Голова ЦВК Володимир ШАПОВАЛ: Проведу вибори і піду

Європейські правила поведінки на виборах вимагають, щоб Центрвиборчком був лише безстороннім оператором кампанії. Інакше кажучи, бригадою висококваліфікованих вузькопрофільних фахівців, найманих державою для обслуговування електорату. Вітчизняна ЦВК цьому визначенню поки що відповідає не зовсім. Але, на щастя, вона уже позбулася репутації карального органу та колективного маніпулятора. Час добровільної відмови від фальсифікацій іще не минув, і, як визнав голова комісії Володимир ШАПОВАЛ, настане він не завтра. Любителі «хімічити» з волевиявленням громадян не перевелися, але на столичному бульварі Лесі Українки вони віднедавна, схоже, не «живуть».

Сьогоднішня ЦВК — це, швидше, клуб юристів від політики. Закон про Центральну виборчу комісію обумовив «партійний відбір» членів цього органу. Провідні сили дістали можливість відстояти свої інтереси, і це незаперечний плюс. Політичні легковаговики (а з ними й виборці, які симпатизують їм) виявилися пораженими в правах. Хочеться вірити, що ненадовго.

У нинішнього Центрвиборчкому особлива місія — він повинен запустити довгоочікуваний державний реєстр виборців. Поява нової бази електоральних даних має істотно знизити ризик зловживань.

З покладеним на неї завданням ЦВК впоралася лише почасти, стовідсотковій реалізації мети завадила безліч об’єктивних і суб’єктивних причин, про які «ДТ» регулярно інформувало читачів.

Сьогодні головною зоною ризику стають місцеві комісії. Більшість знавців переконані, що основною загрозою виявляться не горезвісні «вкидання» й злощасні «каруселі», а коректність підрахунку. В одних штабах це зрозуміли, оперативно створивши спеціальні грошові фонди для «роботи» з виборчкомами, а також сформувавши необхідний кадровий резерв. В інших сподіваються на удачу та консерватизм своїх виборців.

Цілком даремно. Другий тур неминучий, як крах імперіалізму. Напередодні його місцеві комісії формуються за принципом «п’ятдесят на п’ятдесят». Але, здається, тільки одна з двох провідних політичних сил спроможна перед повторним голосуванням знайти необхідну кількість спеців. Чи це так, довідаємося зовсім скоро.

Чим здивує майбутня кампанія? Чого навчить? На ці та багато інших запитань «ДТ» спробував відповісти голова ЦВК Володимир ШАПОВАЛ.

— Володимире Миколайовичу, до президентських виборів — рукою подати. Про недоліки Єдиного державного реєстру виборців не говорить тільки ледачий. Можливі пробіли в списках виборців можуть дати підстави оскаржити результати голосування?

— Формальних правових підстав для можливого оскарження результатів виборів немає. Але в нас чимало маніпуляторів, здатних підштовхнути топ-політиків до ухвалення екстравагантних адміністративних та судових рішень. На кшталт того, що було прийняте відомого року. Я не хотів би, щоб моя думка сприймалася як заперечення принципу верховенства права (про який так люблять говорити, не до кінця розуміючи, що це таке), але не можна входити в одну й ту ж воду двічі.

— Однак ніхто не скасовував конституційної норми, яка визначає, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини в державі...

— Абсолютно правильно. А тепер пофантазуймо. У когось з’являється бажання оскаржити результати виборів, попри відсутність діючих законодавчих процедур. Чи ризикне цей таємничий хтось звернутися у Верховний суд? Хай вибачить мені Василь Васильович Онопенко, але виключати таке не можна. Чим це може скінчитися? Висловлю особисту точку зору: якщо претензія переможеного виллється в результативне судове рішення, це стане катастрофою. Якщо одну зі сторін позбавлять перемоги з допомогою суду, реакція цієї сторони напевно виявиться емоційною, різкою й жорсткою. Що загрожує непередбачуваними наслідками для держави. Радив би замислитися над цим тим, хто всерйоз виношує такі плани.

— Заступник голови ЦВК Жанна Усенко-Чорна розіслала листи головам держадміністрацій, у яких звинувачує виконавчі структури у фактичному саботажі роботи з уточнення даних реєстру. Цифри, які наводяться в цих документах, будоражать уяву. Десь оброблено 12,17% необхідної інформації, десь — 9,43%, десь — 1,18%. Центрвиборчком із допомогою таких листів страхує себе?

