Петро Порошенко: «Я вирішу всі питання»

Поділитися
Політика Порошенка нашим читачам відрекомендовувати не потрібно, — він їм добре відомий. Але яким міністром закордонних справ намірився бути Порошенко? Зрозуміти це і було метою інтерв’ю.

З перших же годин праці на посаді міністра закордонних справ Петро Порошенко з головою занурився в роботу. Вихопити його з виру візитів, зустрічей і переговорів виявилося справою дуже непростою. Інтерв’ю довелося брати за два прийоми — минулих суботи та неділі.

Політика Порошенка нашим читачам відрекомендовувати не потрібно, — він їм добре відомий. Але яким міністром закордонних справ намірився бути Порошенко? Зрозуміти це і було метою інтерв’ю.

— Петре Олексійовичу, передвиборна лихоманка — не найкращий час для роботи дипломатів. Може, МЗС у цей період невизначеності було б доцільно сконцентруватися на «людському» напрямі? До чого ви плануєте вдатися у цій сфері?

— Безумовно, нашим пріоритетом, причому незалежно від того, ідуть вибори чи ні, стала конкретна людина. Звичайний українець повинен відчути, що в країні є МЗС, яке піклується про його інтереси, і від цього жити стало легше.

Але ви сказали, що МЗС завжди було складно працювати під час виборів. Насправді йому було важко тому, що МЗС примушували ставати на бік одного з кандидатів — кандидата від влади.

— Цього разу кандидатів від влади три…

— МЗС сьогодні працювати дуже комфортно. Тому що наше завдання — забезпечити вільне волевиявлення громадян. Можливо, це будуть перші такі президентські вибори.

Я не виключаю, що ми навіть підтримаємо організацію екзит-полів на закордонних дільницях (хоча б базових). Принаймні у мене є така ідея. Ви перша про неї чуєте. Якщо це не суперечитиме законодавству, якщо в нас буде можливість сприяти такій роботі авторитетних соціологічних структур, то я переконаний, що вони зможуть оцінити відповідність результатів екзит-полів і голосування на конкретних дільницях.

Але повернімося до теми захисту інтересів українських громадян. Я хочу, щоб консул або Надзвичайний і Повноважний Посол України справді міг надавати допомогу, коли він бачить, що людина її екстрено потребує. Я не хочу забюрократизувати це питання і обкласти його максимумом інструкцій. Тому сказав: колеги, все, що ми зберемо із залишків бюджетних коштів, буде сконцентровано, і я більше не приймаю аргументу, мовляв, ми б раді допомогти, але грошей немає. Гроші в міністерства є. Або ми їх знайдемо. Є невеличкі кошти в посольствах, ми працюємо над створенням у МЗС фонду, кошти якого будуть спрямовуватися виключно на допомогу громадянам. Отже, в посла є можливість в екстреному порядку звернутися по гроші в цей фонд, щоб вирішити конкретну проблему, наприклад, врятувати чиєсь здоров’я або життя, відправити тіло загиблого українця на батьківщину, якщо він, звісно, не був застрахований. Зараз я збираю пропозиції посольств, щоб визначити, в яких випадках використання фонду буде найефективнішим.

— Цей фонд створюватиметься з тих коштів, які МЗС отримує з бюджету, чи за рахунок добродійних внесків?

— Звичайно, ми намагаємося сконцентрувати залишки бюджетних грошей. Питання залучення позабюджетних коштів поки що перебуває в зародковому стані. Перед залученням допомоги добродійних організацій ми повинні продемонструвати прозорість і ефективність роботи цього фонду.

Сьогодні в нас уже є кілька конкретних прикладів, які викликали гучний резонанс. Ви про них знаєте — це два інциденти з нашими моряками в Конго і пошуки та порятунок українського парапланериста в Індії.

Кожен такий випадок пов’язаний із велетенською кількістю дій. Ми не хочемо за це чіпляти собі на груди ордени й медалі. Я розповідаю про ці достойні вчинки українських дипломатів для того, щоб суспільство знало, що вони роблять усе можливе.

Сьогодні проходить комплексна трансформація гарячої лінії. У нас повинні працювати кваліфіковані люди, які зможуть компетентно відповідати на дзвінки 24 години на добу. Я вирішу всі питання, аби ця програма була забезпечена технічно.

Хочу ще розповісти вам про кричущу ситуацію з паспортами. Вона мене просто повергнула в шок. Понад трьом тисячам українських громадян за кордоном було відмовлено в продовженні або перереєстрації українського паспорта! Їм пропонували приїхати для цього в Україну. Бо хтось із бюрократів-чиновників захотів, м’яко кажучи, небезкорисливо створити таку ситуацію. Я провів через уряд постанову, щоб український посол, коли до нього приходить громадянин України і платить консульський збір, мав право без жодних бюрократичних зволікань підтвердити його українське громадянство. Минув місяць із часу прийняття цієї постанови. Я отримую дивний лист від виконуючого обов’язки директора поліграфкомбінату України, який дає свою оцінку: ця постанова незаконна, неконституційна, і він звернеться в Конституційний суд та Генпрокуратуру. Крім того, вони друкують 600 тис. нових паспортів і надрукувати нам ні десять, ні двадцять тисяч примірників не зможуть. Вони вирішили, що, на їхню думку, ця постанова була неправильно завізована Мін’юстом, що МВС перевищило свої повноваження.

