Чужі тут не ходять…

В. Мартин, В. Пісковий, Є. Шибалов, Н. Гоцуєнко, Н. Перстньова, Р. Якель «Дзеркало тижня» №14, 10 квітня 2010, 00:00

Фото: president.gov.ua

У сьогоднішньому номері «ДТ» починає знайомити читачів із двічі регіональною армією Віктора Януковича. Чому двічі регіональною? Тому що, по-перше, йдеться про губернаторів. А по-друге, про обов’язкову умову їхнього призначення — наявність партквитка Партії регіонів. Глави обласних і районних адміністрацій не стали тим пирогом, який переможець погодився розділити зі своїми союзниками — членами парламентської коаліції. Тому що це реальна влада на місцях; реальний адмінресурс під час виборів; реальний контроль за приватними та державними фінпотоками. Саме тому Віктор Янукович крутив у своїх руках кожного з призначених регіональних лідерів. Саме тому він відмовився від об’єктивних критеріїв оцінки губернаторів, які працювали раніше. Внаслідок чого далеко не в усіх областях з’явилися люди більш професійні й кваліфіковані. Втім, їхні публічні й залаштункові недоліки президент сподівається компенсувати призначенням регіональних «силовиків». Отже, сьогодні розповідь про перших шістьох губернаторів.

Заступник Януковича

Назвати Анатолія Близнюка «новим» губернатором Донецької області якось язик не повертається, оскільки це людина, без якого горішні поверхи місцевого Білого дому (будівлі колишнього обкому партії, де тепер розташовуються обладміністрація та обласна рада) останні тринадцять років уявити не можна. «Старий бюрократ», як полюбляє називати себе керівник Донецької ОДА, став заступником губернатора Януковича ще в 1997 році й відтоді мігрував між вищими посадами в системі регіональної влади: заступник — перший заступник — губернатор — голова облради — знову губернатор...

Анатолій Михайлович і донині залишається «заступником Януковича» у найширшому значенні цього слова. Чинний президент відразу після свого призначення в крісло донецького «намісника» Леоніда Кучми став формувати власну команду, свого роду «преторіанську гвардію». Цих людей В.Янукович забирав із собою в уряд під час своїх прем’єрських каденцій і зараз розставив на ключові посади в системі державної влади.

Сьогодні широкі маси знають багатьох «преторіанців» Януковича, але ім’я Анатолія Близнюка не настільки відоме. З тієї лише простої причини, що нинішній губернатор Донецької області є визнаним «києвоненависником», ніколи не обіймав ніяких посад у столиці й завжди відмовлявся від таких пропозицій. «Там, де я знаходжуся, я вже вивчив усе, що потрібно. Я — колишній директор заводу, мер міста, губернатор, тепер іще й колишній голова облради... Тобто я це все пропустив крізь себе. А приїхати в Київ шукати міністерські погони — воно мені триста років не потрібно... Я — однолюб, я — людина без амбіцій», — пояснював сам Близнюк у розмові з кореспондентом «ДТ».

Раніше він висловлювався з цього приводу ще більш змістовно: «Стільки в нас лайна вже навергали в цій великій політиці, що зовсім не хочеться туди лізти. Нехай там самі полощуться — хоч по горло, хоч по очі».

Тому Анатолій Близнюк вважав за краще залишатися на господарстві вдома, поки повз нього на форсажі йшли в столицю його колишні колеги й підлеглі, серед яких були свого часу Андрій Клюєв, Василь Джарти, Юрій Хіврич (нині перший заступник міністра ЖКГ) і багато-багато інших. Коли Віктор Янукович уперше став прем’єр-міністром, саме Близнюк змінив його на посту губернатора — хіба ж це не свідчення повної довіри? І в ті часи, зауважимо, за висотою становища і ступеня впливу наступник Януковича перебував на одному поверсі із впливовим і авторитетним нині Борисом Колесніковим, а тоді головою Донецької обласної ради.