— Центрвиборчком звертає увагу керівників місцевих органів виконавчої влади на неналежне виконання вимог закону про єдиний державний реєстр виборців. До речі, відповідний лист було адресовано і прем’єр-міністру. Треба буде — звернемося ще раз. Але постараємося зробити це без надмірної ажитації, щоб не нагнітати пристрастей.

Особисто я розглядаю розгорнуту кампанію з дискредитації ЦВК як частину технології. Я навіть не виключаю, що в територіальних підрозділах служби ведення реєстру є окремі працівники, котрі свідомо саботують роботу. Я не дуже вірю в те, що хтось виношує нездоланне прагнення зірвати вибори. І сумніваюся, що є така можливість. Громадськість привчають до того, що реєстр недосконалий, щоб у потрібний момент виборець повірив у можливі зловживання і з розумінням поставився до спроби оскаржити результати виборів.

— А хіба фальсифікації такі вже неможливі?

— Ми ще дуже довго страждатимемо від того, що певна частина учасників виборів схильна до махінацій. Про це не слід забувати, але не треба й драматизувати ситуацію. Реєстр, і це визнають усі, дуже істотно звужує простір для будь-яких маніпуляцій.

Вад у ньому, як і раніше, багато, але з кожною звіркою реєстр стає чистішим. Помилки є, недоліки є. Трагедії немає. Якщо кожен, від кого це залежить, докладе максимум необхідних зусиль, реєстр буде майже ідеальним.

Як боротися з помилками? Багатократно ретельно звіряти, вручну виправляти помилки в базі даних. Це тяжко, складно, довго. А що робити? Кінцева мета варта цих зусиль. Головне, щоб це нарешті зрозуміли не лише члени ЦВК.

— У розпорядження «ДТ» потрапили цікаві дані. Відповідно до них, наприклад, у Донецькій області кількість виборців за два роки зменшилася з 3 616 985 до 3 483 850, у Дніпропетровській — із 2 804 562 до 2 709 543. Для порівняння: у Закарпатті електоральні лави поріділи аж на 279 чоловік, у Тернопільській області — ще менше, на 48 осіб. Прокоментуйте, будь ласка, ці цифри. Масовий мор? Сумлінна ліквідація «мертвих душ»? Чи хтось у когось «списує» виборців?

— У мене немає під рукою точних даних. В одних випадках списки виборців справді уточнюються, в інших, по-моєму, відбувається імітація діяльності. Далекий від думки, що штаби окремих кандидатів навмисно зривають роботу з уточнення виборчого реєстру. Але я не виключаю, що в цих штабах інформовані про стан речей і можуть використати ситуацію на свою користь.

Мені здається, що законодавець під час розробки закону про Державний реєстр виборців припустився помилки, не передбачивши ролі політичних сил у цьому процесі. Їх необхідно було зробити зацікавленою стороною, закріпивши за партструктурами, скажімо, певні контрольні функції. Щоб ті справді контролювали і себе, і процес, роблячи його максимально прозорим.

— ЦВК сформована за політичним принципом. Практично, кожен член комісії перебуває в контакті з тією чи іншою силою. Чому, скажімо, Магера, Усенко-Чорна чи Лукаш не в змозі переконати, умовно кажучи, Ющенка, Тимошенко чи Януковича долучитися до роботи над складанням точного й докладного реєстру? Який ні в кого не викликав би сумнівів. І нікому не давав би приводу для претензій.

— Я вважаю себе фігурою, рівновіддаленою від політичних сил, у тому числі тих, що представлені в ЦВК. Зі спілкування з колегами я зрозумів, що вождям не до цього. Механізмів впливу на них у мене немає. Намагатися переконувати їх особисто? Не з руки. Ініціювати такі зустрічі з лідерами я не стану, щоб не викликати підозр.

Єдине, що я можу, — впливати на їхню точку зору з допомогою колег. Я, на відміну від вас, не хотів би називати конкретних прізвищ. Можу лише сказати, що використовую будь-яку можливість переконати їх, а також керівників уповноважених органів виконавчої влади, сумлінніше поставитися до своєї участі в уточненні реєстру.

— Ви критикували керівництво МВС, Мін’юсту й інших виконавчих структур за те, що вони поставляють у ЦВК не перевірені дані, а «макулатуру», «сирець»....