Це дивний за змістом документ, у якому виконуючий обов’язки директора державного підприємства взяв на себе функції Конституційного суду, голови уряду і трохи — парламенту. І йдеться при цьому про цілком конкретні корупційні кошти, хтось хоче на паспортах заробити. Така поведінка, на мою думку, базується на впевненості у власній безкарності. Адже насправді завдання цих людей — за державну бюджетну зарплату забезпечити державі можливість виконувати свої функції. Мені байдуже як, але дайте сьогодні посольствам можливість видати людям паспорти і не знущайтеся з цих людей!

— Мало не щодня ми чуємо повідомлення про захоплення в полон українських моряків піратами. Україна, врешті-решт, планує вирішувати цю проблему? Братиме вона участь у програмі ЄС «Аталанта»?

— Досить тривалий час у нас була цілком чітка позиція держави, але, на жаль, не було жодних реальних зрушень у цьому напрямі. Україна — п’ята у світі держава за кількістю її громадян, задіяних на суднах торговельного флоту, їх кількість перевищує 75 тисяч чоловік. І це насправді перетворилося на величезну проблему для нашої держави як у плані захисту інтересів наших громадян, так і для іміджу України у світі.

До нас приїжджають якісь сумнівні аферисти, організовують без будь-якої реєстрації крюїнгові агентства, показують українському моряку тільки цифри контракту, без деталей, які б забезпечували надійний рівень їхнього захисту (причому не тільки соціального, а й фізичного), захисту інтересів сім’ї у разі виникнення проблем. Робота цих крюїнгових агентств скидається на дії сутенерів, які організовують торгівлю людьми й вивозять за кордон українських жінок. Але якщо дії сутенерів наштовхуються на жорстку протидію, починаючи від правоохоронних органів — і до громадських організацій, які борються з цим лихом, то проблемою діяльності крюїнгових агентств не займається ніхто. Ці формування зі злочинним душком крадькома вивозять з України людей, розміщують їх найчастіше в рабських умовах для роботи на торговельних судах — без профспілок, без страхування ризиків, без інформування сімей, без жодних зобов’язань із супроводу та захисту українських громадян у їхній подальшій трудовій діяльності. Це питання абсолютно не врегульоване нашою державою.

Тому ми розробимо пакет законопроектів, що будуть негайно передані як уряду, так і президентові, який має право внесення законопроектів для першочергового розгляду. Необхідно, аби діяльність крюїнгових структур була в Україні негайно урегульована. Краще, якщо людина не поїде за кордон, знайшовши роботу в Україні, ніж потім ми будемо з ризиком не тільки для цього моряка, а й для працівників компетентних органів, посольств і консульств, із величезними бюджетними витратами витягувати його з біди.

Тепер про «Аталанту». Ми, звісно, можемо спробувати змінити або розширити перелік операцій, у яких вона буде задіяна. Але для того щоб впливати, потрібно брати участь у цьому проекті. Саме тому нами розроблений разом із представниками компетентних органів, передусім Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, головного управління розвідки Міноборони, проект рішення РНБОУ, який було ухвалено на останньому засіданні Ради за прискореною процедурою. Ми узгодили з урядом питання бюджетного фінансування участі представників компетентних органів у цьому проекті. Визначено — поки що це буде кілька десятків працівників антитерористичних підрозділів СБУ. Попередньо ми оцінюємо обсяг витрат приблизно в 30 мільйонів гривень на рік з урахуванням ротації, екіпірування і всіх витрат, пов’язаних із перебуванням. Це рішення надасть право не тільки захистити українські судна і підвищити авторитет України, а й впливати на те, щоб діяльність «Аталанти» в цьому тривожному регіоні була розширена, у тому числі й в інтересах України. У процесі моїх консультацій у міністерствах закордонних справ та оборони Іспанії ми ухвалили рішення підтримати іспанську ініціативу щодо блокування кораблів країн Африканського Рогу для перехоплення суден, які виходять з території, контрольованої піратами, щоб перевіряти їх, роззброювати, топити човни, використовувані для піратських нападів, і таким чином профілактично протидіяти піратським операціям.

Це комплексний проект, який дозволяє нашим працівникам здобути корисний бойовий досвід не лише боротьби з піратами, а й взаємодії в складі багатонаціональних сил безпеки.

— Петре Олексійовичу, минулого тижня литовці погодилися видавати українцям безплатні візи…

— Не «погодилися», це — результат нашої тривалої напруженої кропіткої аргументаційної роботи. Адже литовці теж казали: «Хлопці, у нас криза, ми чотири рази знижували зарплати і двічі пенсії своїм громадянам. І ваші громадяни, як і всі, повинні платити за візи. Поясніть, будь ласка, чому ми маємо їх від цього звільнити? Хоча, звісно, ми друзі і стратегічні партнери». І от після такого початку переговорів ми повинні були домогтися того, що українцям візи надаватимуться безплатно, за спрощеною процедурою.

— Але ж у нас є залізний аргумент — вони до нас узагалі без віз приїжджають.