Статус «заступника Януковича» — це назавжди. Це й прямий зв’язок із президентом, і високий рівень довіри. «Коли обговорювалося питання про керівника Донецької області, ніякого питання, власне, й не було», — визнав Микола Азаров, представляючи донецькій публіці «нового» губернатора 19 березня.

Відповідно й коло завдань для губернатора Донецької області дещо ширше, ніж для будь-якого іншого керівника ОДА. Саме йому Янукович доручив провести «майстер-клас» для регіональних еліт на тему «що таке ВЕЗ і ТПР і навіщо». Саме Донецька область, про що сказано офіційно, стане своєрідним полігоном для відпрацювання новацій у системі державного управління. Фонд Ріната Ахметова пише економічну стратегію для України, але при цьому в Донбасі аналогічний проект реалізується вже третій рік.

Утім, сам Близнюк стверджує, що все це не можна розглядати як привілей чи особливий статус. «Це додаткові зобов’язання, навантаження і відповідальність, які ми готові на себе брати, щоб на прикладі області відпілотувати ту чи іншу проблему і показати всій країні, як це потрібно робити... Ми ж не просто висмоктуємо щось із пальця і дивимося в стелю, ми працюємо по залученню кращого європейського досвіду», — запевнив новий губернатор Донецької області «ДТ».

Анатолій Близнюк, крім усього іншого, відомий як майстер афоризму не гірший за Черномирдіна. Один з найвідоміших висловів керівника Донецької ОДА: «Народ у нас розумніший, ніж ті, хто хоче його повернути з іншого боку».

Нічим не примітний кардинал

Якщо в Україні і є регіони, де становлення нової владної вертикалі викликало подив, то Закарпаття до їх числа не належить. Новим головою ОДА прогнозовано став 53-річний Олександр Ледида — керівник обласної організації Партії регіонів. Для закарпатського політикуму ця постать не нова. У 1998 р. О.Ледида обіймав посаду заступника голови Ужгородської РДА, з 1999 по 2001 р. (за часів першого губернаторства В.Балоги) був заступником голови ОДА, далі очолював ужгородську районну організацію «Нашої України», а в 2004 р. перейшов у ПР, за списками якої потрапив у парламент 5-го скликання. Останні роки О.Ледида тісно співпрацював із В.Балогою, після президентських виборів екс-керівник СП навіть заявив, що новим губернатором Закарпаття стане його учень. Скоріше за все слова В.Балоги викликані не так бажанням зробити О.Ледиді «комплімент», як досадою, що його плани зберегти контроль над Закарпаттям і отримати посаду в уряді зазнали фіаско, а також бажанням продемонструвати, наче при виборі кандидатури губернатора врахували і його інтереси.

На представленні О.Ледиди 19 березня керівник АП С.Льовочкін, окреслюючи пріоритети в роботі ОДА, обмежився загальними фразами — підйом економіки, захист від паводку та боротьба з корупцією. Для полегшення останнього завдання в область уже призначили керівників силових структур (про персону начальника ГУМВС «ДТ» писало в номері за 27 березня ц.р.). Новий губернатор на своєму призначенні запевнив, що «з понеділка в області почнеться конкретна робота», однак із тих пір в ОДА настала суцільна тиша — не було ні кадрових призначень, ні політичних заяв, ні оцінки соціально-економічного стану області.

Утім, суттєві зміни в політиці Закарпаття з приходом О.Ледиди, безперечно, будуть. Найочікуваніші з них — це формування владної вертикалі без людей В.Балоги, а також зняття протистояння між ОДА і мерією Ужгорода, яке за останні роки нерідко набувало потворних форм. Мер обласного центру С.Ратушняк із середини березня дотримується нетипової для себе поведінки — з його вуст не те що не лунає нищівної критики на адресу ОДА, а зрідка навіть прориваються стримані компліменти. Навряд чи стан перемир’я триватиме довго. Після першого ж серйозного конфлікту інтересів С.Ратушняк повернеться до звичного амплуа, і О.Ледиді, судячи з його попереднього політичного досвіду, залишиться роль «боксерської груші».

