, чий силует спостерігачі з подивом зафіксували в АП на Банковій. Він майже на добрі десять років старший за Кукіна, але, кажуть, сповнений рішучості. І вік навряд чи тут може стати на заваді, адже повернувся ж у своє крісло генеральний директор Національного космічного агентства України Юрій Алексєєв, котрий теж розміняв сьомий десяток. Коли В.Шмаров перший раз з’явився в ДК «Укрспецекспорт», про нього в коридорах казали: «За нього просив Павло Грачов. Будемо зближуватися з Росією». І справді, 2003 р. дійшли навіть до ідеї спільного розвитку технологій. Щоправда, плани так і залишилися на папері.

Валерій Коновалюк, як переконують інформовані особи, також потрапив до списку претендентів на крісло генерального директора «Укрспецекспорту». На жаль, він поки що не помічений як ревний обстоювач інтересів України. Зате фахівці стверджують, що він дуже активно обстоює інтереси сусідньої держави, причому шлейф там досить темного кольору. Згадують і тур по Південній Осетії, і низку дивних заяв, які відразу підкріплювалися точно такими ж заявами російських політологів від спецслужб. Але саме тому, що, на відміну від перших двох претендентів, заслуг у цього претендента немає (та й зі знаннями рідкувато), від нього очікують ревного служіння, особливого завзяття. Деякі віщуни переконані: цей не зупиниться ні перед чим, і в цьому його козир. Що ж, дуже може бути...

Хоча серед можливих учасників процесу називають і екс-міністра оборони Олександра Кузьмука, і ще двох професіоналів збройового бізнесу — Михайла Морозова (був директором «Прогресу», заступником директора ДК «Укрспецекспорт») і Юрія Терещенка (був директором «Спецтехноекспорту»), спеціалісти чомусь одностайно кажуть про те, що їхній прихід малоймовірний. Думки аналітиків базуються на занадто очевидній подібності основних кандидатів. Вони всі різні, але, незалежно від рівня професіоналізму та стилю керівництва, впадає в око безальтернативне ставлення до Росії. В А.Кукіна воно, мабуть, буде тотожним поглядам нового віце-прем’єр-міністра В.Сівковича, який не проти виступити покровителем збройової торгівлі. У В.Шмарова і так вся історія переплетена з північним сходом, тому питання, з ким дружити, просто не виникне. Що ж стосується В.Коновалюка, то він уже почав грати ва-банк задовго до нинішнього моменту. Залишиться тільки легалізувати давно виношувані наміри.

Хто виявиться ближчим до президента — предмет складних паркетних ігор. Можуть з’явитися і нові, абсолютно невідомі особи. Але принципи, здається, уже намітилися...

Ще одне актуальне запитання. А чи може залишитися нинішній гендиректор? У відповіді на нього криється один істотний нюанс: розуміння того, що главі держави більш важливо: обсяги збройового експорту чи все ж таки щось інше, заретушоване? Нагадаємо, «Укрспецекспорт» — тільки механізм військово-технічної політики держави (читай, президента України). А в механізмі важливими є і гвинтики — від заступників до людей, котрі перебувають «на передовій», тобто в країнах проробляння контрактів. Сергій Бондарчук недвозначно заявив про готовність займатися справою, за яку він узявся п’ять років тому. Якщо його усунуть, у механізмі, звісно, змінюватимуть і нутрощі, що несе ризики: конкретні люди — це конкретні контакти, зв’язки з посередниками, лобістами та ін.

Сьогодні ніхто не візьметься стверджувати, яка особиста роль нинішнього генерального директора в укладанні 2009 р. рекордного (за сумами) обсягу контрактів. Можливо, так збіглося, що Індія, котра проробляла модернізацію літаків не менше семи років, саме 2009 р., незалежно від зовнішніх чинників, підійшла до підписання контракту. Можливо, Китай, чиї легати близько п’яти років кружляли близько ФСК «Море», саме торік «дозріли» до угоди. І, можливо, найбільший іракський проект узагалі ніяк не залежав від «Укрспецекспорту», і його зробили дипломати і невтомні працівники «лісу» й «острова». Це можна припустити так само, як і взяти до відома 30-відсоткове зростання витрат у світі на переозброєння. Наприкінці своєї каденції президент Ющенко постарався зафіксувати досягнення спецекспортерів присвоєнням звання Героя України Сергієві Бондарчуку. Залишимо це діяння без коментарів. Але з однією ремаркою: деякі поінформовані люди впевнені, що існувала готовність нового президента прийняти механізм збройового експорту у спадщину в цілому, без змін. І якщо новий час вимагає ревізії, то не інакше як у зв’язку з пропозиціями (або тиском) впливових осіб сусідньої держави. Власне, і попередні кадрові призначення в секторі безпеки несуть у собі невблаганний натяк саме на це.