— Українські національні візи строком понад 90 днів не скасовані. Їх Україна видає за гроші, у тому числі й громадянам країн Шенгену. Коли литовці погодилися, то ми на взаємній основі також скасували для них плату. Перед литовцями це зробили латиші.

— А що кажуть поляки?

— Проект постанови в них завізований усіма, крім Мінфіну. Дуже авторитетний у Польщі політик — мій колега Радослав Сікорський пообіцяв, що знайдеться достатньо аргументів, аби ухвалити це рішення. Вчора відбулася моя зустріч із німецьким колегою Гідо Вестервелле в дуже непростий для них день, коли вибухнув скандал, пов’язаний з Афганістаном. Але все одно вони знайшли можливість, і ми провели дві години дуже конструктивних переговорів, у тому числі і з візових питань. У результаті цього ж дня досить серйозно була змінена позиція німецької сторони на переговорах у Брюсселі, які завершував мій заступник Костянтин Єлисєєв.

— То вони вже погодилися на дорожню карту для України, виконання якої має привести до безвізового режиму?

— Ні. І не погодяться. Для них назва «дорожня карта» для цього документа з принципових міркувань є неприйнятною. Добре. Давайте приберемо назву, залишимо суть.

— Звісно, адже вони дають дорожню карту лише кандидатам на членство?

— У даному разі — так. І це пов’язано з політичним аспектом. Але я впевнений, що ми продемонструємо прогрес і в цьому питанні після виборів. Поки що є скептична позиція ряду держав, котрі просто хочуть дочекатися закінчення наших виборів і зрозуміти, що тут відбуватиметься далі.

Ми вчора домоглися того, що перелік безвізових категорій буде розширено. Які буде додано — ще ведеться дискусія. Але зміна позиції німецької сторони — у їхній згоді (це ми й зафіксували) розширити цей перелік. Ми практично домовилися про те (і позиції Німеччини, Іспанії та Бельгії, котрі були противниками цього рішення, будуть змінені), що ми розширимо перелік категорій громадян, яким візи видаватимуть безплатно, за спрощеною процедурою і зі зменшеним пакетом необхідних документів. Наприклад, під час останнього візиту президента до Брюсселя було внесено ініціативу, щоб ми доповнили ці категорії організованими туристичними групами. Адже понад 40% українців подорожують у складі організованих туристичних груп. Ми домоглися того, що вони потрапили до цього переліку. І ми зможемо довести кількість тих, хто отримує візи безплатно, до 80%. Це дуже важливо. Ми також казали про те, що безплатно візи мають отримувати і релігійні діячі. Це вже вирішено. Я хочу підкреслити, що питання надання безплатних віз вирішується на двосторонній основі. Але головне, що Єврокомісія надасть національним урядам узгоджену позицію щодо розширення переліку безвізових категорій та категорій громадян, яким візи надаватимуться безплатно.

І ключове — ми домовилися: нехай цей документ і не називається дорожньою картою, але ця програма узгоджених дій, котра до конкретної дати приведе до безвізового режиму з країнами Шенгенської зони, де-факто буде зараз ухвалена. На жаль, тут усе залежить не тільки і не стільки від МЗС. Є питання і Мін’юсту, і МВС, і прикордонників, пенітенціарної системи, Верховної Ради, Мінфіну, існує проблема корупції. Але, на мій погляд, ми зробили досить багато за короткий період часу. Адже півтора-два роки лежали документи про лібералізацію візового режиму з Македонією. Ми за три тижні домовилися, і сподіваюся, що незабаром у нас уже буде безвізовий режим з Македонією. Це дуже важливо, адже наших туристів туди їздить значно більше, ніж їхніх до нас. Чому це все гальмувалося до цього часу? Казали, мовляв, ми бюджет втратимо. Так люди зате виграють! Для нас пріоритетний бюджет чи люди? Я не виключаю, що протягом двох-трьох тижнів ще дві держави нададуть нам чітку програму дій для безвізового режиму. Це дуже кропітка робота. Тільки по одній країні було проведено 36 відеоконференцій.

Зверніть увагу на географію моїх візитів. У нас були питання з іспанцями — ми зустрічаємося з Мігелем Моратіносом. У нас були проблеми з німцями — ми наполягаємо на терміновій зустрічі, і нам ідуть назустріч.

— Після призначення Вестервелле міністром закордонних справ ФРН багато хто очікує, що Німеччина почне більш прихильно дивитися на Україну. Ви поділяєте надії?

— Наша зустріч була ознайомчою. Ми порушили кілька важливих, на наш погляд, питань, які вимагають вирішення. Це питання, що стосуються угоди про асоціацію з ЄС, віз, безпеки і, звісно ж, «Східного партнерства», адже Німеччина є основним донором цієї ініціативи. Представники Німеччини ніколи раніше не відвідували заходів, які організовувала група Друзі України в Євросоюзі з ініціативи британського міністра закордонних справ Мілібенда. Нинішнього року Німеччина вперше брала участь у цьому форматі. Дивіться, от програма партії Вестервелле, в якій ідеться про перспективу членства України в ЄС. Він мені подарував свій примірник і підкреслив слово «Україна», поставивши поруч свій підпис. Ми обмінялися прямими телефонами для консультацій у невідкладних випадках. Я розповідаю ці деталі, щоб показати, що в нас сьогодні встановилися нормальні стосунки, які дозволяють у робочому режимі погоджувати позиції з німцями, для яких порядок, процедура — понад усе. Можливо, це порушує якісь консервативні засади організації дипломатичної роботи. Я ставлюся до них з усією повагою і пієтетом, але ми повинні демонструвати дипломатію ХХІ століття, яка повинна бути швидкою, ефективною, професійною і працювати для людей.