Ну а поки що реакцію головних політичних гравців області на призначення губернатора можна назвати вельми стриманою. З усіх представлених на Закарпатті політичних сил різку заяву зробила лише «Народна самооборона» вустами свого керівника Г.Москаля, котрий назвав нового губернатора хлопчиком на побігеньках у В.Балоги. Таку оцінку можна пояснити тим, що минулого року О.Ледида кілька разів зачепив
Г.Москаля в обласних ЗМІ, а з характеру і розміщення цих «зачіпок» напрошувався висновок, що зроблені вони були під диктовку В.Балоги.

А ось мовчанка обласного БЮТу пояснюється тим, що опозиційний блок намагається вивести з обласної ради 14 своїх депутатів, котрі після виборів 2006 р. увійшли в «ширку» з нашоукраїнцями і регіоналами, за що були позбавлені мандатів рішенням міжпартійного з’їзду БЮТ. Втілити це рішення в життя, незважаючи на два рішення суду, заважав В.Балога. В останній сесії облради два тижні тому було оголошено перерву на невизначений час саме через дебати довкола цього питання. Утім, розраховувати, що новий губернатор сприятиме входженню в облраду 14 нелояльних до себе депутатів, було б наївно. Вірогідніше за все, отриману паузу О.Ледида разом із В.Балогою використають, щоб з допомогою юридичних вивертів заблокувати зусилля БЮТу «перевантажити» депкорпус.

У налагодженні стосунків із облрадою губернатор міг піти й простішим шляхом — закарпатські депутати традиційно чутливі до будь-яких побажань ОДА, варто тій лише «пограти м’язами». Однак така поведінка — не в стилі О.Ледиди. Взагалі, за останні три тижні складається враження, що першої особи області немає — вона наче взяла відпустку чи поїхала в тривале відрядження. Такий уже стиль роботи нового губернатора Закарпаття — невиразність і непримітність.

Обласна державна сфера обслуговування

За плечима новопризначеного голови Запорізької ОДА — випускника Запорізького машинобудівного інституту Бориса Петрова — 23 роки роботи на посадах середньої управлінської ланки на «Запоріжтрансформаторі», Запорізькому феросплавному і Дніпровському електродному (нині ВАТ «Укрграфіт») заводах. Але, навіть дослужившись до посади комерційного директора підприємства, Борис Федорович навряд чи відчував задоволення від кар’єри. Інакше б не став паралельно займатися човниковою торгівлею на польських базарах, де, за його словами, вдалося заробити перші великі на ті часи гроші — тисячу доларів.

Серйозні перспективи відкрилися для Петрова лише до 45-ліття з призначенням у 1997 році на посаду гендиректора — голови правління запорізького ВАТ «Укрграфіт». Проте їх реалізація розпочалася тільки через чотири роки — після тримісячного стажу членства в Партії регіонів і обрання головою обласної організації. Втім, і це не означало автоматичного зарахування Петрова до складу регіональної еліти. Тривалий час навіть соціологи не вводили його до списку впливових персон області.

Перший похід у велику політику під час парламентських виборів 2002 року виявився для нього невдалим — 59-те місце у списку Блоку «За єдину Україну!» було непрохідне. Народним депутатом регіонал Б.Петров став 2006 року, оновивши свій статус під час позачергових виборів у 2007-му.

На парламентській ниві Борис Федорович не вирізнявся особливою активністю. За час роботи ВР шостого скликання в активі Петрова всього три виступи з місця. Набагато енергійніше проявилася його діяльність на обласній партійній ниві. Причому настільки, що в середовищі запорізьких регіоналів визначилося і триває протистояння двох угруповань — петровського та богуслаєвського. Неформальний лідер другого — нардеп, президент і голова ради директорів ВАТ «Мотор Січ» В’ячеслав Богуслаєв. Ця конкуренція має швидше закулісний, ніж публічний характер, проте ознаки її поперемінних успіхів очевидні. Одним із них стала недавня відставка голови облради Олександра Нефьодова (не тільки креатури, а й колишнього підлеглого та родича Б.Петрова), який схилився до співпраці з В.Богуслаєвим. Обрання з подачі Петрова головою облради Павла Матвієнка (у минулому — директор ліцею) дає підстави гадати, що суперечності між представницькою та виконавчою гілками влади в області виключені.