— Я сподіваюся, що ближче до виборів має змінитися ставлення до проблеми реєстру з боку виконавчої влади і особисто прем’єра. Спасибі уряду, який ухвалив рішення про збільшення чисельності штату територіальних органів ведення реєстру. Але це тільки пів справи.

— Чи достатнім було фінансування роботи зі створення реєстру? Чи правда, що якби не ОБСЄ, то ця робота була б зірвана або, як мінімум, серйозно загальмувалася б?

— Напевно, нікого не здивую, коли скажу, що бюджетне фінансування було недостатнім. Але й не все так критично, як могло бути. Скажу так: відповідні потреби Центрвиборчкому були забезпечені приблизно на 3/4. Це оптимістична оцінка.

А структурам ОБСЄ я щиро вдячний за плідну співпрацю. Навряд чи робота зі створення реєстру зірвалася б без їхньої допомоги. Але те, що багатьом довелося б працювати не з комп’ютерами, а з рахівницями й авторучками, — факт.

Влада, на жаль, не прораховує ситуацію. На мою думку, робота зі складання реєстру виборців заслуговує на значно більшу увагу держави. Він же створюється не тільки для проведення найближчих президентських виборів. Це — колосальна робота на перспективу.

Скориставшись нагодою, хотів би висловити подив, що основна маса громадян знехтувала своїм правом уточнити себе у списках виборців. Рекламну кампанію організували, до речі, з допомогою тієї ж таки ОБСЄ. Було витрачено великі державні кошти на розсилку поштових повідомлень. І що в результаті? Соромно навіть називати відсоток тих, хто наданою можливістю скористався.

Я нікого не звинувачую. Я, швидше, жалкую. Хоча й усвідомлюю міру розчарування суспільства політикою й політиками.

— Закон про Єдиний державний реєстр виборців зобов’язав використовувати як відправну точку списки, підготовлені для проведення виборів-2006. Тим часом на виборах-2007 до цих списків було внесено безліч змін, які істотно полегшили б роботу над реєстром. Де логіка?

— Відверто кажучи, я теж не завжди розумію логіку законодавця. Візьмімо для прикладу новелу з закону про вибори президента, яка передбачає можливість зміни списків в останній день. Бажання максимально забезпечити виборче право громадян похвальне. Але є об’єктивні проблеми. Хоч би які законодавчі, технологічні та інші способи вигадувалися, все одно будуть втрати.

В нас у країні майже сакральне ставлення до голосування. Це пояснити можна. Громадяни тривалий час були позбавлені будь-якої реальної власності. А крім того — позбавлені права впливати на події. І тому сьогодні вони розглядають вибори як форму причетності до вирішення державних проблем. А свій голос — як цінність, як власність. Звідси й незвичні для багатьох країн Європи високі показники явки. Це — мій голос, я ним дорожу, я його нікому не віддам просто так. Обраний мною депутат — це теж моя власність; віддавши за нього голос, я отримав унікальне право його критикувати. Я його обрав, це мій депутат.

Саме по собі таке, майже релігійне ставлення до вибору, заслуговує і уваги, і поваги. Але право, навіть такої ваги, не повинне перетворюватися на фетиш. Держава мусить дивитися на ці речі інакше. Вона зобов’язана сприймати вибори насамперед як спосіб формування представницької влади, як метод заміщення певних посад. Як необхідний елемент функціонування державної системи

У Великобританії вади виборчої моделі (яка існує, до речі, майже дві сотні років), що призводять до так званої втрати голосів, формально обмежують інтереси частини виборців. Але британці не вбачають у цьому загрози демократії. Ні тобі масового психозу, ні хвилі народного гніву, ні закликів до помсти. Той факт, що представницькі органи сформовано, що вони функціонують, — в остаточному підсумку виявляється важливішим за те, що чийсь інтерес не повною мірою врахований.

— Що є більшим злом — наявність відкріпних талонів чи їх відсутність?

— Однозначно — їх відсутність. Ідеться, скажу обережно, про десятки тисяч виборців. Зауважу — активних виборців. Тому що людей мобільних, як правило, вирізняє не тільки фізіологічна, а й політична активність. Напевно, було б нерозумно позбавляти цих людей можливості голосувати, а кандидатів було б неправильно позбавляти підтримки такої активної категорії виборців.

— Але ви пам’ятаєте, що п’ять років тому відкріпні талони були мало не головним інструментом фальсифікацій...

