Історія одного призначення-2

Дмитро Менделєєв «Дзеркало тижня» №15, 17 квітня 2010, 00:00

Про спробу прем’єра Юлії Тимошенко розплатитися за лояльність і позитивне рішення Вищого адміністративного суду з народним депутатом від БЮТ Олегом Черпіцьким кріслом першого заступника міністра транспорту для його брата Олександра «ДТ» вже писало (№11від 20 березня 2010 р.).

У кріслі від Тимошенко він посидів недовго. Проте миттєво був затребуваний командою Януковича: рішенням уряду Олександра Черпіцького призначено на посаду заступника міністра оборони і за сумісництвом — директора Державного департаменту надлишкового майна та земель. Напевно, це випадковий збіг, але його брат — депутат Олег Черпіцький — саме тоді із фракції БЮТ переметнувся у коаліцію Януковича.

Призначення Черпіцького у військове відомство, та ще й у сферу, пов’язану з торгівлею військовим майном та зброєю, шокувало тих, хто розуміє, чим це може скінчитися. Як відомо, ця дуже специфічна сфера завжди перебувала під контролем спецслужб, скеровувалася Радбезом і курирувалася главою держави. Торгівля зброєю ніколи не була прозорою, на ній непогано заробляли. Але явний криміналітет у цій сфері був non grata. Призначення Черпіцького порушило зазначене правило.

Очевидно, цей пан має дуже високих покровителів як на Банковій, так і на Грушевського. Його призначення стало несподіванкою для багатьох, включно з профільним віце-прем’єром Володимиром Сівковичем, який раніше з такими персонажами мав справу лише як з об’єктами оперативних розробок або стукачами з кримінального середовища.

У редакції є документи, які свідчать, що Черпіцький заручився підтримкою самого президента. Освятивши своїм підписом документ під назвою «Узгодження», Янукович дав путівку в життя особі, добре обізнаній із функціонуванням не військової, а правоохоронної системи.

Претенденти на високу керівну посаду проходять спеціальну перевірку, адже їм належить працювати з державними таємницями. Цікаво, Миколі Азарову, який своїм підписом освятив призначення Черпіцького в Міноборони, хтось розповів про життєвий шлях пана Черпіцького?

І якщо Головне управління держслужби, покладаючись на висновки правоохоронних органів, ще якось може «прогледіти» судимість кандидата, то як тепер вчинить глава СБУ Валерій Хорошковський, можемо лише думати. Заповнити прогалини в біографії Черпіцького Служба зобов’язана, адже її працівники відповідають за перевірку чистоти лав відповідно до Законів «Про СБУ» і «Про державну таємницю», зокрема і в кримінальному порядку. Наскільки нам відомо, на попередній роботі, в керівництві Держкомзему, Черпіцький допуску до роботи із таємними документами від СБУ так і не отримав.

Досить успішною представлена діяльність Черпіцького в рекомендаційному листі міністра оборони. Михайло Єжель запевняє президента і прем’єра, мовляв, Черпіцький чудово інформований про стан справ і проблемні питання в діяльності Міноборони в частині відчуження і реалізації військового майна, він буцімто добре знає законодавство у сфері обороноздатності держави. І коли це він встиг ознайомитися з військовою проблематикою? Міністр Єжель також письмово доповідає президентові і прем’єру: мовляв, Черпіцький і під слідством не перебував, і судимостей не має. Та невже?

Позиція Єжеля в цій історії до кінця не зрозуміла. Відомо, що, коли уряд призначав Черпіцького в Міноборони, з Єжелем ніхто особливо не радився. Більше того, порушивши тим самим відповідний указ президента, кандидатуру Черпіцького в Кабміні «забули» узгодити з Віктором Януковичем як Верховним головнокомандуючим. Цікавий факт: текст узгодження президентом датований 29 березня, а призначення Черпіцького Кабміном відбулося на шість днів раніше. Хтось ну дуже квапився пролобіювати свою людину, так, Богдане Володимировичу?

Кажуть, що проект розпорядження про призначення Черпіцького Азаров вніс із голосу, прямо на засіданні Кабміну. І провів це рішення. Миколу Яновича можна звинуватити в чому завгодно, але не в самоправстві, коли йдеться про президентську кадрову квоту. Хто міг так вплинути на прем’єра? Хто міг переконати його, що призначення Черпіцького узгоджене з президентом? Не знаю. Був би Льовочкіним — знав би...

Представили Черпіцького працівникам військового відомства миттєво — відразу після засідання Кабміну. У міністерстві таким кадром були просто ошелешені.

Очевидно, опісля були внутрішні розбірки в команді: як це наважилися обійти президента й не узгодили з ним кандидатуру заступника міністра оборони? Ющенко такої кадрової сваволі урядові Тимошенко не вибачав. Дивно, але Янукович вибачив. Чи помилував на перший раз? Кого — самого Черпіцького чи його лобіста в уряді?