А ось спроби встановити контроль над владою обласного центру в нинішнього голови ОДА не такі успішні, попри їх тривалість і регіональну більшість у міськраді. Позиції міського голови Запоріжжя Євгена Карташова залишаються досить міцними. За мером — давня підтримка фінансово-промислової групи «Індустріалбанку» — «Запоріжсталі». Тому реалізація кадрової рокіровки за облрадівським сценарієм здається дуже ілюзорною. Хоча бажання її провести не виключене. Не випадково ж Б.Петров в інтерв’ю чотирирічної давності зронив: «Карташов, звісно, мер, обраний народом. Поки що... За необхідності ми зможемо ініціювати і послати його у відставку». Міра цієї необхідності, безперечно, буде продиктована рішенням зі столиці, яка навряд чи зацікавлена повністю усунути систему місцевих противаг. Поки що ця версія підтверджується відсутністю впливу керівництва обладміністрації на зміну міліцейського начальства і давньою вакансією керівника облуправління СБУ. Це стосується й заступників голови ОДА, які досі не затверджені, за винятком одного — який залишився працювати з попередньої команди.

Втім, у питаннях кадрової політики Б.Петров заявив про несхильність до люстрацій та політичних переслідувань, чого, за великим рахунком, поки що не можна ні підтвердити, ні спростувати.

Своє головне завдання новий керівник області сформулював фразою «Влада — це насамперед сфера обслуговування», зазначивши, що цей сервіс має поширюватися на жителів області. Уточнення дуже істотне, особливо якщо взяти до уваги, що відрекомендовував Петрова на новій посаді перший віце-прем’єр Андрій Клюєв, для якого такі запорізькі підприємства, як титаномагнієвий комбінат, завод напівпровідників і «Кремнійполімер», становлять значний інтерес.

«Варяг» із квітами й колючками

Зворушливе представлення активу столичної області нового глави ОДА Анатолія Присяжнюка могло розчулити: квіти й рукостискання. Але є нюанси.

Напередодні призначень нових глав ОДА на Київщині ходили чутки про повернення її «хазяйки» — Віри Ульянченко. Мовляв, вона свого часу знайшла спільну мову з БЮТ, тож і з ПР домовиться. Буцімто про це переможця виборів просив В.Ющенко. Але якщо В.Янукович і обіцяв таке, то хто ж насправді віддасть область із найдорожчою землею в руки «вчорашніх»? Тому тепер настав час годувати родину чоловікові Віри Іванівни — пану Івченку, який став заступником міністра освіти Д.Табачника.

А «хазяїном» області призначили Анатолія Присяжнюка.

Бравий міліціонер близько 20 років прослужив у МВС Криму — від даішника до заступника начальника ГУ МВС АРК. Керував УМВС Полтави, був заступником міністра МВС. Трудився на посту заступника голови Радміну АРК, очолював ДАК «Чорноморнафтогаз». У листопаді 2009-го став заступником СБУ. Присяжнюк вважається людиною міністра ПЕК Юрія Бойка. Той 2004 року пролобіював появу в російсько-українських газових відносинах посередника — компанії «РосУкрЕнерго». Окрім того, під час виборів Ю.Бойко відповідав за Київську область — йому й карти в руки (у тому числі й «двоверстки»). Господарі РУЕ великі помічники і Ющенка, і Януковича, тож ворожити, ким пролобійоване призначення А.Присяжнюка, непотрібно.