— Скомпрометувати можна будь-яку, навіть найчудовішу, ідею. Можливо це було зроблено з відкріпними посвідченнями у 2004 році. Є необхідні законодавчі запобіжники.

— Чи згодні ви з тим, що за межами країни повинні мати право голосувати лише ті громадяни, котрі стоять на консульському обліку?

— З правової точки зору, я не бачу в такому обмеженні жодних проблем. Це рішення законодавця, подобається воно нам чи ні, ми зобов’язані його виконувати.

— А як щодо загального виборчого права?

— Не слід його абсолютизувати. Я можу навести вам масу доказів, але, щоб не забирати надто багато часу, наведу тільки один приклад. В історії Великобританії минулого століття було два випадки, коли одна партія набирала більше голосів, ніж інша, в масштабах країни, але в парламенті опинялася в меншості. Здавалося б, абсурд? Ми мусимо навчитися спокійніше ставитися до удаваних недоліків виборчих систем та виборчого законодавства, які в принципі не можуть бути ідеальними.

Голосування за кордоном має свою специфіку. У деяких державах воно взагалі не передбачене. Якщо ти перебуваєш за межами країни, отже ти потрапив у такі обставини, коли вибори, можливо, відбудуться без тебе. Закон не позбавляє тебе права голосувати, але він, по суті, позбавляє тебе можливості зробити це.

Бачите, президентські вибори — це дуже важливий не тільки політичний, а й адміністративний, управлінський процес, який має пряме відношення до державного суверенітету. Він буде, якщо хочете, більш або менш стерильний тільки тоді, коли для цього створено умови. Якщо, наприклад, виборча дільниця за кордоном міститься на території посольства — вона міститься на нашій території. А якщо вона розміщена в місці, на яке не поширюється наша юрисдикція української влади, виникає безліч правових, політичних та інших проблем.

— Як може вплинути на перебіг кампанії майбутнє рішення КС про конституційність положень закону про вибори президента?

— Хоч би яким воно, зрештою, виявилося, воно не здатне ні зірвати кампанію, ні перенести її. У гіршому разі, йдеться про коригування виборчих термінів. Я не хотів би випереджати рішення Конституційного суду, тим більше що вже відкрито провадження з відповідної справи. У законі, на жаль, є відверті юридичні дурниці. Їх появу пояснити просто. Я сам вдавався до такого прийому: готуєш проект документа і «прикрашаєш» його явно недолугими положеннями, що відвертають увагу від головного. Огріхи відразу привертають увагу й викликають роздратування. Після нетривалих торгів ти здаєш непотрібне. І мети досягнуто.

Можливо, щось подібне сталося та станеться і з законом про вибори президента. Що саме в ньому зміниться і як, не суть важливо. Виборчі закони — це інструкції з правозастосування.

Отже, на мій погляд, якихось особливих несподіванок очікувати не слід. Єдине, що трохи бентежить: члени у ЦВК висловлювали різні думки щодо цього закону, що це може створити складнощі в його застосуванні. Але я думаю, що ці складнощі буде подолано.

— Що може виявитися найбільшою прикрістю під час виборів?

— Із високим рівнем імовірності, вибори пройдуть у два тури. Перед повторним голосуванням суперники мають реально оцінювати ситуацію. Їм доведеться визначитися: приймати чи не приймати можливу поразку. А якщо не приймати, то як саме діяти. Вибір засобів досить широкий. Багато хто націлений іти до кінця, і спритні цинічні юнаки можуть підігріти природне бажання вплутатися в будь-яку бійку. Виникнуть спокуси. Наприклад, блокувати роботу ЦВК. У мас-медіа описується й інший варіант: паралізувати роботу парламенту, щоб не дати новообраному президентові скласти присягу. Знаю, що де-не-де обговорюється й така дурниця: не виділяти кошти зі скарбниці на фінансування виборів. Винайти можна будь-яку капость. Але якщо серйозні політики справді готові йти на це, то, на мій погляд, вони просто негідні президентського звання.

Сподіваюся, що тим, хто позбавлений самоповаги, допоможе інстинкт самозбереження. Чим масштабнішою буде можлива політична дурість, тим імовірніше вона призведе до масового стихійного протесту. Народ не треба недооцінювати. Такі речі кого завгодно можуть зірвати з різьби.