З невідомих нам причин Янукович усе ж таки вирішив залишити Черпіцького в Міноборони. Потім, у порядку напучення, по суті — заднім числом, було проведено формально необхідну процедуру призначення: письмове подання Єжелем кандидата на Банкову — письмове «добро» президента на призначення — письмове представлення Єжелем узгодженого Януковичем претендента прем’єр-міністрові — і, нарешті, кадрове розпорядження Кабміну.

Напевно, саме з цієї причини і міністр оборони Єжель, і кадровий департамент військового відомства, тонко вловивши позицію президента, вирішили заплющити очі на помітно прикрашену біографію Черпіцького, з якої якось випали «найяскравіші» сторінки і навіть цілі часові відтинки. У результаті документи, подані Єжелем президентові і прем’єру, містять очевидні недогляди й недомовки.

Наприклад, із біографії Черпіцького не зрозуміло, де і як він провів майже три роки після служби в лавах Радянської армії. До речі, Черпіцький пише, що службу він проходив у... Житомирському окрузі. Але ж такого округу в Союзі не було ніколи! Що це — неграмотність чи брехня?

Знову ж таки, чи згадають студента Черпіцького його однокашники з Європейського університету? Свою першу вищу освіту в цьому вузі він здобув у тридцятивосьмирічному віці, що, звісно ж, похвально для зрілої людини, яка сидить на студентській лаві з учорашніми школярами.

І зовсім уже прибрехали кадровики Міноборони, додавши до шестирічного досвіду роботи на державній службі претендента майже два зайвих роки.

Особливим хітом у виконанні кадрового апарату Міноборони є засвідчене його співробітниками так зване тимчасове посвідчення, видане Черпіцькому 1998 року замість військового квитка, дійсне лише до вересня 2006 року, і «свіжа» довідка до цього документа, підписана військовим комісаром Житомирського об’єднаного міськвійськкомату, про те, що рядовий Черпіцький таки проходив військову службу. За цим тимчасовим посвідченням Черпіцький у 24 роки отримав паспорт громадянина України. Дивні якісь паспортисти в нашій країні!

Не знайшли чи не захотіли знайти в Міноборони і даних про притягнення до кримінальної відповідальності, судимості і перебування Черпіцького в розшуку по лінії Інтерполу. Хоча у ЗМІ про це писалося неодноразово й небезпідставно — документи з бази МВС, які підтверджують факт судимості Черпіцького, були розміщені і на сайті «ДТ».

Насправді автобіографія Черпіцького просто відпочиває, порівняно з інформацією, яка міститься в облікових системах правоохоронних органів. Як це часто буває, більша частина матеріалів залишилася на рівні оперативно-розшукових справ (ОРС) і потому не вся була доведена до судових інстанцій.

Пройдемося по даних з міліцейських хронік.

Перша згадка про об’єкт на прізвисько Чепчик належить до 1991 року, коли в розробці правоохоронців перебувала ОРС «Купонщики», яка завершилася притягненням фігурантів за статтею 144 КК УРСР «Здирництво» і статтею 215 «Порушення ПДД». У 1992 році Чепчик перебував у розшуку за скоєння кримінально караного діяння за статтею 206 КК УРСР «Хуліганство».

Історія Чепчика продовжилася 1993 року за ОРС під гучною назвою «Академіки». Підставою для пильної уваги правоохоронців знову стали матеріали про вимагання групою осіб. Частину «Академіків» було притягнуто до кримінальної відповідальності за злочини на території Житомирської області, а стосовно Чепчика проводилися розшукові заходи, оскільки, за оперативною інформацією, один із них перебував на той час чи то в Чехії, чи то в Словаччині, напевно, теж небезуспішно.

У 1997 році Чепчик був оголошений у міждержавний розшук за вчинення злочину за статтею 296 частина 3 КК України «Хуліганство». Затримано його було в лютому 1999 року.

Згадка про Чепчика є і в 2001 році в матеріалах ОРС «Восьминоги» — про злочинне угруповання, що займалося вчиненням розбійних нападів, грабежів та крадіжок особистого майна громадян.

І вже зовсім на цьому тлі незначна стаття 358 КК України «Підробка документів» отінила шлях Чепчика у 2008 році, коли йшлося про підробку документів землевпорядної експертизи...

Цікаво, скільки ще таких «академіків», «чепчиків», «восьминогів» і «купонщиків» упродовж останнього місяця всілося в керівні крісла і тепер жадібно позирають на фінансові й матеріальні потоки країни? І яких таких реформ від цих діячів нам із вами очікувати? Невже президентська програма «Україна — для людей» і справді була написана тільки для них?

P. S. А доручений Черпіцькому Держдепартамент надлишкового майна та земель Міноборони — це не тільки сотні тисяч гектарів землі і десятки тисяч будівель та споруд по всій країні. Це ще й десятки тисяч одиниць військової техніки, озброєння та обладнання, мільйони одиниць зброї і боєприпасів до неї. Як тепер усім цим розпоряджатимуться «чепчики», і в чиї руки воно потрапить — ось головне запитання. До президента насамперед.