Слід визнати, що Присяжнюк у пристоличному регіоні невідомий — позаяк «варяг». Сам він стверджує, що під час роботи в міліції йому доводилося сюди наїжджати. Підписавши указ про призначення А.Присяжнюка намісником Київщини, президент нібито потиснув йому руку й напучував: розібратися в резонансних справах. Інакше кажучи, новий губернатор Київщини отримав від президента недвозначне доручення розслідувати резонансні факти незаконного заволодіння пристоличною землею. Втім, перед регіональною командою Анатолій Присяжнюк розширив завдання. Серед задекларованих першочергових — погашення заборгованості із зарплат, боротьба з корупцією, відродження села, заслін зловживанням.

Говорячи про державні пріоритети, губернатор визначив головним із них реанімацію сільського господарства. Але не слід забувати і про бізнес-інтереси. Не виключено, що людина, ланцюжок від якої веде до газових королів, у списку першочергових не на останнє місце поставить лобіювання їхніх інтересів у структурі власності «Київоблгазу» і на обласному ринку торгівлі паливом та ПММ. Що навряд чи сподобається місцевій еліті, в якої є свої інтереси. Втім, ті з них, хто обтяжений більш-менш прибутковою посадою й усвідомлює, що добряче напустував, нині всерйоз стурбовані: як би на своїх місцях утриматися?

Новий губернатор запевнив, що основним критерієм кадрової політики буде зваженість. Мовляв, жодних репресій, спеціалістам нічого хвилюватися. Неминучість змін в апараті, за його словами, можна виправдати звичайною процедурою: глави РДА, заступники глави ОДА пишуть заяви. (На момент здачі матеріалу інформація про те, що список нових глав РДА Київщини вже є і що він складається на 99% із вихідців районів, у яких їм доведеться працювати, не змінилася, але й не набула свого подальшого розвитку.)

Що ж стосується силовиків, із якими, як запевнив Анатолій Присяжнюк, він знайшов спільну мову з перших днів перебування на Київщині, то новий глава ДПА в Київській області Анатолій Петренко народився і розпочав свою кар’єру саме на Донбасі. Свої стосунки з усіма силовиками А.Присяжнюк має намір будувати на взаємодопомозі і співпраці. За його словами, міліція, прокуратура, СБУ не можуть діяти самі по собі: «ми працюватимемо в одному руслі».

Чи вдасться бути «в одному руслі» і з облрадою? Адже в ній бютівська більшість. Губернатор планує ініціювати створення в облраді групи для регулювання політичних питань, зустрічатися з депутатськими фракціями (у тому числі з опозиційними), а дійде до «політиканства» — апелювати до громадськості. Керівництво БЮТ вважає, що утримає більшість. Присяжнюк упевнений, що природа своє візьме... Прогноз його стосунків із мерами ще простіший. Оскільки обласного центру на Київщині немає, дехто пов’язує з цим поняттям Білу Церкву, міському голові якої вже перепало від губернатора за зустріч його пікетами місцевих мешканців, незадоволених відібраними земельними ділянками в районі річки Рось. Узагалі ж, А.Присяжнюк устиг поспілкувався і з мерами, і зі «старими» керівниками РДА, і ті «не націлені на конфронтацію». Хто б сумнівався...

Генерал без війська

Призначення Едуарда Матвійчука на пост одеського губернатора — це цілковита несподіванка для регіону. Багато хто був упевнений у поверненні Сергія Гриневецького. Адже Віктор Янукович декларував професіоналізм, а не партквиток як головний критерій при формуванні нової команди. Але Гриневецький не пройшов. Із трьох причин. Одеса з її потоками — надто ласий шматок, щоб віддавати його чужим. Гриневецький — надто самостійний і немає гарантії, що відновивши свій вплив в області, він на наступних виборах покладе його в скарбничку саме регіоналів, а не, наприклад, Тігіпка. А крім того, Матвійчук, якому було обіцяно губернаторство ще до перемоги Януковича, категорично відмовився змінювати його на іншу посаду.