Якщо питання формування влади вирішувати з допомогою таких прийомів, то навіщо нам у такому разі державна політика взагалі? Тоді треба закривати державний проект «Україна» як такий, що не відбувся. Саме тому я в таке і не вірю. Відмовляюся вірити.

— Заведено вважати, що майбутній президент (хоч би хто ним став) неодмінно спробує скасувати закон «чотирьох двійок», яким було введено в дію нову редакцію Конституції. Правові підстави для скасування так званої політреформи є?

— Гіпотез із цього приводу — море. До речі, в нас у країні трактується всіма все що завгодно і як завгодно. Можуть, наприклад, цілком серйозно заявити, що президентський указ про дострокове припинення повноважень парламенту просто зупинений. І що новий очільник держави має право відновити дію цього документа. Цю дикість тиражує преса, а тому її навперебій коментують.

Правове поле — дуже тонка матерія. Воно не терпить різких рухів. Особливо коли йдеться про Основний Закон. Ухваливши свого часу відповідну постанову, Конституційний суд запалив своєрідний «маячок», ніби натякнувши, що може ще повернутися до цього питання.

Які перспективи можливого розгляду? Я переконаний, що Конституцію не можна ставити в один ряд із іншими законами, вона не може бути перевірена на предмет відповідності самій собі. Є запитання до процедури ухвалення? Безумовно. Припустімо, якесь рішення прийнято. А якими можуть бути його наслідки? Як його застосовувати? Таких прецедентів я не знаю. Ну, було колись щось віддалено схоже в Албанії, коли вони завалили власну конституцію на референдумі, а потім намагалися виправити ситуацію з допомогою парламенту.

Відшукати формальні зачіпки для ухвалення рішення зі скасування закону 2222 знайти можна. Але що з цим потім робити? Хто буде це рішення впроваджувати? Хто його захищатиме і як? Влада після виборів, цілком очевидно, буде недостатньо стійкою. Те, що всі дружно побіжать від одного прапора до іншого, не факт. Дехто до цих прапорів просто прив’язаний, причому різними частинами тіла. Будь-який необережний ривок викличе каліцтво.

Той, хто ризикне піти таким складним і слизьким шляхом, наживе ворогів, у яких будуть розв’язані руки. Ці вороги опиратимуться всіма допустимими й навіть недопустимими способами.

Я вам чесно скажу, на місці судді Конституційного суду мені було б украй важко вмовити себе голосувати за таке рішення. Свого часу, будучи представником президента в Конституційному суді, я був причетний до підготовки такого подання. Не можу назвати це подання комфортним для себе. Мені важко уявити, як би я його захищав. Думаю, я його «зливав» би.

Повторюю, не можу уявити, як реалізувати на практиці таке рішення. Але припускаю, яку воно викличе реакцію. У тому числі за кордоном. Такого не оцінять, не зрозуміють і не вибачать. По суті, це може стати першим кроком до міжнародної ізоляції. Позитивні емоції такий сценарій зможе викликати хіба що в Росії. Але й там не так радітимуть за нас, як із нас кепкуватимуть.

У політиків є простіший і ефективніший шлях — домовитися і спільно змінити Конституцію. Особисто я їх до цього щиро закликаю. І навіть готовий їм у цьому допомогти.

— Але поки що ви мусите допомогти їм успішно пройти через вибори. Останнім часом ЦВК демонструє згуртованість, яку важко було прогнозувати позаторік і навіть торік.

— Спочатку рівень взаємної довіри в ЦВК перебував на майже нульовій позначці. Ми навчилися солідарності з часом. І ми її намагаємося демонструвати. У кожному разі, в тих питаннях, які позбавлені надмірної політичної гостроти. На сьогодні, як мені здається, в мене немає неприязних стосунків із жодним із членів Центрвиборчкому. Сподіваюся, до мене ставляться так само.

Особливих проблем, дякувати Богу, не виникає, хоча колективу однодумців тут за визначенням бути не може. По-перше, існує професійний гонор молодих юристів, людей гордих, амбіційних, які ніколи не визнають своїх помилок і готові, у кращому разі, відмовчатися. По-друге, принцип політичного відбору робить принципово неможливим встановлення абсолютної довіри.

— Ви неодноразово висловлювалися за зміну принципів формування ЦВК. Яка модель, на вашу думку є оптимальною для України?

