Флот підвищеної чутливості

Без ілюзій вирушила до Москви на переговори з питань тимчасового перебування російського Чорноморського флоту в Україні українська делегація, очолювана заступником міністра закордонних справ Русланом Демченком: у Києві припускали, що поїздка буде малорезультативною. Загалом так і вийшло. Після повернення дипломатів до своїх кабінетів ажіотажу на Михайлівській не спостерігалося.

Тоді навіщо Києву ці переговори заради переговорів? Для української сторони зустріч співголів підкомісії з питань функціонування ЧФ РФ та його тимчасового перебування на території України Руслана Демченка та Григорія Карасіна була необхідна, оскільки Києву важливо в черговий раз окреслити свою позицію щодо іноземної військово-морської бази. Насамперед з кількох основних на сьогодні проблемних питань - стосовно планованої модернізації Чорноморсь­кого флоту Росії, що базується в Криму; об’єктів навігаційно-гідрографічного забезпечення (НГЗ), які зай­має ЧФ РФ на півострові; інвентаризації, що триває вже не перший рік, земельних ділянок та об’єктів нерухомості, використовуваних моряками-чорноморцями; стосовно мит на всі ввезені для потреб моряків-чорноморців товари.

Обравши тверду тактику ведення переговорів, Москва наполягає, щоб Київ прийняв її умови функціонування російського Чорноморського флоту в Криму. З поверненням Володимира Пу­тіна в Кремль позиція російської дипломатії тільки посилюється. У Москві вважають: чорноморське «яблучко» скоро впаде в простягнену руку старшого брата. Росіяни так вважають, виходячи з ситуації в нашій країні - погіршення відносин Києва з Європейським Союзом і Сполученими Штатами, а також з несприятливого економічного прогнозу для України.

Віктор Янукович уже перебуває в м’якій міжнародній ізоляції. Якщо події в Україні й далі розвиватимуться в тому ж руслі, то український президент, як раніше його білоруський колега, просто вимушений буде йти на поступки Росії.

Якщо в питанні впорядкування перебування російського Чорноморського флоту й спостерігаються якісь зрушення, то тільки в питанні інвентаризації. І то тому, що Кремль кревно зацікавлений у ній: у Москві вже втомилися від корупції власних адміралів і генералів і хотіли б установити контроль над земельними ділянками та об’єк­тами нерухомості, використовуваними моряками Чорно­морського флоту, щоб навести бодай видимість порядку.

Що ж до вирішення інших проблемних питань, то до порозуміння тут далеко. Наприклад, уже давно триває робота над угодою про модернізацію озброєння та техніки підрозділів, дислокованих у Криму. Для росіян це один із принципових документів, який дозволить зробити Севастополь відносно боє­здатною військово-морською базою, - Київ погодився з тим, щоб на півострові з’явилися сучасніші кораблі ВМФ РФ. Але позиція української сторони полягає в тому, щоб в угоді про оновлення військової техніки та озброєння було прописано не тільки механізм і процедуру їх заміни, а також було зафіксовано і пункт обов’язкового узгодження з Україною заміни кораблів і літаків. А от із цим росіяни якраз і не згодні.

Викликає обурення в Москві й намір українців збирати мито з усіх увезених для потреб російського флоту товарів. Адже йдеться про «живі» гроші! Росія, навпаки, намагається домогтися скасування нинішніх податків, які діють для вантажів, увезених для забезпечення діяльності російського флоту. Щоправда, кілька місяців тому посол РФ в Україні Михайло Зурабов повідомив, що в рамках переговорів ро­сійсь­ка сторона запропонувала Києву врегулювати «обсяг платежів трохи інакше»: як додаткові платежі, які частково мог­ли би бути спрямовані на фінансування, наприклад, соціальної сфери Севастополя. Але «не кваліфікувати їх як платежі за товари та продукцію, які поставляються в інтересах ЧФ РФ»…

Вирішенню цих та інших проблем, пов’язаних з упорядкуванням функціонування російського Чорноморського флоту в Україні, ніяк не сприяє й загальне тло українсько-російських відносин. Співрозмовники DT.UA, близькі до переговірного процесу, констатують: сьогоднішні відносини Києва і Москви навіть гірші, ніж за часів Віктора Ющенка. То що, Україна і Росія нині напередодні «великого вибуху», нового витка кризи у двосторонніх відносинах? У Києві багато хто вважає, що цього слід очікувати найближчими місяцями. У двосторонніх відносинах накопичується критична маса невдоволення.

Кремль не може не тривожити ситуація з російським бізнесом у нашій країні, коли в результаті рейдерських захоплень російські підприємці втрачають контроль над підприємствами в Україні. Не сприяє стабілізації двосторонніх відносин і жорст­ка політика Москви стосовно Києва: з газового питання, «сирної проблеми», вступу України в Митний союз, розвит­ку відносин нашої країни з НАТО тощо. Свою роль відіграє і явне несприйняття ро­сійсь­кого прем’єра та українсь­кого президента. Проблеми в їхніх стосунках поглиблює і те, що в останні два роки Київ бачив основним партнером Януковича на переговорах Дмитра Медведєва. Помилка Банкової в очах Володимира Путіна є невибачною! І ця криза у двосторонніх відносинах тільки поглиблюватиметься в міру посилення інтеграційної складової зовнішньої політики Кремля.

У даній ситуації не дивно, що проблематика російського Чорноморського флоту залишається темою підвищеної чутливості для українсько-російських відносин. Значимість для Кремля та особисто Воло­димира Путіна військово-морської бази в Севастополі залишається великою - це символ присутності Росії на пострадянському просторі. Як заявив кілька місяців тому Путін, Російська Федерація не збирається виводити з Криму ЧФ, хоча при цьому РФ також розвиватиме й власну військово-морську базу в Новоросійську. Можливо, на це особливе ставлення Москви до Севастополя й розраховують у Києві, плануючи в рамках великого пакета, який включає в тому числі й модернізацію Чорноморського флоту, домогтися зниження ціни на російський газ. Та тільки чи підуть на це в Москві, вважаючи, що підгнилий плід і так упаде?