Матвійчук для області людина абсолютно нова й невідома. Хоча просидів у Верховній Раді два скликання, з 2002 року. Пройшов до парламенту за списком блоку В.Ющенка «Наша Україна» під №64, за квотою партії «Солідарність». Але вже через рік перейшов у фракцію «Регіони України». 2007 року балотувався до Верховної Ради за списком Партії регіонів під №131. Відтоді жодного виступу, жодного депутатського запиту. Подав єдиний законопроект разом з іншими депутатами. Він стосувався вільних економічних зон. До речі, значиться в лавах народних обранців і донині.

46-річний Матвійчук родом із Закарпаття. За освітою фізик, працював учителем у школі, інспектором на Чопській митниці, був президентом ужгородського ФК «Верховина», шеф-редактором газети «Євро-Центр».

На президентських виборах Матвійчук очолював одеський обласний виборчий штаб Віктора Януковича. Але ніде публічно не відзначився.

Особиста відданість В.Януковичу, високі електоральні результати та незаплямована репутація, схоже, і дозволили йому обійти інших претендентів на пост одеського губернатора.

До виконання нових обов’язків він став відразу після свого призначення. Насамперед розігнав прес-службу. Її функції в усіченому вигляді тимчасово взяло на себе управління інформації. Розігнати так само швидко стару команду — не вийшло.

Новий губернатор намагається демонструвати жорсткість у спілкуванні із ввіреним йому чиновницьким апаратом. Але обіцяє не звільняти професіоналів, які виявлять бажання працювати по 24 години на добу на благо людей і регіону.

Однак зволікання зі зміною заступників вже обросло численними чутками. Торги навколо місцевих призначень підкосили темп, узятий президентом для відновлення вертикалі виконавчої, а точніше кажучи — його власної влади.

Швидко дотягтися до глибинки губернатору заважає і відсутність своїх кадрів. І тут Матвійчуку доведеться уживатися з чужими протеже. До таких слід віднести і кадрову «обойму» з числа місцевих регіоналів. Але, використовуючи їхній потенціал, можна поплатитися іміджем реформатора та борця з корупцією. А саме таким намагається постати перед жителями Одещини новий губернатор. До речі, він уперто називає їх усіх одеситами. Щоб слова не розходилися зі справами, Матвійчуку доведеться дистанціюватися від обласних регіоналів, у яких дещо інша репутація в області. Завдання не з легких.

Чи вдасться Матвійчуку стати господарем на Одещині? Навряд чи. Місцева еліта сприйняла присланого Києвом губернатора як варяга, зайду, тимчасового правителя. Обласна рада, де панують місцеві регіонали, під егідою повернення делегованих повноважень, давно перетягла на себе частину функцій держадміністрації. Через сесію проганяють навіть рядові кадрові призначення.

Облраду очолює молодий, амбітний регіонал Микола Скорик, який значився серед претендентів на губернаторське крісло. Щоправда, він надто залежна фігура від свого «штовхача» Леоніда Климова, народного депутата і все ще глави обласного осередку Партії регіонів.

Силовий блок, судячи з нових призначень, теж не потрапляв у сферу впливу губернатора. Дивлячись на рокіровку міліцейських кадрів, можна подумати, що губернатором став Василь Цушко. Колишній начальник митниці, а нині глава СБУ смачну Одещину також з-під контролю не випустить. Слова Матвійчука «Я дав команду правоохоронцям посилити боротьбу з корупцією» можуть справити враження хіба що на зачарованих прибічників Януковича.

Мер міста Е.Гурвіц, забравши під своє крило екс-губернатора — ющенківського земляка генерала Миколу Сердюка, призначив його своїм заступником, тим самим продемонстрував самостійність і автономність міськадміністрації. Тож нині новий губернатор поки що нагадує генерала без війська.

Легка реставрація кучмізму

Обласне відділення ПР Василь Берташ очолює вже впродовж дев’яти років. Тож Віктор Янукович не мав клопоту з тим, хто має очолити його обласний штаб на недавніх президентських виборах. Саме тому й призначення Василя Берташа на посаду голови облдержадміністрації обійшлося без лобіювання.