— Найменш вдалим (принаймні поки що) бачу варіант, коли організація виборчого процесу передається в руки органу виконавчої влади — Мін’юсту, МВС або спеціально створеної, але підпорядкованої уряду структури.

— Чому?

— А що, треба пояснювати?

— Ви натякаєте на ризик підвищеної корумпованості?

— Я натякаю на ризик підвищеної заангажованості. Керівник такої структури своєю вагою переважатиме багатьох міністрів. Спокуса поставити його під свій контроль буде неймовірно великою, а можливість зробити це — неймовірно простою. Ми поки що не готові до такої схеми.

Нашою головною проблемою залишаються люди. Ті, які призначають на посади, і ті, котрих призначають на посади. Ви навіть собі не уявляєте, яка велика роль випадковості у прийнятті надзвичайно важливих кадрових рішень. Я можу це стверджувати, оскільки знаю, як саме деякі люди потрапляли і в Конституційний суд, і в ЦВК. Коли в останній момент одну людину замінюють на іншу без гострої фахової необхідності, без видимих причин і без належних пояснень, це неправильно. Це знижує рівень довіри до держави, робить систему менш ефективною. Крім того, принижує саму людину. Адже будь-кому, вам чи мені, хотілося б, щоб обрали його, щоб причиною попиту на нього, приводом для його кар’єрного зростання були професіоналізм, досвід, заслуги, репутація. А в нас усе залежить від того, хто швидше забіжить у той чи інший кабінет або хто краще попросить кого слід. Якщо в державній установі людина (хай навіть порядна й сумлінна) сидить не на своєму місці — страждає державний інтерес.

Тому я вважаю, що є два способи підвищити початкову ефективність Центрвиборчкому. Або зробити сам процес добору членів комісії тривалішим, ретельнішим, жорстким і прозорим, звівши до мінімуму випадковість і практично виключивши підкилимність. Або зробити як у Литві. Тобто передбачити, що голова комісії, його заступники і секретар — державні службовці, призначувані на певний термін. А решта представників ЦВК — делегати від політичних організацій. Але завважте: делегати офіційні, які підлягають ротації, якщо вибори змінили розклад сил. Адже в нас як? Члени Центрвиборчкому начебто держчиновники. З іншого боку — всі знають: вони ще й, по суті, ставленики партій із усіма наслідками, які випливають з цього.

— У вас самого ніколи не виникало відчуття, що ви зробили помилку, погодившись обійняти посаду голови ЦВК?

— А ви думаєте, мені легко далося це рішення? Я відмовлявся двічі. Проте згодом з’ясувалося, що рішення вже прийняте нагорі. Мене обняли в кабінеті на високому поверсі й довели до відома. «Друже, так треба...»

Більше того, моя кандидатура виявилася якимось компромісом. Сам того не відаючи, ваш покірний слуга вже став частиною схеми, елементом комбінації, складовою домовленостей. Від цього я відчував колосальний дискомфорт. Але я виявився заручником власних інтересів. Я — державний службовець із досвідом та з послужним списком. Як казали в давнину, державна людина. Якщо державний інтерес вимагає, щоб я пожертвував своїми особистими інтересами, я звик чинити саме так. «Треба, то треба».

Країну чекали дострокові парламентські вибори, а мені треба було переконати деяких ініціаторів цього процесу відмовитися від емоцій і звернутися до права. «Порятунок держави» не є юридичною категорією. Хоч як дивно, таке треба було пояснювати. Вважаю, що мені це вдалося.

— Але торік ви озвучили категоричний намір піти з ЦВК. І все ж залишилися.

— З тих самих причин. Я втомився від того, що відбувається, і моє бажання піти було щирим і твердим. Навіть домовився з одним вузом, що я з осені попрацюю в них на чверть ставки, щоб із Нового року перейти туди працювати. Але піти не вдалося. Всі переконували, що до кінця року має відбутися позачергова парламентська кампанія. І я мав забезпечити її проведення. А я людина і амбіційна, і відповідальна. Залишити свою посаду в такий момент? Зрозуміло, не можна. Коли стало ясно, що вибори народних депутатів відкладаються, по суті — пішов відлік виборів президентських. Тож цю кампанію я сумлінно відпрацюю, хоча, зізнаюся, і без особливого задоволення, і навіть з певною шкодою для своїх планів.

Потім ми залижемо рани і поглянемо в майбутнє. Якщо стане ясно, що до літа Верховній Раді не загрожує переобрання, свою посаду я однозначно залишу. На мене чекає цікава наукова робота. Я маю намір написати книжку з конституційного права. Я хочу це зробити.