— Петре Олексійовичу, я знаю, що незабаром ви летите в Штати, і дев’ятого грудня у вас зустріч із Гілларі Клінтон. Які питання збираєтеся обговорювати?

— Поговоримо про це після візиту.

— Ще за адміністрації Буша-молодшого Віктор Ющенко направив своєму колезі лист із проханням прискорити видачу українській владі Павла Лазаренка. Ви будете порушувати це питання? Президент дав вам таке доручення?

— Ні. Я не маю цього ні в намірах, ні в директивах. Вважаю, що взагалі не годиться міністру закордонних справ займатися обговоренням питань у справі, в якій набрало сили рішення суду.

— «Гарантії» Будапештського меморандуму в Україні багаторазово розкритиковано, оскільки, по суті, ними не є. Наскільки відомо «ДТ», протягом останнього року МЗС веде переговори з американською та російською сторонами з приводу посилення гарантій із їхнього боку. Якого роду гарантії це можуть бути? Чи залучатимуться до цих переговорів і інші ядерні держави?

— Україна де-факто опинилася в буферній зоні між ОДКБ і НАТО без будь-яких гарантій своєї безпеки. Оскільки Будапештський меморандум насправді є унікальним документом, котрий формально надає можливість вести політичні консультації з ядерними державами, але реального механізму гарантування безпеки в ньому немає. Ми дійсно ведемо переговори, про які ви згадуєте. Я хочу підкреслити: вони жодною мірою не є альтернативою взаємодії з НАТО.

Ми ведемо переговори і з Росією, котра говорить про свою роль у системі європейської безпеки. Вчора я отримав лист від міністра Лаврова, в якому було викладено російську концепцію європейської безпеки для того, щоб ми дали і своє бачення.

Ми говоримо про те, що 5 грудня закінчується дія СНО-1, а оскільки Будапештський меморандум і цей договір пов’язані, може виникнути питання щодо подальшої легітимності меморандуму. Саме тому нами були розпочаті консультації щодо безпеки. І мушу вам сказати, що вони не обмежуються Росією і США.

— Я чула, що було звернення і до Китаю.

— Це ви сказали. Отримання жорстких, виразних, чітко прописаних і непорушних гарантій суверенітету, незалежності і територіальної цілісності України буде ще одним пріоритетом моєї діяльності на посту міністра. Ми говоримо про гарантії не тому, що маємо підтверджену інформацію про якісь загрози. Але було б безвідповідально залишити Україну в тому становищі, в якому вона перебувала протягом останніх кількох років. З якого часу? З Тузли.

— Чи можемо ми очікувати територіальних претензій з боку Росії?

— Корені проблем у наших відносинах — політико-емоційні. Самостійній і сильній в економічному плані, внутрішньо монолітній Україні жодна гаряча голова жодних претензій не висуватиме. Хтось спробував перекроїти умови делімітації кордону або отримати додаткові аргументи на свою користь. Це не пройшло. Але зайвий раз переконало в необхідності відповідального підходу до побудови елементів безпеки нашої держави. Можу лише констатувати: Тузла активізувала діалог України з НАТО.

І подобається це Росії чи ні, але я глибоко переконаний, що ми завжди повинні вирішувати будь-які дискусійні питання за столом переговорів. Ми сьогодні вже продемонстрували це бажання й очікуємо відповідної відповідальної позиції наших колег з російської сторони.

— З Лавровим ви вже спілкувалися неодноразово…

— Останнього разу — три години тому. Я висловлював співчуття у зв’язку з терактом. Але ми обговорили й широке коло питань, починаючи з «чорних списків» і закінчуючи нашим проханням утриматися від оцінок, публікованих МЗС Росії, з питань, що стосуються внутрішньої політики України.

— Україна повинна не менш як за рік повідомити російську сторону про відсутність намірів продовжувати угоду щодо Чорноморського флоту. Якщо на сьогодні існує тверда політична воля глави держави, то чому б офіційно не повідомити російську сторону прямо зараз про необхідність виведення ЧФ РФ з української території до вказаної дати?

— Це вже зроблено. Ще 2008 року ми направили відповідну ноту з проектом меморандуму щодо графіка виведення ЧФ РФ до 2017 року, не прискорюючи процесу і не порушуючи базових домовленостей та відповідних норм Конституції. Ми хочемо уникнути будь-яких односторонніх дій, які провокують конфлікти. Оскільки документ двосторонній, давайте знаходити узгоджені рішення. Російська сторона готує відповідь. Крок з нашого боку зроблено. І ми чекаємо відповідного з російського. Для цього ми проводимо переговори, зустрічі, в тому числі й у рамках базової комісії щодо Чорноморського флоту, котра вирішує не тільки ці проблеми. Тому казати, що зараз потрібно терміново відправити якусь ноту, і це відразу поліпшить становище, — позиція дилетантська. Сьогодні в україно-російських відносинах ключовий дефіцит — це не дефіцит газу чи грошей, транзиту чи турбін, це дефіцит довіри.