Особа 49-річного Берташа добре знайома жителям Рівненщини. Упродовж 12 років він очолював Рівненський «Рембудмонтаж», де крім управлінського проявив неабиякий комерційний талант. Одним із перших у Рівному створив на базі цього підприємства кооператив. Щоб і самому не нарікати на життя, і щоб колектив був більш-менш задоволений, Василь Михайлович придбав млин, лінію для виготовлення макаронів, створив цех художнього ковальства. І… клепав цвяхи, експортуючи їх за кордон і непогано заробляючи на цьому.

Зовсім недовго розкручений підприємець працює начальником управління капітального будівництва ОДА, потім — заступником голови з питань будівництва та житлово-комунального господарства, а в останні три роки Кучминого правління — першим заступником губернатора.

Василь Берташ приглядався до всього, що погано лежить. Наприклад, зацікавившись виробничими приміщеннями обласного теплопостачального підприємства «Комуненергія» в Рівному на вул. Князя Володимира, 82б, він звернувся з проханням до облради відчужити їх. І отримав добро! Два цехи площею 404 і 193 квадратні метри двічі переоцінювали в бік здешевлення, після чого їхня вартість зупинилася на позначці відповідно… 75 тисяч і 25 тисяч гривень. Майно придбали люди, близькі до Василя Берташа. Тепер у цих приміщеннях шикарний офіс обласного відділення Партії регіонів. За аналогічною схемою було продано цех і котельню «Комуненергії» на вул. Старицького, 16б, та Шкільній, 13, у Рівному.

Василь Берташ володіє відомою на Рівненщині будівельною фірмою «Регіонбуд». Його захоплення полюванням теж перетворилося на бізнес, щоправда, ресторан «Мисливець» віддав родині. Недоторканність власності пан Берташ закріпив депутатством у Верховній Раді у 2006—2007 роках, куди потрапив за списком Партії регіонів.

Василь Берташ уже визначив пріоритети для області — вони скопійовані із загальнодержавних, що їх неодноразово озвучував Віктор Янукович: розробка регіональної програми виходу з кризи, допомога підприємствам, залучення інвестицій. А «створення ради розвитку регіону, центру законодавчих ініціатив» — це запозичення з новел нового уряду. Легалізація незаконного видобутку бурштину на Рівненщині, який нині процвітає, — своєрідне завдання губернатора, якого не виконала жодна влада в області. Але свої позабурштинові бізнес-інтереси Василь Берташ захистить неодмінно. Бо має досвід.

Кадрові призначення нового голови облдержадміністрації свідчать про те, що до влади майже повністю повертається стара команда, яка працювала за часів Кучми. Поки що виконувачами обов’язків заступників голови призначено колишніх замів — регіоналів Анатолія Юхименка, Юрія Кичатого і литвинівця Володимира Новака. Новачок — заступник голови з політичних та правових питань, теж регіонал, Олексій Губанов. Коли писалися ці рядки, призначення голів райдержадміністрацій ще не відбувалися. Однак на співбесіду в Кабмін поїхали претенденти: усі — або голови районних організації ПР, або керівники виборчих штабів Януковича.

Новий голова облдержадміністрації, скоріш за все, уживеться з новим начальником обласного УВС Олегом Салом, до призначення якого зусиль не докладав. Його задовольнить і близький до «Нашої України» міський голова Рівного Володимир Хомко. Натомість облдержадміністрація під керівництвом Василя Берташа матиме чимало конфліктів з обласною радою, в якій давно сформувалася більшість з БЮТ, УНП та кількох депутатів з інших партій. А друга за кількістю депутатів фракція «Нашої України» заявила, що «переходити в опозицію» до нової команди у виконавчій владі не збирається і налаштована на конструктивну роботу. І в цьому нічого дивного. З регіоналами «Наша Україна» на Рівненщині порозумілася вже давно.