Барак Обама: у бій ідуть самі старики

Поділитися
Несподівана номінація Гілларі Клінтон на посаду держсекретаря підкреслила одну з базових відмінностей американської політики від української...

Несподівана номінація Гілларі Клінтон на посаду держсекретаря підкреслила одну з базових відмінностей американської політики від української. В американській менше несамовитості. Те, що має вигляд ярмарку марнославства на етапі президентської кампанії, стає «притулком смиренним і простим» на етапі розподілу посад. Тонка риса, яка відокремлює гарячу політичну дискусію від особистої ненависті, зірвані голосові зв’язки від вирваного кадика, перетинається дуже рідко.

2008 рік був найдовшим у житті Барака Обами і Гілларі Клінтон. Він був сповнений суперництва, взаємних обвинувачень і образ. Після восьми років, проведених у напівофіційному статусі майбутнього президента Сполучених Штатів, колишня перша леді виявилася не готовою до жорсткого ближнього бою, та ще й з боку 47-річного політичного новачка. Ще чотири роки тому (Обама не був тоді навіть сенатором) партійні аксакали марно переконували Клінтон висунути свою кандидатуру проти Буша. Ще два роки тому сенатські офіси Гілларі Клінтон і Джона МакКейна збиралися на дружню вечерю в легендарному капітолійському ресторанчику «Монокль», щоб у неофіційній обстановці обговорити правила гри на майбутніх президентських виборах. Висування Клінтон у президенти здавалося в Америці так само неминучим, як виплата податків. Є думка, що саме це відчуття неминучості й згубило її кампанію. Приналежність до вашингтонського істеблішменту виявилася битим козирем, коли суспільство почало вібрувати в бажанні змін.

На пам’ять мимоволі спадає постать Альберта Гора, який не ставши президентом, відрекомендовувався так: «Здрастуйте, я Альберт Гор, колишній майбутній президент Сполучених Штатів Америки». Та обставина, що Клінтон не канула в політичну Лету, робить честь Обамі, проте ставить жирний знак запитання над усім зовнішньополітичним блоком нової адміністрації. Надто різко контрастує дбайливо виплеканий «яструбиний» імідж сенатора Клінтон із «голубиним» іміджем Обами. Надто масивно нависає потужна кадрова обойма Білла Клінтона над худосочною командою молодшого сенатора від Іллінойсу. Перші призначення новообраного президента свідчать про те, що він сподівається на досвід та інтелект старої гвардії більше, ніж на власних висуванців. Обіцяне гасло змін поки майже ніяк не відбивається в логіці кадрових призначень. Можливо, це й правильно за умов найтяжчої за останні 80 років економічної кризи.

Вражає не тільки відсутність в оточенні Обами послідовних супротивників війни в Іраку (сенатори Клінтон і Байден проголосували свого часу за початок іракської операції). Формально з окремих кадрових позицій 44-й президент йде буквально слід у слід за Бушем. Міністерство торгівлі переходить із рук «латиноса» Карлоса Гутієрреса в руки «латиноса» Білла Річардсона. Замість набожного іудея, трудоголіка і запеклого байкера Джошуа Болтена на посаду глави президентського офісу прийде відомий конгрес­мен Рам Еммануель на прізвисько «Рамбо», який ще півроку тому не приховував амбіцій стати першим в історії Америки євреєм-спікером. На чолі Пентагона залишається Роберт Гейтс, ім’я і кар’єра якого пов’язані з командою Буша-старшого. Нарешті, ще один знак послідовності між двома адміністраціями: на чолі Держдепу залишилася жінка.

З погляду інтересів України, найбільш заслуговує на увагу призначення Гейтса і Клінтон. В останні роки політика США на пострадянському просторі формувалася на межі двох зовнішньополітичних парадигм: неоконсервативної пентагонівської і прагматичної держдепівської. Пентагон традиційно дивився на пострадянський простір крізь призму протистояння «вільного світу» на чолі з Америкою з одного боку та Російської Федерації — з другого. Держдеп, у свою чергу, був схильний до більш приземлених, прагматичних підходів. Прихід до влади демократів і особливо відхід із політики Річарда Чейні послаблять вплив консервативного крила на зовнішню політику країни. Присутність у Пентагоні Гейтса не означає, що тут не буде ідеологічних змін. Так, американські ліберали таврують Гейтса як ветерана холодної війни та представника істеблішменту, який довше за інших обстоював збанкрутілу політику Америки на російському напрямі. Проте не варто випускати з уваги, що всі його заступники будуть, мабуть, зміщені зі своїх посад, включаючи Еріка Едельмана, який курирував, серед іншого, український напрям, а також Джеймса Клаппера — заступника з питань розвідки. Гейтс опиниться в ролі тимчасового міністра, оточеного перманентними заступниками, один із яких, нинішній радник Обами Річард Данциг, може в перспективі стати новим міністром оборони.