— Одним із першочергових президент поставив перед вами завдання завершити оформлення українських кордонів. Які в нас сьогодні перспективи демаркації з Росією сухопутної ділянки та делімітації в Азовському морі і Керченській протоці? Що заважає Україні провести останню в односторонньому порядку?

— Мені не відомий прецедент, коли в односторонньому порядку проводилася делімітація водного плеса. Має бути узгоджена позиція. Із цього питання, я змушений констатувати, у нас із російською стороною її немає. Причому ми від неї далі, ніж були під час останніх переговорів, у яких я брав участь 2005 року. Ми тоді були ближче до компромісу, ніж зараз. Можливо, це наслідок політики нот.

Позиція російської сторони щодо демаркації полягає ось у чому: їм би хотілося розглядати питання кордону в комплексі — демаркації сухопутної ділянки та делімітації Азовського моря і Керченської протоки. Наша позиція протилежна. Ми пропонуватимемо російській стороні все ж таки перейти до переговорів стосовно демаркації, бо ціною, яку платить Україна за її відсутність, є життя людей. Ми не можемо далі зволікати з демаркацією.

— Як ви вважаєте, чи може Румунія через кілька років висунути Україні територіальні претензії?

— Ще раз хочу підкреслити: сьогодні питання безпеки стає першорядним. Я не сумніваюся, що в найближчому майбутньому ми вийдемо на виразний формат забезпечення безпеки, територіальної цілісності та суверенітету країни.

Що стосується Румунії, можу констатувати: заяв щодо територіальних претензій з боку румунської офіційної влади не було. Я не схильний приділяти велику увагу заявам маргінальних політиків, які для реалізації своїх особистих політичних сценаріїв використовують українську карту. Я глибоко переконаний, що на сьогодні досить стримуючих чинників, у тому числі таких, як НАТО і ЄС, членом яких є Румунія і де існує абсолютно чіткий механізм перешкоджання втягуванню цих інтеграційних об’єднань у воєнні конфлікти. З іншого боку, я переконаний, що Україна має досить серйозний потенціал для того, щоб стати самостійним сильним політичним гравцем, і жодній гарячій голові навіть у страшному сні не спаде на думку висувати нашій країні територіальні претензії.

Агресивна політика окремих політичних сил Румунії сьогодні пов’язана з їхньою виборчою кампанією. Я абсолютно переконаний, що після її закінчення українська карта з політичної риторики Румунії зникне.

— У вас серйозні зв’язки в Молдові. Чи вдасться вам до кінця року вирішити питання з Кишиневом про демаркацію придністровської ділянки україно-молдовського кордону?

— Вдасться. Як і виконати всі завдання, які сприятимуть зміцненню безпеки нашої держави. Сподіваюся, що вже нинішнього року, за узгодженням із нашими молдовськими колегами, з обов’язковим інформуванням відповідних органів Європейського Союзу (не виключено, що ми запросимо всі сторони у форматі 5+2), ми завершимо процес демаркації державного кордону.

Це один із моїх головних пріоритетів. У наших колег немає аргументів, чому ми не повинні або не можемо цього зробити. Адже це сприяє серйозному зменшенню потоків контрабанди, наркотиків, нелегальної торгівлі людьми та інших незаконних дій. Можу констатувати, що в нас сьогодні досить істотний прогрес на цьому напрямі.

Якщо пригадуєте, 2005 року мною були проведені пам’ятні зустрічі з Володимиром Володимировичем Путіним, із Дмитром Козаком. Ми запропонували елементи плану врегулювання в Придністров’ї, його в деталях опрацювали, причому з усіма сторонами — і з Євросоюзом, і з Росією, і з участю представників Придністров’я.

— Але останніми роками Україна якось здала свої позиції у врегулюванні придністровської проблеми, поступившись ініціативою Росії і Румунії. Ви плануєте активізуватися на цьому напрямі?

— Не скажу, що Україна поступилася позиціями, просто це не було пріоритетом. Я вважаю, що помилково. Справді, з 2005 р. ми не продемонстрували прогресу на цьому напрямі. Але в той період, коли я як секретар Радбезу безпосередньо займався цією непростою ділянкою зовнішньої політики України, ми домоглися досить серйозних зрушень.

Моя перша зустріч із представниками ЄС була для мене просто шокуючою. Нас обвинуватили у всіх смертних гріхах. У тому, що Україна як держава безпосередньо потурає торгівлі зброєю, що пов’язує Придністров’я й Іллічівський порт. Нас обвинуватили (зокрема й на підставі заяв молдовської сторони) у тому, що ми в змові з Придністров’ям безпосередньо стимулюємо контрабанду й отримання велетенських тіньових доходів кримінальними елементами. Таке було тло, на якому ми розпочали діалог. Вже через півроку ми з власної ініціативи запросили до спільного патрулювання представників Євросоюзу, забезпечили максимальну прозорість роботи прикордонних переходів, абсолютно жорстке нормативне оформлення вантажів, які відправлялися в обидва боки. З літа 2005 року в наших відносинах із Молдовою і Придністров’ям немає місця антиукраїнській риториці. На сьогодні ми отримуємо тільки подяки від ЄС за організацію роботи з охорони кордонів на придністровській ділянці молдовського кордону.