— Складається враження, що для вас наукова праця набагато зрозуміліша й органічніша, ніж, скажімо, господарська. Відомо, що ЦВК працює в малокомфортних умовах. Ви ділите приміщення з комітетами Верховної Ради. Неодноразово озвучувалася пропозиція: передати весь будинок на бульварі Лесі Українки Центрвиборчкому, а приміщення для структур ВР виділити на Садовій. Але справа не зрушила з мертвої точки. Дехто жартує: був би Ківалов, не тіснилися б так, як нині.

— Ну так, був би Ківалов, а головне — був би й Кучма, усе вирішилося б із допомогою одного дзвінка. Але ми боролися за демократію? І особисто я ні секунди не жалкую, що її стало більше.

Що ж стосується боротьби за квадратні метри, то я неодноразово зустрічався з цього приводу з керівництвом парламенту, спочатку з Арсенієм Яценюком, потім із Володимиром Литвином. Залучав до цього процесу двох енергійних жінок, Тетяну Бахтєєву і Ганну Герман, голів парламентських комітетів, які квартирують в одному приміщенні з нами. Вони, повірте мені, мають достатні навички ефективного впливу на чоловіків, відповідальних за прийняття рішень. Але навіть їхній досвід і наполегливість не допомогли нам вирішити наболіле житлове питання. Їхні неодноразові прохання прискорити переїзд комітетів із питань охорони здоров’я та свободи слова на Садову, у більш комфортні умови, не допомогли.

Ні, суворо формально ніхто не відмовляється допомогти. І Арсеній Петрович, і Володимир Михайлович при мені давали відповідні доручення. Але реалізація обіцяного відкладається то з об’єктивних, то з суб’єктивних причин. То бракувало приміщень. То приміщення з’явилися, але втрутилася криза, зменшилося фінансування, і приміщення здали в оренду. Багато депутатів жодного разу не побували у відведених їм службових приміщеннях, але відібрати їх не можна — кожен народний обранець має законне право на кабінет. Навіть якщо ніколи ним не користується. Одне слово, нам продовжують обіцяти…

Нічого, раз на кілька років настає нетривалий період, коли всі раптом починають різко піклуватися про ЦВК. Цей період саме настає. Отже, настає час, вибачте, когось брати за горло. Братимемо. Щойно розпочнеться процес, відповідальні особи стануть більш зговірливими.

Чи приносить ця робота дискомфорт? Інколи — так. Наприклад, як будь-якій нормальній людині, мені не подобається возитися з рахунками на витратні матеріали чи вивчати листи міських божевільних.

Бувають розчарування й іншого порядку. Ви знаєте, що Україна витрачає досить серйозні кошти на закупівлю за кордоном спеціального паперу, який забезпечує необхідний ступінь захисту бюлетенів? Отож, чимало країн цю систему спростили і здешевили. Я неодноразово намагався порушити питання про використання розумного закордонного досвіду. Але це нікому не цікаво. Це з Леонідом Даниловичем було легко вирішувати питання.

— З Віктором Андрійовичем складніше?

— М’яко кажучи...

— Хоч ви недавно були представником президента, складається враження, що відносини з Банковою у вас не складаються.

— Мої контакти з президентом мінімальні. Який стосунок має президент до нашої поточної роботи?

— Але це не заважає Марині Ставнійчук регулярно критикувати діяльність Центрвиборчкому, зокрема роботу з підготовки реєстру. Це глибоко особисте — чи вона просто ретранслює точку зору патрона?

— Можу зробити припущення: навряд чи президент приділяє стільки уваги ЦВК. Зрозуміло, що обов’язок Марини Іванівни — викладати позицію глави держави, своєї позиції вона мати не повинна, вона — держслужбовець. Але в мене є сумніви, що, критикуючи Центрвиборчком, вона цитує Віктора Андрійовича. Адже я добре знаю Марину Іванівну. А ще непогано знаю, скажімо так, манеру спілкування президента з апаратом. Знаю, наскільки широке коло інтересів у президента, які виходять далеко за межі його повноважень, туди, в соціальну сферу. Знаю, скільки, наприклад, він приділяє уваги питанням історії і скільки — виборчій проблематиці.

Що ж до мотивів пані Ставнійчук, то вони мені не відомі.