На цьому тлі поява Клінтон у Держдепі є могутнім чинником невідомості, що може вплинути на місце України в системі американських пріоритетів. Невідомість посилюється через те, що, працюючи в сенаті, колишня перша леді не була членом комітету з закордонних справ. Понад те, вона виявляла надзвичайну стриманість щодо багатьох зовнішньополітичних питань, цілком присвятивши себе роботі в галузевих комітетах. Ця стриманість стосувалася й України. Навіть під час історичних потрясінь 2004—2005 років, коли тільки ледачий не цікавився Україною, Клінтон мовчала (за винятком спільного з МакКейном листа в Нобелівський комітет із пропозицією вручити премію миру Вікторові Ющенку). З початком президентської кампанії це мовчання несподівано трансформувалося в активну зацікавленість. Клінтон була ко-спонсором сенатських резолюцій на підтримку приєднання України до ПДЧ, а також ушанувала річницю Голодомору спеціальним посланням до американців українського походження. Час покаже, було це свідомим ідеологічним дрейфом чи ситуативним реверансом у бік українсько-американського електорату.

Серед сенатських помічників колишньої першої леді є двоє, які знають Україну чи принаймні цікавляться нею: глава офісу Тамера Лузатто і радник із зовнішньої політики Ендрю Шапіро. Проте безперечно, що на етапі входження в держдепівські реалії в її розпорядженні буде ціла бригада знавців європейських, зокрема й українських, реалій на чолі з легендарною Мадлен Олбрайт, із якою Гілларі Клінтон зв’язують давні дружні стосунки. Не варто також забувати, що в дев’яностих роках офіс першої леді очолювала етнічна українка Мелані Вервер, яка й донині підтримує з Клінтон теплі взаємини.

Крім свого впливу на зовнішню політику, призначення Клінтон саме по собі носить знаковий характер. Воно відкриває завісу над тим, яким за духом буде президентство Обами. Після восьми років поляризації американського суспільства він бачить себе об’єднувачем — спочатку Демократичної партії, а потім і країни загалом. Знаючи про давнє захоплення новообраного президента Авраамом Лінкольном, багато хто в Америці проводить паралелі між номінацією колишньої суперниці та легендарним «кабінетом суперників» — адміністрацією, яку Лінкольн сформував, запросивши на ключові посади своїх опонентів після перемоги на виборах у 1861 році. За рідкісним винятком ці призначення були успішними, хоча й не запобігали сповзанню країни в кровопролитну громадянську війну. Вочевидь, впрягаючи в державний віз «трепетну лань» в особі колишньої першої леді, Обама спробує повторити лінкольнівський маневр. При цьому головна небезпека полягає не в тому, що Клінтон може наробити помилок на новій посаді. Від цього не застрахований ніхто. Головна загроза полягає в тому, що на тлі наймогутнішого впливу та авторитету, який має подружжя Клінтонів у Демократичній партії, «трепетною ланню» може виявитися сам Обама.

Залишається захоплюватися тим, наскільки впевнено новий президент розставляє клінтонівську обойму у своїй адміністрації. Відповідаючи на запитання журналіста про те, звідки ж прийдуть зміни, якщо його кабінет має вигляд зльоту ветеранів клінтонівського руху, Обама відповів коротко: «Дух змін прийде від мене». Час покаже, чи не переоцінив свої сили 47-річний президент. Поки що рішучість у кадрових питаннях поєднується в ньому з грунтовністю. За свідченням вашингтонських інсайдерів, усі кандидати на ключові посади та члени їхніх сімей проходять безпрецедентно жорстку перевірку на наявність фінансового, політичного або іншого компромату, який міг би кинути тінь на президента. Не став винятком і Білл Клінтон, котрому довелося опублікувати імена понад 200 тисяч донорів, пожертвуваннями яких фінансується клінтонівська президентська бібліотека в Арканзасі. До їхнього числа, як відомо, належить і Віктор Пінчук.

Ми можемо тільки гадати щодо істинних причин, чому вибір Обами припав саме на Гілларі. Офіційно представляючи її, він заявив, що навмисно добирає у свою команду «людей із сильними поглядами», оскільки хотів би бачити навколо себе різноманіття думок. Тут явно простежується гра на контрасті з нинішнім президентом, соратників якого нечисленні доброзичливці називали однодумцями, а численні критики — підспівувачами. Справді, важко уявити собі конфлікт ідей між Річардом Чейні, Кондолізою Райс і Стівом Хедлі (радником Буша з національної безпеки). У команді Обами такий конфлікт не тільки можливий, а й заздалегідь запрограмований. Наприклад, неминучий конфлікт між прагненням Обами відійти від бушівської «вісі зла», його готовністю сісти за стіл переговорів з Ахмадінеджадом, з одного боку, і явною консервативністю зовнішньополітичних підходів Клінтон — з другого.

Якщо Клінтон — це «леді невідомість» у новій адміністрації, то Байден — це «містер загадка». Всупереч своїй публічності, посада віце-президента в американській політиці не вирізняється істотним впливом на щоденну політику. Принаймні так було до того, як у Білому домі з’явився Річард Чейні — найвпливовіший віце-президент у новітній історії. Перші кадрові призначення нової адміністрації, а також відсутність Байдена у стрічці новин дають підстави думати, що Обама має намір повернутися до добушівського статус-кво і повернути віце-президенту роль весільного генерала. Чи погодиться з цим Байден — запитання. Формально посада віце-президента — це рішучий крок до давньої мрії сенатора від Делаверу — президентського крісла. Ще в 1972 році, коли тридцятирічним він став одним із наймолодших сенаторів в історії країни, Байдена пророкували в лідери нації. Потім були 36 років щоденного циркулювання між Делавером і Вашингтоном (сенатор їздив на роботу на електричці, проводячи в дорозі по півтори години туди й назад), старанно підготовлена, «правильна» з погляду президентського іміджу й президентська кампанія Байден-08 — настільки ж голосна, наскільки й безрезультатна. Як в’їдливо жартував відомий комедіант Джей Лено, «кампанія 2008 року — це кампанія прецедентів. Ми вперше бачимо сильного чорношкірого кандидата, сильного кандидата-жінку, а також вперше в перегонах бере участь кандидат із пересадженим волоссям на лисині» (Байден рано облисів).

Отримавши під старість манну небесну у вигляді віце-президентства, Байден як ніхто зацікавлений у командній грі й, можливо, закладанні підгрунтя для своєї президентської кампанії в майбутньому. Та якщо Обама виявиться сильним президентом і пробуде при владі два терміни, то шанс на президентство випаде Байдену аж у 2016 році, коли йому буде ні багато ні мало 74 роки. Сумний досвід 71-річного МакКейна дає всі підстави серйозно задуматися, чи буде його кампанія мати бодай якісь шанси на успіх. Байдену буде важко вжитися в роль президентської тіні й через його живий темперамент. Він людина з гострим розумом і ще більш гострим язиком. У тріаді Обама—Клінтон—Байден саме останній найбільш компетентний у зовнішньополітичних питаннях. Тому всі обіцянки нового віце-президента про те, що він не вторгатиметься у сферу компетенції держсекретаря, слід сприймати з часткою скепсису.

При різноманітті думок у коман­ді Обами важлива роль приділятиметься «розвідному», тобто радникові президента з національної безпеки й за сумісництвом главі Ради національної безпеки. На цю посаду буде призначений колишній командувач силами НАТО у Європі генерал Джеймс Джонс. Пікантність ситуації полягає в тому, що Джонс, кабінет якого розташовуватиметься за кілька метрів від президентського, є близьким другом Джона МакКейна. Понад те, республіканський кандидат не приховував свого наміру у разі перемоги ввести Джонса до складу своєї адміністрації. Поява на ключовій дипломатичній посаді цього досвідченого військового керівника та аналітика, безперечно, підсилить інтелектуальний потенціал нової адміністрації. У політичному ж плані вона, по-перше, стане ще одним кроком щодо об’єднання розколотої та поляризованої Америки. По-друге, це знак того, що пріоритетом президента, як і раніше, буде близькосхідна проблематика (Джонс тривалий час займався питаннями ізраїльсько-палестинського врегулювання). По-третє, рівновіддаленість нового призначенця від Клінтон і Байдена означає, що Обама твердий у намірі формувати власне судження з ключових питань зовнішньої політики.

У цілому перші кадрові рішення Обами залишають двоїсте враження: достатня кількість «старих знайомих» контрастує з передви­борною обіцянкою відновлення вашингтонського істеблішменту, при цьому за ними видно упевненого в собі лідера, котрий знає, чого хоче, і знає, як цього домогтися. А хоче він двох речей: провести Америку через пороги найтяжчої економічної кризи та відмити імідж Америки у світі. Найкращі уми минулих років (Курт Волкер, Леррі Саммерс, Джеймс Джонс) поєднуються в команді Обами з відносно новими політичними зірками (Тімоті Гайтнер, Рам Еммануель). Певний перекіс у бік досвідчених політичних зубрів клінтонівських часів видається поки що виправданим, з огляду на кризу і необхідність «м’якої посадки» в іракському питанні. Важливо, щоб на певному етапі «Система Обама» стала такою ж самодостатньою у кадровому плані, як свого часу «Система Клінтон». Тому що, пам’ятаючи відому вашингтонську аксіому, personnel is policy, тобто кадри — це й є політика.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі