Батьківщина оптом і в роздріб

Ні для кого не секрет, що вибори завжди були штукою досить затратною. Не є таємницею й те, що від кампанії до кампанії витрати на реалізацію мрії про депутатство зростали. Ще 1994-го охочий мандата міг обійтися символічною сумою, за умови що він був визнаним златоустом і впізнаваною особою. На початок двохтисячних фінансово неспроможних харизматиків майже винищили як клас. Дуже недешевим задоволенням завжди було і забезпечення переможного маршу загону партійців-списочників. Обізнаний політик, що пройшов не одну кампанію, згадував: перша «пропорціоналка» 1998-го вилилася його політичній силі приблизно у 2 млн. дол. Чотири роки по тому передвиборний бюджет «Нашої України» зріс приблизно до 13 млн. у тій самій валюті. А вже 2006-го, в умовах стовідсоткової «пропорціоналки», витрати на структуру, що претендувала на перемогу, роздувалися часом до більш як 100 млн. Через рік ставки ще зросли. Компетентні особи розповідали, що успіх БЮТ (30,71%) на позачергових виборах-2007 коштував спонсорам блоку майже 300 млн. дол. І навіть така марнотратність не дозволила команді Тимошенко прийти до фінішу першою.

Нині ряд експертів береться стверджувати: участь у парламентських перегонах передбачає скромніші бюджети. При­чиною називають жорстоку кризу і більшу досвідченість ключових учасників. Усіляких ловкачів від PR-бізнесу, готових задорого продати простакам розфарбоване повітря, не стало менше. Просто до їхніх маркетингових ходів і пронозливі партбоси, і закоренілі одинаки буцім ставляться зі значно більшою недовірою. Є ще одна причина, яка, можливо, зіб’є ціни на передвиборному ринку товарів та послуг. Вітчизняні олігархи до нинішньої парламентської гонки ставляться з певною прохолодою. Прикметна подробиця: ніхто з найперших багатіїв не запрагнув освятити кампанію особистою присутністю. Це не означає, що вони не вкладатимуть гроші в кандидатів та списки. Але багато їх уже не хочуть ними смітити. Це може бути пов’язано і зі зміною ставлення до парламенту як до центру реального політичного впливу. І з бажанням зберегти сили та кошти для кампанії президентської, планової або позачергової (це вже як вийде).

Утім, є й такі, хто запевняє, що нинішні вибори до Ради будуть найдорожчими в історії. За оцінками досвідчених експертів, повновага кампанія мажоритарника виллється, щонайменше, в 1 млн. 300 тис.-1 млн. 500 тис. дол. (Наперед просимо вибачення за те, що вимушені постійно вдаватися до умовних одиниць. Що вдієш - політичні рахівники, складаючи кошториси, прив’язуються саме до цієї валюти.) Безумовно, можна викинути на кампанію й більше, якщо того вимагає ситуація і таке тринькання дозволяють кошти. Зрозуміло, є винятки. Скажімо, Тягнибок у Львові або Близнюк у Донецьку напевно здатні обмежитися й меншою сумою. Але ці винятки лише цементують непорушність наявних правил. Ті, для кого метою є перемога, а не участь, приречені оперувати шести­значними сумами. Оскільки деякі обов’язкові статті витрат потребують значних грошових уливань. Передусім це стосується так званого захисту результату. Але про це трохи згодом. Поки що лише зазначимо, що солідні гравці на останній день відкладають не менше пів­мільйона доларів. Якщо, звісно, вони не хочуть, аби цей день став чорним.

Бюджет серйозної політсили потягне щонайменше на 70 млн. у північноамерикансь­ких грошових знаках. Але ця цифра - вартість власне кампанії. Горезвісний захист результату - окрема стаття витрат. Дже­рела, котрі представляють штаби впливових структур, запевняють, що для надійної охорони електорального врожаю знадобиться до 35 мільйонів. Ті ж таки джерела прогнозують: реальні витрати провідних партій коливатимуться в діапазоні 100-300 млн. дол. Точна калькуляція поки що неможлива.

Скласти навіть умовний перелік необхідного для перемоги й навести бодай приблизні тарифи на всілякі послуги непросто.

Особливо якщо йдеться про мажоритарника. На рівень вит­рат здобувача впливає цілий набір умов. Від рівня впізнаваємості. Від того, місцевий він чи «десантник». Чи давно він «обробляє» цей округ чи тільки розпочав освоєння території. Чи має доступ до адмінресурсу. Противник чинного режиму чи поборник. Приятелює з місцевим начальством чи, навпаки, в контрах. Надзвичайно багато залежить від кількості та якості друзів і ворогів претендента в найрізноманітніших сферах (відповідно, або він може розраховувати на численні знижки, поступки й потурання, або його очікують стіна постійних відмов та злива невиправданих переплат). Потенційний успіх справи пов’язаний і з тим, чи є в кандидата бізнес, які його масштаби (чи може він дозволити собі надмірності чи ні) і яка специфіка (припустімо, характер підприємницької діяльності дає можливість істотно заощадити, наприклад, на бензині, авто­транс­порті, оренді або масовках). Важлива перевага - володіння засобом масової інформації, особливо телеканалом. Ска­жі­мо, в такому потішному місці, як Одеса, кожен громадянин, котрий себе шанує, має власну мовну компанію. І може не тільки заощадити на «джинсі», а й заробити. Багато що залежить від специфіки регіону, від рівня достатку тамтешнього електорату, характеру проблем і особливостей запитів населення. Вит­рат на сільський округ у депресивній місцевості не порівняти зі столичними. У Криму вартість одного й того самого набору передвиборних послуг, скажімо, в Ялті і в Роздольному різнитиметься в кілька разів.

Чи варто говорити, що реальні витрати учасників забігу в офіційній звітності, передбаченій законодавством, не відоб­ражаються. Значна частина коштів, використовуваних су­б’єктами виборчого процесу, має тіньову природу і в тіні обертається. До того, що задек­лароване й реальне різняться дуже істотно, у країні давно всі звикли. Інформація, що Януко­вич-молодший не має власного авто, могла б стати об’єктом підвищеної уваги деяких органів, але стала тільки приводом до нових політичних анекдотів. Вірити в прозорість політичної діяльності в недалекому майбутньому не випадає.

Виборча кампанія - час весняного медозбору для найрізноманітніших категорій та прошарків. І не тільки для політичної обслуги й довколополітичних посередників. Але й, наприклад, для власників ЗМІ. «Дзеркало тижня. України», яке публікує політичну рекламу тільки з відповідною «плашкою», на жаль, одне з небагатьох виключень. Для пристойної кількості громадян вибори - рідкісна можливість швидко й непогано заробити. Хтось «піднімає» десятки тисяч євро і залишається незадоволений отриманим, хтось щиро радіє пристойному прибутку, вимірюваному сотнями гривень. Сприт­ні власники телеканалів, рекламних агентств, друкарень, автопідприємств, приватних охоронних агентств et cetera починають полювати на бариші. Вчителі й лікарі охоче погоджуються на роботу у виборчкомах, що стала не тільки звичною, а й прибутковою. Пенсіонери із задоволенням ідуть в агітатори, студенти радо виконують роль масовки на мітингах і зустрічах кандидатів із виборцями. Кре­мезних нероб рекрутують в охоронці. Незчисленна безліч народу легко обмінює свої дорогоцінні голоси на заяложені банкноти. Один із авторитетів у галузі передвиборного ремесла стверджував, що так званий шлунковий електорат не перевищує 13-15%. Інший знавець, у принципі, погодився з такою цифрою, однак із застереженням: тих, хто бере грошики, але голосує на власний розсуд, набагато більше. Системи тіньового контролю над волевиявленням стають дедалі досконалішими, проте відстежити, наскільки «вдячними» виявилися «стимульовані» виборці на великих дільницях, непросто.

Підкуп громадян майстри цього цеху делікатно йменують «економічним голосуванням». Форми «роботи» з джерелом влади (тобто народом) використовуються дуже різні. Не обо­в’язково просто бездумно роздавати громадянам банкноти. Припустімо, вам для перемоги потрібно 40 тисяч голосів. Ви оформляєте 40 тисяч виборців своїми агітаторами. І платите кожному гривень по 200. (Як­що, зрозуміло, ви щасливий власник зайвого мільйона доларів.) Способи відстежити їхній вибір є. Хтось вважає таку оборудку не занадто дорогим способом досягти потрібного результат. Тим більше що реальний агітатор хоче заробляти бодай по 50 дол. на місяць. За день життя в наметі обіцяють по 50 грн. Хоча платять не завжди. Декому винні по 20 грн. за дванадцятигодинний день ще з попередніх виборів…

Під час кожної кампанії в обіг вкидається значна сума готівки, не врахована державним бюджетом. Економісти неодноразово звертали увагу: впродовж кількох місяців після виборів купівельна спроможність населення зростає. Це штучне тимчасове явище - наслідок щедрої кешевої ін’єкції і готовності громадян легко розпрощатися з шаленими грішми. «Дур­ні гроші», як відомо, щастя не приносять. Але можуть принес­ти тимчасове задоволення. Хтось давно мріяв замінити старий мобільник на новий, хтось - дорогу машину на розкішну.

Особлива категорія громадян - люди, причетні до фінансових потоків, які спрямовуються на потреби кампанії. Ці особи люблять і вміють освоювати передвиборні бюджети. І з задоволенням витрачають освоєне.

Знавці стверджують, що дос­відчені політики і технологи відразу закладають «відсоток на розкрадання». Забезпечити прозорість витрати коштів і встановити точні масштаби крадіжок досить важко.

До речі, про розкрадання. На початку 2005-го один мій знайомий, котрий працював у відділі продажів престижного автосалону, скаржився, що близька його серцю помаранчева революція може залишити його без роботи. За весь час тієї кампанії фірма знайомого не продала жодної машини. Біль­ше того, за пару місяців до них, за його словами, навідався один-єдиний відвідувач. Син Вік­тора Федоровича. Той самий, який так досі й не придбав власного транспортного засобу, бідолаха…

Я тоді втішав свого знайомця, мовляв, потерпи трохи. І після інавгурації як поперло - його салон не встигав рахувати кошти.

Закінчення виборів різного роду комерсанти завжди чекають із нетерпінням. Майже неминучим наслідком наглого купівельного буму є підвищення цін. Однак готівка швидко висихає, а одного разу накручені ціни, як правило, вже не падають. Окрім того, споживчий ажіотаж майже завжди сприяє підвищенню імпорту. Тож виборча «халтура» є відносним благом для певної кількості громадян і очевидним лихом для вітчизняної економіки загалом. Але це тема окремої розмови.

Клептоманія співпричетних - не єдина причина, котра не дозволяє точно розрахувати передвиборний бюджет. Ми спробуємо, хоч і досить приблизно, визначити масштаб витрат, окреслити їх характер і трохи поміркувати про наслідки. Тактичні і стратегічні.

Значна частина суспільства розглядає вибори не як відповідальну подію в житті країни, - вона вбачає у них насамперед ефективний спосіб заробітку. Повернення до мажоритарної складової такі настрої тільки посилює. Знаю чимало людей, котрі щиро готові підтримати (і напевно підтримають) опозицію, але в мажоритарному окрузі легко проголосують за ставленика влади. На знак вдячності за пофарбований під’їзд, відремонтований дитячий майданчик, підведений газ. «Усі крадуть, а цей хоч ділиться». «Проголосуємо за нього, він і наступного разу щось зробить. А де гарантія, що зробить інший?» Люди не вірять у здатність виборів щось радикально змінити. І переконані: «вони» мають нас щодня, отож не гріх покористати «їх» бодай один раз на кілька років. Погоджу­ватися з цим чи засуджувати такий підхід - особиста справа кожного. Але розраховувати побудувати повноцінну державу в країні з такими настроями - марна річ. Про це слід замислитися тим виборцям і тим політикам, яким не байдуже майбутнє України.

Втім, замислених депутатів у майбутній Раді, очевидно, буде негусто. Вітчизняна політика стала ще більш цинічною й меркантильною. Час мандрівних лицарів минув остаточно. Новий парламент не чекає бунтарів, ідеалістів або анахоретів. У ньому будуть затребувані переважно цинічні властолюбці та догідливі «лепорелло». Публіч­на боротьба ідей та характерів майже повністю витіснена закулісною схваткою грошей і технологій. Цільні особистості з міцними переконаннями, чіткими поглядами, незаплямованою репутацією, люди, котрі мають власну точку зору і вміють її обс­тоювати, можуть опинитися в будинку під куполом хіба що випадково. На гарантовану перемогу їм просто забракне грошей. Оскільки порядність і багатство в цій країні проходять по різних відомостях.

Чи можна обійтися без великих грошей? Повторимо ще раз - на жаль, ні. Для перемоги, за великим рахунком, пот­рібні три речі - імідж (зароблений або намальований), правильно побудована інформаційна кампанія і кошти для захисту результату. Останнє забере приблизно третину вашого передвиборного бюджету.

Щоб мати можливість «домалювати» результат, зберегти добуте або хоча б мінімізувати масштаб крадіжки відданих за вас голосів, ви мусите опиратися на своїх представників у виборчкомах. І цих представників має бути якомога більше. Деякі мажоритарники впевнені, що для відносного захисту заробленого достатньо мати трьох членів дільничної комісії, причому хоча б один має входити до числа керівників, до яких належать голова виборчкому, його заступники та секретар. Окремі оптимісти стверджують, що можна обійтися силами й двох повпредів в окружкомі, якщо один із них обіймає посаду голови комісії. І якщо у вас є надійна людина в керівництві окружної комісії. Для підстрахування пот­рібно також мати на кожній із дільниць, щонайменше, двох спостерігачів, котрі, на жаль для кандидуючих, також рідко погоджуються працювати вик­лючно за ідею. Їм доведеться платити від 50 до 300 доларів - залежно від розміру дільниці та складності регіону.

Коли йдеться про партійні списки, то, за словами обізнаних прагматичних громадян, запорукою успіху є контроль, щонайменше, над половиною складу комісій. Їх чисельність, згідно із законом, варіюється. Для малих дільниць - 10-18 осіб, для середніх - 14-20, для великих - 18-24. На думку експертів, вісім осіб на зарплаті в кожній із комісій - той мінімум, на який має орієнтуватися будь-яка політична сила, що розраховує потрапити у Верхов­ну Раду. При цьому на Донбасі, за зауваженням обізнаних громадян, партія влади має намір узяти під контроль до 100% у кожній комісії. І, швидше за все, візьме. Там ніхто не ризикне сперечатися з неминучим. Собі дорожче. В інших регіонах Сходу та в Криму режимом пос­тавлене завдання забезпечити присутність 2/3 «своїх» у кожній комісії. Ветерани кампаній стверджують, що бували випадки, коли члени комісій «сидять на зарплаті» відразу у двох протиборчих політичних сил. Од­нак такі випадки, слід гадати, швидше рідкість, ніж правило. «Хто від кого» - вираховується зразу, і реальний розклад сил у кожній комісії всім ключовим політичним силам відомий заздалегідь. При цьому формальна приналежність члена виборчкому часто ролі не відіграє.

Правда, слід зазначити, що багато політичних сил воліють не смітити грішми в тих регіонах, котрих не вважають базовими. Так, наприклад, влада нав­ряд чи занадто витрачатиметься на щедре утримання членів виборчкомів у Галичині, а об’єднана опозиція - у Криму. До речі, в АРК (за даними наших інформантів) на поперед­ніх виборах «господарі життя» оплачували працю своїх «комісарів» приблизно за такою шкалою: 500 дол. - голова дільничної комісії, 400 - заступник, 300 - секретар, 100-200 - член комісії. Опозиція платила голові виборчкому ті ж таки 500, але… у гривнях. Пересічний член міг розраховувати на 300 грн. Причому затримки виплат не були поодинокими.

Поки що тарифи на оплату послуг членів комісій штабами не спущені. Експерти на цих виборах прогнозують такі розцінки: 550 дол. становитиме «партійний» оклад голови комісії, 450-500 - заступника голови комісії, 450 - секретаря, 400 - члена комісії. І це не рахуючи належного за законом. Офіційна заробітна плата членів комісії (залежно від кількості виборців) варіюється від 870 до 880 грн., секретаря - від 880 до 900, заступника голови - від 900 до 940, голови - від 930 до 980 грн. Нагадаємо, що в Ук­раїні 33540 виборчих дільниць. Візь­міть калькулятор і оцініть масштаби витрат на ефективний захист результату.

Бюджетне фінансування ми виносимо за дужки. Члени виборчкомів працюватимуть не тільки за визначені законом зарплати. А в передвиборні кош­ториси, які розбираємо, ми не включаємо бюджетних кош­тів, «кинутих» на свої округи й регіони тими, хто має доступ до влади.

Завдання членів виборчкомів, «мотивованих» партіями й кандидатами, не тільки в тому, аби правильно підрахувати «свої» голоси чи перешкодити неправильному підрахунку колег, котрі представляють протиборчий табір. В окремих випадках від «комісарів» можуть вимагати «домальовувати» голоси. Ця операція фінансується за рахунок так званого бюд­жету на купівлю голосів. Таке стосується тих партій і кандидатів, котрі можуть балансувати на межі проходження, і може відбуватися на тих дільницях, на яких партія (кандидат) опирається на більшість у комісії.

Більшість у виборчкомі необхідна і з інших причин. По-перше, потрібен запас міцності - когось можуть перекупити опоненти. По-друге, чим більше «своїх», тим вищий шанс, що саме «твій» потрапить у групу, яка етапує в окружну комісію протокол комісії дільничної. Адже одна з найпоширеніших методик фальсифікації - це підміна дільничних протоколів дорогою в тервиборчком. За дотримання двох умов. Регіон має бути базовим, а голова окружної комісії - твоєю людиною. А як же спостерігачі, паралельний підрахунок голосів, копії протоколів, запитаєте ви. Особливості законодавства і політичні реалії зводять ризик перерахування до мінімуму.

Прогнозна «тіньова» зарплата голови окружкому - до 2000 доларів. Якщо регіон небагатий, а до таких належать західні області та деякі інші, зокрема Кіровоградська, Хер­сонська, Чернігівська, то - трохи менше. У цих регіонах, до речі, члени комісій до їх формування часто працюють агітаторами. В областях багатших (наприклад, у Києві, Криму, на Донбасі) колишні агітатори в день виборів перекваліфікуються на спостерігачів із зарплатою 50-100 дол. У кожному разі, голова окружкому, ангажований впливовою партією або солідним кандидатом, отримує відчутну прибавку до офіційної зарплати, яка, згідно із законом, коливається від 1350 до 1580 гривень. На­гаду­ємо, що округів - 225.

Бували випадки, коли членам комісії їхню платню затримували або платили менше. Навчені гірким досвідом, деякі «комісари» дві-три останні кампанії вимагали, щоб, скажімо, останній тиждень їм оплачували за подвійним тарифом. Особливо нахабні (або безстрашні) вимагали повновагий місячний оклад за останню ніч. А то, диви, рука здригнеться й пачки поплутає.

Кошти зі своєрідного фонду захисту результатів витрачаються й на інші потреби. Ска­жімо, мажоритарники (які часто володіють адресною базою своїх потенційних виборців, до цього фінансово мотивованих) час від часу звіряють явку виборців зі «своїми» членами комісій. Коли з’ясовується , що на певний час досить багато невдячних носіїв голосів так і не з’явилися на дільницю виконати свій громадянський обов’язок, м’язисті спостерігачі сідають в авто й вирушають до будинків ледачих громадян. Такі акції теж потребують грошей, хоча й порівняно невеликих.

Витрати мажоритарників, пов’язаних договірними відносинами із владою, явно перевищать 1,3-1,5 млн. дол. і, швидше за все, сягнуть 2,5-3 млн. дол. Це пов’язано з необхідністю витрачатися на передвиборні потреби самої партії влади в окрузі та з мобілізацією в її інтересах пасивного електорату. Окремі одномандатники взяли на себе зобов’язання збільшити бюджет до 5,7 і навіть 10 млн. дол. Ідеться насамперед про столичні округи.

Ще одна доволі витратна стаття - так званий бюджет менеджменту, що зазвичай забирає 20-25% витрат. Ідеться про зарплати членів штабів і
команд, оренду, автомобілі, техніку, засоби зв’язку. Вилка в розмірах окладу - величезна. Найбільш високооплачувані - керівники мажоритарних кампаній, яким інколи виплачують від 5 до 10 тис. дол. Але на цій статті витрат часто заощаджують. Зекономлені кошти нерідко спрямовують на «соціальні проекти» - ремонти, концерти, роздачу пайків. Частину коштів банально розкрадають, причому цим, здається, грішать абсолютно всі.

Значні кошти йдуть на інформаційну кампанію. Володін­ня власними ЗМІ дає істотну економію. Деякі мажоритарники воліють не зв’язуватися з газетами, особливо районними, котрі тримають ціни на рівні обласних, але не можуть похвалитися великими тиражами. Інколи простіше й дешевше створити на час виборів свою. Приблизний кошторис, скажімо, для Львова: 4-шпальтове видання, надруковане 100-тисячним накладом, потягне (разом із реалізацією) на 25-28 тис. грн. Якщо у вас розгорнута польова структура, можете забезпечити збут самотужки. Якщо ні - є чуйна «Укрпошта». Залежно від регіону, тиражу, формату, обсягу та характеру матеріалу, вартість реклами в газеті може коливатися від тисяч гривень до десятків тисяч доларів. Для оптових клієнтів - гнучка система знижок. Найбільш розсудливі викуповували газетну площу зазда­легідь.

Розцінки на зовнішню рекламу - від 200 до 700 дол. на місяць за один борд (залежно від того, де й хто домовляється). Деяких політиків і партії в деяких регіонах не пустять на білборди за жодні гроші. На середину вересня ціна може підскочити вдвічі. В останній тиждень - разів у п’ять.

Особлива стаття - телебачення та радіо. Власники каналів, навіть місцевих, стають украй шанованими людьми. Телеролик, скажімо, на хар­ківсь­ких каналах коштуватиме 40-45 грн. за секунду. Хочеш потрапити в новини - готуй від 10 до 17 тис. грн. При цьому на деякі канали вхід представникам опозиції заборонений. У Луцьку виготовлення відеоролика потягне, щонайменше, на 2000 грн., розміщення - від
15 грн. за секунду, разовий синхрон - від 1000 грн. У Києві за секунду прокручування ролика можуть вимагати від 600 до 2000 грн. У Криму участь у ток-шоу коштуватиме від 1000 до 10 тис. грн. Скрізь є практика так званих пакетів, коли кандидат має можливість потрапити і в новини, і в ранковий ефір, і на ток-шоу. Скрізь є практика проплати готівкою понад офіційну ціну. Юрист будь-якого каналу за потреби завжди може знайти правове обґрунтування для відмови.

Розміщення на центральних каналах залежить від того, як ви домовитеся з власниками. З декого навіть можуть не взяти грошей. А можуть провести платіж офіційно, а потім повернути всю суму. За це влада може, наприклад, у майбутньому розрахуватися посадами, - такі випадки вже бували.

Із математикою покінчено. Перейдемо до лірики. Помір­куємо над риторичними запитаннями. Як так сталося, що тепер пристойні люди в списках - прикриття для обозу «спонсорів»? Хоча ще зовсім недавно чимало сил, навпаки, використовували спонсорів для просування пристойних людей. Як так сталося, що багато хто бездумно розмінює майбутнє своїх дітей на можливість купити пральну машину? І нічого нарікати на політику. Мільйони пересічних громадян - членів комісій, журналістів, виборців, які продають свої голоси, - охоче граються в тіньову гру. В якій виграють дрібні, а програють майбутнє.