— У результаті яких взаємозаліків було знято питання українського боргу і Лукашенко дав згоду на ратифікацію обопільної умови про кордон?

— Хочу вам повідомити: на час мого візиту до Мінська рішення про державний візит президента Республіки Білорусь Олександра Лукашенка в Україну прийняте не було. А його порядок денний ще не був сформований. Розмова з президентом вийшла абсолютно відкритою. Досить непростою, дуже емоційною. Можу сказати, що Лукашенко справив на мене велике враження. Той його телевізійний образ, що давно вже сформований, далеко не відповідає реальності.

Які пропозиції висунула українська сторона? Хочу підкреслити: я ніколи не будуватиму відносини між Україною і будь-якою іншою державою, виходячи з принципу «ти — мені, я — тобі». У даному разі мною вперше був запропонований варіант підписання меморандуму, розробленого МЗС України. Ми презентували його як президенту Лукашенку, так і міністру Мартинову. Документ, на мій погляд, досить переконливий, у тому числі й завдяки тому, що Україна досить далеко просунулася в концепції «Східного партнерства», і його головними пріоритетами стануть проекти, котрі будуть цілком погоджені з білоруською стороною.

— Йдеться про облаштування спільного кордону?

— Не тільки. Йдеться і про кордон, і про інфраструктурні проекти, і про проекти технічної допомоги та підготовку фахівців. Але проект, який можна якнайшвидше реалізувати, який презентований і вже перейшов у практичну площину, — це, безумовно, облаштування україно-білоруського кордону. Коли кажуть про облаштування кордону, завжди чомусь уявляють контрольно-слідову смугу, прикордонні стовпи, колючий дріт. Але ми говоримо про побудову ефективної роботи спільних пунктів пропуску, максимальне використання технологічних засобів для забезпечення прискореного перетинання кордону, серйозні інфраструктурні проекти забезпечення під’їздів, зв’язку, облаштування залізничних переходів. Йдеться про вироблення загальної позиції, що дозволить спільно і дуже ефективно використовувати гроші Європейського Союзу. Україна вирішує з Білоруссю питання безпечного кордону, ефективної боротьби з контрабандою, нелегальною міграцією, що дозволить нам спростити і прискорити укладання угоди про реадмісію, яка була б нерозривно пов’язана з інвестуванням у цей проект. І ці аргументи, поряд з аргументами щодо співробітництва в енергетиці…

— Тобто більш лояльними цінами на українську електроенергію?

— Ні, принцип базуватиметься на взаємовигоді. Використовуючи білоруські можливості, ми не через транзит (бо для цього потрібне було б погодження з третьою стороною), а за допомогою методу свопу вирішили проблему поставок української електроенергії. У нас серйозний прогрес у співробітництві в галузі атомної енергетики, ми знайшли нові форми зняття бар’єрів у взаємній торгівлі, ми надали механізми використання довгострокових урядових гарантій для пріоритетних галузей — білоруського машинобудування, українського аграрного комплексу тощо. Без додаткового навантаження на держбюджет України, а з допомогою схем, які використовують усі цивілізовані країни світу: це — передекспортне кредитування, чіткий розрахунок із заставами із залученням елементів зовнішнього банківського фінансування.

Мене дуже надихнуло те, що Олександр Григорович, якщо прийняв рішення, то має можливість його проводити: через сорок хвилин ми розпочали переговори з виконуючим обов’язки прем’єра щодо всього спектру україно-білоруських відносин.

— Зовнішньополітичні відомства багатьох країн надають підтримку великим національним компаніям за кордоном. Ви як бізнесмен у минулому плануєте приділяти увагу цьому напряму роботи МЗС?

— Я пишаюся тим, що в мене є практичний досвід виведення з кризи цілого ряду українських галузей. Успішний досвід реалізації таких проектів мало хто має в Україні. Я не з чуток знаю, як сьогодні можна підтримати український експорт. Причому хочу підкреслити, що йдеться не лише про винятково великі проекти, підприємства, які в усіх на слуху (хоча й це буде пріоритетом). Мій власний, досить скромний, досвід зовнішньополітичної діяльності свідчить, що дискусії з будь-яким високим посадовцем-представником наших закордонних партнерів починаються і закінчуються захистом інтересів їхнього бізнесу в нашій країні. Буває, починаєш розмову з прем’єр-міністром, і він говорить про суму відшкодування на 80 тис. гривень в Івано-Франківській або Кіровоградській області для якогось невеличкого торгового підприємства. Це питання порушується не послом, не керівником торгової місії, не МЗС, а безпосередньо прем’єр-міністром, це записано в його тезах як перший пріоритет у відносинах між нашими країнами. І я не бачу тут нічого неприглядного, цей приклад повинні наслідувати українські дипломати й працівники торгово-економічних місій. Підприємства — це платники податків, найчастіше — великі, за їхній кошт утримуються і уряд України, і МЗС.

Ми розуміємо, що в цілому ряді галузей на забезпечення присутності українського підприємства за кордоном впливає не тільки і не стільки його конкурентоспроможність. Тому що стосовно нього діють не завжди обґрунтовані антидемпінгові, захисні, лобістські заходи, до яких вдаються його конкуренти на внутрішньому ринку. А інколи, особливо це стосується металургії, авіабудування, ядерної енергетики (це взагалі не бізнес, а геополітичний напрям взаємодії країн), без істотної державної підтримки неможливо реалізувати жодного сценарію. У цьому плані підходи МЗС будуть відповідальні й ефективні. Я хотів би, щоб через півроку ви ставили це запитання не мені, а конкретним підприємствам: а чим же вам допомогло МЗС? Запевняю вас: після серії робочих візитів, спрямованих на реалізацію першочергових завдань, які стоять сьогодні перед міністром закордонних справ, усі наступні візити, на організацію яких буде вже трохи більше часу, відбуватимуться обов’язково з участю представників галузевих міністерств, Мінекономіки (ми вже провели з його главою відповідні консультації), представників зацікавлених компаній, які мають виразні економічні інтереси в даній країні. І метою перебування представників українського бізнесу у складі нашої делегації буде не оплата чартеру чи готелю, а реалізація їхніх інтересів. Ми знайдемо в себе можливості оплатити державні візити. Часто це робиться не тільки за кошти державного бюджету. Коли це потрібно дуже терміново — зокрема, й за мої власні кошти.

— Ви згадали антидемпінгові розслідування, від яких потерпає український бізнес за кордоном. Нещодавно заступник міністра економіки П’ятницький поскаржився, що наші підприємства ще погано використовують можливості, надані їм членством України в СОТ. МЗС може їм у цьому допомогти?

— Я переконаний, що можливості підприємств із використання механізмів СОТ значно менші, ніж можливості державних органів. Саме ми — МЗС, Мінекономіки, Валерій Тезієвич — повинні ставити питання про те, щоб у рамках повноважень, отриманих після вступу в СОТ, ми привели законодавство тих країн, у яких притісняють український бізнес, у відповідність до зобов’язань, взятих тими країнами на себе під час вступу в СОТ. Поки що це відбувається, на жаль, не автоматично. Так, сьогодні ми можемо різко обмежити можливості нових антидемпінгових розслідувань у країнах–членах СОТ. Але прибрати старі бар’єри, які історично там існували і яких уряди цих країн не поспішають прибирати, повинні своєю ефективною діяльністю посольства, ТЕМи, МЗС, Мінекономіки. І сьогодні мною складений перелік таких не усунутих обмежень для української економіки.

Ми плануємо торкнутися ще однієї дуже важливої теми — це відновлення координуючої ролі МЗС при здійсненні зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності держави. Їде кудись голова облради чи глава обладміністрації, міністр або чиновник Кабміну, — МЗС повинно озброїти цього представника держави інформацією й поставити завдання перед візитом. Тому що він повинен їхати туди не стрічки перерізати чи відзначитися на бенкеті і з цікавістю оглянути місцеві визначні пам’ятки, це не туристична поїздка.

— Ви пов’язали атомну енергетику з геополітикою. Тоді запитання: чи може Україна дозволити собі безальтернативно «підсаджуватися» на російський «ТВЕЛ»

— Росія — один із найефективніших, із погляду запропонованої ціни, найпривабливіший, із погляду умов співробітництва, партнерів у ядерній енергетиці. Тому, я вважаю, цілком виправдана участь Росії в тендерах на будівництво як нових енергоблоків, так і потужностей із виробництва ядерного палива в рамках реалізації затвердженої РНБОУ концепції створення елементів паливно-ядерного циклу та переробки ядерного палива. Водночас ми переконані, що прив’язка до одновекторної моделі співробітництва знижує конкурентну спроможність українських пропозицій українській ядерній енергетиці. Саме тому сьогодні ми не бачимо підстав для припинення переговорів і співробітництва у відповідності до взятих на себе Україною зобов’язань, у тому числі і з американцями, зокрема з «Вестінгхаусом». Я поки що не готовий коментувати, але знаю, що були певні домовленості і з французькою стороною, які в повному обсязі не реалізовані.

— Може, нам усе-таки варто створити власний замкнений ядерний цикл?

— Можливо. Але поки що нашій країни для цього бракує фінансового, наукового й технологічного потенціалу. Якщо намагатися будувати «натуральне господарство», то це, як правило, менш ефективно і дорожче. Хочу нагадати, що йдеться про ядерну енергетику, де пріоритетом є безпека. Ігри з ядерною безпекою країни мною як відповідальним політиком не схвалюватимуться.

— Ще одне геополітичне запитання. Нас наполегливо лякають обхідними газопроводами. Є думка, що у зв’язку з цим Україні справді необхідний консорціум на базі її ГТС. Якщо ви поділяєте цю точку зору, то яким він має бути?

— Останнім часом серед українських чиновників середньої руки чомусь стало модно дозволяти собі, не маючи на те повноважень, розмірковувати або про концепцію безпеки держави, або про долю газотранспортної системи. На сьогодні існує цілком чітке законодавче обмеження щодо можливості зміни форми власності нашої ГТС. Крапка. Доки парламент України, маючи на те відповідні повноваження, не змінить цього формату, дискусій про зміну форми власності ГТС я не допускаю. Але ще з 2005 р. ми говоримо про те, що, на додачу до наявної ГТС, яка має можливість транспортувати майже 140 млрд. кубометрів на рік, буде цілком економічно виправдано побудувати кілька нових ниток, які обійдуться або російському платнику податків, або будь-якому іншому нашому партнеру в десятки разів дешевше. Отож говорити про формат власності новозбудованої частини ГТС ми не тільки готові, а й зацікавлені. Сьогодні, коли ми керуємося і геополітичними, і економічними інтересами, особливо в умовах кризи, коли падають обсяги споживання газу, всі мають навчитися рахувати гроші. Мені хочеться сподіватися, що переговори з питання створення цього консорціуму розпочнуться вже 2010 року. Після того, як ми отримаємо політичну стабільність в Україні, коли з’явиться партнер, який не обтяжуватиме ці переговори ідеологічними складовими.

Я глибоко переконаний, що ситуація з «Південним потоком», особливо при наявності «Набукко», є плодом некоректного діалогу між Росією та Україною, який призвів до певних втрат для обох країн. У цій ситуації було б мудро продемонструвати світові як можливість ефективно вирішувати проблемні питання, котрі виникають між нашими країнами (що й було зроблено на ялтинській зустрічі прем’єрів), так і можливість ведення діалогу з питань енергетичної безпеки у форматі Європейський Союз — Росія, а Україна може бути частиною енергосистеми Євросоюзу. Вона не повинна нести жодних загроз ні тій, ні іншій стороні. На мою думку, уніфікована цінова політика на газ для всіх споживачів, уніфікована цінова політика на транзит для всіх країн, довгострокові контракти, позбавлені політичної складової, перехід від двостороннього формату діалогу до багатостороннього істотно зміцнять енергетичну безпеку континенту й підуть на користь довгостроковим інтересам
як Росії, так і Євросоюзу. Підкреслюю: я бачу Україну складовою частиною цієї політики, а не окремим транзитним
елементом.

— Петре Олексійовичу, чутки про те, що ви виявляли інтерес до колишньої резиденції Лазаренка (нині резиденції міністра закордонних справ) ходили ще до вашого приходу в МЗС. Коли ви підете з МЗС, ця резиденція піде разом з вами?

— Я з величезною повагою ставлюся до вашої газети, але мені не відомо, щоб ходили якісь чутки стосовно інтересу Порошенка до якихось об’єктів до його призначення главою МЗС.

— Але до нас вони дійшли…

— Тоді можу вас запевнити, що вони не мали і не мають під собою жодних підстав. Колишня резиденція голови президії Верховної ради УРСР традиційно була закріплена за міністром закордонних справ. Було заведено, щоб міністр там проживав і використовував резиденцію для проведення зустрічей зі своїми колегами. Мною змінена ця практика. Я не збираюся там жити, в мене є квартира в Києві, є ділянка, на якій я будуюся вже дев’ять із половиною років і яка відома всій Україні. Я цього не соромлюся, навпаки — пишаюся. Тому що, можливо, є одним із небагатьох українських політиків, котрі мають можливість на кожну цеглину показати задекларовані, оподатковані і сплачені гроші. Раджу в цьому брати приклад і іншим українським політикам.

Що ж до резиденції, то з президентом і прем’єром було погоджено, що єдино, кому потрібна ця резиденція, — це МЗС. Тому що це імідж країни. Я вніс пропозицію, щоб ми облаштували цю резиденцію для розміщення в ній глав закордонних держав під час їхніх візитів в Україну, для формування іміджу України як країни, здатної забезпечити відповідний рівень перебування на нашій території керівників інших держав.

У результаті маю підтримку цієї пропозиції, але не маю грошей. Тоді мною було прийнято рішення, щоб за рахунок моїх особистих коштів, за рахунок спонсорської допомоги ми облаштували цю дачу. Там були зруйновані стіни, вирвана сантехніка і вимикачі, протікав дах — резиденція була в жахливому стані, як і все майно, котре перебуває в державній власності. Ми в рекордні строки за три з половиною тижні привели її в належний вигляд, було закуплено українські меблі, українську освітлювальну апаратуру, картини сучасних українських художників. І через кілька днів відбудеться перший візит, під час якого керівник іноземної держави там зупиниться. Готується указ президента про передачу цієї резиденції на баланс МЗС, що дасть можливість використовувати її вже офіційно для зазначених вище цілей.

Насправді в нас подібних дач досить багато, але в них живуть українські чиновники. Я хочу поламати цю практику і показати, що вони мають використовуватися за призначенням. Якщо процес передачі резиденції на баланс МЗС буде завершено і якщо я матиму повноваження для того, щоб запросити туди журналістів, я із задоволенням і гордістю це зроблю.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі